Костянтин Євтушенко, керівний партнер інноваційного парку UNIT.City

Україна сьогодні - один із головних гравців на світовій технологічній арені. Як зазначається у звіті компанії N-iX про ринок IT в 2019-2020 роках, пул ІТ-спеціалістів в Україні наближається до 200 тисяч розробників. Наші технологічні стартапи завойовують світ, надходження від експорту IT-послуг подвоюється що три роки. Країна входить до топ-20 технологічного індексу Global Services Index Location глобальної консалтингової компанії Kearney. Усе більше українських аутсорсингових ІТ-компаній входять до щорічного списку найкращих у світі постачальників аутсорсингових послуг Global Outsourcing 100, який укладає міжнародна асоціація професіоналів аутсорсингу IAOP. Багато українських технологічних компаній включено до рейтингів Software 500 (список 500 найкращих світових ІТ-компаній від провідного журналу галузі Software Magazine). То що ж відбувається сьогодні на українському ІТ-ринку та які сили виводять Україну на світову технологічну авансцену, розповідає в інтерв’ю Укрінформу керівний партнер найбільшого вітчизняного інноваційного парку UNIT.City Костянтин Євтушенко.

-   Весь світ визнає, що в Україні висококласні спеціалісти, хороші технологічні стартапи та високий рівень цифровізації. Але ми й досі залишаємося країною аутсорсингу, тобто виконавцями замовлень з ІТ-розробок для інших країн. Як ви думаєте, ми вже остаточно утвердилися в цій ролі чи у нас є шанс і перспектива піти далі?

-   Дуже часто в розмовах про айтішників в уяві постають якісь диваки, які не встають з-за комп’ютера і тільки те й роблять, що програмують та постійно дивляться в екран. Але насправді це не так. Зараз сфера ІТ в Україні інтенсивно розвивається, і людські ресурси, які в ній зайняті, мають широкий функціональний спектр. В останні роки в ІТ відбувається справжній бум. Відколи у 2007 році Стів Джобс презентував перший айфон, ринок зосереджується на створенні аплікацій, або іншими словами – додатків.

А аплікації, своєю чергою, це певні ідеї, які змушують індустрії або галузі змінювати звичні процеси. І найцікавіше, що авторами таких аплікацій є переважно невеличкі компанії розробників, які можуть складатися з кількох осіб. Вони бачать нішу і придумують, як її автоматизувати або змінити. І ось вам готовий стартап. До такої компанії вже доєднуються люди й з інших сфер – маркетингу, проєктного менеджменту, продажів.

Тобто, якщо говорити про сучасний розвиток ІТ-індустрії, він невід’ємно асоціюється саме зі стартапами, де розробники програмних кодів – програмісти – лише ядро. Наше завдання – оточити це ядро усім необхідним (ресурсами, інфраструктурою, людьми, знаннями) для створення повноцінного IT-продукту.

Мені дуже подобається приклад Ізраїлю, те, як вони змогли стати стартап-нацією. У 2019 році у них було близько $17 млрд продажів стартапів. А починалося все це в 1990-ті роки, коли Ізраїль запровадив достатньо агресивну політику імміграції талантів з усього світу, зокрема, й з пострадянських країн. Дивлячись, як підіймаються США завдяки інноваціям, ізраїльтяни зрозуміли, що для бурхливого росту таких інновацій необхідні не лише таланти, а й середовище, де вони максимально можуть розкритися. Тому в Ізраїлі в першу чергу створили інноваційну інфраструктуру. Як потім з’ясувалося, це була одна із підвалин галузі, образно кажучи, магніт, за допомогою якого в країну притягувалися ключові гравці, їхні досвід, гроші й все інше.

IT-компанії приходили в Ізраїль за новими ресурсами та несли свої знання, наймали тут людей, і в результаті відбувся поступовий трансферт технологій. За якихось десяток років варіння у “власному соку”, принесені ззовні знання стали масово трансформуватися у високотехнологічні продукти та відповідні стартапи. І коли Ізраїль з 2015 року почав “вистрілювати” 10-мільярдними бюджетами у сфері продажу інноваційних розробок, всі визнали цю невеличку країну світовим стартап-лідером.

-   Тобто, якщо проводити аналогії, Україна зараз перебуває на етапі, коли є певна кількість розумних людей, які просто не можуть себе повною мірою реалізувати через брак інноваційної інфраструктури? І тому залишаються переважно програмістами-аутсорсерами, так?

-   Можна сказати й так. У нас історично довгий час не було підприємництва, приватної ініціативи, і ми досі не вміємо, або не дуже хочемо робити власну справу. Вважається, що легше гарантовано продати свій талант іншому роботодавцеві, ніж, ризикуючи, реалізувати його у власному бізнесі. Досі в суспільстві існують стереотипи, що заважають підприємництву. Наприклад – сприйняття підприємця як торгаша, який щось десь купив і перепродає. В IT-сфері низька підприємливість проявляється тим, що у нас значна більшість айтішників працюють аутсорсерами. Отримав завдання, виконав, отримав гроші – та й все. До певної міри така пасивність стримує створення стартапів, які, по суті, є компаніями, націленими на виробництво і продаж повноцінного IT-продукту. Хоча останнім часом ситуація тут змінюється.

Ми з командою багато їздимо по університетах, спілкуємося зі студентами і розуміємо, що для розвитку підприємництва їм часто не вистачає знань та інфраструктури, де б вони могли ці знання не просто здобути, а й комплексно реалізувати. Інноваційний парк UNIT.City заповнює цю прогалину. Це перша інноваційна інфраструктура, яка створена в Україні без залучення державних коштів. Ми намагаємося сформувати у людей установку, що підприємець – це той, хто знаходить нішу, хто не боїться пробувати робити щось по-іншому. Стартап у сфері високих технологій – це те саме підприємництво, тільки продукт специфічний. І якщо не навчити розробників не тільки придумувати, а й продавати свій специфічний продукт, ми так і залишимося країною хороших програмістів та аутсорсерів, і не станемо нацією стартапів, як Ізраїль.

-  Простіше кажучи, для того, щоб зробити наступний крок у світовому рейтингу високотехнологічних країн, нашим хорошим програмістам не вистачає лише вмінь продавати свій хороший продукт. Я правильно розумію?

-  Виглядає так. Загалом, потенційним вітчизняним стартаперам ще потрібно навчитися бачити специфічні потреби та вміти їх ідентифікувати, щоб запропонувати ринку потрібний продукт. Шанси такого стартапу на успіх підвищуються в рази, якщо він, як кажуть, потрапляє в яблучко. Згадайте, наприклад, історію українського стартапу Petcub (гаджет для тварин – мобільний додаток, що дозволяє дистанційно стежити, розмовляти та гратися з домашніми улюбленцями за допомогою лазерної указки, з’явився у 2012 році та одразу завоював світовий ринок – ред.). Розробники чітко ідентифікували потребу власників тварин і запропонували оригінальну технологічну ідею. Далі усе зробила команда менеджерів – створили юридичну особу, знайшли інвестора і залучили ресурс, збудували виробничі процеси, налагодили масові продажі. Тобто люди відкривали та використовували можливості.

Ми багато подорожували перед тим, як починати UNIT.City, були в Кремнієвій долині, проїхали пів Азії та всю Європу, і скрізь зустрічали українців. Або тих людей, які працювали з українцями. Українські IT-спеціалісти – абсолютно визнані таланти в усьому світі. Ми вміємо вчитися, вміємо реалізовувати ідеї замовників. Ми відповідальні, адекватні та з нами просто. Але при цьому ми малопідприємливі.

Так, у нас в Україні є кілька крутих інноваційних продуктів, які стали “єдинорогами” (компанії-стартапи, капіталізація яких перевищила $1 млрд – ред.). Але це більше всупереч, аніж за правило.

-  Назвіть їх, щоб країна знала своїх IT-героїв.

-  Нещодавно компанія People.ai наших розробників залучила додатково $150 млн, і капіталізація компанії тепер складає $1,4 млрд. Це яскравий приклад успіху української команди, якою ми всі тішимося. Згаданий вже Petcub, Reface (застосунок для “зміни” обличчя), Grammarly (онлайн-асистент з письмової англійської), Delfast, Ring, Wantent, Weplay, GG тощо.

 –  Але ж всі вони зареєстровані не в Україні й юридично належать іншим юрисдикціям. В середовищі стартаперів заведено вважати, що успішним продукт може бути лише на великих і містких ринках. “Єдинорогом” точно не станеш на вітчизняному ринку. Це розуміють й інвестори, які, ризикуючи, вкладають венчурний капітал у стартапи. Тому найбільш вдалі розробки одразу “тікають” звідси. Як їх можна зупинити? І взагалі це реально?

-  Навпаки, це дуже класно, що так відбувається. Я спробую пояснити. Комерційно успішний інноваційний продукт у 80% випадків народжується в інноваційній інфраструктурі. Чому так? Бо екосистема об’єднує команди розробників, інвесторів, маркетологів, продажників. Тут ви, розробник, припустимо, вийшли на площу, познайомились із кимось у кафе, поспілкувалися в курилці чи на форумі, та у вас народилася нова ідея, новий хід чи спосіб розв'язання проблеми. Тут же ви й створили компанію, залучили потрібних спеціалістів, знайшли потрібні зв’язки, знайомства, до вас приїхали потенційні інвестори, ви презентували їм продукт і підписали перші контракти. Так народжується інновація, яка перетворюється у комерційний продукт. Чим відрізняється цей шлях від традиційного “позасистемного”? Тим, що в такій інноваційній екосистемі завжди присутня синергія. Вона підсилює процес визрівання стартапів, прискорює його. Те, що стартапи потім поїдуть за океан і зберуть там омріяний мільярд, стовідсотково буде правильним рішенням. Питання в тому, якими вони туди поїдуть. В США зосереджено 60% всіх світових інновацій, 30% – у Китаї, а 10% – в усьому іншому світі. І це не проблема лише України. Це проблема взагалі старої Європи.

Так, швидка масштабованість стартапу, на яку завжди роблять ставку венчурні інвестори, можлива лише на великих ринках. Але ж продуктом потім користується весь світ, і він завойовує споживачів на усіх континентах. Глобальність – саме це вирізняє дійсно круту інноваційну розробку з-поміж багатьох інших. Не важливо, де вона офіційно буде врешті "прописана”, важливо, де вона народилася і зміцніла до належного технологічного і комерційно привабливого рівня.

Наша задача – якомога довше утримувати такі компанії в Україні. Чому? Тому що кожен наступний раунд фінансування дає можливість збільшити команду стартапу. Відповідно, чим більша команда, тим більше залучається місцевих ресурсів і тим більше податків залишається в Україні. А це на користь нашої економіки.

Зараз в Україні діє команда розробників, яка першою у світі придумала будувати лігу кіберспорту. І це виглядає просто нереально.

Щось на кшталт боксерських боїв, тільки це різні ігри у віртуальному світі – командні та індивідуальні. Там є все, що й у реальному спорті – знаменитості, зіркові команди, контракти, турніри з мільйонними призовими фондами, чемпіонати. І навколо цієї ліги вже виникають багато інших стартапів. Наприклад, стартап, який дає можливість монетизації гри зі знаменитістю, чи розміщення власної реклами, продаж прав трансляції тощо…

Усе це придумали українці та наразі виготовляють спеціальне обладнання тут в Україні – звук, світло, екрани, обладнання для спецефектів, пульти управління. Програмні технології такі, що в них затримка передачі сигналу складає усього 0,001 секунди. Нереальна швидкість для віртуального світу! Повірте, про цю команду ви скоро точно почуєте.

-  Здається, держава тільки зараз починає розуміти, що для народження в Україні майбутніх “єдинорогів” важливо створити привабливі умови. Щоб вони не тільки тут народжувалися, а ще й якомога довше проводили своє “дитинство”. Як ви оцінюєте її потуги? Маю на увазі законодавчі ініціативи, об’єднані в спеціальний правовий режим для IT-індустрії, який, за задумом, має створити в Україні найпотужніший IT-хаб в Центральній та Східній Європі.

-  На жаль, чи на щастя, нашим можновладцям довгий час не було діла до ринку ІТ. Їм треба подякувати за те, що в Україні супердешевий і супершвидкий Інтернет, тому що у нас не було жодних регуляторних обмежень і не було тотального державного регулювання в цій сфері.

І тому ринок розвинувся там, де його не регулювали. Так сталося, що це збіглося з цифровою революцією 2008 року, з бумом стартапів 2012 року та от тривало до цього часу. Щоправда, через відсутність інноваційної інфраструктури, у нас не спостерігався масовий рух стартапів. Всі, хто більш-менш був налаштований на власні інноваційні розробки, поїхали з України. Тому наше завдання зараз – активно творити таку інфраструктуру, щоб ініціатори інновацій не відчували різниці з Заходом – ні архітектурної, ні ресурсної, ні фінансової, ні правової. В такій інфраструктурі точно всі захочуть працювати, маючи під рукою все необхідне.

Світ дедалі глибше цифровізується, пандемія прискорила цей процес, відповідно – роботи в айтішників більш ніж вистачає. Будь-яка компанія із реального сектору якщо ще не перейшла, то в найближчі 10 років точно перейде “в цифру”. Коли мене питають, чи ринок IT вже на піку, я б сказав, що він тільки біля його підніжжя. Тому момент – найбільш сприятливий для стимуляції його розвитку. Запровадити законодавчі стимули, щоб утримати власні таланти й привабити чужі – було правильним рішенням. Мова йде про те, що, переносячи юрисдикцію своєї компанії в Україну, ви потрапляєте в податкову гавань на 25 років. Зниження податкового навантаження завжди приводить до збільшення попиту на такі юрисдикції. І хоч як би це не подобалося конкурентам, але інакшого способу переманити до себе таланти з усього світу нема. Якщо механізм Дія Сіті виявиться ефективним, це точно дасть нам можливість залучити сюди та працювати зі східноєвропейськими стартапами, які, очевидно, є для нас більш зрозумілими.

-  Поговорімо трохи про гроші. Хто та як фінансує в Україні стартап-розробки, чи ресурсів для цього достатньо?

-  В Україні достатньо венчурних фондів та зацікавлених інвесторів, були б тільки достойні ідеї. Ми наступного місяця оголосимо про створення такого фонду, підтриманого Європейським інвестиційним банком. Зараз із банком – на фінальній стадії переговори про виділення EUR20 млн для початку. Загалом розраховуємо зібрати у фонд EUR100 млн. Гроші будуть інвестуватися виключно в стартапи, причому не тільки в Україні.

Так, венчурне фінансування для банків – не стандартний хід, але банкіри готові ризикувати. Однак ризик втратити 90% всіх інвестицій у цьому випадку цілком покривається віддачею від тих 10%, що “вистрілять” і врешті запрацюють. Тим більше: зараз у фінансовому світі велика надлишкова ліквідність, яку нікуди подіти. Тому світові банки – ЄБРР, Світовий банк, Європейський інвестиційний банк активно долучаються до фінансування та структуризації різних венчурних фондів. Таким чином гроші наближуються безпосередньо до команд розробників.

-  На які суми можуть сьогодні розраховувати ваші стартапи?

-  Ми не маємо поки що можливості робити пізні раунди інвестицій – це зазвичай суми з шістьма нулями. А от початкові “посіви”, як у нас кажуть, тобто суми від 20 до 150 тисяч доларів – нам під силу. Насправді це не означає, що ми не готові видавати більше грошей. Стоїть завдання сприяти появі якомога більшої кількості потенційних “паростків”. Доведеться 7-10 років в цьому поваритися, щоб потім мати не кілька “єдинорогів”, а вже десятки.

До речі, потрібно подякувати уряду й Міністерству фінансів за те, що вони також створили перший державний механізм, який підтримує українські стартапи – Фонд стартапів. Ми пишаємося, що фонд розміщений в UNIT.City, і це також підтверджує, що якщо ми хочемо результатів, то все має бути об’єднано в єдину інноваційну систему.

-  І що потрібно для того, щоб претендувати на ці кошти?

-  Треба мати класну ідею, класну команду, приїхати до нас, податись, отримати фінансування – і пропрацювати під нашим менторством якийсь час у залежності від складності розробки.

-  Отримати державне фінансування для стартапу складніше, ніж приватне від венчурного інвестора?

-  Я не думаю. Тут усе залежить від команди та розробки.

-  А в Україні вже були такі кейси?

-  З державного фонду вже виділено близько 130 млн грн і профінансовано близько 190 стартапів.

-  Про які суми йдеться в перерахунку на одну команду?

-  Від 5 до 50 тисяч доларів. За мірками ринку – суми незначні, але це вже хоч щось. Всі розуміють, що поки що держава не може конкурувати зі стандартними механізмами і світовими фондами, та початок покладено. Ви сказали, немає ринку – немає масштабованості. Але ж вітчизняний ринок не такий вже й маленький, за європейськими мірками. Тому є можливість “відтестити” продукт, щоб зрозуміти, наскільки успішно він може піти потім на великому.

-  Розкажіть про кількість українських айтішників. Минула влада ставила завдання підготувати армію 100 тисяч спеціалістів до 2030 року. Скільки маємо на сьогодні й хто вони?

-  Кажуть, що вже нібито є усі 200 тисяч, але не впевнений. Не знаю, пишатися нам чи ні, але 65% усього IT-аутсорсингу для Ізраїлю сьогодні робить Україна. В принципі, теж дуже круто, тому що це дає нам можливість вчитись, переймати навички та досвід і відкриває можливість у найближчі 5 років будувати вже свої компанії. Я хочу сказати, що навіть без особливого державного сприяння ринок ІТ в Україні подвоюється кожні три роки в грошовому виразі. І цьому є пояснення, бо дефіцит професіоналів призводить до збільшення оплати їх праці. Якщо раніше програмісти могли отримувати $500 (що на той час було в 4 рази більше, ніж середня зарплата в країні), то зараз розрив збільшується – найкращі спеціалісти можуть отримувати й до 10 тисяч доларів. Зрозуміло, що такий бурхливий зарплатний тренд рано чи пізно скінчиться, але зараз це історичний шанс для України – зайняти міцну кадрову позицію на ринку інформаційних технологій.

-  Україні зараз вистачає навчального ресурсу для того, щоб використати цей шанс? Яку роль відіграє державна освіта в цій галузі? Як ви гадаєте, чи допомогло б збільшення державного замовлення на IT-спеціальності?

-  В Україні щорічно випускається близько 40 тисяч спеціалістів за різними програмами та курсами. Але специфіка IT-ринку в тому, що тут ніхто не питає дипломів. Головне – реальні знання. А де ти їх отримав – у державному виші чи приватній школі – абсолютно неважливо. Усіх роботодавців, інвесторів цікавить ваше портфоліо, ваші soft skills, уміння працювати в команді, емоційний інтелект і таке інше.

Навчальних можливостей і різноманітних курсів сьогодні безліч. До того ж, не тільки українських. А взагалі світ у цьому відношенні став дуже доступний. Ви можете підписуватись практично на всі університети, на всі програми будь-якої країни й абсолютно себе вільно почувати. Але не в тому суть. Цінність будь-якого навчання для сфери високих технологій – у можливості сформувати під час навчання портфоліо реальних проєктів.

Наприклад, ми в нашій школі протягом навчання даємо можливість брати участь у реальних розробках, і працювати в стартап-командах. Коли спеціаліст виходить на ринок, то не каже, що він випускник того чи іншого вишу, школи, а каже: я учасник такого й такого проєктів.

В цьому вся фішка IT-освіти.

-  Як ви вважаєте, наша шкільна освіта дозволяє забезпечити необхідний базис, на якому виростуть наші айтівці? Тому що в останні роки, на жаль, прослідковується деяке зниження рівня загальної освіти.

-  Держава, дійсно, має ставити якісь вимоги до загальної освіти. Але я вважаю, що ринкова економіка не має орієнтуватися лише на цей рівень, а повинна сама створювати стимули для розвитку необхідного їй професійного базису через приватну ініціативу, платне навчання, ретельний відбір, точкове фінансування та підтримку талантів, і таке інше. Усі провідні країни так роблять і тут нема чого особливо видумувати.

-  Спробуйте спрогнозувати, на які доходи від ІТ-сектору може розраховувати держава найближчим часом – з урахуванням появи інноваційних парків, нового правового режиму, зміни освітніх технологій тощо… Якщо без усього цього ринок давав майже $2 млрд до бюджету від експорту послуг, то скільки галузь зможе заробити в нових умовах?

-  Я вже казав, що подвоєння відбувається щотри роки. Тому якщо розраховувати суто математично, то до 2024-го при всьому нормальному можемо вийти на $4 млрд доходів від ІТ-сектору в бюджеті країни. А може й більше, буде залежати від сталості соціально-економічних процесів у країні.

-  З вашої точки зору, що потрібно робити державі, щоб ця динаміка не зменшувалася?

-  Я не буду повторюватися про загальні речі, які всім відомі – якісна судова система, зрозуміле законодавче поле, відсутність корупції й так далі. Це, можливо, меншою мірою стосується функціонування саме нашої галузі, але впливає на бажання людей залишатися тут, і не шукати деінде кращого місця для життя й роботи. Сьогодні Україна дуже приваблива з точки зору відношення доходів і споживчих витрат. Цим теж можна приваблювати та утримувати спеціалістів з інших країн. Треба розуміти, що айтішники – супернезалежні спеціалісти, тому що вони працюють своєю головою, ви не можете в них конфіскувати обладнання, щоб вони не змогли працювати, чи шантажувати закриттям бізнесу. Якщо держава буде робити щось, що пригнічуватиме честь, гідність людини та громадянина, в першу чергу – звідси поїде креативний клас. Економічно креативні індустрії дуже дохідні, але при цьому дуже динамічні, тому державі з ними треба будувати особливо дружні стосунки. Вони не толерують, коли держава їх обманює, і достатньо вимогливі до умов праці. Що може держава робити для запобігання відтоку креативного класу, так це, напевно, надихати та створювати інноваційну інфраструктуру.

Оксана Поліщук, Київ

Фото: Євген Котенко