800 держпідприємств готують до продажу “з молотка”. Як не продешевити
Залежно від обраної стратегії роздержавлення новий етап великої привати-зації або стане великою справою, або завершиться “чималим пшиком”
Одним із найрезонансніших рішень, ухвалених цього тижня парламентом, було скасування затвердженого рівно 20 років тому Закону “Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації”.Таким чином, Верховна Рада розблокувала процес великої приватизації в Україні. Потенційно на продаж можуть виставити більше тисячі державних об’єктів. Перелік перших восьми сотень із них вже готують, – повідомили в Мінекономрозвитку. При цьому там запевнили: про передачу у приватні руки стратегічних для країни підприємств не йдеться.
Що продаватимуть в першу чергу. І на яких умовах
Як стверджують автори законодавчої ініціативи, 90% розблокованого переліку – об'єкти малої приватизації. Решта – великі, але не стратегічні. Адже визначені Законом України “Про приватизацію державного і комунального майна” критерії об’єктів, що не підлягають приватизації, ніхто не змінював. Тож ні українські дороги, ні вітчизняна газотранспортна система, ні інші об’єкти трубопровідного транспорту, ні залізничні колії, ні метрополітен у приватні руки не потраплять. Більше того, перелік таких стратегічних об’єктів навіть розширять – за рахунок підприємств із виготовлення та ремонту всіх видів зброї, що перебуває на озброєнні українських Збройних сил (повний список заборонених до роздержавлення стратегічних держпідприємств уряд має скласти за три місяці). Заборонено приватизацію будь-яких державних об'єктів, розташованих на тимчасово окупованих територіях України. Також парламент заборонив забирати підприємства, приватизацію яких розблоковують, за борги. "Закон впроваджує трирічний мораторій на порушення процедури банкрутства щодо всіх об'єктів, які входять до переліку", – розповіла авторка нового законодавчого акта, нардеп від “Слуги народу” Роксолана Підласа.
А міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Тимофій Милованов повідомив, що відомство вже завершує формування списку 800 держкомпаній, які планують виставити на продаж найближчим часом.
Більшість користувачів, які прокоментували це повідомлення на Фейсбук-сторінці урядовця, привітали рішення щодо розблокування великої приватизації. Водночас люди застерігають від помилок, допущених при роздержавленні у 90-ті та на початку 2000-х років, коли найприбутковіші об’єкти за безцінь (чи й безплатно) потрапили до рук обмеженого кола здебільшого наближених до влади осіб. Натомість звичайних громадян “прокатали”... Тож коментатори наголошують на необхідності по-справжньому прозорого і конкурентного продажу. Відповідний контроль має бути на всіх етапах – починаючи з підготовки об’єктів до роздержавлення, аби умови приватизаційних конкурсів, як це часто буває, не виписувались “під конкретні структури або осіб”. Також важливо при підготовці до роздержавлення належним чином оформити майнові документи, зокрема, ті, що стосуються права власності чи користування земельними ділянками, на яких розташовані чи якими послуговуються у своїй виробничій діяльності держпідприємства.
Люди просять посилити вимоги до потенційних інвесторів щодо збереження профілю важливих для країни виробництв, оскільки багато хто висловлює побоювання, що на місці заводів і фабрик у нас з’являться нові торговельно-розважальні центри. Тимофій Милованов запевнив, що держава контролюватиме відповідні процеси.
Стосовно ж майбутнього переліку підприємств, що готуються до роздержавлення, то в ньому будуть і об’єкти, приватизацію яких планували у попередні роки, але з тих чи інших причин відкладали – зокрема, “Центренерго” і Одеський припортовий завод.
Нагадаємо, наприкінці вересня Уряд затвердив інвестиційних радників (консалтингові компанії, які готуватимуть підприємства до приватизаційних конкурсів) чотирьох великих державних компаній. Мова про Одеський припортовий завод, вугільну компанію “Краснолиманська”, завод “Електроважмаш” і Об‘єднану гірничо-хімічну компанію.
Як при приватизації не наступити на “старі граблі”
Провальні приватизаційні кампанії минулих років старший економіст Центру соціально-економічних досліджень CASE-Україна Володимир Дубровський пояснює колосальним спротивом роздержавленню “народної” власності. “Адже, незважаючи на постійну риторику щодо необхідності передачі тих чи інших державних об’єктів у руки дбайливого господаря (та ще й можливості таким чином поповнити бюджет), інкорпоровані і наближені до влади гравці намагалися в будь-який спосіб пригальмувати відповідні процеси, адже самі сиділи (сидять) на фінансових потоках і отримували особистий зиск від діяльності навіть збиткових для держави підприємств”, – пояснює експерт.
За таких умов, аби реально виставити на продаж те чи інше підприємство, треба було долати опір людей, які контролюють грошові потоки навколо “кандидатів” на приватизацію. І у новітній історії України урядові це вдалося по-суті лише раз – при продажу «Криворіжсталі», та й то не з першої спроби. За підприємство виручили $4,8 мільярда, що в 2,4 разу перевищує стартову ціну і майже вшестеро – суму, отриману за підсумками першого аукціону.
Водночас експерти критикують Фонд держмайна за помилки у визначенні вартості об’єктів приватизації. Чимало конкурсів зірвалися через те, що початкова ціна не зацікавила жодного інвестора. Адже оціночна вартість виставлених на продаж об’єктів не враховувала ні світової кон’юнктури, ні обсягу капіталовкладень, які інвесторові доведеться витратити для відновлення чи оновлення виробництва. Такі цінові забаганки держави завжди намагалися пояснити намірами заробити для бюджету якомога більше коштів. Насправді ж, на думку Володимира Дубровського, за цим можна розгледіти і зусилля тих же “контролерів” фінпотоків, які намагалися у будь-який спосіб зберегти свою “годівничку”.
“У той же час кожен інвестор зацікавлений у придбанні підприємства за вигідною для себе ціною. В іншому разі він не матиме стимулу ні купувати, ні вкладатися у розвиток і модернізацію підприємства, ні у виконання інвестиційних зобов’язань. Адже прибутки він може отримати і в інший спосіб, та і в інших країнах, де інвестування не пов’язане із такими високими ризиками, як капіталовкладення в економіку України”, – пояснює Дубровський.
Серед факторів, які відлякують бізнес (у тому числі, й іноземний) від участі у приватизаційних процесах в Україні, і досі залишаються відсутність ефективного забезпечення права власності, повністю незалежних судів, яким можна довіряти, неунормованість земельних відносин. А також – надмірний вплив так званого “корупційного фактору” та відсутність сучасного антимонопольного законодавства. В ідеалі, подолання цих негативних чинників мало б передувати черговим спробам віддати державне майно в “надійні руки”. Але оскільки цього не зроблено (точніше, за відповідними напрямками зроблені лише перші кроки), виконувати таке завдання доведеться паралельно із підготовкою приватизаційних конкурсів.
Водночас і задовольняти усі забаганки інвестора (особливо – на шкоду національним інтересам) держава не повинна. Передусім, коли йдеться про такі галузеві флагмани, як, приміром, уже згаданий "Електроважмаш". На думку експертів, є великий ризик, що конкуренти (зокрема, і зарубіжні), скориставшись не дуже сприятливою для держави-продавця ціновою кон’юнктурою, задешево придбають конкурента не для того, щоб розвивати виробництво, а щоб знищити його.
Також не треба поспішати із продажем максимально великої кількості об’єктів. Можливо, найперспективніші із них варто “приберегти” на кілька років, коли вартість цих активів може зрости у рази. Адже не забуваймо, що в умовах російської агресії ціна більшості українських підприємств різко впала. Паралельно ж із пошуком шляхів мирного врегулювання Україні варто призначити на підприємства, що підлягають роздержавленню, ефективний менеджмент, який би за два-три роки забезпечив підвищення вартості цих об’єктів.
Тож загалом поради експертів такі:
1. Насамперед, треба визначати пріоритетну мету роздержавлення кожного об’єкта. Адже не завжди варто “ганятися” за високою ціною. Іноді куди вигідніше віддати актив надійному інвесторові за “символічні” гроші. І отримати натомість іншу вигоду: домовитися про привабливі для країни і колективу інвестиційні зобов’язання щодо капіталовкладень, модернізації виробництва, створення для українців нових робочих місць, зрештою – поповнення держказни через відновлення чи інтенсифікацію виробничої діяльності.
2. Головним завданням малої приватизації (поряд із пошуком того ж дбайливого господаря) має стати отримання додаткового ресурсу для місцевих громад. Нагадаємо принагідно, що саме мала приватизація цього року забезпечила надходження до Держбюджету кількох сотень мільйонів гривень. Тоді як у графі “доходи від великої приватизації” маємо “0”.
3. При подальшому роздержавленні варто враховувати досвід приватизації малих об’єктів, яка із серпня минулого року, відповідно до закону, відбувається винятково через систему закупівель ProZorro.Продажі. За цей період від продажу майже 3 тисяч таких об’єктів до бюджетів різних рівнів (насамперед, місцевих) надійшло понад 1,5 мільярда гривень.
Владислав Обух, Київ