Коментар щодо ситуації довкола Національного банку України

Зміна акцентів у політиці НБУ має сприяти налагодженню інструментарію грошово-кредитної політики та банківського регулювання

Останнім часом у ЗМІ почали активно з’являтися різноманітні публікації щодо діяльності Національного банку України. Окремі з них містять посилання на коментарі колишніх та нинішніх керівників Національного банку. Зокрема, така публікація була розміщена виданням Kyivpost 24 вересня 2020 року.

Гадаю, у професійній спільноті центральних банкірів ніхто не сперечатиметься із першою тезою згаданої статті – «Національний банк України повинен бути незалежним». Водночас велика кількість висловлювань чинних заступників голови Національного банку та їх трактувань автором згаданої публікації не є беззаперечними, і навіть більше – є дискусійними.

Спробую висловити власну точку зору на 5 ключових тез, з огляду на процеси трансформації політики Національного банку.

► Щодо політичного тиску на Національний банк та втручання в операційну діяльність Правління Національного банку

Відставка Якова Смолія та призначення на посаду голови Національного банку Кирила Шевченка, а також звільнення та призначення заступників голови НБУ у 2020 році, відбулися у чіткій відповідності до законодавства України та із дотриманням усіх процедурних вимог. Ані в учасників ринку, ані у зовнішніх партнерів немає сумнівів у тому, що зміна керівництва центрального банку відбулася із дотриманням вимог законодавства та є звичайним процесом оновлення керівного складу державної інституції.

Рада Національного банку за період своєї роботи у чинному складі не здійснювала втручання в операційну діяльність Правління НБУ, натомість сприяла пошуку оптимальних рішень за ключовими напрямами діяльності НБУ. Зокрема, саме завдяки активній позиції Ради та оперативному внесенні змін до Закону України «Про Національний банк» у частині розрахунку резервів під грошово-кредитні зобов’язання Національного банку, у 2020 році до Державного бюджету України було перераховано 42,7 млрд гривень.

Нагадаю також, що упродовж 2 півріччя 2019 року Рада НБУ неодноразово рекомендувала Правлінню переглянути підходи до реалізації валютної політики з метою убезпечення гривні від надмірного укріплення під впливом нефундаментальних факторів, якими виступали вкладення нерезидентів у державні цінні папери. За умов врахування позиції Ради можна було уникнути погіршення економічної активності ще до початку коронакризи та надмірних коливань обмінного курсу гривні у 2019-2020 роках. З початку 2020 року Радою було надано понад 100 рекомендацій Правлінню щодо удосконалення підходів до грошово-кредитної політики та сприяння економічному зростанню. Їх запізніле врахування призвело до поглиблення кризи в економіці, державних фінансах та стагнації банківського кредитування.

► Щодо політики НБУ та валютному ринку

Валютна політика НБУ є складовою грошово-кредитної політики, основні принципи якої визначені Основними засадами грошово-кредитної політики на 2020 рік та середньострокову перспективу.

Суттєвих змін у політиці НБУ на валютному ринку не відбулося – Національний банк, як і раніше, дотримується принципів гнучкого курсоутворення та продовжує приймати активну участь у роботі міжбанківського валютного ринку з метою підтримання балансу попиту та пропозиції на іноземну валюту з урахуванням тенденцій ринку. В останні місяці на ринку спостерігається переважання попиту над пропозицією іноземної валюти, як внаслідок дії сезонних факторів у секторі сільського господарства, так і у зв’язку з продовженням тенденції до виходу нерезидентів із гривневих фінансових інструментів. З огляду на це, помірна та поступова девальвація гривні є підтвердженням незмінності політики Національного банку з підтримки режиму плаваючого валютного курсу та відсутності намірів щодо протидії ринковому курсоутворенню.

Зміна керівного складу НБУ у блоці ринкових операцій жодним чином не вплинула на політику Національного банку на валютному ринку, яка продовжуватиме визначатися Основними засадами грошово-кредитної політики на 2021 рік та середньострокову перспективу. Затвердженими Радою НБУ 10 вересня 2020 року.

► Щодо законності дій Національного банку під час виведення банків з ринку

Виведення понад 100 банків з ринку в результаті «великого очищення» банківського сектору було політичним кроком (у значенні “policy”) регулятора, проте, як і будь-які швидкі реформи, які відбуваються швидше, ніж змінюється законодавство, рішення Національного банку щодо виведення банків з ринку іноді перебували «на межі леза». Про це свідчать ряд судових рішень, якими рішення Національного банку про виведення банків з ринку визнавалися незаконними. Для уникнення таких рішень на майбутнє нам слід переглянути базове законодавство щодо банківської діяльності з метою більш точного визначення ряду дефініцій та унеможливлення їх різного трактування регулятором та піднаглядними суб’єктами. Це особливо важливо в контексті переходу до інтегрованої моделі нагляду за фінансовим сектором та поширення повноважень Національного банку з регулювання та нагляду за страховими та іншими фінансовими компаніями.

Наразі формування Національним банком резервів під імовірні майбутні зобов’язання за судовими справами із власниками та кредиторами банків, визнаних неплатоспроможними, зменшує фінансовий результат центрального банку та обсяг прибутку до перерахування до Державного бюджету України.

► Щодо звільнення персоналу Національного банку

Ротація персоналу є звичайним процесом життєдіяльності організації, якщо вона здійснюється еволюційним шляхом та не порушує принципів безперервності діяльності державної інституції, якою є Національний банк. Оновлення керівного складу Національного банку відбувається у відповідності до законодавства із виконанням всіх зобов’язань Національного банку як працедавця перед звільненими працівниками. Новий етап розвитку Національного банку вимагає зміни підходів та оновлення керівного складу.

► Щодо кредитування та ризиків фіскального домінування

Нагадаю, що завдання з відновлення кредитування стоїть на порядку денному Національного банку вже понад 4 роки після завершення гострої фази оздоровлення банківської системи. За цей період фіскального домінування не спостерігалося, а фіскальна політика була рестрикційною по відношенню до внутрішнього попиту – через податки з економіки вилучалося більше коштів, ніж спрямовувалося до неї через бюджетні видатки. У 2015-2019 рр. первинне сальдо бюджету було профіцитним на рівні близько 3% ВВП, що обмежувало розвиток внутрішнього ринку та звужувало простір для банківського кредитування.

Висока вартість державних запозичень в національній валюті змушувала Уряд звертатися до зовнішніх кредиторів, посилюючи валютні ризики порушення боргової стійкості. Натомість Національним банком не здійснювалися кроки із розвитку та поглиблення внутрішнього ринку державних запозичень, а порядок здійснення валютної лібералізації обмежував можливості українських банків купувати державні облігації України на міжнародних ринках, тим самим підвищуючи вартість їх обслуговування.

Переконаний, що зміна акцентів у політиці Національного банку має сприяти налагодженню інструментарію грошово-кредитної політики та банківського регулювання на досягнення цілі з економічного зростання та посилення стійкості державних фінансів.

Богдан Данилишин