Масова загибель бджіл в Україні: як нарешті вирішити проблему

Держава не звертає уваги на проблеми бджолярів, які, між іншим, забезпечують світове лідерство Україні в цій галузі. «Носіїв» меду може просто не залишитися

Загибель бджіл в Україні цього року спостерігалася незвично рано. У попередні роки ця проблема у пасічників виникала зазвичай влітку, коли аграрії починали активно обробляти поля від шкідників. Та у Науковому токсикологічному центрі ім. академіка Л.І. Медведя повідомили, що дослідження загиблих бджіл виявило незвичайну причину – відкриттям стало те, що бджоли почали гинути ще ранньої весни при посіві потруєного насіння. Усе через те, що використані аграріями інсектициди внаслідок сухої і вітряної погоди розносилися на значні відстані, осідаючи на рослинах і деревах. Відповідно, страждали й комахи, які на них сідали. Від масового бджолиного мору потерпали пасічники з Рівненщини, Тернопільщини, Хмельниччини, Чернігівщини, Київщини, Кіровоградщини. А згодом на сполох забили і в Держпродспоживслужбі, наголосивши, що й проблема пестицидів при обробці полів теж залишається. Тобто, найгірше для бджолярів ще попереду. Укрінформ детально поспілкувався із фахівцями Інституту бджільництва ім. П. І. Прокоповича, які допомогли глибше розібратися в ситуації.

Пасічники & фермери: співіснування можливе?

Згідно з законом “Про бджільництво” агровиробники повинні використовувати лише препарати, внесені в державний реєстр пестицидів, і дотримуватися рекомендацій їхнього застосування, щоб не нашкодити бджільництву. А саме: не пізніше ніж за три доби до хімічних обробок полів сповіщати про це власників пасік та органи місцевого самоврядування, не допускати обробки квітучих медоносів під час масового льоту бджіл і саму обробку проводити у вечірні або ранкові години за відсутності вітру.

Порушення цих вимог гарантовано веде до масового отруєння бджіл. А відповідно, до падіння обсягів виробництва меду. Приміром, як писав Укрінформ, у 2018 році через несанкціоноване застосування засобів захисту рослин фермерами станом на початок липня загинуло 30-40 тисяч бджолосімей по всій Україні. При тому що, виробничий фонд галузі налічує близько 400 тисяч бджолярів та понад 2,6 млн бджолиних колоній.

У ЄС в 2018 році взагалі заборонили використовувати на відкритому просторі шкідливі для бджіл інсектициди. Під заборону потрапили три основні діючі речовини – імідаклоприд, клотіанідін і тіаметоксам. Тоді ж у вітчизняному Міністерстві аграрної політики відзвітувалися, що разом з Мінприроди та фахівцями Національної академії аграрних наук вивчають це питання. Але, схоже, далі розмов діло не пішло. Завідувачка лабораторії технологічних та спеціальних заходів профілактики хвороб бджіл Інституту бджільництва ім. П.І. Прокоповича Тетяна Єфіменко стверджує, що в Україні й досі спокійно реєструють препарати на основі згаданих діючих речовин. “У групі для бджолярів на Фейсбук я нещодавно побачила оголошення, що одним із цих препаратів будуть оброблятися поля в період цвітіння – це просто жах! У Європі їх заборонили навіть як протруювачі (тобто для обробки насіння при посіві). Натомість наші фермери без обмежень ними користуються, що в умовах нашої екології (засуха, безконтрольні вирубки лісів та видобуток бурштину, пилові бурі) приводить до масової загибелі бджіл”, – обурюється Тетяна Єфіменко. Вона додає, що це дійсно високоефективні препарати, але за умови їх використання в закритому ґрунті. Якщо ж застосувати у відкритому грунті, то навіть їх випари у спеку можуть бути отруйними для комах. «У жодному випадку ці препарати не можна використовувати під час цвітіння, а особливо ще й вдень. Якщо далі так триватиме – настане катастрофа. Адже бджоли – це не тільки мед, а ще врожай багатьох фруктових культур”, – каже Тетяна Єфименко.

Але перекладати відповідальність за отруєння бджіл лише на агровиробників теж не варто. Завідувач відділу технологій утримання бджіл і виробництва продукції бджільництва Олександр Міщенко говорить, що і пасічники своєю чергою мають дотримуватися певних правил комунікації. Як мінімум повідомляти фермерів, аграріїв та місцеву владу про свої пасіки на їхній території. “Якщо цього не зробити, то звідки фермер чи аграрій знатиме, що в лісі чи в полі розташована пасіка? В результаті власної ж безвідповідальності деякі пасічники втрачають бджіл”, – каже Олександр Міщенко.

Він наголошує: важливо, щоб усі пасіки були зареєстровані – хоча б у місцевих органах влади. В країнах Європи (де усі пасіки зареєстровані) пасічники отримують сповіщення у вигляді смс про те, що у певний день проходитиме обробіток того іншого поля. “Найголовніше, що бджола запилює сільськогосподарські культури, сади, і від цього збільшується урожай – як мінімум на 30%. Агрономи, фермери, аграрії, які це розуміють, спеціально запрошують до себе пасічників, навіть платять їм гроші за запилення, забезпечують умовами утримання на своїй території бджолиних сімей. Такі приклади є в Україні, і я б дуже хотів, щоб така співпраця пасічників і аграріїв розвивалася. Тоді ми матимемо і більші врожаї, і здоровіших бджіл”, – наголошує Міщенко.

Хвороби – як наслідок неякісного «пасічникування»

Окрім втрат бджолосімей від токсичних інсектицидів, пасічники зазнають збитків і через поширення хвороб.

Тетяна Єфіменко розповідає, що суттєвої шкоди бджолиній популяції завдають паразитарні хвороби – вароатоз і нозематоз (збудником вароатозу є кліщ вароа, а нозематозу – одноклітинні паразити роду нозема – мікроспорідії Nosema apis і Nosema ceranae – Авт.). “Річ у тім, що вароатоз є розповсюджувачем вірусних захворювань, а нозематоз – їхнім активатором, бо паразити живуть за рахунок енергії організму господаря, послаблюючи його. Від того, настільки якісно пасічники контролюють поширення вароатозу і нозематозу восени і весною на своїх пасіках, залежить «живучість» їхніх бджолиних сімей”, – каже фахівчиня. Вона зауважує, що пізнє зняття кліща вароа – основний фактор поширення інших хвороб у бджіл. Якщо бджоляр прогавить появу кліщів, то може повністю втратити пасіку. “Нозематоз присутній у тій чи тій кількості на пасіці, але зазвичай активізується, коли є сприятливі фактори. Наприклад, значні концентрації пестицидів у пилку, який заноситься комахами у вулик”, – пояснює Тетяна Єфіменко.

На поширення хвороб у бджіл можуть впливати і особливості їхнього утримання. Тобто має значення культура пасічництва. “Існує категорія пасічників, які або не хочуть, або не мають можливості отримати консультації і вчасно полікувати бджіл. Таким чином вони створюють осередки захворювань, а вірусна інфекція, нагадую, передається від сім’ї до сім’ї, що впливає на загибель бджіл”, – говорить Олександр Міщенко. За його словами, усе більше пасічників встановлюють лінії з виробництва вощини. За такими виробництвами важливий досить ретельний санітарний нагляд, бо якщо порушується технологія виробництва вощини, то через неї бджолам теж передаються різні збудники хвороб. “Віск потрібно термічно обробляти, щоб виготовлена вощина не мала в собі збудників хвороб. Ми з колегами часом бачимо на приватних пасіках, що стільники в гніздах не мінялися по кілька років. Ми пояснюємо, що вчасна заміна стільників у гнізді – одна з важливих технологій утримання бджіл. Тоді бджоли будуть значно здоровішими”, – наголошує Олександр Міщенко.

Шкідливі бджоли-нелегали – таке буває?

Нині у нарощенні популяції комах бджолярі зіткнулися іще з однією проблемою. Останніми роками на територію України нелегально завозять породи бджіл, не районовані в Україні. “Закон про бджільництво регламентує утримувати на території України тільки три породи бджіл – українську степову, закарпатську і поліську породи, – зазначає Олександр Міщенко. – Колись в Україну завезли кавказьку породу бджіл, яка наробила тут дуже багато шкоди. Хоча кавказькі бджоли гарно запилюють конюшину, але бджолярі мали великий відхід (смертність) бджолиних сімей взимку за рахунок того, що було порушено генетику порід. На сьогодні знову щось подібне повторюється”. Він додає, що у бджільництві запліднення бджолиних маток відбувається безконтрольно, і тому не відомо, які будуть наслідки через кілька років через появу нових порід комах від схрещування «українських» бджіл з «неукраїнськими». Тож один зі шляхів покращення місцевих порід – заборона ввезення інших порід бджіл на територію України. “Уже зараз потрібно створити спеціальні територіальні зони, щоб розводити там тільки вітчизняні породи бджіл, створюючи банк племінного матеріалу. На випадок загрозливої ситуації нам потрібно мати осередки своїх чистих порід, якими можна буде відновити популяцію”, – переконаний фахівець.

В Інституті бджільництва, наприклад, проводяться роботи по селекції бджоли карпатської. Це лінія, яка має покращені санітарно-гігієнічні ознаки, більш стійка до захворювань, краще вирощує розплід, має здоровішу сім’ю. “Вітчизняна порода найкраще пристосована саме для України. Тож потрібно більше спрямовувати уваги й коштів на її розвиток. Крім того, на українські породи бджіл дуже великий попит у Європі. Тому в державній програмі потрібно продумати і цей напрям та визначити “острівці”, де можна буде виготовляти продукцію у вигляді племінних маток, племінного матеріалу для реалізації. Попит вже є, треба тільки покращити культуру ведення галузі”, – резюмує Міщенко.

Ми запитали у спеціалістів, чи можна у процесі селекції отримати лінії бджіл, стійких до агрохімічних засобів? На що вони відповіли, що пасічникам про це залишається лише помріяти. Тому заборона токсичних інсектицидів, як це роблять країни Європи, поки єдиний вихід.

Вітчизняна екосистема – ще те випробування для бджіл

За словами Олександра Міщенка, у 70-80-х роках минулого століття утримувати і розводити бджіл в Україні було набагато простіше, аніж зараз – через кращу екологію і суворе дотримання сівозмін у сільському господарстві. Бджола використовує також і дикорослі культури луків, пасовищ, лісів. Але сьогодні площі лісових насаджень та нерозораних луків стають дедалі меншими, і для бджіл лишається набагато менше нектароносних пасовищ. Ситуація з дикорослими балками, ярами, луками взагалі печальна – багато медоносних культур випалюють, і на те, щоб вони відновилися, потрібно кілька років.

Зміни клімату відобразилися на зміщенні періоду цвітіння рослин. Раніше пасічний сезон проходив плавно і діяв за принципом медоносного конвеєру – спочатку медозбір з білої акації, потім з липи, потім з інших сільськогосподарських рослин, і закінчувався серединою серпня, а то й початком вересня, коли цвіли пізні посіви конюшини. Тепер пасічники встигають відпрацювати на всіх медозборах максимум до кінця червня. В другій половині літа для бджіл залишається переважно лише соняшник, агротехніка якого вимагає використання великої кількості біохімічних препаратів, які впливають на тривалість життя бджолосім’ї, її витривалість. «Бджолосім’я після соняшника дуже зношується, не може взяти для себе ні білкового, ні вуглеводного корму і тому її доводиться підгодовувати, щоб у неї були сили на наступний рік”, – додає фахівець.

Держпрограми підтримки галузі

Між тим, Україна – лідер із експорту меду в Європу і один із найбільших експортерів меду у світі. Ще в жовтні 2019 року пасічники звернулися до керівництва країни з проханням розробити та затвердити Комплексну державну цільову програму розвитку бджільництва в Україні до 2025 року для забезпечення збалансованого підходу до розвитку бджільництва. У зверненні йшлося про підвищення конкурентоспроможності медової галузі на внутрішньому та зовнішніх ринках, а також про вирішення згаданих проблем – посилення відповідальності за використання незареєстрованих пестицидів і агрохімікатів, забезпечення своєчасного оповіщення бджолярів щодо проведення робіт із обробки сільськогосподарських культур, захист аборигенних в Україні порід бджіл. Але програми немає досі.

“Мені довелося побувати в одній з азійських країн та дізнатися про її програму розвитку бджільництва. Сподобалося, що в такій програмі чітко прописано – скільки має бути бджолосімей, хто фінансує навчальні заклади, збір та переробку сировини, описані всі технологічні процеси, за якими закріплено відповідальні органи”, – говорить Олександр Міщенко. – Як науковець і практик, також підкреслю: здоров’я і продуктивність бджолосімей повною мірою залежить від кормовою бази – вуглеводних і білкових кормів. Білковий корм – це пилок, вуглеводний – це нектар. Тому перед тим, як ставити за ціль мати 6 мільйонів бджолосімей в Україні, треба порахувати, скільки є угідь, які б могли забезпечити цими кормами відповідну кількість бджолиних сімей. І тримати цю базу на відповідному рівні. Інакше щороку матимемо проблеми – як забезпечити приріст та здоров’я бджолиного «поголів’я»”.

Юлія Горбань, Київ