Як перейти від сировинного експорту до технологічного
На часі – створення якісної логістичної інфраструктури та ефективне тарифно-митне регулювання
Україна – країна з малою відкритою економікою, що має експортно-сировинну спрямованість. Як експорт, так і імпорт протягом багатьох років складають близько 50% ВВП. Відповідно, показники зовнішньоекономічної діяльності для економіки нашої країни мають дуже важливе значення. В даній статті хочу проаналізувати стан експорту й імпорту за перше півріччя, а також розповісти про те, з чого потрібно починати, щоб домогтися якісного поліпшення структури зовнішньоекономічної діяльності.
Поточні кількісні макротенденції негативні – в першому півріччі 2019 року експорт товарів і послуг зріс на 5,2% щодо першого півріччя минулого року, тоді як імпорт зріс на 8,5%. Дефіцит торгового балансу в першій половині 2019 року склав 1,6 млрд дол., це в 1,7 разу більше, ніж в першому півріччі минулого року. Дефіцит зовнішньої торгівлі товарами склав 3,7 млрд дол., він виріс в 1,4 разу в порівнянні з першою половиною 2018 року.
Структура експорту з України має низькоякісний характер. Зокрема, експорт сировини і напівфабрикатів (до них належать такі товарні групи – «Продукція тваринного походження», «Продукція рослинництва», «Жири та олії», «Мінеральні продукти», «Продукція хімічної промисловості», «Шкури», «Деревина та вироби з неї», «Целюлоза», «Матеріали з недорогоцінних каменів, гіпсу, цементу», «Металургійна продукція та вироби з неї ») склав за перше півріччя 18,7 млрд дол. Це становить понад три чверті українського експорту – 76,4%. Мало що змінюється протягом тривалого часу – за останні 15 років сировинний експорт був нижче 70% в загальному обсязі експорту лише в 2009, 2010 роках та 2017 році. Це не той випадок, коли доречно сказати: стабільність – ознака майстерності.
Довідково. Сировинний експорт становив в структурі експорту: в 2004 р. – 70,8%, в 2005 р. – 75,7%, в 2006 р. – 74%, в 2007 р. – 71,5%, у 2008 р. – 74,7%, в 2009 р – 69,2%, в 2010 р. – 63,9%, в 2011 р. – 73,1%, в 2012 р. – 70,2%, в 2013 р. – 71,6%, в 2014 р. – 74,9%, в 2015 р. – 75,1%, в 2016 р. – 74,6%, в 2017 р. – 66,9%, в 2018 р. – 72,3%.
Не так багато приємного ми побачимо і при порівняльному аналізі першого півріччя цього року з відповідним періодом 2018 року.
Найбільше виріс імпорт за такими товарними групами та підгрупами, як «дорогоцінне або напівдорогоцінне каміння» – на 51,5%, «зернові культури» – на 42,3%, «мінеральні продукти» – на 18%, «продукція тваринного походження» – на 15,2%.
Привертає увагу падіння на 8,8% експорту по такій групі технологічної продукції, як «машини та електротехнічне обладнання», в тому числі на 10,1% знизився експорт котлів і ядерних реакторів, на 8,1% – електричних машин.
Окремо стоїть питання щодо зниження експорту продукції чорної металургії на 11,1%. Судячи з усього, причина в погіршенні цінової кон'юнктури світових ринків сталі і залізорудної сировини. Прогнози не обіцяють позитивних змін для наших металургійних підприємств і в другому півріччі.
Україна рухається від статусу експортера металургійної та хімічної продукції до статусу експортера аграрно-мінеральної сировини (експорт готових продуктів харчування зріс на 10,2%, але його питома вага в загальній структурі експорту склала 6,6%) і металургійних напівфабрикатів. Обидва статуси не престижні, ми просто змінюємо спеціалізацію, залишаючись в нижчій лізі світових експортерів.
Втім, є і обнадійливі тенденції. Експорт засобів наземного транспорту, літальних апаратів і плавзасобів збільшився на 40,8%. Правда їх питома вага в загальному обсязі експорту склала лише 1,7%. На 20,3% зріс експорт оптичних приладів і фотоапаратів. Але їх питома вага в обсязі експорту мізерний – 0,3%. На 19,4% збільшився обсяг експорту фармацевтичної продукції, частина якого відноситься до товарів з високою доданою вартістю.
На 2,5% зріс експорт текстильних виробів. Мало хто знає, що в Україні шиють одяг провідні світові бренди – Zara, Dolce & Gabbana, Hugo Boss, Prada, Benetton, Marks & Spencer, Triumph, Max Mara, Laura Ashley, Hennes & Mauritz і інші. Вітчизняні швейні фабрики стали певною мірою міні-офшорами для світових одежних брендів. У нас, в порівнянні з країнами Європи, більш дешева робоча сила, українські виробничі потужності знаходяться набагато ближче, ніж азіатські, що дозволяє знизити витрати на транспортування, якість пошиття «на експорт» у нас висока. Є потенціал для подальшого нарощування експорту.
Є кілька цифр, вартих уваги, пов'язаних з імпортом. На 47,1% зріс в першому півріччі 2019 року в порівнянні з аналогічним періодом минулого року імпорт мінеральних добрив. Баталії навколо обмежень імпорту іноземних добрив йдуть не перший рік, але практика поки не на користь вітчизняного виробника, який втрачає внутрішній ринок темпами, вищими, ніж втрата ринків зовнішніх. З огляду на те, що «локомотив» української економіки – сільське господарство – залежить від якості і кількості внесених добрив, а також, беручи до уваги серйозну частку імпорту добрив з Росії, що складається ситуація не просто насторожує, а вимагає рішучих заходів.
На 46,6% зріс імпорт взуття та головних уборів, на 12,7% текстильних виробів. Говорячи про нинішній стан вітчизняного легпрому, прийнято з ностальгією згадувати радянські часи. Дійсно, в загальному обсязі промвиробництва УРСР, легпром займав 12%, на підприємствах галузі було зайнято 750 тис. осіб. Зараз все зовсім погано? Ні. Як позитив слід зазначити, що в тій чи іншій мірі вдалося зберегти всі підгалузі легкої промисловості – текстильну, швейну, взуттєву, шкіряну, хутряну і галантерейну. Цей базис потрібно постаратися використовувати в якості відправної точки. У нас успішно шиють на експорт продукцію престижних марок, необхідно зайнятися трансфертом технологій і наповнювати внутрішній ринок.
Зростання імпорту по групі «наземний транспорт» в першому півріччі 2019 року в порівнянні з тим же періодом минулого року на 37,2% пояснюється просто і сумно – автомобілі, особливо легкові, ми практично перестаємо здійснювати. У постіндустріальний століття виграє той, хто вдало вбудовується в глобальні виробничі ланцюжки, в тому числі в ті їх ланки, де виробляють кінцеву продукцію. Це прекрасно можна побачити на прикладі розвитку автоскладального виробництва в Словаччині і Чехії. На жаль, Україна в даному випадку – яскравий негативний приклад. У 2018 році у нас було вироблено 6,6 тис. автомобілів, з яких 5,7 тис. легкових (практично всі на заводі «Єврокар), що на 25% менше, ніж в 2017 році. А в Словаччині в 2018 році виробили більше 1 млн автомобілів. No comments ...
Лауреат Нобелівської премії з економіки Майкл Спенс писав – «Слово «відкритість» має два значення. Воно може означати, що щось є необмеженим, доступним і, можливо, вразливим. Або ж воно може означати, що якийсь об'єкт є прозорим, а не секретним. У першому значенні це слово часто застосовується до міжнародної торгівлі, інвестицій та технологій. Така відкритість завжди призводила до структурних змін в економіці. Структурні зміни можуть бути як позитивними, так і руйнівними». Поки відкритість української економіки не призводить до позитивних змін в її структурі, що чітко видно з аналізу за експортом і імпортом. Звичайно, я не закликаю до того, щоб починати закриватися від світу. До речі, це і нереально. Потрібен інший підхід: в історії є приклади, коли держави диверсифікували структуру експорту, збільшуючи питому вагу технологічного експорту, за порівняно короткий термін – 7-10 років (В'єтнам, Словаччина, Чехія). Найважливішу роль в цьому відігравали іноземні інвестори. Їх метою було включення місцевих компаній в глобальні ланцюжки доданої вартості з метою обслуговування зовнішніх ринків і наповнення ринків внутрішніх, на яких переважав імпорт.
Для того, щоб українські підприємства могли стати проміжними, а в ідеальних випадках і кінцевими ступенями в глобальних ланцюжках доданої вартості, необхідні політична стабільність, неухильне верховенство права, створення якісної логістичної інфраструктури та ефективне тарифно-митне регулювання.
Думаю, що новому парламенту і уряду потрібно зосередитися на цих питаннях. Тоді, до закінчення їх каденції ми зможемо побачити тенденції зростання високотехнологічного експорту і зниження імпорту продукції, яку ми цілком можемо виробляти всередині країни.
Богдан Данилишин
FB