Підготовка до опалювального сезону: запастися газом, вугіллям і “не наламати дров”
Попри мляве закачування блакитного палива в сховища, газу на зиму, схоже, вистачить. А ось брак вугілля для теплових станцій справді непокоїть
Поміж публікацій, чуток, вигадок і реальних фактів, що нині псують українцям передсвятковий настрій, чимало “вангувань” про загрози енергетичній безпеці через ймовірну нестачу енергоресурсів для опалювального сезону. Й у тому немає нічого дивного: такі страшилки з вуст політиків та експертів лунають щороку. І з тими чи іншими проблемами (у різних масштабах) країна щозими стикається. Добре, що з часів Алчевська глобальних перебоїв з теплом не було. Окрім хіба тимчасових проблем у Смілі й кількох населених пунктах Львівщини, що залежать від роботи Новояворівської та Новороздільської ТЕЦ. Іноді тим, що вдавалося вийти сухими з води (точніше, “зігрітими після зими”) ми завдячували надзусиллям, вжитим уже тоді, коли, як кажуть, півень клюнув. Та, здебільшого, милості природній чи Божій – у вигляді помірних зим. Але ж рано чи пізно сурова зима спитає: а чи навчилися ви діяти на упередження?
Приміром, торік однією з найбільших помилок при підготовці до холодного сезону було те, що аж до січня ніхто не цікавився: що із запасами вугілля для ТЕС і ТЕЦ. Все, як-то кажуть, пустили на самоплив. Через що ледь не постраждали – проблему довелося розв’язувати в авральному порядку, зі значними нервами й переплатами за ресурс. Видається, така ситуація може повторитися й цьогоріч. Плюс Україна перманентно потерпає від відсутності можливостей для балансування при проходженні піку споживання електроенергії у найхолодніші тижні. А це багато в чому також залежить від запасів енергоресурсів на ТЕС, які, зазвичай, і виконують роль “балансирів”. Окрім негативних економічних наслідків, маємо ще й політичні – з’являються підстави для відновлення імпорту електрики з РФ. Невже і найближчої зими усе це на нас чекає?
Газ: може вистачити й 16 млрд «кубів», а може і 20 млрд забракнути
В українських підземних сховищах на сьогодні зберігається понад 17,5 мільярдів кубометрів газу. Це більше, ніж визначив уряд, який поставив перед НАК “Нафтогаз” завдання до початку опалювального сезону накопичити в ПСГ не менше 17 мільярдів «кубів» блакитного палива.
“Вже наближаємося до показника у 18 млрд кубометрів. Але для того, щоб опалювальний сезон пройшов безперебійно, хочемо закачати ще більше – 19 мільярдів “кубів”, – прокоментував голова правління компанії Юрій Вітренко. За його словами, такі обсяги гарантовано допоможуть уникнути дефіциту палива взимку – навіть у разі ймовірних додаткових потреб у паливі теплових електростанцій, які потерпають від недостатніх запасів вугілля. При цьому очільник “Нафтогазу” нагадав, що в попередні роки (окрім минулого) в опалювальний сезон країна входила, маючи 16 мільярдів “кубів” палива.
В той же час пригадується, що два роки тому попередник Вітренка на посаді – Андрій Коболєв, – наводив інші цифри: “Якщо на початок опалювального сезону у сховищах не буде 20 млрд куб.м. – це величезний ризик техногенної катастрофи. Того, що Україна, без перебільшення, замерзне”...
Але тут велике значення мають не лише обсяги накопиченого ресурсу, а й те, кому належить газ з українських ПСГ. Адже немає гарантії, що приватні компанії (які, приміром, торік зберігали у сховищах понад 8 млрд кубометрів палива) взимку використають його для потреб українців, а не продадуть на експорт. Тоді, навіть за умови, що останніми роками країна використовує в опалювальний період від 6 до 12 млрд кубометрів палива, ресурсу, що належить Нафтогазу й державі, може й не вистачити. Адже підняти зі сховищ усе паливо технічно неможливо. Кілька мільярдів “кубів” використовуються як технологічний ресурс для створення належного тиску й запобігання надмірному розрідженню.
“Звичайно, краще, щоб якомога більше накопиченого в українських ПСГ ресурсу належало Нафтогазу, – каже в коментарі Укрінформу директор Бюро комплексного аналізу і прогнозів Сергій Дяченко, – Та якщо власниками газу є приватні компанії – також не біда. Головне щоб, паливо в ПСГ було. Адже в опалювальний сезон його при потребі можна використати з подальшим відшкодуванням власникам. Такі механізми існують”.
При цьому експерт погоджується із твердженням нинішнього керівництва НАК “Нафтогаз” про те, що Україна успішно пережила чимало зим, маючи в ПСГ запаси, що не перевищували 16 мільярдів кубометрів. Й дуже часто у сховищах ще й залишалися доволі солідні перехідні запаси. “Усе залежатиме від того, якою буде зима. Якщо вдарять аномальні морози, то й 20 мільярдів “кубів” може не вистачити. Якщо ж зима буде лагідною, як, приміром, позаторік, то чимало палива ще й залишиться”, – каже експерт.
Вугілля: плани накопичення збільшили. Та чи реально їх виконати?
Одним з інформаційних приводів для цього аналізу, як і для низки інших “набатних” публікацій у вітчизняних ЗМІ, стало повідомлення національної енергетичної компанії “Укренерго” про те, що станом на початок нинішнього тижня на складах вітчизняних ТЕС було лише 763 тисячі тонн вугілля, майже на 39% менше, ніж передбачено графіком накопичення палива. Додамо: старим графіком. Бо саме цими днями Міністерство енергетики затвердило новий помісячний план накопичення вугілля для теплоелектростанцій і теплоелектроцентралей, збільшивши розрахунковий показник складування ресурсу до початку опалювального сезону більш ніж удвічі – до 3046,4 тисяч тонн. Проти 1409,1 тисяч тонн, що передбачалось раніше.
“Маємо подбати, щоб протягом зими наші громадяни були забезпечені світлом і теплом. Для цього енергосистема має увійти в опалювальний сезон з достатніми запасами вугілля. Крім того, теплова генерація має забезпечувати стабільність роботи енергосистеми під час тестового періоду в ізольованому режимі. Успішне проходження тестів сприятиме позитивному рішенню щодо синхронізації української енергосистеми з європейською системою ENTSO-E”, – наголошує перший заступник міністра енергетики Юрій Власенко.
Здавалося б, таким планам можна тільки радіти: судячи з досвіду попередніх зим, при вдумливому підході трьох мільйонів тонн вугілля Україні на холодний період має вистачити. Питання лише в тому, чи реально виконати такий план, адже до початку опалювального сезону залишилося якихось два-два з половиною місяці, нехай три з половиною – якщо природа тішитиме нас відносним теплом до середини листопада. Тобто, щомісяця українські ТЕС і ТЕЦ мають складувати від 750 до 1,15 мільйона тонн вугілля. І це в умовах ймовірної нестачі вагонів та пропускної спроможності залізниці, і при потребі у колосальному фінансовому ресурсі (саме нестачею коштів частково пояснюють нинішні проблеми із закупівлею палива – надто, після рекордного падіння цін на електроенергію на початку липня, через що теплова генерація зазнала суттєвих збитків). Також не варто забувати про поточні потреби генерації у спалюванні вугілля. Адже за увесь час після завершення попереднього опалювального сезону (4-4,5 місяці) вдалося накопичити приблизно ті ж 750 тисяч тонн...
Проаналізувавши ситуацію, багато експертів сумніваються, що виконати поставлене завдання країні вдасться. Тим паче, що в серпні ресурс майже не завозили. Навпаки вугілля спалюють (хоча більшість блоків ТЕС і ТЕЦ нині або законсервовані, або на ремонті, або просто не працюють через брак палива). Тим не менше, за тиждень, з 9 по 16 серпня, вугільні запаси в країні, за даними Укренерго, зменшилися на 20 тисяч тонн. Незабаром ситуація має трохи покращитися: в дорозі велика партія вугілля із Казахстану для потреб "ДТЕК енерго". Тривають переговори про постачання ресурсу зі США та Польщі. “Вважаю “нормальною” ситуацію, коли країна входитиме в опалювальний сезон, маючи запас у 1,5-2 мільйона тонн вугілля, – каже Сергій Дяченко, – Навіть, якщо не накопичити понад 3 мільйони тонн ресурсу, як хочуть в Міненерго, головне – укласти контракти на регулярні постачання палива “із коліс”. Режим роботи ТЕС і ТЕЦ дозволяє працювати так і влітку, і взимку. А складські запаси, швидше, мають характер “страхових”, що забезпечує для станції можливість два-три тижні працювати автономно, без додаткових постачань”.
Водночас маємо пам’ятати, що й досі багато вугілля Україна отримує з РФ. За таких умов розраховувати на стабільність постачань узимку не доводиться. Цим, на думку експерта, й пояснюється намагання накопичити на складах якомога більше ресурсу. При цьому Сергій Дяченко переконаний: судячи з досвіду попередніх років, теоретично поставлене Міненерго завдання виконати можна. Але для цього за його виконання потрібно братися вже зараз. А ще – варто завчасно прорахувати усі варіанти перебігу наступного осінньо-зимового сезону.
Уроки “вугільної кризи” 2020-2021. Як врахувати?
Кожен дбайливий господар розуміє: те, як його родина перезимує, залежить не лише від накопичених запасів палива, а й від того, як цим ресурсом розпорядитися. Навіть для опалення невеликої оселі можна використати кілька тонн вугілля, тисячі кіловатів електроенергії та енну кількість кубометрів дров. І при цьому спати під трьома ковдрами. Це якщо щілини у вікнах і стелі не законопатили, а двері щільно не зачиняються. Щось таке (умовно) Україна пережила минулої зими. Восени громадян “заколисали” гарними цифрами, після аналізу яких мало кому з експертів могло прийти в голову, що вже за пару місяців із вугіллям в країні можуть виникнути проблеми.
Судіть самі: на початку опалювального сезону на українських ТЕЦ і ТЕС накопичили 2,9 млн тонн вугілля. Удвічі більше, ніж у 2019 році. Тож ніщо не віщувало біди. За усіма прогнозами, цього (з урахуванням поточних постачань) мало б вистачити до весни. Утім, країна випалила ресурс фактично за три місяці. Винні у тому, виявляється... (принаймні, як випливає з пояснень представників галузі), самі ж громадяни. Надто вже захопилися у листопаді-лютому використанням обігрівачів, пральних машин, холодильників, мультиварок та іншої електротехніки.
“Україна входила в опалювальний сезон з рекордно великими запасами вугілля, але станом на січень запаси рекордно низькі – з кількох причин. Одна з них: в четвертому кварталі 2020 року – особливо в листопаді-грудні – істотно, понад прогноз, зросло споживання електроенергії населенням. Воно вийшло на докризовий рівень. Це було несподівано для тих, хто робив прогноз", – констатував на початку лютого на той час тимчасовий виконувач обов'язків міністра енергетики Юрій Вітренко.
Але ж... до кризи із цим “докризовим рівнем” використання електрики наша енергосистема якось справлялася... Тож корінь зла, вочевидь, варто шукати в іншому... В енергетичному відомстві це визнали. Бо, виявляється, і справді – на тлі підвищення попиту на енергоресурс загальні обсяги української генерації скоротилися. Частково – через зменшення виробництва сонячними та вітровими електростанціями. А головне – через обмеження (як вважають багато експертів – штучне) атомної генерації. НАЕК “Енергоатом” почала занадто активно виводити в ремонт енергоблоки вітчизняних АЕС (в IV кварталі 2020-го зупинили чотири з 15 блоків). Причому терміни виведення енергоблоків назад з планових ремонтів затягувалися... Як наслідок – у період пікового споживання атомні станції працювали на історично мінімальній потужності – 9,5 ГВт (за середніх для попередніх опалювальних сезонів показників в 11 ГВт).
При цьому оперативних рішень – принаймні, про відтермінування до весни початку регламентних робіт на деяких об’єктах ніхто не ухвалював. Хоча, з іншого боку, ми розуміємо: виведення чи постремонтне введення в експлуатацію атомного реактора – не питання годин чи днів, йдеться щонайменше про тижні...
Чи можна було знайти альтернативу – приміром, збільшивши виробництво гідроенергії? На жаль, її можливості доволі обмежені – розвитку цього сегмента (окрім будівництва Дністровської ГАЕС) останніми роками уваги майже не приділяли. Занадто дешева ця енергія порівняно із відновлюваною й тепловою. Як же тоді зароблятимуть тепловики і “сонячно-вітровики”?..
Тож в Україні і вирішили піти шляхом найменшого спротиву – збільшити навантаження на теплогенерацію. Тим паче – потужності дозволяють. На більшості вітчизняних ТЕС є блоки, на роботу яких в той чи інший період власники не розраховують. При потребі запустити їх можна доволі швидко. За умови, що для цього є паливо. Але ж при передсезонному накопиченні вугілля таку ймовірність (принаймні торік) не врахували. Та й про укладання додаткових контрактів на постачання ресурсу “з коліс” завчасно також не подумали.
При цьому, реагуючи на підвищення попиту на електрику у листопаді-грудні, приватні власники теплогенерації (8 з 12 великих ТЕС належать ДТЕК Ахметова, одна – "Донбасенерго" Єфімова й Бондаренка та лише три – держкомпанії "Центренерго") кинулися активно спалювати вугілля. Хто ж відмовиться від можливості суттєво збільшити прибутки наприкінці непростого року? Тобто, жили одним днем, не думаючи, як працюватимуть у разі холодної зими. Державні ж структури – зокрема НКРЕКП – на те просто не звертали уваги. Тож на кінець січня запаси вугілля на ТЕС вже ледь перевищували 430 тисяч тонн, у 5,5 разів менше, ніж за рік до того.
Аби врятувати ситуацію, влада і енергетики кинулися шукати “вільне” вугілля на світових ринках – зокрема, у Казахстані. А на короткому кроці, доки чекали постачань, знайшли два виходи. І обидва – не ідеальні. Перший – переведення частини ТЕС на виробництво електроенергії з газу. Але ж така електрика апріорі дорожча. Торік це якось пережили. Можна уявити, що буде цього року, коли газ для електрогенерації доведеться закуповувати за теперішніми рекордними цінами.
Другий обраний шлях – відновлення імпорту електроенергії з Росії. До радості лобістів цієї ідеї, які періодично, у різний спосіб, повертають закупівлі з держави-агресора. Чи проковтне суспільство чергову таку спробу наступної зими? Адже нинішня ухвала НКРЕКП про заборону імпорту російської енергії діє лише до жовтня...
Експерти сподіваються, що влада – зокрема, нове керівництво Міністерства енергетики – прорахує усі ці ризики та зробить висновки із торішніх уроків.
Владислав Обух, Київ