Фондовий ринок України: буде вигідно і підприємствам, і громадянам. От лиш суди…
Те, що для більшості з нас досі “китайська грамота”, очима фахівців – шлях до інвестицій і ефективний спосіб заробітку для країни та громадян
Цього тижня уряд планує підписати меморандум про створення в Україні фондового ринку. Реального й повноцінного, а не фрагментарного й бутафорського, як дотепер. Такі плани підтвердив прем'єр Денис Шмигаль на засіданні за “круглим столом” з обговорення Національної економічної стратегії-2030 на тему "Інвестиційна привабливість, ринки капіталу та макроекономічна стабільність". Підписантами документа будуть Європейський банк реконструкції та розвитку, Агентство США з міжнародного розвитку, Американська торговельна палата в Україні та інші наші міжнародні фінансові партнери. Далі – два з половиною роки планування-розрахунків-підготовки-утряски і... повний запуск восени 2023-го. Розбираємося, чи реально. І навіщо це Україні та українцям.
Фондовий ринок: вигода чи “морока” для країни, бізнесу і громадян?
“Фондовий ринок (ринок цінних паперів) – частина ринку капіталів, де здійснюються емісія, купівля і продаж цінних паперів”, – одне з найпростіших пояснень, яке знаходимо у світовій Павутині. Нібито все зрозуміло. І все таке далеке... ну де ми з вами, а де купівля, продаж, а тим паче – випуск усіляких там акцій, облігацій, векселів і, прости Господи, опціонів, варрантів та ф’ючерсів? Не поспішаймо з висновками. Частина фахівців переконана: вже за якихось 3-5 років аналіз інформації про котирування (вартість) цінних паперів для більшості українців може стати таким же щоденним ритуалом, як зацікавлений погляд на стели “обмінників” дорогою на роботу – а почім там “зелений” і євро? – навіть, якщо купувати їх найближчим часом ми не збираємося. Тим паче, що за прикладом розвинених економік, до системи торгів долучатимуться все більше наших співвітчизників. Бо в умовах очікуваного зниження депозитних ставок і (нівроку) такого бажаного для нас зростання реальних доходів дедалі актуальнішим буде питання їх збереження та примноження з використанням цінних паперів – як надійного і зрозумілого інструменту досягнення мети. Плюс додаткові потреби у пенсійних та інших цільових накопиченнях...
Для бізнесу ж і держави це – чи ненайдієвіший спосіб оперативного залучення фінансового ресурсу на розвиток. Без усіляких там багатомісячних переговорів, оцінювальних місій, умов, зобов’язань та заздалегідь визначених “здирницьких” відсотків, у розвиток виробництва готові вкладатися не лише українці, а й іноземний капітал. Умова одна: бізнес має приносити прибуток. І тобі, і тим, хто тебе підтримав копійкою чи центом.
“Але в українських умовах усе це – наразі лише теорія”, – каже скептично налаштована частина експертного середовища, яка прогнозує, що шлях до досягнення задекларованої мети буде тернистим і довгим.
1. Державний та підприємницький інтерес
Один з головних аргументів на користь пришвидшення втілення задуманого, який наводять експерти: фондовий ринок це – не лише про заробітки для професіоналів і товстосумів. Це – один з найреальніших та найпростіших механізмів залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій в реальний сектор економіки. А також елемент поліпшення корпоративного управління підприємствами. Бо, з одного боку, це робитиме їх ефективнішими. З іншого – прозорішими. Й це стосується усіх без винятку суб’єктів господарювання, які братимуть участь у торгах, – в тому числі, й тих, що належать “недоторканим” олігархам. Поєднанню і збалансуванню інтересів емітентів цінних паперів, інвесторів та держави й має слугувати чітко відрегульований інструментарій фондового ринку.
За словами Дениса Шмигаля, одним із ключових завдань Національної економічної стратегії до 2030 року є покращення інвестиційної привабливості України. Без чого сподіватися на стрімкий розвиток економіки – марна справа. А для цього якраз і необхідно формувати ринок капіталу, розвивати товарні біржі і впроваджувати накопичувальний рівень пенсійної системи. “Всі ці речі створять сприятливі умови для інвестицій, оскільки дозволять наситити економіку довгостроковим фінансовим та інвестиційним ресурсом”, – переконаний глава уряду.
Тому Нацстратегією-2030 й передбачено підвищення міжнародними агенціями кредитних рейтингів України, – уточнив міністр економіки Ігор Петрашко. "Наразі кредитний рейтинг України згідно із даними S&P, становить рівень "В", що значно нижче, ніж у країн-конкурентів за капітал", – констатував урядовець. "Амбітний" план, за його словами, передбачає отримання Україною позитивних рейтингів S&P і Fitch, від рівня яких залежить вартість запозичень для країни: “Маємо підвищити позицію України у міжнародних рейтингах до "ВВ" до кінця 2022 року та до "ВВ+" – до кінця 2024-го", – каже Петрашко.
2. Особистий інтерес
Лектор ТОВ “Фрідом Фінанс Україна” Тарас Гандзій говорить про використання інструментів фондового ринку як про реальну альтернативу депозитам. При цьому, як і у випадку із банками, де гроші “спокійно лежать” – точніше, управляються банківськими установами, – він не потребуватиме нашого постійного контролю. Бо й розміщуючи кошти на фондовому ринку, також можна в усьому покластися на посередників. Не обов’язково іти вчитися на брокера й опановувати ази торгівлі цінними паперами для того, щоб ефективно управляти своїми активами. Звісно ж, при цьому на ринку має ефективно діяти незалежний регулятор, який оберігатиме нас від можливого шахрайства й системних помилок з боку управителів інвестиційних, пенсійних та інших накопичувально-прибуткових фондів.
Поміж переваг участі громадян в інвестуванні бізнесу через фондовий ринок, пан Гандзій називає:
- можливість мати середній дохід у валюті від 6% до 50% річних;
- відсутність обмежень по прибутковості;
- можливість ефективно контролювати ризики;
- можливість регулярно отримувати дивіденди.
Водночас експерт говорить і про окремі ризики та недоліки. До яких відносить:
- необхідність спеціальних знань або консультацій (оплачуваних) фахівця, якому можна довіряти;
- потребу постійно стежити за ринком, якщо вкладати гроші без порад професійного консультанта і посередництва інвестфондів;
- потребу навчитися правильно оцінювати ризики вкладень.
“Якщо ви збільшуєте активність інвестицій і потенціал доходу, пам’ятайте: пропорційно зростає й відсоток ризику”, – попереджає Тарас Гандзій.
“В Україні вже існують торговельні майданчики, на яких бізнес і громадяни можуть розмістити вільні кошти, – нагадує у коментарі Укрінформу директор Інституту соціально-економічної трансформації Ілля Несходовський, – проте, з огляду на те, що ризик інвестування є значним, а пропонована прибутковість – із ним неспівставна, основними інструментами залишаються облігації внутрішньої державної позики, які приносять доволі пристойний – і, головне, гарантований державою – прибуток. Як результат, діяльність таких майданчиків обмежується саме вкладеннями в ОВДП. Тобто, про жодні реальні інвестиції не йдеться”. А це, за словами економіста, – неабиякий ґандж і з точки зору внутрішніх приватних інвестицій, і з огляду на перспективи розвитку вітчизняного фондового ринку загалом.
Передовсім, Україна має реалізувати внутрішній інвестиційний потенціал. “Доки українці не почнуть “не з-під палиці” купувати акції компаній як альтернативу депозитам, будучи впевненими, що це приноситиме хороший прибуток, повноцінний фондовий ринок у нас не запрацює”, – переконаний пан Несходовський. І цьому має передувати копітка робота – нормотворча, організаційна, інформаційно-роз’яснювальна.
3. Практична реалізація і “підводні камені”
Поміж практичних кроків, які планують зробити у напрямку до формування ринку, – створення в Україні міжнародного фінансового центру (УМФЦ). Про його концепцію на урядовому засіданні розповів голова Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку Тимур Хромаєв. Законодавчі передумови для нововведення вже створили: у 2019-му парламент ухвалив Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення залучення інвестицій та запровадження нових фінансових інструментів”, яким, поміж іншого, оновлено законодавство “Про ринки капіталу та організовані товарні ринки”.
УМФЦ об’єднуватиме 5 установ: Консультативну раду, Бюро зв'язків з інвесторами, Арбітражний центр, Універсальну біржу та Фінансово-інфраструктурний холдинг. До Арбітражного центру будуть залучені як українські, так і іноземні судді, аби забезпечити фахове регулювання суперечок між сторонами.
І це вкрай важливо, – погоджуються експерти. Передовсім, для підвищення рівня довіри іноземного бізнесу до України. Адже одного лише меморандуму та навіть найпрогресивнішого закону для цього недостатньо. Визначальним “плюсом” до стабільного і всеохопного законодавства в цій сфері мають бути іще й дієвість та прозорість судової системи і системи правовідносин загалом, захист права власності, із чим в Україні завжди було кепсько. Інакше не буде довіри, без якої чесний, не спекулятивний, капітал у вітчизняну економіку жодними закликами та припрошуваннями не заманиш.
Ще одна умова – стабільність самої економіки: перманентне зростання, низька інфляція, прогнозованість курсу національної валюти. І купа інших “дрібниць” – як-от, реальна податкова реформа, така ж реальна детінізація, прозора приватизація, зважена кредитна політика й розумна регуляція та дружна й “непомітна” для чесного бізнесу й нетерпима до шахраїв і маніпуляторів робота органів контролю.
“Для нормального функціонування фондового ринку потрібні три основні складові: інвестори, майданчики зі зручними інструментами, де вони можуть розмістити вкладення, і, звісно ж, об’єкти для інвестування, – пояснює економіст Ілля Несходовський. – Вважаю, зараз є серйозна проблема саме із тим, що привабливі для міжнародних вкладень інвестоб’єкти у нас відсутні. З кількох причин. Передовсім – через вже згадану судову систему, яка потребує реформування. До того існуватимуть ризики повної втрати інвесторами свого майна і грошей, якщо наша Феміда вирішить, що десь там щось “не так”. Багато процесів – цьому підтвердженням. Можу навести приклад “розбірок” із міжнародною компанією “Scania”, яка тепер, переконаний, “десятому закаже” дорогу в Україну...”.
Також Несходовський нагадує про збереження (попри покращення ситуації останніми роками) рейдерських атак. Плюс – зловживання з боку силовиків. “Податкова, так видається, нині “відійшла на другий план”. Натомість спецслужба, яка, попри плани реформування, усе ще зберігає невластиві функції, має величезні можливості впливу на нормальну роботу підприємств. Особливо, в ІТ-сфері”, – застерігає економіст. Звідси висновок: “Реформування треба починати з фундаментального – створення належного бізнес-середовища, умов для того, щоб виробляти в Україні було вигідніше, ніж завозити з-за кордону. Доки таких змін не буде, фондовий ринок належним чином не запрацює. Навколо нас – країни, які з точки зору можливостей для інвестування і відкриття нових підприємств обганяють Україну на десятки років. Польща, Туреччина... Навіть Білорусь (якщо прибрати політичні ризики) попереду нас за формуванням умов для інвестицій”, – нагадує Ілля Несходовський.
В уряді стверджують, що це розуміють. Й, готуючись до започаткування “великого” фондового ринку, якраз і розраховують на комплексне розв’язання усіх цих проблем. Із тим, щоб якомога швидше впровадити прозорі правила на ринку та підвищити конкурентоспроможність українського бізнесу на міжнародній арені.
Поміж переваг – значні у порівнянні із більшістю сусідів обсяги внутрішнього ринку. А також потенційна спеціалізація Українського міжнародного фінансового центру. Зокрема, Тимур Хромаєв нагадав, що основними товарами у нашій країні є енергетична й аграрна продукція. Завдяки цьому Україна, за його словами, спроможна стати потужним гравцем східної Європи та чорноморського регіону, а також повноцінним товарним хабом.
Як приклад може слугувати досвід сусідньої Польщі, яка вже має один із найрозвиненіших фондових ринків у Європі. А показники Варшавської біржі за деякими позиціями часто згадують у одному ряду з результатами торгів у Нью-Йорку, Токіо чи Лондоні. До того ж, тамтешня біржа стала базовою для розміщення цінних паперів багатьох найуспішніших українських підприємств, які, користуючись її посередництвом, залучають у модернізацію виробництв сотні мільйонів доларів...
Чи такий приклад: за кілька років інтенсивного розвитку румунського фондового ринку, в економіку сусідньої держави вдалося залучити $100 млрд іноземних інвестицій. Це, на хвилиночку, – майже три річні українські бюджети! Ще $20 млрд. сусіди акумулювали в пенсійних та інвестиційних фондах.
Тож “чужого навчаймось”?..
Владислав Обух, Київ