Сергій Цівкач, виконавчий директор UkraineInvest

З ухваленням Закону “Про державну підтримку інвестиційних проєктів зі значними інвестиціями в Україні” роботи у фахівців Офісу із залучення та підтримки інвестицій (UkraineInvest) додалося. Адже Уряд уповноважив UkraineInvest супроводжувати інвесторів у передбачених Законом процедурах. Офіс надаватиме організаційно-консультативні послуги, що дозволить визначити вид та обсяги державної підтримки, на яку може розраховувати інвестор. Скажімо, податкові пільги, звільнення від ввізного мита, будівництво об’єктів суміжної інфраструктури чи надання земельної ділянки.

Докладніше про завдання Офісу, а також про перспективи формування сприятливого інвестиційного клімату в Україні загалом – у розмові з виконавчим директором UkraineInvest Сергієм Цівкачем.

ПРО “СПРАВЖНЄ ОБЛИЧЧЯ” ІНВЕСТИЦІЙНИХ “НЯНЬ” І СТИМУЛИ ДЛЯ ІНВЕСТОРІВ

- Пане Сергію, два місяці тому уряд уповноважив UkraineInvest на здійснення супроводу інвесторів зі значними інвестиціями. Вже маєте чим похвалитися? Що вважаєте головним при виконанні ініційованого президентом України закону?

- Розуміння інституту інвестнянь у кожного своє. Більшість думають: новий закон – це закон про якусь людину, котра виконуватиме спеціальні функції. Насправді ж, акт зовсім не про це. Він – про державні стимули для інвесторів, про інвестиційну привабливість. Тобто, конкурування між державами за інвестиції. Дуже важлива річ, притаманна багатьом розвиненим економікам світу. В Україні ж за всю історію незалежності таких стимулів не було. Так звані “м’які інвестиційні стимули” – це не кошти, що надаються інвесторам або їм відшкодовуються. Це – преференції у вигляді скасування податків (податку на прибуток, ПДВ, податку на землю), плати за оренду землі, розбудову суміжної інфраструктури тощо. Й така державна підтримка надається в обсязі до 30% від суми інвестицій. Таким чином, вкладаючи гроші в об’єкт, інвестор має можливість неабияк заощадити. Закон передбачає, що інвестор повинен виконати взяті за проєктом зобов’язання упродовж 5 років. Термін же виконання зобов’язань, узятих державою, – до 15 років. Чому це важливо? Бо йдеться про двосторонні зобов’язання. З одного боку – це згадані вже стимули для інвестора. З іншого – фіксація умов співпраці. Під час пандемії у світі помітна тенденція, коли інвестори навіть не завжди зацікавлені у вищому прибутку “на короткому кроці”. Зараз їх більше цікавить фіксація умов, передбачуваність та прогнозованість у роботі з тією чи іншою державою. Саме це Україна й пропонує.

- Вочевидь, саме такої прогнозованості від України й найбільше чекають?

- Так, це обов’язкова умова не тільки для України, а й для всього світу. У 2020 році, за оцінками міжнародних організацій, ринок іноземних інвестицій скоротився майже на 49%. Тобто, питання прогнозованості актуальні для всіх країн. Для когось більшою мірою, для когось – меншою. Але нам не треба звертати увагу на тих, у кого погано. Головне – дивитися на тих, у кого добре, й аналізувати, як нам також цього досягти. Торік внесено багато регуляторних змін, які й забезпечуватимуть розвиток вітчизняного ринку інвестицій. Маємо надію, що із 2021-го почнеться поступ, що призведе до реального економічного зростання.

За оцінками Міністерства економіки, обсяги прямих іноземних інвестицій в Україну становитимуть від 3 до 5 мільярдів доларів. Такі показники можна забезпечити саме за умови прогнозованості роботи й гарантування подальшого розвитку реформ в Україні та подальшої ефективної роботи з інвесторами.

- З приводу того, що Україна повинна “дивитися, в кого добре”... Чий досвід, на вашу думку, варто брати за взірець? Чи йдеться про свій, особливий шлях, виходячи з того, що самі маємо і що можемо запропонувати інвесторам?

- Україна повинна вивчати увесь світовий досвід й оцінювати всі приклади. Знаю, що розробники законопроєкту “про інвестнянь” вивчали досвід і країн Євросоюзу, й інших держав. Але при цьому в нас має бути свій шлях, адаптований до українських реалій. Це пов’язано і з економічною ситуацією, і з особливостями інвестиційного ринку, і з “нюансами” розвитку регіонів. Останнє, до речі, украй важливо. Адже основна складова інвестиційної привабливості формується на місцях. Якщо навіть враховувати, що до 90% компаній, через які до нас заходить капітал, реєструються в Києві, левова частка інвестицій реалізуються саме в регіонах країни. Тому зараз наша команда активно вивчає можливості різних областей і громад. Тільки за останній місяць я відвідав шість міст. Таким чином шукаємо місця для вкладення потенційних інвестицій.

Що ж до пошуку інвесторів, то в березні я відвідав Німеччину, де ми підписали угоду з економічною агенцією Північної Вестфалії (аналог нашого виробничого центру Східної України – ред.). І вже починається технічна співпраця з німецькими бізнесменами для можливого розміщення їх підприємств в Україні. Важливо при цьому запропонувати їм якомога вигідніші умови. Адже після згаданого торішнього інвестиційного падіння рівень конкуренції за гроші у світі шалений. Тому нам не можна зупинятися, треба йти вперед. За останні два роки в країні відбулося багато змін: від земельної реформи до ухвалення законів про водний транспорт, про концесії. Тепер ось – законодавство про інвестиційні стимули, створення урядом держпідприємства “Національний інвестиційний фонд”... Це системні структурні зміни, які, переконаний, призведуть до результату.

- А як потенційні інвестори сприйняли ухвалення нового законодавства? Певно, про це вже можна судити із телефонного й онлайн-спілкування з ними, із особистих зустрічей?

- Це помітно вплинуло на контакти із нашим офісом. За останні три місяці ми отримали запити на втілення 12 нових інвестиційних проєктів на загальну суму – якщо не помиляюся – 970 мільйонів доларів. Це й аграрний сектор, і переробка, й інші галузі промисловості. Усі інвестори зацікавлені в держпідтримці відповідно до нового закону.

Але наразі для його застосування у повному обсязі не вистачає необхідних підзаконних актів. Нині над ними працюємо. Йдеться про регуляції багатьох параметрів: критерії допустимості інвестиційного проєкту, алгоритм оцінювання на наявність реальних інвестицій, процедури взаємодії з органом, який супроводжує інвесторів, і органом, який оцінюватиме проєкт тощо. Мова й про те, як вносити інформацію до відповідного реєстру, якими будуть вимоги до техніко-економічного обґрунтування кожного проєкту й так далі.

- І процес формування нормативної бази може затягнутися?

- Є чіткі терміни початку роботи закону. 10 лютого президент України підписав його, 12 лютого документ оприлюднено. З наступного дня він набрав чинності. Далі уряд має до шести місяців для напрацювання системи підзаконних актів. Думаю, до середини літа цю роботу виконаємо. До того часу сформуємо пул інвесторів, які будуть готові скористатися наданими Україною можливостями. Вони зможуть одразу ж подати заявку на втілення проєкту. Уповноважений орган – Міністерство економіки – матиме два місяці, щоб оцінити допустимість надання державної підтримки конкретним інвестпроєктам. Висновки щодо цього скерують до Кабінету міністрів, який упродовж місяця має погодити ідею та укласти інвестиційний договір.

ПРО ТЕ, ЩО ЗАВАЖАЄ ІНВЕСТОРАМ ЧИМДУЖ “ЛЕТІТИ” В УКРАЇНУ, І ПРО ІНФОРМАЦІЙНУ БОРОТЬБУ

- А які проблеми заважають більш активному приходу до нас інвесторів? Все ті ж суди, корупція й монополії?.. Що перешкоджає формуванню ідеального інвестклімату в Україні?

- Що для інвестора важливо? Повторюся: передбачуваність. А ще – рекомендації інших інвесторів. Ми з колегами називаємо це “інвестиційним сарафанним радіо”. Знаєте, воно деколи набагато важливіше, аніж навіть зроблені представниками держави презентації. Адже бізнесмен бізнесменові може швидше довіряти, дивлячись на його успіх. А що відбувається в Україні й довкола неї? На жаль, засилля негативної інформації. Причому оцінки, які висловлюються, не завжди справедливі.

- Ну, якщо то йде від інвесторів, котрі отримали негативний досвід в Україні, це можна зрозуміти...

- Можливо. Але, на жаль, маємо таку статистику: якщо зі 100 інвесторів два стикаються із проблемами, вони йдуть “скаржитися” публічно. Тоді як 98, котрі працюють ефективно, цього не роблять. Адже бізнес, як-то кажуть, полюбляє тишу. Тож, якщо все складається добре, бізнесмени не надто активні в інформаційному полі. До них треба звертатися і просити продемонструвати суспільству свою історію успіху. І з цим також маємо працювати.

Є багато таких історій, про які широкому загалу не завжди відомо. Наприклад, я нещодавно повернувся з Тернополя, де, зокрема, знайомився з досвідом компанії, яка за 3-5 років планує оснастити світильниками з України увесь Відень. Був у Запоріжжі, де працює компанія, підрозділ найбільшого у світі виробника промислових кранів. За кілька років вони планують стати і світовим лідером із виготовлення портових кранів.

Ці виробництва успішно працюють. І нам треба популяризувати історії їхнього успіху, підтримувати бізнес, допомагати йому розвиватися в Україні. Та, звісно ж, убезпечити всіх інвесторів – і українських, й іноземних – від проявів, не дай Боже, корупції, свавілля на місцях та інших ганебних випадків…

- Ви й це можете гарантувати?

- Можу гарантувати, що ми й надалі із цими ґанджами послідовно боротимемося. Це – еволюційний процес. Маємо повсякчас посилювати ефективність роботи державних інститутів, координацію між ними. Належні підвалини для чого в Україні вже закладено. Сформували антикорупційну систему, працює Антикорупційний суд, створюється Бюро економічної безпеки, триває системний інституційний розвиток центральних органів виконавчої влади. Чи достатньо цього для того, щоб почуватися на рівні із провідними державами? Вважаю, що ні. Але, безперечно, країна йде у правильному напрямку.

ПРО КОНКУРЕНЦІЮ ЗА ІНВЕСТОРА ТА БОРОТЬБУ З КАРТЕЛЯМИ

- В ідеалі хотілось би бачити навіть конкуренцію між інвесторами – іноземними, вітчизняними, – наприклад, в якійсь привабливій галузі, як-от переробна...

- Я багато років займався питаннями конкуренції. І за однією із перших спеціальностей – юрист у сфері економічної конкуренції. Тож залишаюсь великим прибічником відповідних процесів. Адже добросовісна конкуренція веде до економічного зростання, до інновацій, до розвитку ринків та до добробуту наших громадян. Приміром, ефективно зараз працює у цьому напрямку Державна служба геології та надр України. Разом із ними підготували презентацію 24 ділянок і родовищ, права на освоєння яких виставлятимуть на аукціон. І це – про конкуренцію. Інформація про умови аукціонів прозора й відкрита. Ти можеш заплатити більше – держава отримає більше коштів. А якщо ти переживаєш за отриману в гострій конкурентній боротьбі ділянку, намагаєшся якомога швидше та ефективніше розвивати на ній свій проєкт...

Якщо ж говорити про конкуренцію в частині одержання державної підтримки, маємо враховувати, поміж іншого, й таке: інвестори не можуть звернутися по держдопомогу в одному і тому ж інвестпроєкті. Кожен приходить з окремими програмами й пропозиціями. І тут конкуренція інша. Надання державної підтримки залежатиме від якості запропонованого інвестором проєкту.

UkraineInvest усебічно підтримуватиме інвесторів, пояснюватиме, як швидше та ефективніше проходити цей процес. Допомагатимемо їм, діятимемо як медіатори між владою – центральною та місцевою, – й інвесторами у процесі переговорів щодо можливої державної підтримки. І якщо інвестор ефективний, якщо він виграє конкуренцію в якості підготовки проєкту й подання документації, думаю, він і працюватиме потім ефективно.

- А чи зможуть недобросовісні підприємці завадити ефективно працювати інвесторам...

- А ось у цьому й справді питання. У нас і досі не працює ефективна система контролю за картельними зловживаннями. Картель – це змова між двома або кількома підприємцями про розподіл ринку чи встановлення ціни на певний товар. На жаль, це дуже поширена практика в Україні. І це, за оцінками всіх міжнародних організацій, – найсерйозніше порушення правил добросовісної конкуренції. Воно призводить до завищення цін, до неможливості увійти на ринок. Якщо іноземний підприємець хоче продавати в Україні якусь продукцію, а інші два чи три бізнесмени домовляться обмежити йому доступ до магазинів, до ринку сировини, логістики, як він зможе працювати? Тут ми розраховуємо на активну роботу Антимонопольного комітету. Це – якраз той орган, який і повинен запобігати таким змовам в Україні.

Поки що картельні змови ефективно розслідуються тільки в частині публічних закупівель, тому що там є фактаж. Але потрібна активізація зусиль органів контролю й за іншими напрямками. Потрібні розслідування картельних змов, що відбуваються за участю недобросовісних підприємців. Це дуже глибока аналітична й оперативна робота. Тут потрібно мати й законодавчу, і практичну підтримку. Правоохоронна система повинна підтримати АМКУ при проведенні рейдів та перевірок. І при цьому маємо пам’ятати про уникнення тиску на бізнес. Не можна втрачати баланс між забезпеченням свободи підприємництва й розслідуванням зловживань. Тут якраз є світовий досвід лідерів у розслідуванні картельних змов. У Європі – це Австрія. В українському парламенті вже зареєстровано законопроєкт про захист економічної конкуренції. Маємо надію, що депутати незабаром його розглянуть.

ПРО ПОХОДЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ ТА РЕАКЦІЮ МІЖНАРОДНИХ ПАРТНЕРІВ НА УКРАЇНСЬКІ ІНІЦІАТИВИ

- А от питання, довкола якого ламають списи і політики, і деякі експерти: чи є принципова різниця, які гроші в рамках інвестпроєктів зі значними інвестиціями прийдуть в Україну? Чи це справді іноземний капітал, чи кошти, які раніше в усілякий спосіб виводилися із нашої країни за кордон?

- Новий закон надає можливість одержання державної підтримки як місцевими, так і іноземними інвесторами. Тобто, звідки зайдуть гроші, немає значення. За винятком країни-агресора та офшорів. Тобто, розраховувати на державну підтримку не можуть компанії, що засновані в офшорних юрисдикціях, з невідомими власниками. Це чітко регламентовано законом і буде контролюватися. Але саму процедуру оцінювання допустимості інвестпроєктів ще має додатково прописати уряд. Для тих же інвесторів, які не підпадають під дію обмежень, умови ведення бізнесу мають бути однаковими. І для іноземців, і для українців. І для великих компаній, і для малого й середнього бізнесу.

- А як міжнародні партнери України – зокрема, МВФ – сприймають наш поступ у намаганні залучити інвесторів завдяки от таким, як ви кажете, “м’яким стимулам”? Адже глобально там проти будь-яких преференцій на ринках будь-якої країни...

- Глобально – так. Але ж ми розуміємо, що якимось чином конкуренцію за інвестора треба вигравати. Тож завдання – шукати такі цивілізовані механізми. При цьому ж про жодні обмеження не йдеться. Як і про вливання в бізнес із державної скарбниці. Тим паче, не забуваймо, що МВФ – це організація, яка надає фінансову підтримку державі для того, щоб та розвивалася. Якщо економіка розвиватиметься, буде й ресурс для повернення грошей кредиторам.

Так ось: якщо інвестиції йтимуть в Україну, поповнюватимуть її бюджет, стимулюватимуть її економіку, не бачу причин, чому МВФ мав би це заперечувати. Звісно ж, для того, щоб бути переконливими, нам треба чітко прорахувати баланс між можливими витратами (чи тимчасовими втратами) бюджету і їх віддачею. Кожен долар, який заходить в країну, не має лягати додатковим навантаженням на бюджет, а повертатися – заробітною платою, податками, інноваціями, розвитком ринків збуту, експортними надходженнями...

- А що з галузевими балансами й дисбалансами? Чи не існує ризиків надмірного наголосу на аграрній тематиці – агровиробництві, агропереробці? Власне, перші можливі інвестпроєкти, про які ви говорили, здебільшого, орієнтовані саме на це.

- Тут я взагалі не бачу жодних проблем. Я ж казав про баланс, коли кожен долар повинен забезпечити щонайменше 2-3, а то й 4-5 доларів для економічного розвитку. І якщо більше інвестицій зайде в аграрну сферу, завдяки мультиплікаційному ефекту імпульс для розвитку отримає уся вітчизняна економіка. Адже переробна галузь також забезпечує 20, 30, 40 і навіть 50% доданої вартості.

Що ж до інших галузей економіки, то повністю з вами погоджуюся: потрібно буде приділяти більше уваги, щоб і їх не обходили інвестори. Саме над такими проєктами ми й працюємо. Мова, зокрема, про концепцію промислової локації. Що дуже важливо під час пандемії. Близько 20% контрактів європейських країн із державами Азії не були виконані вчасно, не виконані в повному обсязі або ж до ЄС було поставлено продукцію неналежної якості. При цьому ринки ЄС і Великої Британії щорічно закуповують в Азії продукції з доданою вартістю (без сировини) приблизно на $1 трлн. А це ж ринки, розташовані поруч із нами. Продукція з країн Азії до Євросоюзу та Великої Британії постачається протягом 25-47 днів. На це щороку витрачають понад $70 млрд, і ще така ж приблизно сума блокується на рахунках компаній для забезпечення передоплати. Ми ж можемо постачати таку продукцію за 1-2 дні. Звісно ж, наразі залишаються певні проблеми із сертифікацією українських товарів у Європі. Але над цим активно працюємо.

Експортні можливості вкрай важливі і напряму впливають на обсяги інвестицій. Адже інвестор потребує якомога більшого ринку збуту. Так ось, цей трильйон доларів, вигідне розташування, закон про інвестиційні стимули, децентралізація, концепція “другої Азії в європейських країнах” – інвестиційні козирі у наших руках.

- А який інструментарій маєте для того, щоб доносити інформацію про всі ці переваги до потенційних інвесторів?

- UkraineInvest напрацював аналітику: де, хто і скільки закуповує продукції, які товари й за якими маршрутами постачаються. Розповідаємо місцевій владі, яку продукцію можна постачати і в яких обсягах. І регіони зараз готують пропозиції про майданчики, де можна розмістити підприємства для виробництва таких товарів. Тобто, наприклад, приїжджаємо у Дніпро, – вони говорять: маємо таку-то сировинну базу, такі-то платформи для розташування виробничих об’єктів. До речі, в місті втілюють дуже цікавий проєкт, називається “Інноваційний форпост”. Це 50 га майже в центрі Дніпра, індустріальний парк. Там знесли 150 старих непридатних для використання виробничих приміщень, розрівняли територію. Поруч є комунікації. І дніпровці вже готові залучати інвесторів. Коли інвестор бачить такий рух місцевої влади, муніципалітету – вірить, що ті справді це хочуть зробити. Коли ж інвестор приїжджає в якийсь регіон, де йому показують красиво намальований індустріальний парк на презентації, а реально на відведеному для нього місці – хащі, бездоріжжя і кілька кілометрів до найближчих комунікацій, – це зовсім інший результат. Тобто, це про конкуренцію між регіонами. Вони вже конкурують, і ця конкуренція, переконаний, лише посилюватиметься.

ПРО ТЕ, ЗА ЯКИХ УМОВ ІНВЕСТИЦІЇ ПРИЙДУТЬ НА МІСЦЯ, І ПРО ІНВЕСТРЕЙТИНГ РЕГІОНІВ

- Ви вже не раз наголошували на важливості залучення до втілення перспективних інвестиційних проєктів місцевої влади. Та й приклади, які перед цим наводили, не столичні, а з регіонів...

- Однією з переваг, що з’явилася з ухваленням нового закону, вважаю можливість підписання тристоронніх угод: інвестор–держава–місцева влада. Адже і влада на місцях може брати участь у цьому процесі, надаючи важливу підтримку. В основному, представники громад наголошують: ми готові говорити про надання земельних ділянок, про звільнення від податку на землю, обмеження інших місцевих податків і зборів – для того, щоб додатково зацікавити інвесторів. Річ у тім, що децентралізація, поміж іншого, спонукає місцеву владу до більшої фінансової відповідальності за свій регіон. А де брати гроші?.. Й тут усі згадують про інвестиції.

- Тому що спроможність громад саме від цього надалі й залежатиме...

- Звичайно. При цьому говоримо як про іноземного інвестора, так і про місцевого. Вважаю, що ми не повинні їх розділяти. Це люди, котрі мають можливість вкладати кошти і знають, як управляти тим чи іншим бізнесом. Й немає значення, чи то вони із Бразилії чи Америки, чи з сусідньої області.

- Наприкінці минулого року ви говорили про роботу над формуванням Інвестиційного рейтингу українських регіонів. Чи вже можна похвалитися результатами? Або навіть назвати лідерів цього “ранжування”?

- Зробимо це буквально за кілька місяців. Ми вже розробили концепцію-методологію оцінювання, на підставі якої формуватиметься рейтинг. Перелік питань напрацювали з партнерами з Інституту майбутнього. Аналізуватимемо понад сотню показників. Вже в квітні розповсюдимо анкети поміж усіх територіальних громад країни. І протягом місяця отримаємо відповіді. Потім матимемо ще місяць для опрацювання отриманих відомостей.

- Верифікація якась буде, чи на слово повірите?

- Безумовно, ми повинні верифікувати всі відповіді. Ідеться ж про показники, які можна перевірити навіть за допомогою відкритих джерел. Але, ще раз повторюю, – це буде добровільна акція. Якщо хтось не захоче заповнювати анкету, ніхто не змушуватиме до цього й не каратиме за відмову. Хоча й маю надію, що наша ініціатива буде настільки популярною, що всі захочуть заповнити анкети і взяти участь у формуванні рейтингу.

- І що це принесе регіонам у результаті?

- Інвестор бачитиме своєрідну інвестиційну мапу комфортного функціонування в Україні. Знатиме, на які переваги може розраховувати, ухваливши рішення про роботу в тому чи іншому регіоні, в тій чи іншій громаді. А інвестор же, ви знаєте, – людина прагматична. Його не задовольнятиме лише місце громади у рейтингу. Він повністю вивчатиме усі показники, обираючи, які конкретно параметри його найбільше цікавлять. Умовно говоримо про “м’які” й “тверді” показники. М’які – це, приміром, ставлення у регіоні чи громаді до інвестора. Тверді – наявність доріг, аеропортів, сировинної бази тощо.

ПРО РЕКЛАМУВАННЯ МОЖЛИВОСТЕЙ КРАЇНИ ЗА КОРДОНОМ ТА ПРО СПІВПРАЦЮ ЗІ СТЕЙКХОЛДЕРАМИ В УКРАЇНІ

- А як промотування можливостей – і України загалом, і її регіонів, й окремих громад, – про які ми говорили, відбувається за кордоном? Знаємо, що хочете і представництва UkraineInvest створити, і з діаспорою тісніше співпрацювати.

- На першому етапі плануємо забезпечувати представництво Офісу за кордоном, залучаючи небайдужих до України людей, які працюють в інших країнах. Разом з МЗС підготували пілотний проєкт у державах Перської затоки. Його дію плануємо поширити на 42 країни – в основному ті, де ми бачимо потенційних інвесторів. Інформацію про всі інвестиційні пропозиції, зміни регуляторної політики, про кожну конкретну інвестиційну ідею державного рівня, до втілення якої треба залучити партнерів, передаватимемо до МЗС, в посольства і представництва. А ті знайомитимуть із ними місцевих чиновників та бізнес.

З діаспорою плідно співпрацюємо. Щотижня влаштовуємо відеоконференції. Незабаром внесемо зміни до положення про UkraineInvest – для того, щоб мати змогу призначати інвестиційних радників. Йдеться про офіційний статус для представників української діаспори, котрі хочуть допомагати батьківщині. Хоча й працюватимуть вони безоплатно. До кінця року маємо надію залучити до 70-ти таких представників.

- А яка з діаспор найбільш активна в інвестиційній підтримці України?

- Північна Америка традиційно дуже активна – Сполучені Штати й Канада. Активні й українці, що мешкають у державах ЄС. Переконаний: ми зможемо знайти сотні активних українців, які допомагатимуть нам і в Азії, і в арабському світі, й в Австралії, і в інших куточках планети.

- Розкажіть про співробітництво з іншими державними інституціями. Приміром, два місяці тому підписано Меморандум про співпрацю між офісом UkraineInvest і Фондом держмайна України...

- Торік ми спільно з ФДМУ відпрацювали в режимі промотування малих об’єктів приватизації. Тому що велику приватизацію в Україні, як відомо, було поставлено на паузу через дію мораторію. Тепер його скасовують. Тож ми переходимо на новий етап співпраці з Фондом щодо передприватизаційної промоції великих об’єктів.

Але є ще й така річ як регуляторна політика. Ми зараз намагаємося підтримати партнерів у плані ухвалення комплексного законопроєкту, який би остаточно розблокував процеси роздержавлення в країні. Якщо у 2020 році Україна залучила від приватизації 3 млрд гривень, то план 2021-го – 12 млрд грн. За умови ж ухвалення законопроєкту, що вносить зміни до 29-ти актів законодавства України, можна отримати понад 100 млрд гривень надходжень від приватизації. Це – комплекс змін, який дасть можливість швидше виводити об’єкти в приватизацію, забирати їх у недобросовісних операторів.

- То, за логікою, ви будете тією структурою, яка допомагатиме шукати інвесторів для великої приватизації?

- Так. Якщо партнери готують об’єкт, ми його потім рекламуємо. Допомагаємо продати за вищу ціну.

- Знову ж таки, інструмент державної підтримки для тих, хто вкладатиметься в ці об’єкти, буде доступним?

- Думаю, що це можливо. Адже закон про інвестиційні стимули передбачає надання державної підтримки у випадках модернізації об’єктів. Якщо компанія приватизує завод і має конкретний інвестиційний проєкт із його модернізації, вона може подати заявку на державну підтримку. І ми надаватимемо їм організаційно-консультативну допомогу.

- А як координуватимете роботу із новоствореним Національним фондом інвестицій? Поясніть читачам, хто тут і за що відповідає.

- Національний фонд інвестицій – це нова програма. Державне підприємство тільки-но створене. Про його функціонал поки що говорити зарано. Але, розуміючи концепцію фондів і концепцію UkraineInvest, можу запевнити: про жодне дублювання функцій не йдеться. UkraineInvest – це типова агенція з просування ринку інвестицій, залучення інвестиційного ресурсу, а суверенний інвестфонд – структура, що створює спільні фонди з іншими інвесторами, або інвестує в певні проєкти. Тобто, якщо їхнє завдання – входити в конкретні інвестиційні проєкти, наша функція – формувати позитивний імідж країни, залучати інвесторів до роботи з нею, рекламувати Україну як потужний європейський виробничий майданчик. Наше завдання – працювати над розвитком регуляторної політики, давати сигнали Верховній Раді, партнерам, колегам в уряді й всім іншим зацікавленим сторонам про те, де та що треба покращити, аби зробити інвестиційний клімат в країні привабливішим. Інвестиційний фонд займатися цим не буде. Його завдання – ефективне вкладання накопичених і залучених коштів.

- Наостанок узагальнимо плани офісу UkraineInvest на 2021 рік. Як-то кажуть: завдання-мінімум й мета-ідеал...

- Ключовим показником для мене буде напрацювання системи підзаконних актів так, щоб інвестори оцінили її як ефективну і щоб до кінця року вдалось укласти перші інвестугоди. Щонайменше, хочеться бачити 10 підписаних контрактів.

Друге – це промислова релокація. Для нас це виклик. Ми розуміємо, що до кінця року не зможемо почати будівництво конкретних підприємств. Це нереально. Але після перших 10 укладених угод, переконаний, “інвестиційне сарафанне радіо” забезпечить нам 100, 200 звернень зі всього світу. Інвестори дуже швидко чують подібну інформацію і звертають на неї увагу. І, звичайно ж, неабияким позитивом буде початок роботи Національного інвестиційного фонду (хоча це від нас і не залежить). Але хочеться бачити систему розвитку ринку інвестицій в Україні більш стабільною, скоординованою та ефективною.

Оксана Поліщук, Владислав Обух, Київ

Фото: Євген Котенко