Коронавірус та новий ринок праці. Економічна стратегія для України
Ми можемо сформувати більш розумну стратегію економічної політики для України під час епідемії
Україні потрібно пройти ще одне випробування – економічну кризу, яка неминуче насувається у зв‘язку з епідемією коронавірусу.
В умовах тотального зниження економічної активності, кризи, подібної до війни, зосередженість лише на фінансових показниках відволікає. Основна увага уряду та бізнесу при формуванні економічної стратегії має фокусуватися на фізичних кількостях (як це було під час воєн, у т.ч. під час Другої світової війни).
Варто концентрувати увагу на розподілі робочої сили. Розглянемо чотири умовних види трудової діяльності, які пов‘язані між собою, користуються відповідним попитом та пропозицією на ринку праці в умовах пандемії коронавірусу:
1 - лікарі та медперсонал;
2 - працівники роздрібної торгівлі;
3 - люди, що виробляють фізичні товари (працівники виробництв);
4 - фахівці (вчителі, інженери, дизайнери, представники культури, журналісти тощо).
Чисельність цих груп із початком кризи взаємозалежна і пов‘язана з економічним попитом та пропозицією. Головним завданням у кризовий період є якомога ефективніше збалансувати новий попит саме на ці чотири види праці.
Економічне потрясіння експоненційно збільшує попит на групу 1 (зрозуміло чому), на групу 2 (оскільки люди переходять до онлайн магазинів та магазинів роздрібної торгівлі), зменшує попит на групу 3 і лишає незмінним попит на групу 4.
У такому випадку ми можемо спостерігати появу ще одного елемента, характерного для епідемій. При незмінності моделі ринку зайнятості, кількість заражених збільшуватиметься, а смертність зростатиме. Уявімо, якщо діяльність груп 2, 3, 4 триватиме, як і раніше, суспільству, швидше за все, доведеться пережити зростання кількості заражених людей (якщо умовно припустити, що більшість інфекції передається під час взаємодії людей на роботі) та збільшення чисельності обтяженої та перевантаженої групи 1 настільки, що рівень смертності постійно зростатиме.
Щоб краще усвідомити це, просто припустімо, що групи 2, 3, 4 перестають працювати і виробляти. Рівень поширення інфекції, безумовно, знизиться, оскільки люди залишатимуться вдома на вимушеному безробітті. Насправді – це головна мета карантину.
Водночас виникає нова проблема, у разі припинення виробництва, до людей постукає голод. Таким чином, компроміс між продовженням виробництва та розповсюдженням захворювання не може бути зміщений у бік підштовхування виробництва до нуля.
Економістам та соціологам потрібно розрахувати позицію за кривою компромісу, яка дозволила б продовжувати економічну активність невеликими темпами, поки епідемія потрапить у зону регульованого контролю.
А тепер повернемося до номенклатури працівників. Кадрове та фінансове забезпечення групи 1 (яке зараз конче потребує збільшення) є більш-менш фіксованим у короткостроковій перспективі (скажімо, вона обмежується тижнями-місяцями). Отже не так критично повертатися на роботу всім мобілізованим та пенсіонерам із числа медперсоналу та лікарів (як щойно оголошено у США та Франції).
Кадрове забезпечення групи 2 та їхні статки залишатимуться сталим упродовж усього терміну кризи, хоча її представники і становитимуть загрозу для поширення інфекції.
КЛЮЧОВОЮ КАТЕГОРІЄЮ буде група 3. Епідемія суттєво вплине на її статки. Представники цієї категорії, ймовірно, втратять роботу, більшість їх ризикує залишитися без будь-яких ресурсів для існування.
Скажіть, ви хочете, щоб цих людей пошили у злидні і вони жебракували вулицями українських міст?
НІТ.
Тому зацікавленість розробників нової стратегії в умовах економічної кризи повинна полягати в тому, щоб максимально зберегти статки цієї категорії, заохочуючи їх не працювати.
- їх статки не повинні перетнути певне порогове значення (байдуже з якої причини, чи то проста людяність, чи широкий соціальний інтерес);
- їх вимушене безробіття потрібне, щоб уповільнити швидкість нових заражень.
Остання група 4 – це люди, статки яких можуть не зазнати (у відносному вимірі) великих втрат, принаймні, в короткостроковій перспективі. Оскільки попит на їх послуги може не зменшуватися, і значно не збільшитися, і вони можуть надавати свої послуги віддалено. Отже, з точки зору розробників стратегії, вони не є ключовим елементом, про який слід дбати передусім.
Велика кількість людей може зберегти статки, оскільки попит на їхні послуги зростає. Деякі додаткові заробітки можуть спричинити додаткові випадки захворювання. Однак і тут ми мало що можемо зробити, щоб не зупинити все життя.
Таким чином, ми можемо сформулювати більш розумну стратегію економічної політики для України під час епідемії: спробувати, наскільки це можливо, посилити забезпечення групи 1, обмежити роботу, яку здійснюють інші категорії працездатного населення (знову настільки, наскільки це можливо) та утримувати працівників групи 3 економічно на плаву та беззастережно лише на період кризи.
P.S. На такі роздуми нещодавно підштовхнула одна людина, учений, політик, міжнародник, топ-менеджер і, до речі, кавалер Ордена князя Ярослава Мудрого III ступеня.
Роман Сущенко