Чим загрожує Україні дешевий газ із кремлівської “мишоловки”
В далекій Бразилії Путін знову обіцяв нам “газовий рай” в обмін на відмову від мільярдів доларів, відсуджених у “Газпрому” в міжнародних судах
“Росія готова укласти з Україною нову угоду щодо газового транзиту. І навіть може продавати Києву “блакитне паливо” зі значними знижками (у 20-25%)”... У цьому господар Кремля Владімір Путін запевняв журналістів на прес-конференції за підсумками саміту БРІКС у Бразилії. Але така “шуба з панського плеча” “світить” нам лише у випадку відмови від фінансових претензій до російського газового монополіста – компанії “Газпром”. Натомість непоступливість України і НАК “Нафтогаз”, за словами Путіна, суттєво підвищує ризики припинення транзиту українською територією. Особливо обурив московського володаря останній позов, ініційований компанією "Нафтогаз" (вимога перегляду необґрунтованого тарифу на транзит і виплати $11,8 мільярдів компенсації). Це, мовляв, – лише загострює ситуацію. Натомість “поступливий” “Газпром” і “добрий” Кремль, як запевнив російський президент, “готові до укладання контракту на будь-яких умовах – чи то за українським законодавством, чи за європейським”. При цьому жодного слова про те, що новий позов став відповіддю (зустрічною претензією) “Нафтогазу” на судовий розгляд із “тарифного питання”, ініційований у 2018 році російською стороною (“Газпромом”). І жодного натяку на відповідь на запитання: чому Москва ще й досі не відреагувала на конкретну пропозицію щодо умов контракту, оприлюднену нещодавно єврокомісаром з питань енергетики Марошем Шефчовичем...
Що в Путіна “на язиці” – чуємо, що “на думці” – здогадуємося...
Отже, знову “в теорії” “Газпром” до продовження транзиту палива українською територією готовий. Про що публічно заявляють усі офіційні та більшість неофіційних представників РФ – від думських “шавок” і газпромівських менеджерів до самісінького “царя”. Та щойно дискусія переходить у практичну площину і лунають конкретні пропозиції, цифри й терміни, росіяни знову “немов води в ротяки набирають”. Проте, за деякий час знов починають “теоретизувати”. І так по колу.
Свіжий приклад – “нуль реакції” Москви на оприлюднені у вересні Марошем Шефчовичем пропозиції щодо параметрів майбутнього транзитного контракту, які свідчать про готовність України та Євросоюзу піти на суттєві поступки Росії. Зокрема, єврокомісар повідомив про необхідність передбачити у контракті мінімальні обсяги щорічного транзиту газу у межах від 40 до 60 мільярдів кубометрів (тоді як під час попереднього раунду переговорів, у січні, йшлося лише “про щонайменше 60 мільярдів “кубів”) з можливістю гнучкого бронювання додаткових 22-30 мільярдів кубометрів – а не “мінімум 30 мільярдів”, як раніше. Запропонована тривалість контракту – не менше десяти років. При цьому – іще одна поступка Москві! – хочуть передбачити можливість припинення виконання контракту вже за п'ять років, якщо “суттєво зміняться обставини”. Україна підтримала такий підхід. Росія ж продовжує тягнути час, висуваючи все нові і нові умови. Це ще раз підтверджує, що у “газовому питанні” Кремль переслідує не стільки економічний, скільки політичний інтерес. І нові заяви Путіна – тому підтвердженням.
Хоча "Нафтогаз України" ніколи не відмовлявся купувати в “Газпрому” паливо за справедливими ринковими цінами. Натомість сам російський монополіст відмовляється виконувати зобов‘язання за чинним контрактом”, – так на слова російського керманича відреагував у Фейсбук голова правління НАК “Нафтогаз” Андрій Коболєв. Він нагадав, що нині Україна фізично імпортує газ, який належить європейським постачальникам, із території трьох держав ЄС – Словаччини, Польщі й Угорщини. Компанії, з якими Київ має контракти на постачання палива, самі закуповують його на європейському ринку, де частка “Газпрому” не перевищує 32%.
“Тобто, називати весь газ на ринку ЄС російським точно некоректно", – наголосив Коболєв, коментуючи твердження Путіна про те, що наша країна, мовляв, закуповує у Європі саме російський газ, але дорожче. Тож – каже Путін – “навіщо платити більше?”. При цьому, як би він не замовчував справжніх причин своєї “турботи про український народ”, у цьому одразу ж помічаємо комплекс російських інтересів:
1. Політичний: посилити енергетичну залежність Європи від Кремля і знову посадити на “газову голку” Україну. Аби потім маніпулювати, шантажувати, “граючись заслінками” (перекриваючи помпування газу через нашу ГТС), як це було у 2006 і 2009 роках.
2. Один з економічних інтересів: “опустити до плінтуса” вартість транзиту палива українською територією. Мовляв, зберігаючи транзит – якщо зрештою Путін таки погодиться на це, – “ми й так робимо вам велику послугу”.
3. Ще очевидна зацікавленість: вберегтися від багатомільярдних штрафів та судових санкцій і арешту зарубіжного майна (що вже – хоча й повільно – та відбувається) свого газового монополіста. Не дарма ж Путін вимагає “панять і прастіть” “Газпром”, відмовившись від судових претензій до нього. А це – щонайменше $22 мільярди. Більшість експертів погоджуються: повністю “пробачати” цей борг – навіть, в обмін на обіцяні Кремлем “золоті гори» – не можна. Адже тим самим Київ не лише покаже свою слабкість, нашкодивши власним економічним і геополітичним інтересам, а й продемонструє зневагу до міжнародного права, міжнародної юриспруденції і провідних судових інстанцій.
“Російські чиновники неодноразово наголошували, що вважають призначені Стокгольмським арбітражем штрафні санкції несправедливими. Хоча, за всіма міжнародними правилами та нормами, вони повинні виконувати це рішення. Адже в “транзитній” частині контракту від 2009 року обидві сторони визнали арбітраж третейською інстанцією, ухвали якої є обов’язковими”, – нагадує голова Бюро комплексного аналізу і прогнозів Сергій Дяченко.
Для нас має бути аксіомою: рішення Стокгольмського арбітражу ухвалене. І воно має виконуватись. Крапка. Що ж до тих судових позовів, які ще не розглядалися, то – за певних обставин – обсяг претензій можна зменшити. Але несуттєво. І то в обмін на повну відмову російської сторони від своїх претензій.
“Газпрому” пробачити – себе не поважати. Як відстояти український інтерес
За словами Андрія Коболєва, головний наш інтерес і основне завдання української делегації на переговорах – зберегти транзит російського газу і укласти контракти, виконання яких би гарантувалося європейським правом. При цьому узгоджені обсяги транзиту (не кажучи вже про його вартість) мають бути максимально вигідними для нас. Адже й зараз потужності української ГТС використовуються лиш частково. Приміром, торік обсяги транзиту скоротилися на 7,2% порівняно із 2017-им і склали 86,8 мільярдів кубометрів (за пропускної спроможності нашої “труби” у 142 мільярди “кубів”). Зрозуміло, що після введення в експлуатацію газогонів "Північний потік-2" (розрахований на 55 мільярдів кубометрів) і "Турецький потік" (31,5 мільярдів), потреба у таких обсягах постачань через Україну не збережеться. Навіть, із урахуванням того, що перша нитка турецького газопроводу не є “експортоорієнтованою” й розрахована лише на внутрішні потреби Туреччини, а прокладання ПП2 затягується. За таких обставин, за висновками експертів, існує ймовірність, що Путін може із “панського плеча” запропонувати Києву щорічний транзит у 10-20 мільярдів “кубів”. Але тоді робота української ГТС буде збитковою. Окупиться, за розрахунками фахівців, лише транзит обсягом 40 (а ще краще – 50-60) мільярдів кубометрів. Що Київ та Брюссель і пропонують передбачити у новому контракті.
“Річ у тім, що окрім транзиту, українська газотранспортна система бере участь у процесі забезпечення “блакитним паливом” внутрішніх споживачів, – пояснює Сергій Дяченко. – І, зважаючи на те, що основний робочий режим нашої ”труби” – прокачування газу зі сходу на захід, взимку виникають проблеми, пов’язані з відсутністю можливостей постачання палива у зворотньому напрямку, для забезпечення східних регіонів країни. За нинішніх обсягів транзиту це питання вирішується через “заміщення” газу – частина його, зайшовши з Росії на українську територію, розподіляється для потреб східних областей. Натомість таку ж кількість палива піднімають із наших підземних сховищ, розташованих, в основному, поблизу західних кордонів, і подають європейським споживачам. За обсягів постачання менше 40 мільярдів “кубів” ця схема працювати не може. Тому для забезпечення газом усіх регіонів країни Київ буде змушений використовувати свою ГТС у реверсному режимі, що унеможливлює будь-які, навіть мінімальні постачання палива до Європи”, – констатує експерт.
Окрім збереження бодай на мінімально прийнятному для нас рівні обсягів транзиту, Україна, як переконаний Сергій Дяченко, має наполягати на безумовному виконанні Третього енергетичного пакета ЄС, відповідно до якого “Газпром” не може надавати транзитних послуг. Тобто, ми повинні отримувати газ від нього на східному кордоні з Росією і самостійно транспортувати паливо до Європи. Це дозволить збільшити прибутки від транзиту, а також уникнути провокацій з боку РФ, яка час від часу використовує нинішню схему постачання палива для провокування форс-мажорів і звинувачень на адресу нашої країни. Тому – нагадують експерти – наше важливе “внутрішнє” завдання привести систему управління українською “трубою” у відповідність із вимогами Третього енергопакета Євросоюзу.
Ключовий крок – завершення анбандлінгу НАК “Нафтогаз України” (розмежування видобутку, транспортування і постачання газу). У п’ятницю, до речі, Верховна Рада усунула неузгодженості з європейськими нормами та розблокувала підписання закону щодо відокремлення ГТС України від "Нафтогазу". За відповідні рішення проголосували 292 народні депутати – представники "Слуги народу", "Європейської солідарності" і "Голосу". А вже за кілька годин президент Володимир Зеленський підписав цей закон.
Нагадаємо, у парламенті було зареєстровано проєкт постанови щодо скасування результатів голосування за закон “про анбандлінг”. Це заважало готувати документ на підпис президенту. І, відповідно, гальмувало втілення його положень на практиці. Що є для Путіна іще одним приводом пригальмувати тристоронні газові переговори: мовляв, “із нашого боку все і всі готові, а ось Київ – затягує”... Хоча ми прекрасно розуміємо, що все це – елементарні “відмазки”. Кремль усіляко зволікає із укладанням контракту – можливо, сподіваючись на диво, що ПП2 до нового року таки запрацює.
І про намір "Газпрому" (читай – Путіна) укотре “провчити” непоступливу Україну та беззубу Європу свідчать не лише гальмування переговорів (за прогнозами, безрезультатним може виявитися і їх черговий раунд, призначений на 19 листопада), а й деякі практичні кроки. Зокрема, відмова допустити представників "Укртрансгазу", який забезпечує технічне виконання чинного транзитного контракту, на найбільшу газовимірювальну станцію "Суджа" на кордоні із Сумщиною. Хоча взаємні інспекції – невід’ємний елемент світової практики, визнаний міжнародними і двосторонніми договорами.
І все це у комплексі веде до майже однозначного – хоча, певно, і незрозумілого для значної частини наших співвітчизників, – висновку...
“Дешевий” російський газ коштуватиме Україні дуже дорого
Цікаво, що ще кілька тижнів тому російська сторона називала відновлення прямого імпорту Києвом свого газу однією із визначальних умов збереження транзиту. Тепер же Путін подає це “як благо” для українського народу. При цьому, як пише у Фейсбук виконавчий директор НАК "Нафтогаз України" Юрій Вітренко, “газ із Росії (і без таких “подачок”. – Ред.) має бути на 20-25% дешевшим, аніж паливо із Європи. Адже “Газпром” при прямих поставках не платить за його транспортування. Причому, оскільки газ у Європу йде зокрема через Україну, то при прямих поставках “Газпром” подаватиме менше транзитного палива, відповідно менше платитиме Києву за транзит. Тобто, 20-25% – це не знижка, а “нормальна” ціна, наслідком якої, до того ж, може бути зменшення наших доходів від транзиту”, – пояснив посадовець.
Натомість, за словами Юрія Вітренка, Україна має кілька можливостей отримати для себе таку вартість палива і без “кремлівських щедрот”. Це, зокрема:
1. Висновок європейського Антимонопольного органу щодо припинення зловживання “Газпромом” домінуючим становищем на європейському ринку. І, відповідно, – розблокування для інших компаній можливостей отримувати газ на російському кордоні.
2. Реалізація (нарешті) внутрішнього потенціалу зі збільшення видобутку газу.
До того ж, знижка у 20-25%, враховуючи ймовірні майбутні обсяги імпорту газу, не зможе компенсувати Україні відмову від $3 мільярдів, які “Газпром” вже зараз має сплатити за рішенням Стокгольмського арбітражу. Не кажучи вже про згадані $22 мільярди. Чи $15-20 мільярдів, якщо позовні вимоги “Нафтогазу” будуть задоволені лише частково.
“Змушувати нас відмовитися від отримання компенсації за невиконання “Газпромом” контрактних зобов’язань в обмін на новий контракт означає звільнити “Газпром” від будь-яких зобов’язань, як за поточними контрактами, так і за новими. Які тоді гарантії того, що ми отримаємо те, про що домовилися?”, – цікавиться Юрій Вітренко.
Експерти ж у цьому зв’язку нагадують, що, попри домовленості, Росія уже не раз “кидала” Україну у “газовому питанні”. Спочатку нам пропонували дешеве паливо, а потім “підвищували ставки”, шантажували, намагалися дискредитувати в очах європейських партнерів. Бо, зважаючи на те, що європейський газовий ринок нині перенасичений (свідченням цьому – мінімальні за останні 10 років ціни на паливо), Росія зацікавлена щорічно “втюхувати” нам по кілька десятків мільярдів “кубів”. Адже “Газпром” вже й так суттєво втратив (навіть, якщо залишити за дужками судові санкції) на торгівлі з Україною. Приміром, у період найвищих цін у 2011-2012-му "Нафтогаз" щороку платив "Газпрому" по $12-14 мільярдів. Торік же Україна витратила на закупівлю імпортного газу менше $3 мільярдів. При чому напряму гроші РФ ми не сплачували. Тож у результаті “Газпром” отримав лише частину цих коштів. Решта – частка європейських партнерів. Зате за транзит палива російський монополіст сплатив Україні щонайменше $3 мільярди. Отже, у торговельному балансі – “мінус”. Зрозуміло, що за таких обставин “Газпром” зацікавлений у тому, щоб змінити ситуацію та бодай “відбивати” своє. Додамо до цього ще й згаданий комплекс політичних та геополітичних інтересів Кремля... На місці Путіна можна було б і 50% знижку пообіцяти...
Владислав Обух, Київ