Сонячні електростанції: на даху – будь ласка, а в городі – ні-ні!

Що (або хто) стоїть за бажанням Міненерговугілля заборонити будівництво домашніх сонячних станцій на землі?

Міненерговугілля запропонувало законодавчо обмежити будівництва сонячних станцій (СЕС) в приватних домогосподарствах лише фасадами і дахами будівель, заборонивши будувати їх на землі. Мовляв, використання побутових генеруючих установок, які останнім часом з’являються по всій країні, мов гриби, насамперед має бути спрямоване на компенсацію власного споживання, а не на заробіток. Бо, бачте, багато хто з пересічних українців (а не тільки окремі олігархи), й собі вирішили скористатися високим зеленим тарифом, встановлюючи СЕС у себе на подвір’ях та городах. Адже вироблена понад власне використання електроенергія “скидається” в загальну електромережу, за що власнику станції місцеве обленерго сплачує на сьогодні 5,4 грн за кіловат. Міністр енергетики та вугільної промисловості Ігор Насалик усіляко переконує, що заборона побутових наземних “соларів” (потужність яких зазвичай перевищує 30 кВт), аж ніяк не лобіювання інтересів крупних виробників сонячної енергії, а виключно турбота про пересічного споживача, який своїм неконтрольованим “електробізнесом” навантажує і розбалансовує місцеві розподільчі мережі. Що в свою чергу, знижує якість їх роботи та підвищує вартість обслуговування. То що ж відбувається насправді?

“Нагенерити” не стільки собі, як сусіду

У листі, яким міністр енергетики просить уряд підтримати ініціативу заборони наземних сонячних станцій, йдеться про те, що в Україні сьогодні відбувається бурхливий розвиток ринку сонячної енергетики. Зокрема, за даними міністерства, кількість домогосподарств, які облаштовують у себе сонячні електростанції, зростає на 35% щокварталу і сьогодні їх налічується понад 7,5 тисяч. Сумарна встановлена потужність таких об'єктів перевищила 160 МВт. І хоча це всього 6% від усіх «зелених» кіловат, вироблених в Україні, тенденція розвивається.

З одного боку, є привід радіти росту мобільності та енергонезалежності українських громадян. Та з іншого, виявляється, є проблема. По ідеї, побутові генеруючі установки повинні використовуватися для покриття власних потреб в електроенергії. Натомість, як зазначає Насалик, будівництво приватних СЕС в Україні переросло "у високорентабельний бізнес, що створює додаткове фінансове навантаження на інших споживачів і погіршує нормативні показники якості електроенергії в мережі".

Зокрема, міністр вказує, що деякі СЕС встановлюються не лише на будівлях, а й на земельних ділянках. "Зареєстровані факти модульного збільшення таких станцій до потужностей понад 30 кВт без фізичного розподілу, а тільки шляхом документального поділу земельних ділянок" – заявляє Насалик.

“В Україні, на жаль, мають місце зловживання. Багато приватних СЕС встановлюють не для компенсації власного навантаження, а виключно для заробітку за рахунок інших споживачів. Такі, агреговані на приватних земельних ділянках СЕС в профіцитних енергорайонах призводять до погіршення нормативних показників якості електроенергії та безпеки постачання”, – зазначили в прес-службі Міненерговугілля.

Наприклад, за даними міністерства, до мереж" Кіровоградобленерго "за станом на кінець 2018 року було приєднано 482 установки СЕС загальною потужністю 12,7 МВт, що в середньому становить 26,3 кВт потужностей на одне домогосподарство. За рік такі побутові СЕС згенерували 8146 тис.кВт/год електричної енергії, але споживання зазначених домогосподарств склало лише 1 036 тис.кВт/год, тобто лише 13% від виробництва.

Тобто, споживач виробляє електроенергію, яка йому не потрібна. І за цю «непотрібну» електроенергію інші споживачі мають опосередковано сплачувати по 5,4 грн./кВтг. А якщо враховувати потребу в інвестиціях в мережеву інфраструктуру для забезпечення нормативних показників якості електроенергії – то значно більше.

Одним із способів знизити такі зловживання та збитки інших споживачів, як бачать в міністерстві, є наближення виробництва до вузлів навантаження. Тобто, встановлення сонячних панелей лише на дахах та фасадах будівель, що є центрами споживання електроенергії в домогосподарствах.

А Ахметов зовсім ні при чому

Однак аргументи держави у стримуванні підприємливих українців, що намагаються заробляти на зеленій енергетиці, були піддані сумніву окремими експертами та профільними журналістами. Зокрема, глава Асоціації споживачів енергетики і комунальних послуг Андрій Герус звинуватив міністерство у підіграванні основному промисловому виробнику “зеленої” енергії в Україні – Ринату Ахметову. “Промислові «зелені» сонячні та вітростанції забирають із ринку щорічно 15 млрд грн або 8% від усіх грошей енергоринку. Загальна потужність таких крупних СЕС та ВЕС складає понад 2 000 МВт – працюють вони по «зеленому» тарифу, який у 2-3 рази вище, аніж у Європі. Це міністерство не хвилює... Малі домашні приватні СЕС складають 160 МВт і забирають з ринку лише 0,9 млрд грн на рік. Це приблизно 0,5% від усіх грошей енергоринку, які ідуть аж на 7500 різних домогосподарств по всій Україні. І тут міністерство раптово почало керуватися інтересами споживача”, – не приховує свого сарказму експерт.

“Сукупна встановлена потужність маленьких установок – 160 Мвт. Для порівняння, лише одна Приморська ВЕС Ахметова матиме встановлену потужність – 200 МВт. А проектна потужність всіх зелених проектів ДТЕК, які будуються – більше 1000 Мвт. Ким же треба бути, щоб заборонити українцям "високорентабельний бізнес на ВДЕ" в той час, як олігарх Ахметов будує ВДЕ гігаватами?”, – обурюється також відомий енергетичний журналіст, редактор “Бізнес-Цензор. Нет” Сергій Головньов.

Обидва експерти схиляються до думки, що перш ніж так чи інакше обмежувати пересічних громадян у бажанні заробляти на власних “зелених” проектах, потрібно врегулювати діяльність крупних промислових виробників зеленої енергії. А саме, їх відповідальність за так званий “небаланс” (різницю між виробленої/отриманою та відпущеною/витраченою електроенергією). А також перейти на нові форми державної підтримки за механізмом цінових аукціонів (коли дозвіл на будівництво виграє той, хто готовий побудувати СЕС або ВЕС при найменшому тарифі – учасник, що запропонує найнижчу ціну отримає право на укладення договору продажу електроенергії ДП “Енергоринок” на 20 років). А тоді вже боротися зі зловживаннями у приватному секторі. Причому шукати необхідні запобіжники не у вигляді тих чи інших заборон, а у тарифному регулюванні. Мовляв, обмеження “дахи і фасади капітальних споруд” – це від лукавого, оскільки створює підґрунтя для корупції – “помітив” чи ні працівник обленерго, де і як розташовані сонячні панелі.

Малі “вати” – погана окупність, а хочеться всього і одразу

В полеміці, яка виникла в результаті дискусії у професійному середовищі, міністр був змушений відбиватися від звинувачень в «обслуговуванні» інтересів власників промислових СЕС. Та пояснювати, що міністерство повністю підтримує розширення встановленої потужності домашніх станцій до 50 кВт, Водночас, він переконаний, що використання генеруючих установок споживачів насамперед має бути спрямоване на компенсацію власного споживання. “Тому, що це споживачі, а не виробники. Саме за таким принципом розвиваються СЕС/ВЕС домогосподарств в країнах ЄС, куди ми прямуємо”, – зазначив Ігор Насалик.

Однак власники приватних електростанцій у відповідь стверджують, що за нинішніх умов, маленькі станції на 5-10 кВт ставити не рентабельно. Один з дописувачів Facebook привів приклад: станція в Черкасах потужністю 10 кВт обійшлася йому в 250 тис. грн при річному виробітку 11000 кВт. Віднявши 2000 кВт власного споживання, він в результаті отримав чистий дохід 40 тисяч грн за рік (9000 кВт*4,5 грн/кВт, з урахуванням податків – ПДФО та військового збору). Тобто наразі окупність проекту становить 6-7 років. При зниженні тарифу на 10% (згідно законодавства до 2025 року) окупність буде біля 10 років. Тому мало хто з дрібних інвесторів зважиться на такий термін інвестування в подібні проекти. От для них державна підтримка якраз не завадила б.

Марина Нечипоренко, Київ