«Турецький потік»: витрати Путіна та вигода Ердогана

Навіщо Росія збудувала для Туреччини газову трубу, та якими можуть бути її подальші перспективи

Два президенти – Туреччини та Росії з гордістю спостерігають за символічним з’єднанням двох частин труби, на якій трьома мовами написано «Турецький потік». Це видовище на сцені стамбульського конгрес-центру «Халідж» символізує завершення будівництва газогону та початок постачання блакитного палива по газопроводу «Турецький потік». Зала заповнена: за урочистим моментом спостерігають турецькі посадовці вищого рівня, депутати, численна російська делегація, гості. На сцені – президент Сербії Олександр Вучич і прем'єр-міністр Болгарії Бойко Борисов. Це історичний момент, наголошує ведучий. Присутні з гордістю крутять газовий вентиль, обертаючи його за годинниковою стрілкою…

ВІСІМ РОКІВ ГАЗОВОЇ ГЕОГРАФІЇ

Історія «Турецького потоку» – від початку реалізації до запуску – досить тривала. Спочатку планувався «Південний потік», який мав пролягати по дну Чорного моря з Анапи до болгарської Варни. Будівництво почали ще в кінці 2012-го та планували завершити за три роки. Вже тоді у Росії ціллю проекту називали зниження залежності від постачальників, покупців та країн-транзитерів, зокрема України. Але реалізувати проєкт не вдалося – у ЄС виступили проти та пригрозили Болгарії й іншим країнам, які долучаться, санкціями. Прем’єр-міністр Болгарії Бойко Борисов заявив тоді, що країна відчула себе зрадженою, але змовчала. Москві це не сподобалося. Мова про участь Туреччини взагалі не йшла. Лише після усвідомлення неможливості реалізації першочергового задуму «Південного потоку», в Москві здійснили спробу змінити його географічну спрямованість. Анкара і Москва домовилися, переслідуючи кожен свої інтереси. Перша – задля отримання газу для власного споживання, другій потрібно було кудись вивести вже прокладені труби. У грудні 2014-го Ердоган та Путін урочисто оголосили про перетворення «Південного» на «Турецький потік» із чотирма нитками, число яких пізніше скоротилося до двох за ініціативи турецької президента.

ТУРЕЧЧИНА: НАЦІОНАЛЬНЕ ПОНАД УСЕ

Розбіжність у значенні «Турецького потоку» для обох країн відчувалася і вчора, на церемонії його запуску. На переконання Анкари, «Турецький потік» став ще одним кроком до перетворення країни у енергетичний хаб та центр торгівлі енергетичними ресурсами. Економічна складова тут – серед пріоритетних. Головне, на чому наголосив учора президент Ердоган, – це забезпечення власних потреб країни у природному газі. Турецький лідер не приховував свого задоволення від того, що тепер Туреччина отримуватиме російський газ напряму, без посередництва, посилить позиції Туреччини на енергетичному ринку, а 15 млн домогосподарств будуть забезпечені природним газом, що надходитиме по «Турецькому потоку». «Мій друже», – кілька разів звернувся до Путіна Ердоган та нагадав, що двосторонні відносини країн мають півтисячну історію, а за 33 роки, протягом яких Туреччина отримує російський газ, було поставлено близько 400 млрд кубометрів «блакитного палива». Але нагадав він і про інші успіхи, у відносинах з іншими державами. Зокрема, про Трансанатолійський газопровід TANAP, запущений із «братом» Алієвим у кінці листопада минулого року, і про спроби Туреччини проводити самостійно пошуки вуглеводнів у східному Середземномор’ї. Туреччина не хоче виникнення жодного глобального напруження, головна ціль – захищати свої інтереси, запевнив Ердоган.

РОСІЯ: ЕНЕРГЕТИЧНІ МРІЇ СВІТОВОГО РІВНЯ

Російська сторона акцентувала на дещо іншому. Путін, маючи слово, говорив про прорив Росії світового рівня. Для нього «Турецький потік» – це один із найбільших інфраструктурних проєктів у світі, історичний за значенням, покликаний забезпечити енергетичну безпеку Європи в цілому. Ні слова про фінансову доцільність і про значення для своїх громадян. І це недарма, адже це один із найбільш сумнівних аспектів. Потужність кожної із двох ниток «Турецького потоку» – 15,75 мільярда кубометрів на рік, загалом – 31,5 млрд. Перша нитка – для Туреччини, друга – для країн Південної та Південно-Східної Європи. Якщо порівнювати з «апетитами» замороженого американськими санкціями «Північного потоку-2» (загальний обсяг для першої та другої черг проекту – 100 млрд куб.м. на рік), то «Турецький потік» і раніше не був значною підмогою для постачання газу європейським споживачам в обхід України. Тепер же, після зупинки «Північного потоку-2», з урахуванням всіх витрат та зусиль, досягнений результат зовсім не вражає. А якщо взяти до уваги вартість «Турецького потоку», яку офіційно не називають, то економічне обґрунтування – досить суперечливе. Кошторис склав більш як 20 млрд доларів США, і це ще не кінець, бо прокладання другої нитки не завершене. Але свято вимагає гучних заяв, все інше – дрібниці. Тому наголошували на іншому. Наприклад, на тому, що прокладання вимагало високотехнологічного оснащення, відбулося в рекордні терміни – всього за 15 місяців, зі швидкістю 6 км на добу. У масштабах 8-річних спроб, дійсно, швидко. Але про такі деталі зі сцени під звуки фанфар говорити не прийнято.

ДЛЯ КОГО ПРОКЛАЛИ «ЗОЛОТІ» ТРУБИ

Загалом, якщо з першою «ниткою» все зрозуміло – це постачання газу на внутрішній ринок Туреччини, то друга «нитка» на разі доведена до кордону з Болгарією та передбачає постачання в країни Південної й Південно-Східної Європи, де серед перших називають Болгарію, Сербію й Угорщину. З 15,75 млрд куб.м. газу другої «нитки» «Турецького потоку» для Болгарії передбачають 3,5 млрд куб.м., 2,5 млрд куб.м. – для Сербії, 6 млрд куб.м. – для Угорщини. Хто отримає залишкові 3,75 млрд – питання відкрите. А якщо зважати на те, що друга «нитка» не має продовження на території ЄС, то пошук «клієнтів» може затягнутися, вимагаючи нові фінансові вливання та час – як для практичної реалізації, так і для досягнення домовленостей.

Але декларувати грандіозний успіх при фактичній його відсутності у Москві вміють, так само як і переконувати у ненадійності України як країни-транзитера. На кінець 2019-го планували завершити два проєкти «Турецький потік» та «Північний потік-2», поспішали, аби встигнути до завершення дії українсько-російського газового договору. Але не все так сталося, як бажалося. І якщо «Турецький потік» було запущено, принаймні для турецького споживача, то що буде зі спорудженням північного газогону – на разі невідомо. На практиці виходить, що за шалені гроші Москва спорудила газопровід в інтересах Туреччини. Очевидно, в Анкарі це оцінили, але й дали зрозуміти – монополії не дозволять, будуть нарощувати співпрацю з Азербайджаном та працюватимуть над розробкою власних ресурсів.

На разі, головна мета – припинення транзиту газу Кремлем через Україну – не досягнута. Чи буде досягнута у найближчому майбутньому? Очевидно, що Москва докладатиме до того всі зусилля, не жаліючи коштів та нехтуючи власними економічним інтересами, переслідуючи «безцінну» для себе мету – отримання можливості контролю та тиску в регіонах, що потребують природного газу. Адже газовий важіль впливу, який Москва роками використовувала для тиску на Україну, може спрацювати для будь-якої з країн, котрі погодяться отримувати таке привабливе, принаймні на початку, по ціні та постачанню, блакитне паливо.

Ольга Будник, Анкара

Фото: АА