Чому сіль шкідлива для доріг, і як у Європі борються з ожеледицею?

Сіль для боротьби з ожеледицею: чому це шкодить українським дорогам і який альтернативний досвід Європи

Щозими на дороги України висипають сотні тисяч тонн протиожеледної суміші — технічної солі та піску. Практика солити сніг прижилася в нас із радянських часів, це дешево та відносно ефективно. Суттєві переваги за не менш суттєвих недоліків — шкідливий вплив на комунікації, дорожнє покриття та довкілля. На щастя, метод не є безальтернативним, що давно довели країни, клімат у яких суворіший за український.

УКРАЇНА: ДЕШЕВО ТА СЕРДИТО

Взимку потреби в солі значні. Порахуйте самі: загальний кілометраж автошляхів — 200 000 км в Україні. На 1 тис. км може бути використано до 6 тис. тонн солі, залежно від покриття та погодних умов. Хлорид, яким і є сіль, безслідно не зникає. Тонни активної речовини призводять до корозії, внаслідок чого руйнуються дороги, мости та автомобілі. Сіль потрапляє в ґрунтові води, шкодить ґрунтам і річкам, буквально знищує рослинність. Про брудні вулиці та зіпсоване взуття годі й згадувати, адже сніг із сіллю та піском так і залишається на узбіччі та тротуарах, допоки не розтане. Як тут не згадати одвічне питання Подерв’янського «Яка розумна є цьому альтернатива?». Вона є. І навіть в Україні.

В Ужгороді, наприклад, комунальники експериментували зі щебеневою сумішшю, але вимушені були відмовитися від неї, бо місцева каналізація з таким засміченням не впоралася. Деякі підрядні організації закуповують дорожчий, але цілком безпечний бішофіт — так звану магнієву сіль. Вона не накопичується на металевих конструкціях та ефективніше за звичайну технічну сіль розплавляє кригу — навіть за -35°С. В Ужгороді ним поки що обробляють лише центральні вулиці, а в Мукачевому — тротуари. Однак є одне «але»: згаданий матеріал у 7-8 разів дорожчий за традиційну піщано-сольову суміш. Та чи надто це висока ціна для доглянутих міст із зеленими вулицями та нормальними дорогами, які утримуються належним чином?

Чимало проблем, перед якими постаємо в Україні, давно вирішені в західних країнах. Як з ожеледицею борються європейські та американські комунальники і чи можна перейняти їхній досвід із нашими технологіями та фінансами? Звісно, ми не будемо згадувати про тротуари з підігрівом, як у Рейк’явіку. Зарано.

СКАНДИНАВІЯ ТА БАЛТІЯ

Зі зрозумілих причин країни Європи намагаються зменшувати кількість хімічних реагентів за рахунок механічного прибирання вулиць і доріг. Принцип простий: краще своєчасно почистити, ніж засипати зверху. У разі сильних снігопадів скандинавські країни та країни Балтії все ж таки застосовують сіль, але значно знижуючи її концентрацію і, відповідно, шкідливий ефект. Сіль попередньо зволожується всередині снігоприбиральної машини, після чого розпорошується на кригу за допомогою спеціального дозатора. Таким чином мінімізується вплив солі на ґрунт і дороги. Пішохідні вулиці обробляють лише подрібненим щебенем, який – увага! – перед тим миють, щоб не було пилу. Таку суміш називають макаамом.

МЕТОД ФРАКЦІЇ

Поширений у країнах Європи, але не позбавлений своїх недоліків. Оскільки пісок швидко здувається вітром і таким чином призводить до запилення, використовують дуже дрібний гравій і кам'яну крихту, що є безпечними і для кузовів авто, і для асфальту. Вони не усунуть ожеледицю на 100%, проте значно збільшать зчеплення з поверхнею, крім того, є екологічними та придатними для повторного застосування. Згодом спеціальні машини збирають сніг разом із камінцями, щоб знову їх використати. Такий самий підхід взяли на озброєння і практичні фіни.

ШВЕЙЦАРСЬКА ІННОВАЦІЯ

Її у 2004 році запропонував вчений Торгейр Ваа. Метод отримав назву на честь свого винахідника. Дрібний пісок у пропорції 7:3 змішують із гарячою водою 90-95°С і розбризкують на вулицях. Гарячий пісок буквально вплавляється в кригу, роблячи її поверхню абразивною. Метод, хоч і потребує відповідної техніки, є доволі економічним. Платити доведеться тільки за доволі дешевий пісок. Однак такого оброблення вистачає до нового снігопаду. Без опадів ефект є впродовж 3-7 днів.

ОРГАНІЧНІ «ЦУКРОВІ» ДОРОГИ

Стратегія боротьби з ожеледицею в США напряму залежить від клімату, географії та навіть традицій штату. Наприклад, у Вірджинії та Меріленді застосовують хлорид магнію, який видобувають у Великих солоних озерах штату Юта. Реагент доволі ефективно витоплює кригу, проте, як і будь-яка сіль, не є абсолютно безпечним. У відомому горілчаною промисловістю штаті Теннессі знайшли застосування залишкам виробництва — картопляному соку. Змішаний із сіллю, він зменшує її концентрацію. Подібну технологію, але з додаванням соку цукрових буряків, використовують в Онтаріо та Квебеку в Канаді. Цей метод має цілу низку переваг. По-перше, буряковий сік робить розчин більш щільним, сіль краще «прилипає» до криги та розтоплює її. По-друге, такий розчин дуже морозостійкий і не втрачає властивостей навіть за -20°С. По-третє, натуральний буряковий сік сам по собі є реагентом і на третину зменшує обсяг солі. Можливо, нам слід уважніше придивитися саме до канадського досвіду. Адже протягом останніх років в Україні спостерігається перевиробництво цукру, й аграрії вимушені відмовитися від вирощування культури через надто низький попит. Чи не вирішать «цукрові дороги» одразу дві проблеми?

Юрій Лавренюк, заступник Міністра інфраструктури України