“Реінкарнація” Мінагропроду: чого ми від нього хочемо, і чого – НЕ хочемо

Експерти вважають: до нового бюджетного року відновлення роботи ліквідованого у 2019-му аграрного міністерства користі не принесе

Для відновлення в Україні профільного сільськогосподарського міністерства, яке рік тому увійшло до складу Мінекономрозвитку, за найоптимістичнішими оцінками, знадобиться рік, а то й півтора. Такий прогноз зробив колишній міністр економіки Тимофій Милованов. Передовсім, складно, за його словами, буде відновити кадровий потенціал. Адже лише частину фахівців колишнього Мінагрополітики долучили до роботи в аграрному департаменті Міністерства розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства. Багато хто працює у приватному секторі і вже не повернеться на маленькі зарплати, які мають держслужбовці нижчої та середньої ланки. Більше того, навіть посаду міністра Милованов назвав “посадою камікадзе”. І пояснив це впровадженням “урізаного” ринку землі, популізмом політиків та ймовірним політичним тиском. “Тому, хто прийде на посаду аграрного міністра, потрібно буде відповідати за реформи, а ресурсів і кадрів для цього немає. Бюджет на міністерство з'явиться лише з наступного року, а потрібно буде вже зараз провести 300 конкурсів...”, – наголосив ексурядовець.

Галузеві експерти говорять і про інші проблеми, які доведеться розв’язувати у процесі формування відновленої структури. Тож, незважаючи на заяви про те, що аграрне міністерство можуть відновити вже у вересні, більшість фахівців схиляються до думки: реально “нове-старе” відомство зможе запрацювати не раніше початку 2021 року.

Тим часом тривають дискусії, що зі “старого” при його формуванні можна залишити, а що нове – привнести. Укрінформ зібрав деякі думки та оцінки.

Історія питання: вчора два, але маленькі, сьогодні одне, та велике...

Коли трохи менше року тому Кабмін вирішив реорганізувати Міністерство аграрної політики та продовольства, приєднавши його до Міністерства розвитку економіки, торгівлі й сільського господарства, пояснювати логіку такої ухвали доручили тому ж таки Милованову – на той час главі Мінекономрозвитку. Він пояснив це комплексним вирішенням завдань із пришвидшення ключових реформ, як-от: приватизація державних підприємств, запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення, детінізація аграрних ринків та земельних відносин, лібералізація трудових відносин, розширення доступу до міжнародних ринків, перезавантаження системи професійного навчання, модернізація підходів до наукових досліджень та запровадження інновацій в аграрному секторі...

До речі, більшість із цих завдань називають і зараз – але вже як аргументи на користь роз’єднання відомства. Бо укрупнення, як-то кажуть, “не пішло”. Торік проблеми аграріїв губилися у “загальному казані” питань економічного розвитку країни. А із активізацією процесу напрацювання і просування земельної реформи, кажуть поінформовані джерела, аграрна тема у відомстві навпаки почала витісняти на периферію загальні питання розвитку вітчизняної економіки. Зокрема, промислового виробництва, яке зараз, як відомо, вже ледь не на ладан дихає (звідси, до речі, й виникла потреба у профільному віце-прем’єрі). Це й змусило владу змінити думку. 17 січня президент Володимир Зеленський заявив про необхідність розділити деякі відомства, серед яких – і Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. Одразу ж позиціонував себе як прибічник такого кроку і призначений у березні прем’єр-міністр Денис Шмигаль.

Ідею підтримали більшість галузевих асоціацій і, як свідчать опитування бізнесу, значна частина учасників ринку. Головний аргумент: країна, де сільськогосподарська галузь формує 20% ВВП й забезпечує 40% валютної виручки, мусить мати профільний орган виконавчої влади. Наявність “власного” міністерства надасть галузі представництво на рівні уряду, позитивно вплине на усі без винятку внутрішні процеси, а також допоможе краще презентуватись на міжнародній арені. Розберімось детальніше.

Дорога ложка... до бюджету

На думку заступниці директора компанії “ПроАгро Груп” Марії Колесник, при бажанні відновити аграрне міністерство не так і складно. Головне – завчасно визначитися: чи ми хочемо будувати щось абсолютно нове, так би мовити, “з нуля”, чи спробуємо скористатися колишніми напрацюваннями – досвідом, фахівцями, планами, стратегіями. При цьому шукати “велосипед”, силкуючись створити відомство з абсолютно новими функціями й інструментарієм, – непродуктивно. “Куди ефективніше буде спиратися на досвід фахівців, котрі працювали в Міністерстві агрополітики й продовжують опікуватися аграрним напрямком у складі Мінекономрозвитку, підкоригувавши структуру й завдання під нові потреби, так би мовити осучаснивши їх, – каже експертка, – На це піде небагато часу. Звісно ж, потрібно буде розв’язати низку проблем, пройти різні рівні узгодження, оновити штатний розпис, набрати людей. Тож, аби усе запрацювало “як годинник”, думаю, знадобиться 4-5 місяців. Але багато залежатиме від того, хто стане міністром і які завдання перед ним стоятимуть. Якщо це буде фахова людина, котра обізнана із проблемами галузі, знає, як структура працювала раніше і як працюють подібні відомства у світі, організаційний процес, переконана, не буде складним. Якщо ж на посаду прийде суто політична фігура, їй знадобиться час, щоб увійти у курс справ, розібратися, як має функціонувати цей орган. Тоді і справді може йтися про більш тривалий період відновлення міністерства”.

При цьому більшість експертів переконані: міняти щось радикально посеред бюджетного року не варто. “Відновлювати окреме аграрне відомство, звісно ж, треба, – погоджується генеральний директор Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ) Роман Сластьон. – Але... Відновлювати структуру посеред бюджетного року доволі складно. І не потрібно. По-перше, необхідно вносити зміни до держкошторису для відновлення фінансування. Формування штату також пов’язане з багатьма проблемами і займе купу часу. Не так багато буде охочих прийти на вакантні посади. Відповідно, найбільш логічним буде відновлення роботи міністерства саме 1 січня 2021 року. Це дозволить без турбулентностей завершити нинішній рік і ретельніше підготуватися до реорганізації”. 

Водночас ті 5 місяців, які залишилися до нового року, на думку пана Сластьона, можна використати для підготовки оновленої структури відомства – формування відділів і департаментів, попереднього затвердження функціоналу окремих структур та конкретних спеціалістів. Проте... експерт нагадує: паралельно Мінекономрозвитку має владнати низку проблем агросфери, які “зависли в повітрі” у процесі минулої реорганізації. Якщо фахівці аграрного департаменту почнуть займатися майбутнім оновленням, на розв’язання наболілих питань галузі часу у них не залишиться. “А мова ж про такі важливі завдання, як підготовка проєктів законодавчих і нормативних актів у розвиток земельної реформи, врегулювання стандартів та дозвільних процедур у ветеринарній медицині, охороні прав на сорти, захисті й карантині рослин, реєстрації сільськогосподарської техніки. Й багато інших “нюансів”, які треба владнати. Тому штат, який над цим працює, бажано не чіпати. Для того, щоб завершити цю роботу і плавно перейти до діяльності окремого міністерства вже із початком нового року”, – каже Роман Сластьон. Тобто, маємо ще одне невирішене питання: хто займатиметься практичною реорганізацією відомства, адже однієї “ідеї” замало. Від відповіді на це запитання також залежать терміни відновлення діяльності Мінагрополітики, МінАПК, Мінагропроду чи як там назвуть нашу оновлену сільськогосподарську “яхту”...

Спадок “попередників”. Що взяти в майбутнє, а що “забути” в минулому

“Вважаю, за винятком окремих “нюансів”, які при бажанні досить легко виправити, до поглинання Міністерством економіки українське аграрне відомство працювало більш-менш ефективно, – каже Марія Колесник. – Усі довіряли статистиці, яку воно надавало, вірили аналізам і прогнозам його фахівців. Тому вважаю, що не враховувати напрацьований досвід не можна. Не варто намагатися створити щось нове не через те, що воно має стати кращим, а щоб тільки не було таким як раніше. У погоні “за картинкою” можна втратити фаховість”. Особливо експертка наголошує на необхідності збереження (й удосконалення) статистичної функції аграрного відомства. Бажано, щоб саме там акумулювали всю внутрішню інформацію про сільськогосподарську галузь – правдиву, оперативну – щодо посівних площ, планів і темпів збирання, запасів продовольства та обсягів його переробки, а також фактичного і можливого експорту.

“Те, що міністерство сільського господарства США нині робить для всього світу, нам бажано мати у себе в країні. І ця інформація повинна бути реально доступною для фахівців, для бізнесу – щоб аналізувати ринок, вчасно розуміти, куди рухатися, який напрямок посилювати, які інвестиції нарощувати, – каже заступниця гендиректора компанії “ПроАгро Груп”, – Бо зараз із цим – проблеми. Якщо рік тому інформація про перебіг збирання врожаю в країні оновлювалася фактично щодня, зараз цього немає. Те ж стосується й інших напрямків. А пов’язані із цим непоінформованість та невизначеність впливають на цінову ситуацію. Бо учасники ринку не в змозі проаналізувати, чого їм очікувати... скільки в країні зерна, яка його якість... Звісно ж, і при оприлюдненні прозорої статистики ціна коливається. Але – залежно від реальних умов і показників, а не з огляду на спекулятивні сплески чи інформаційні вкидання”.

Втім, “автоматично” відновлювати колишню структуру міністерства, на думку Марії Колесник, теж не варто. Адже “старе міністерство було перевантажене “старими” (по духу й функціоналу) кадрами, обтяжене бюрократичними процедурами. Тож варто спростити процес ухвалення рішень. Приміром, позбутися департаментів, які формували непотрібну надбудову й виконували невластиві сучасному центральному органові виконавчої влади функції”. Як приклад пані Колесник наводить кроки, зроблені за останній рік: зокрема, у підготовці до приватизації спиртової галузі, управління якою “висмоктувало багато соків”. Мова й про деякі інші “чужорідні” обов’язки і завдання. На це звертає увагу й гендиректор УКАБ Роман Сластьон.

“Великий шмат роботи – доведення до ладу і можливість передання для приватизації таких “зайвих” для держави підприємств. Їх уже давно варто було б передати у приватні руки. Та ми десятиліттями покриваємо із бюджету їхні збитки – то “миші зерно поїли”, то махінації, то управлінські помилки й халатність, то ще якісь біди...”, – констатує експерт.

Аграрне міністерство не мусить “битися за врожай”... Що хочемо мати “на виході”?

Натомість у роботі відновленого міністерства варто посилити напрямок, що відповідатиме за зовнішню торгівлю, оскільки йдеться про весь агропродовольчий сектор – продукти харчування як для внутрішнього споживання, так і для зовнішніх ринків. “Боротьба за врожай” – це зовсім не те, чим повинне займатися оновлене міністерство, – переконана Марія Колесник, – Його завдання – передовсім, просування української продукції на світових продовольчих ринках. Якщо відомство створять “неправильно”, як просто відділений від іншого бюрократичний апарат, галузь програє. Якщо ж ітиметься про функціональний статистичний, дорадчий, промоційний, захисний, лобістський (у хорошому сенсі) орган, це, в першу чергу, дозволить українському АПК дуже швидко й адекватно реагувати на зовнішні виклики. Коли, приміром, якась країна раптом обмежить постачання нашої продукції, захоче запровадити квотування чи вставлятиме якісь інші “палиці у колеса” українським експортерам...”.

Й належна реакція на такі виклики, за оцінками експертки, – один із найважливіших аргументів у суперечці із тими, хто вважає, що “для сільського господарства і “профільного” заступника міністра вистачить”... “Для таких перемовин потрібен певний рівень. Одна справа – коли країну представляє заступник міністра, інша – якщо зустріч відбувається на міністерському рівні. Одразу отримуємо інше ставлення з боку партнерів. Міністр економіки, зрозуміло, не може “розірватися” й відвідувати усі заходи, що стосуються й загальної економічної політики, і окремих її напрямків – таких як АПК”, – пояснює пані Колесник.

А представники профільних асоціацій додають: нове відомство також має зосередитися на розвитку кооперації, приділяти увагу дорадництву. Ці речі особливо важливі для малого й середнього агровиробника.

Ще один важливий напрямок діяльності “старого-нового” міністерства – формування якісних механізмів запровадження обігу сільськогосподарських земель та сприяння результативності земельної реформи в Україні. На цьому наголошує директор Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” Юрій Лупенко. За його оцінками, відновлене міністерство зможе приділяти більше уваги таким прогнозованим викликам для країни як-от: надмірна концентрація земель, зменшення зайнятості на селі, сприяти розвитку сільських територій. "В Україні чомусь забули, що Міністерство аграрної політики було утворене наприкінці 1999 року на базі Міністерства агропромислового комплексу України саме для забезпечення прискорення аграрної реформи. І упродовж усього періоду діяльності цього органу аж до його ліквідації у 2019 році втілення аграрної й земельної реформ було серед його пріоритетів", – нагадав науковець. І додав: сільське господарство слід розглядати як комплексну сферу виробництва агропродукції, використання природних ресурсів, проживання і зайнятості людей. Саме тому практично в усіх країнах є спеціалізовані міністерства, які відповідають за сільськогосподарський напрямок.

“Водночас, скориставшись можливістю, маємо створити в Україні аграрне відомство нового типу, – каже Роман Сластьон. – Одне з найважливіших завдань у цьому зв’язку: дебюрократизація й полегшення дозвільних процедур та наближення їх до європейських стандартів. При цьому, максимально їх спростивши, маємо залишити дієві механізми моніторингу і контролю. Насамперед, використання землі, перевірки якості та безпечності продукції. А ще – приведення вітчизняних норм і санітарних, фітосанітарних, ветеринарних вимог у відповідність до європейського законодавства, до нормативів інших країн, до яких ми хочемо і можемо експортувати аграрну продукцію”. Відповідно, паралельно з відновленням міністерства має тривати й реформування підвідомчих йому структур – передовсім, Держпродспоживслужби і Держгеокадастру. “Їхню ефективну роботу саме у складі окремого міністерства вважаю більш вірогідною”, – підсумовує гендиректор Українського клубу аграрного бізнесу.

Владислав Обух, Київ