Переговори МВФ та України: вранці формула – ввечері гроші
На українську сторону тиснуть не лише кредитори, а й опозиціонери, які квапляться використати вдалий момент для політичного піару
Цього тижня, 6 вересня, в Україні розпочала роботу місія Міжнародного валютного фонду, яка триватиме до 17-19 вересня. Відбулися вже перші зустрічі – між головою місії Роном ван Роденом та прем’єр-міністром України Володимиром Гройсманом, а також з керівництвом НБУ та Мінфіну. Про що йдеться під час зустрічей – здогадатись не важко. З квітня минулого року, коли Україна отримала минулий транш кредиту в розмірі 1 млрд доларів, розмови про хронічне недовиконання наших зобов’язань, не вщухають. Вимогами МВФ для траншу в другій половині 2018 року на суму в 2 млрд доларів були: створення Антикорупційного суду та підвищення ціни на газ для населення (вірніше, встановлення ціни виключно за ринковою формулою). Першу вимогу насилу спромоглися виконати. Навколо другої – й досі палкі суперечки, бо питання не стільки економічне, як політичне. За півроку до президентських та за рік до парламентських виборів, перерахунок газових цін за ринковими умовами, означатиме їх автоматичне підвищення. Стверджують, начебто на 60%. Це боляче вдарить по електорату і відіб’ється відповідним чином на рейтингах політиків. І тому ніхто із них не хоче бути крайнім. Недарма, тільки-но місія МВФ з’явилася в Києві, окремі популісти швиденько організували в столичному урядовому кварталі «всенародні» піар-акції. Втім, сьогодні в Україні склалася така соціально-політична ситуація, що до негативних наслідків призведе і НЕ надання Міжнародним валютним фондом траншу. Неспроможність виплачувати державні борги, девальвація валюти, ріст інфляції та падіння добробуту – рейтинги це теж суттєво підточить.
Тільки загальмуєш – одразу позики стають дорогими, а без них – ні туди, ні сюди
Два мільярди доларів для України зараз і продовження співпраці з МВФ у наступному 2019 році є надважливими. Зокрема, в жовтні цього року доведеться погашати майже 10 млрд грн за облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП). У наступні два роки в цілому виплачувати більше $10 млрд доларів своїм зовнішнім кредиторам (міжнародним фінансовим організаціям, власникам єврооблігацій та іншим країнам).
«Наступного року ми повинні сплатити кредиторам сім з половиною мільярдів доларів. Приблизно таку ж суму – у 2020 році. Адже саме підходить час виплат боргів, які було реструктуризовано у 2015 році», – каже виконавчий директор Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин.
Утім, співпраця з Міжнародним валютним фондом, за його словами потрібна Україні не тільки для поповнення фінансових запасів, а ще як маркер для інших інвесторів. Зокрема тих, що купують державні облігації України, коли Міністерство фінансів виходить на міжнародні ринки для зовнішніх запозичень. Тобто, для зменшення вартості ресурсів на фінансових ринках.
«Зовнішній борг України нині становить 68-70% валового внутрішнього продукту. Але у світі чимало країн, чия заборгованість у рази перевищує обсяги їх ВВП. Приміром, Японія має 250% боргу! І ніхто не каже, що японцям важко жити. Тому що Японія залучає позики на міжнародних фінансових ринках навіть під фантастично низький відсоток – 0,5% річних. А Україна через свою слабку економіку може розраховувати на отримання лише дуже дорогих кредитів», – пояснює експерт.
Яскравий приклад: торік, у період активної співпраці з МВФ (коли фонд надав нам 1 мільярд доларів), Мінфін вийшов на міжнародні фінансові ринки і залучив 3 мільярди доларів під 7,33%. Це також дорого, але, принаймні, краще, ніж те, про що домовилася у 2015 році тодішній міністр фінансів Наталя Яресько – 7,8% річних. Зараз, коли маємо перерву у співпраці з Міжнародним валютним фондом, Міністерство фінансів вийшло на ринки і взяло порівняно невелику суму – 800 мільйонів доларів – аж під 9,2%. І це – саме результат «гальмування» співпраці з МВФ.
«Якщо дія програми наступного року закінчиться і не буде продовжена, чи якщо не буде підписано новий меморандум про співпрацю з МВФ, ми не зможемо залучити кредитні ресурси навіть під 10% річних. Тому нам і потрібне позитивне рішення МВФ», – стверджує Олег Пендзин.
Газ додає драматизму переговорам
У продовження співпраці з кредиторами сьогодні йдеться про два основні пункти, на яких наполягає МВФ, – збереження дефіциту бюджету на 2019 рік у межах визначених Фондом рекомендацій (на рівні 3%) і так зване «газове питання». Утримання бюджетного дефіциту на бажаному рівні – більш-менш зрозуміле завдання. А от питання газу, на жаль, набагато складніше. І відкладати з його ухваленням урядові далі вже не можна – на носі опалювальний сезон.
«Якби ж то раніше Кабмін вдався до поетапного підвищення (приміром, минулого року збільшивши вартість газу для населення відсотків на 10, і десь на 15% цього року), усе було б більш-менш спокійно для громадян і не так критично для бюджету (з огляду на можливе збільшення обсягів субсидій). Вчасно цього не зробили. Тож уряд опинився у вкрай складній ситуації. І тому переговори з місією МВФ будуть неймовірно драматичними. Адже Фонд вимагає підвищити ціну на газ для населення до рівня імпортного паритету, за яким паливо отримує промисловість. А це за розрахунками – близько 11 тисяч гривень за тисячу кубометрів. Поки що ж населення платить за газ (із податком на додану вартість та іншими платежами) 6900 гривень. За таких умов підняти ціну настільки суттєво, щоб серйозно не вдарити по громадянах і по бюджету, неможливо», – коментує Олег Пендзин.
Натомість український уряд, звісно ж, не зацікавлений у виконанні цієї вимоги – як з політичних, так і з економічних міркувань. Тому й продовжуватиме використовувати можливості переговорних торгів. «Адже в Кабінеті Міністрів розуміють, що населення «не потягне» таких виплат. Тож варто торгуватися, аби піднімати ціни не у запропонованих межах – принаймні, робити це не миттєво. Бо тоді, окрім соціальної напруги в суспільстві, посилиться ще й напруга фінансова – доведеться виплачувати не 50-60 мільярдів гривень субсидій, а 110-120. А це – вкрай небажане навантаження на український бюджет», – зазначає директор аналітичного центру "Політика" Микола Давидюк.
І тому переговори будуть непростими. На українську сторону тиснутимуть не лише кредитори, які в «газовому» питанні займають принципову позицію, а ще й опозиціонери, які квапляться використати вдалий момент для політичного піару. В столиці цими днями лунали заклики до людей вийти з протестами на вулицю.
«Не думаю, що домовленості з МВФ можуть призвести до масових виступів, і що протестні акції створять серйозну загрозу переговорам чи вплинуть на їх хід. Тим паче, поки що немає через що протестувати. Почекаємо офіційних домовленостей. Але, ще раз наголошую: вони навряд чи будуть катастрофічними для українців. А те, що політики – особливо перед виборами – намагатимуться нагнітати ситуацію, сумнівів також не викликає», – резюмував Микола Давидюк.
Владислав Обух, Київ