Любов Молдаван, гендиректор Центру аграрних реформ

Любов Молдаван – доктор економічних наук, професорка, яка все свідоме життя служила селу й аграрному виробнику і яку знає кожен фермер України. Вона консультувала політичні партії та уряди, не маючи жодного “монетарного” або іншого зиску, просто намагаючись посприяти набуттю аграрного устрою, за якого на земельній мапі України будуть існувати і дрібний, і середній агровиробники, і безліч форм власності та виробництв, які гарантуватимуть, що село не знелюдніє й там будуть і господарства, і крафтові виробництва молочних продуктів.

Саме вона стала головним автором тез просування такого зняття мораторію, за якого будуть запроваджені землеобмеження та заборона (в нашому випадку – тимчасова) на приватизацію юрособами. Чи є досконалим ухвалений в Україні Закон про землю, і як вижити аграрній галузі в умовах пандемії — теми нашої з нею розмови.

- Любове Василівно, закон про землю прийнято. Він – плід компромісів. Які у вас застереження до нього?

- Закон прийнято, Верховна Рада свою роботу зробила. І в цілому зроблено позитивний крок, що початок вільного обігу земель розпочато з переважного права на її купівлю фізичними особами. Це правильно, ця позиція збіглася з тим, що вважає аграрна наука. Бо ми (науковці) зверталися офіційно до перших осіб держави виходячи не з власного бачення, а спираючись на світову практику. Ринок землі існує століттями і варто слідувати вивіреній практиці та уникати чужих помилок. Але треба зробити ще кілька правильних кроків у цьому напрямку. Звісно, слід надати повноважень існуючому Фонду підтримки фермерів, щоб він став фондом довгострокового кредитування фермерів для купівлі землі. Ми описували, як це працює в інших країнах, і наполягали на створенні Агентства регулювання. Побоююся, що через нашу нерозважливість поточні питання будуть заважати продовжувати реформу в правильному напрямку. Це все слід встигнути до 2023 року, допоки право купівлі землі є лише у фізосіб.

За новим законом юрособи не можуть купувати землю до 2023 року. Втім я прочитала, що Світовий банк висловив незадоволення законом. Мовляв, є обмеження щодо купівлі землі юридичними особами. І мене це дуже здивувало, бо зазначені структури знають, які правила доступу до землі в Америці, країнах ЄС. Вони прекрасно знають, що у розвинених країнах юридичні особи не купують землю, і чому фахівців міжнародних інституцій це раптом так стурбувало в Україні? Це ж проти європейських правил. Й у Франції, й в Америці я задавала запитання: чому у вас юрособи не володіють землею? 

- Пробачте, але в США є фермерські корпорації...

- Так, ключове слово — фермерські. В США 95% всіх аграрних корпорацій – це сімейні корпорації. Це сімейні фермери, які розподілили ферму на частку і перереєстрували ферму як юрособи. Такі юрособи, зазвичай члени сім’ї, які є і власниками, й безпосередньо працівниками ферми одночасно.

Але в українському варіанті, якщо ми зареєстрували ТОВ і захотіли купити колгосп, то ми такого обов’язку не маємо. Відчуйте різницю: члени фермерських корпорацій у США повинні безпосередньо працювати на виробництві й жити там. У наших реаліях ви не прив’яжете юридичну особу, щоб вона постійно жила на виробництві.

Ми можемо зареєструвати п’ять юросіб – і там все одно буде один і той самий засновник. Тоді виходить: три юрособи мають право на 10 тисяч гектарів. Кінцеві бенефіціари агрохолдингів у нас – одна-дві фізичні особи, які через юросіб можуть купити, згідно з новим законом, 10 тисяч, а простий фермер – 100 гектарів.

Але тут я розумію, що на уряд тиснуть міжнародні корпорації. І це загрозливо. Світовий досвід каже, що коли міжнародні корпорації приходять, то це дуже боляче б’є по фермах і простому селянину. Це досвід, який проходили й Африка, й Америка. Треба збалансувати інтереси великого, середнього та дрібного аграрія. Але я сподіваюся, що в закон будуть вноситися певні доповнення з тим, щоб привести його у відповідність із європейським законодавством. Вчені та аграрії вимагатимуть не більше, аніж зазначено у вітчизняному законодавстві. Ми підписали угоду про Асоціацію, ми орієнтовані на ЄС — це, зрештою, вимога Конституції, чому тоді наше законодавство щодо обігу земель сільськогосподарського призначення не кореспондується із країнами Західної Європи? Добре, що на першому етапі фізособи купують землю, але фермеру треба допомогти взяти довгострокові кредити. Бо важко спрогнозувати, як у цьому році поведуть себе банки, пандемія, а до цього й, швидше за все, неврожайний рік (у Європі нема опадів, були пожежі). Рік примхливий з точки зору погодних умов. І це для країни в цілому ставить серйозні виклики.

За моїми даними, південь України засіявся ярими, але на озимі культури поглядають із тривогою. Бо дуже важливо, щоб на полях з’явилася волога, відсутність весняних дощів створює тривогу для аграріїв. Тому сьогодні при продажу хліба урядовим структурам варто згадати, як робили старі хазяї. Якщо рік починався не дуже, то, щоб не шукати за кордоном запаси і не платити втридорога, варто порахувати, як це було 2003 року. Пам’ятаєте? 

- Пам’ятаю, тоді проти аграрного віце-прем‘єра навіть кримінальну справу відкрили за експорт зернових минулого врожаю.

- Розрахунки мають бути ретельні, хліб ми завжди продамо. Одним словом, рік буде важкий з точки зору кліматичних умов. Уже сьогодні раджу думати не лише урядовим структурам, а пристосовуватися й виробникам, і якщо одна культура не йде, то варто думати, чим зайняти землю до кінця осені, щоб мати ще якусь виручку. Будь-який завод можна зупинити, а потім надолужити, в сільському господарстві так не зробиш. Якщо весною не засієш, то будуть гірші наслідки пізніше, тим більше, що й світовий товарообіг уповільнений. Враховуючи, що менший запит на енергетику, на інші культури, на трудові ресурси. Сповільняться міграційні потоки. Так розслаблено, як ми поводилися багато років, вже вести себе не можна. Це дуже випробувальний рік. І варто мати на увазі, що якщо раптом буде два посушливих роки поспіль, то це вимагатиме ще більш ретельного підрахунку.

- Як закриття через карантин міських ринків вдарить по дрібному товаровиробнику?

- Болісно вдарить. Я бачу, що через онлайн-ресурси частина фермерів намагається щось продати. Але це не замінить живих ринків. Ясно, що частина продукції вже не продається, виручки не буде. А якщо раптом у людей сад яблуневий, як він буде заходити в новий рік? Бо продуктовий сад треба обробляти. А наступний рік знову вимагатиме пального, хімічних засобів (в основному, імпорт). Для багатьох урядів підтримка аграрія стоїть у порядку денному, банки зобов’язали давати пільгові кредити. Шість місяців податкових канікул, а потім реструктуризація. Цілий ряд країн ухвалили гарні рішення про підтримку аграрія, реструктуризували борги для фермерських господарств. Селяни переживають це дуже тяжко, держава мала б дати їм сигнал, що вони не самі – й цей рік проживемо разом.

- А може селянам варто об’єднатися в кооперативи?

- Вони ніде, в жодній країні світу не зорганізовуються самі по собі. Нема в жодного фермера – чи китайського, чи американського, чи європейського – такого первинного капіталу, щоб він міг купити землю, а потім побудувати елеватор чи переробний цех. Проаналізуйте закон 1933 року в часи Великої депресії. Держава створює кооперативну систему кредитування. Конгрес ухвалює закон, і не фермери складають статутний фонд у 25 мільйонів (не може кооперативний банк мати мільйонного статутного фонду). Сьогодні у кооперативному законодавстві, попри всі мої намагання, нема статті, яка б легалізувала кооперативний банк. А по-друге, без участі держави та місцевих бюджетів це не зробиш. Кооперативи повинні бути на порядку денному міністерства сільського господарства і в дотичних міністерствах постійно. Кооперативи є такими вже 150 років у світі, й ними займаються міністерські структури. Самі по собі кооперативи розвиватися не можуть.

До речі, аграрні експерти, фермери за підтримки USAID створили такий закон, але його піддали обструкції й у першому читанні ухвалили законопроєкт, який нівелює кооперативну природу.

- Виживе маленьке господарство в карантин?

- Думаю, що тяжко виживатиме. На моєму ринку біля Осокорків молочні продукти продають жінки. Я цікавилася їхньої формою організації: вони працюють як кооператив, хоча неоформлені. Вони мають корови, однакові продукти роблять... А раз молоко не продається, як вони витримають це? Корови доїтися будуть, але те, що не буде виторгу, будуть збитки — тяжко.

Можливо, вірус послабиться. Може, доведеться зняти карантин на виробництва, які не закриєш: ферму не закриєш, поле ж не закриєш. Запізнення з посівом на три-чотири дні зразу знижує врожайність. А враховуючи, що Європу то заливало дощами, то палило посухою, слід тисячу разів рахувати всі складові продовольчої безпеки.

Якщо раніше завжди можна було розраховувати на імпорт, то сьогодні можливість продовольчого імпорту слід чітко прив’язувати до його ціни, наскільки ціни підуть вгору. Чи ця ціна не потягне недоїдання?

Та й взагалі, імпорт повинен бути збалансований з експортом. Собівартість рису у Японії є дорожчою за рис у США, але Японія не припиняє культивувати рис. Держава компенсує дві третини вартості, щоб люди займалися сільським господарством. Бо куди тоді дівати людей?

Ринок є ринок, все має продаватися, все має купуватися. Але те, що несе шкоду для країни в цілому чи великої соціальної групи, не може продаватися. Це альфа й омега грамотного держуправління.

Земля чимдалі, тим більш критичним ресурсом ставатиме, ну треба ж навчитися заглядати у майбутнє! Населення збільшується, землі від експлуатації виснажуються. Це повинно стати усвідомленням кожного навіть не політика, а й освіченої людини; рослина – це сонце, вода та земля, з якої рослина вбирає увесь спектр мікроелементів, фосфор, кальцій, калій. Щоб земля зберігала стан, їй це все треба повертати. Це підручник та довідник аграрного господарства. Повертати мікроелементи та вносити органіку — це обов’язково, і це у нас робиться або мізерно, або не робиться.

Я зараз працюю над тим, щоб ми ввели в наше законодавство сім регламентів Євросоюзу. Це правила: як орати, як сіяти, як здійснювати польові лісонасадження, як дотримуватися сівозміни. Серед них – норми, що кожної культури сівозміни однієї родини має бути не більше 15%. Не можна орати на схилах с перегортанням пласта, на схилах не можна орати вздовж схилу! На схилах повинні існувати протиерозійні трав’яні полоси; не менше, як через 100 метрів – лісові лісосмуги проти вітряної ерозії. Фактично, це запроваджена на рівні закону норма турботи про збереження та відновлення родючості ґрунтів.

Зараз у мене – зведений документ Німеччини, Франція прийняла документ належної сільськогосподарської практики. Звісно, підтримка родючості збільшує суттєво собівартість. Особливо у великих господарствах. Тому потроху закон треба вводити: якщо люди не захочуть підтримувати родючість, вкладаючи в землю, то хай відмовляються від обсягів, хай беруть не десять тисяч гектарів, а п’ять.

- Ну, ми знову говоримо про великі агрохолдинги...

- Так. Але я хочу завершити на позитивній ноті. Селяни не зникнуть, навіть якщо влада не розуміє, по яких законах розвивається сільське господарство... Бо історії країн Латинської Америки вселяють у мене оптимізм. Пів століття йшли ці тенденції, латифундисти та міжнародні корпорації захоплювали землі, зганяли людей із земель, а зараз іде націоналізація земель. Чомусь вірю, що ми не дійдемо до такого, щоб повторити той шлях. Бо в Латинській Америці люди були тоді ще неграмотні, жили ще племенами й їх можна було обдурити. У нас – грамотні, є розуміння того, що наші селяни нічим не відрізняються від французьких чи американських. Сільське господарство, за великим рахунком, якщо дбайливо ставитися до землі, є невигідною галуззю і вимагає державного регулювання на високому рівні. І ми все ж до цього прийдемо. 

Лана Самохвалова, Київ

Фото: Худякова Олена