Інвестиції «на крові». Росія – «лідер» капіталовкладень в Україну
Кожен третій долар, інвестований у вітчизняну економіку, надійшов із Росії, – інформує Держстат. Експерти ж заспокоюють: то лише «на папері»…
Із понад одного мільярда доларів прямих іноземних інвестицій, які надійшли в Україну у першому півріччі, 436 мільйонів «зелених» – капіталовкладення із-за «порєбрика», – випливає із повідомлення Державної служби статистики. При цьому обсяг так званих «кіпрських» інвестицій (здебільшого, грошей українського бізнесу, що повертаються із офшорів) удвічі менший – лише $219 мільйонів. На третьому місці – інвестиції з Нідерландів – $207,7 мільйонів.
За даними Держстату, майже 60% інвестиційних коштів спрямовано у фінансову і страхову діяльність, трохи менше 10% – в оптову і роздрібну торгівлю, 8,2% – у промисловість, інформацію і телекомунікації.
Як пояснив у Фейсбук фінансовий аналітик групи ICU Михайло Демків, насправді за «великими російськими інвестиціями» в Україну «ховаються» кошти, витрачені на докапіталізацію російських банків їхніми материнськими структурами. Причому, зазвичай, йдеться не про надходження «живих» грошей, а про «переоформлення» коштів, зароблених в Україні:
«Це бухгалтерські операції, а не реальні інвестиції. Банки перебувають під дією санкцій, тому не можуть погашати борг перед своїми материнськими банками в РФ. Тож і змушені конвертувати його в капітал і сподіватись на покупця або здачу банківської ліцензії», – пише експерт.
Таким чином в роботу «Сбєрбанку» нібито «інвестували» 8 мільярдів 300 мільйонів гривень (майже $307 мільйонів за нинішнім курсом), ВТБ – 2 мільярди 200 мільйонів (понад $81 мільйон).
І це – тільки одна з особливостей «російських інвестицій», про які складно судити, керуючись лише «сухою» статистичною звітністю.
«Аналіз даних Держстату неможливий без урахування співвідношення між припливом та зміною обсягів інвестицій, – пояснив у коментарі Укрінформу президент Центру антикризових досліджень Ярослав Жаліло. – У графі «приплив інвестицій» Росія справді на першому місці. Але через паралельний процес відтоку капіталу обсяги інвестування фактично не змінилися. Якщо підрахувати, то чистий приплив російських капіталовкладень становив не більше 3% ($25-27 мільйонів) із понад $1 мільярда загального приросту. А за цим показником на першому місці – Нідерланди – майже $450 мільйонів. Хоча не можна відкидати ймовірності того, що за частиною цих вкладень «стоїть» російський чи внутрішній український капітал», – вважає економіст.
Водночас він наголошує: незважаючи на воєнне протистояння України й Росії на Донбасі і економічні санкції, запроваджені Києвом проти путінського оточення, частка російського капіталу в економіці нашої країни – за винятком хіба що банківських активів – суттєво не зменшується (з поправками на курсову різницю). Приміром, за даними згаданого уже звіту Державного комітету статистики, станом на 1 липня російський акціонерний капітал в економіці України становив $824 мільйони. Деякі українські активи залишилися у власності бізнесменів «із-за порєбрика» ще із часів великої «прихватизації». Інші були придбані (чи захоплені) вже пізніше. Приміром, у середині 2000-х і на початку 2010-х років російський державний капітал виявляв неабиякий інтерес до української банківської системи. Тоді як приватні компанії більше цікавилися енергетикою, промисловістю і торгівлею.
Не тримайте гроші в «Сбєрбанку». Навіть, якщо вони у вас є
За період з початку кремлівської агресії на Донбасі частка банків із державним російським капіталом в чистих активах банківської системи України зменшилася майже вдвоє – з 10,6 до 5,5%. Активізувався цей процес після запровадження у березні минулого року санкцій проти російських банківських структур. Щоправда, стосуються санкції (у березні 2018-го їх чинність продовжили ще на рік) лише установ з державним російським капіталом – «Сбєрбанку», «Промінвестбанку», «ВТБ Банку», «ВіЕс Банку» і «БМ Банку». Нацбанк заборонив будь-які фінансові операції на користь пов'язаних із ними осіб і материнських структур. Але при цьому можливості розрахунків через ці банки для українців не обмежені. Як і операції із докапіталізіції та продажу фінустанов. Ще раніше НБУ фактично припинив діяльність в Україні російських платіжних систем.
Станом на березень 2017-го, коли було вперше впроваджено комплексні санкції проти російського банківського капіталу, наші співвітчизники тримали на депозитах у цих установах понад 21 мільярд гривень. За рік обсяги розміщених там коштів фізичних і юридичних осіб зменшилися приблизно на третину. Три найбільші банки з російським державним капіталом стали лідерами ринку за відтоком грошей. Зі «Сбєрбанку» українці забрали понад 5,3 мільярда гривень, з «ВТБ Банку» – 1,3 мільярда, з «Промінвестбанку» – 1,2 мільярда гривень. Суттєво зменшилися суми вкладів і у невеликих «БМ Банку» та «ВіЕс Банку».
Після запровадження санкцій і гучних акцій протестів проти російських банків, всі власники повідомили про намір продати їх і піти з країни. Однак цей процес гальмується. Залучити нового інвестора вдалося лише невеликому «ВіЕс Банку» – його придбав колишній український віце-прем’єр, власник «Таскомбанку» Сергій Тігіпко. Найменший із тих, що працювали в Україні російських банків – «БМ Банк» – вирішив закритися самостійно, пообіцявши виконати всі зобов’язання перед клієнтами.
Остаточний вихід російського капіталу з української банківської системи представники влади і фінансові аналітики називають лише «питанням часу».
Водночас, за даними НБУ, в Україні продовжують працювати банківські структури із недержавним російським капіталом. Громадяни Росії є співвласниками великих «Альфа Банку» і «Укрсоцбанку», які входять до «Альфа Груп», а також невеликих банків – «Форвард» і «Перший інвестиційний».
Зменшення російського впливу на вітчизняну банківську систему пов’язане не стільки зі спробами української влади і регулятора обмежити присутність держави-агресора у цій сфері, а з економічною ситуацією в Україні, – вважає виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера Олег Устенко:
«Думаю, більшість іноземних – та й не тільки – власників банківських структур, які працюють в Україні і не мають можливостей отримати рефінансування із держбюджету (як це було з Приватбанком), за нинішніх умов готові піти нашого ринку, – сказав експерт у коментарі Укрінформу. – Але при цьому вони шукають шляхи, як зробити це із якомога меншими втратами. Адже ціна «входу» на український ринок у відносно благополучні роки середини 2000-х і початку 2010-х була набагато вищою, ніж може принести «вихід».
Саме із цим експерт пов'язує труднощі, з якими росіяни стикнулися при спробах продажу українських дочірніх структур своїх держбанків. Щодо приватного російського капіталу, то він може пристосуватися до діяльності в Україні, переоформивши власність на третіх осіб. Як це вже зробив, приміром, «Альфа-банк». Формально він начебто переоформлений в Україні, але фактично, ймовірно, як і раніше належить росіянам.
Енергетика, зв'язок і, навіть, українське молоко. Росіяни заробляють на всьому
Хоч як би там не було, але все йде до того, що вплив російського капіталу на українську банківську систему невдовзі мінімізують. Чого не скажеш про деякі інші сектори економіки, де олігархи і олігаршата «із-за порєбрика» почуваються доволі привільно. Скажімо, кожен десятий фігурант антикремлівського санкційного списку США має бізнес (або частку бізнесу) у нашій країні…
Одіозний Олег Дерипаска, поміж іншим, володіє Миколаївським глиноземним заводом та великим сервісним центром «Металург». Вагіт Алекперов, за деякими даними, зберіг вплив на мережу заправок АМІК (колишній бренд «Лукойл»). Із братами Ротенбергами, друзями дитинства Путіна, пов’язують столичний ТРЦ «Океан плаза», з Володимиром Євтушенковим – телекомунікаційну мережу «Vodafone», із Гаврилом Юшваєвим – молочні потужності компанії «Вімм-Білль-Данн» (торгові марки «Чудо» і «Слов'яночка»).
Що вже й казати про російських бізнесменів, які поки що не потрапили під дію американських та українських санкцій. Олександр Бабаков, Михайло Воєводін та Євген Гінер – власники компанії VS Energy – найбільшого після ДТЕК Ахметова приватного гравця на нашому енергоринку. Групі підконтрольні вісім енергопостачальних підприємств: «Київобленерго», «Рівнеобленерго», «Херсонобленерго», «Закарпаттяобленерго», «Кіровоградобленерго», «Житомиробленерго», «Одесаобленерго», «Чернівціобленерго». Також група має частку у власності «Миколаївобленерго» та «Хмельницькобленерго».
Також згадані російські бізнесмени володіють кількома ТРЦ і готелями в Україні, зокрема, у Києві. До речі, вочевидь, аби підстрахуватися, торік група переписала частину українських активів на громадян Німеччини і Латвії. Особисто Гінеру належить згаданий уже «Перший інвестиційний банк».
А Костянтин Григоришин, який має бізнес-інтереси у багатьох сферах – зокрема, у тій же надприбутковій енергетиці! А ще, як стверджують деякі джерела, своїх лобістів в українському парламенті…
Також із російським капіталом експерти пов’язують низку популярних у нашій країні торгових марок, мереж магазинів і закладів харчування. Щоправда, багатьом із них для безпроблемної роботи в Україні довелося «перелицюватися». Приміром, формально змінити власників на вітчизняних – як-от ТМ «Carlo Pazolini». Або перевести управлінські центри, що відповідають за просування низки міжнародних брендів в Україні, із Москви до третіх країн – як це зробили мережі «O’stin» і «Спортмастєр».
На думку виконавчого директора Економічного дискусійного клубу Олега Пендзина спроби такої «мімікрії» російського бізнесу в Україні триватимуть і надалі:
«Громадська свідомість налаштована категорично проти присутності російського капіталу в Україні. Тим не менше, ми маємо розуміти, що кошти походженням із Росії присутні ледь не в усіх секторах вітчизняної економіки. І «витиснути» їх звідти непросто. Так, російські бізнесмени почуватимуться тут некомфортно. Але триматимуться «до кінця». Адже навряд чи можна розраховувати, що сюди прийде інший іноземний інвестор, який готовий купити їхні активи», – наголосив Олег Пендзин у коментарі Укрінформу. І, за прогнозами експерта, до кінця 2019-го – завершення президентських і парламентських виборів в Україні – ситуація кардинально не зміниться.
Українська влада поки що, вочевидь, мириться із таким статус-кво. Хоча у травні у Верховній Раді зареєстрували законопроект, автори якого пропонують внести зміни до закону «Про санкції». Передбачений документом крок доволі радикальний – націоналізація майна російських державних компаній та банків. Як наголошується у пояснювальній записці до законопроекту, «держава повинна відповідним чином реагувати на дії осіб, які здійснюють терористичну діяльність, що створює загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України».
Утім, експерти сумніваються, що найближчої «політичної осені» парламент ухвалить відповідний закон і російські «бізнес-шпаки» відлетять, нарешті, у північно-східному напрямку…
Владислав Обух, Київ.