Матті Маасікас, посол ЄС в Україні

У зв’язку з новим Зеленим курсом, що його взяли країни світу на шляху до досягнення кліматичної нейтральності, відповідно зростає й роль відновлюваної енергетики у світі. Прикладом і дороговказом для України в цьому питанні служить ЄС, керівництво якого обіцяє до 2050 року перетворити Європу на кліматично нейтральний континент. На цьому тлі сьогодні йде й активне обговорення перспектив водневої енергетики, яка також переслідує ціль – зменшити залежність економік від викопного палива та зупинити руйнівні зміни клімату. Україну ця тема цікавить передусім як запобігання економічному удару від можливої втрати газового транзиту. Тож цікаво було почути думку безпосередньо від лідерів Зеленого курсу.

Укрінформу вдалося поставити кілька запитань главі представництва Європейського Союзу в Україні Матті Маасікасу, який і розповів нам про поступ у розвитку зеленої та водневої енергетики в ЄС, залучення інвестицій у ці напрямки, а також перспективи України у виробництві й транспортуванні водню.

ВІДНОВЛЮВАНІ ДЖЕРЕЛА ЕНЕРГІЇ МЕНШЕ ПОСТРАЖДАЛИ ВІД ПАНДЕМІЇ

- Які джерела енергії наразі найбільше розвиваються в ЄС? Які цілі ставить перед собою Європа у розвитку відновлюваних джерел енергії (ВДЕ)? Скільки для цього потрібно інвестицій?

- Безперечно, відновлювані джерела енергії відіграють важливу роль у європейському енергетичному балансі. На щастя, вони менше постраждали від пандемії COVID-19 у всьому світі, аніж інші джерела енергії. Серйозного впливу зазнала лише галузь біопалива для транспортного сектору, оскільки споживання зменшилося через скорочення поїздок та низькі ціни на нафту. Зниження капітальних витрат дозволило встановити безпрецедентну кількість сонячних і вітрових електростанцій по всьому світі. У результаті, хоча виробництво електроенергії з вугілля, природного газу та на атомних енергоблоках скоротилося, відновлювані джерела енергії вперше залишили позаду викопні види палива як основне джерело енергозабезпечення в ЄС у 2020 році. Відновлювані джерела енергії зараз забезпечують 38% виробництва електроенергії в ЄС, за ними йде енергетика на основі викопних видів палива ­– 37% та атомна – 25%.

Обсяг загальних інвестицій у відновлювані джерела енергії в ЄС суттєво зріс: з 32,9 млрд євро у 2019 році до 48,8 млрд євро у 2020 році. Але картина не є однорідною з огляду на використання різних технологій, як-от вітрові та сонячні. З метою подальшої підтримки інновацій та розгортання відновлюваних джерел енергії Європейська комісія працюватиме над Стратегією розвитку сонячної енергетики ЄС у 2022 році. Її метою буде усунення існуючих бар’єрів, які перешкоджають розгортанню потужностей сонячної енергетики.

Загалом для ЄС 2021 рік став кроком уперед від становлення комплексного бачення кліматичної нейтральності до пропозицій та реалізації конкретних ініціатив для її досягнення. Ключовими зрушеннями в цьому напрямку стало прийняття Європейського кліматичного закону (Регламент (ЄС) 2021/1119 Європейського парламенту та Ради ЄС від 30 червня 2021 року, що встановлює рамки для досягнення кліматичної нейтральності – «Європейський кліматичний закон» - ред.) у червні та представлення пакету з досягнення «Європейського зеленого курсу» – так званого пакету «Fit for 55» у липні 2021 року (пакет законодавчих ініціатив, що мають забезпечити досягнення цілей ЄС зі скорочення викидів парникових газів на 55% до 2030 року від рівня 1990 року - ред.). Зараз країни-члени обговорюють пропозиції.

У цьому контексті Європейська комісія, зокрема, запропонувала підвищити цільовий показник для Євросоюзу на 2030 р. щодо використання відновлюваних джерел енергії з нинішніх щонайменше 32% до принаймні 40% від валового кінцевого споживання енергії в межах ЄС. Конкретно це означає подвоєння наших щорічних додаткових потужностей відновлюваної енергетики щороку протягом наступних 9 років. Комісія також запропонувала створити повну регуляторну базу для розгортання потужностей з виробництва відновлюваної енергії, яка має охоплювати всі галузі економіки.

Стратегія відновлюваної енергетики на морських шельфах, прийнята у 2020 році, ставить перед собою амбітну мету розгорнути потужності принаймні на 60 ГВт енергії вітру та 1 ГВт енергії океану до 2030 року, щоб досягти показників у 300 ГВт морської вітрової енергії та 40 ГВт енергії океану до 2050 року. В цілому, суми щорічних інвестицій, пов’язаних з послугами енергопостачання, мають збільшуватися майже на 400 мільярдів євро на рік протягом 2021-2030 років, порівняно з тим, що ми інвестували протягом останнього десятиріччя до 2020 року.

- Яким чином ЄС підтримує виробників відновлюваної енергії?

- Чіткі цілі та структура управління означають певність для інвесторів. Законодавство також дозволило суб’єктам відновлюваної енергетики отримувати доступ до електромереж і розподільчих систем, а також усе більше конкурувати на ринку з іншими джерелами енергопостачання. Приклади та різновиди підтримки є різними в залежності від рівня зрілості технології. Вони включають, наприклад, фінансування інновацій, коли мова йде про менш зрілі технології, такі як використання енергії океану. Водночас, для конкурентоспроможних технологій, таких як фотоелектричні або вітрові системи на суходолі, підтримка скоріше полягає в тому, щоб дозволити відновлюваним джерелам енергії конкурувати на рівних з іншими енергетичними технологіями.

Європейський Союз також працює над запровадженням сприятливої системи, наприклад, щодо адміністративного спрощення та встановлення загальних принципів залучення інструментів підтримки в усьому ЄС.

Також надається фінансова підтримка. Третина інвестицій у розмірі 1,8 трильйона євро в рамках Плану дій ЄС «NextGenerationEU» («ЄС наступного покоління») та семирічного бюджету Євросоюзу забезпечуватимуть фінансування Європейського зеленого курсу. Відновлювана, чиста та доступна енергія є невід’ємною його складовою.

Для заохочення до ширшого використання відновлюваних джерел енергії в ЄС, у 2020 році Європейська комісія запровадила новий механізм фінансування відновлюваної енергетики. Він ґрунтується на розумінні того, що колективний характер цілей ЄС до 2030 року щодо відновлюваної енергії має перетворюватися у спільні зусилля всіх країн-членів. Механізм сприятиме економічно ефективнішому розгортанню відновлюваних джерел енергії в ЄС, особливо в районах, які мають кращий доступ до природних ресурсів або більше підходять з точки зору географічного розташування.

- Які плани ЄС щодо атомної енергетики?

- Відповідно до статті 194 Договору про функціонування ЄС, вибір джерел енергії є компетенцією держав-членів. ЄС ,через Угоду про Євратом, забезпечує найвищі стандарти безпеки атомної енергетики там, де вона використовується, і гарантує, що ядерний матеріал не буде перенаправлено на інші цілі, окрім тих, для яких він був офіційно призначений.

ДО 2030 РОКУ 65% ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ В ЄС ВИРОБЛЯТИМЕТЬСЯ З ВІДНОВЛЮВАНИХ ДЖЕРЕЛ

- Як Європа планує впоратися з потребою в маневрових потужностях зі зростанням обсягів виробництва відновлюваної енергії?

- Інтеграція дуже високої частки змінних відновлюваних джерел енергії є однією з проблем, які необхідно вирішити при переході до декарбонізованих енергетичних систем. Досягнення цільових показників використання відновлюваної енергії до 40% до 2030 року, про які я згадував раніше, означає виробництво понад 65% електроенергії з відновлюваних джерел.

Першим інструментом є інтеграція енергетичного ринку ЄС, яка дозволить диверсифікувати специфіку виробництва та споживання, а також зменшити потребу в накопиченні та резервному виробництві. ЄС продовжує інвестувати в покращення сумісності та розвиток мереж, зокрема через свою політику «TEN-E» (Трансєвропейські енергетичні мережі).

Інновації та технологічні розробки вже пропонують багато можливостей. Покращене прогнозування погоди, цифровізація та рішення щодо оптимального задоволення попиту покращують передбачуваність і дозволяють краще забезпечувати баланс між виробництвом енергії та попитом на неї, в той час як вартість технологій зберігання електроенергії швидко знижується.

В офіційному Комюніке про інтеграцію енергетичної системи, ухваленому в 2020 році, Єврокомісія представила своє бачення енергетичної системи майбутнього на основі відновлюваних джерел та принципи її запровадження. В документі містяться питання, починаючи від планування та розгортання інфраструктури до структури ринку та потужностей для зберігання. Наголошується на все більш важливій ролі нових енергоносіїв, таких як водень.

Швидке зростання кількості електромобілів також надає можливість використовувати широку мережу акумуляторних накопичувачів енергії. Пропозиція від 2021 року щодо перегляду директиви щодо відновлюваної енергетики містить вимоги до підвищення ролі акумуляторних систем в інтеграції потужностей відновлюваних джерел та сприяння  розвитку мережі зарядних станцій для електромобілів.

- Які наразі плани щодо розвитку систем зберігання енергії?

- Основними потужностями для накопичення енергії в ЄС наразі є гідроакумулюючі електростанції (ГАЕС). Однак їх потенціал для подальшого зростання є досить обмеженим. Оскільки ціни на них різко скорочуються, нові проєкти зі встановлення таких накопичувальних батарей перебувають на підйомі, і саме літій-іонні батареї лягають в основу більшості проєктів зі зберігання електроенергії за рахунок використання електрохімічних енергоакумуляторів.

Для розбудови життєздатного виробничого сектора в Європі, зміцнення технологічного та промислового лідерства, Європейська комісія визначила батареї як стратегічний ланцюжок створення доданої вартості, де ЄС повинен активізувати інвестиції та інновації задля посилення стратегії розвитку промислової політики.

Ініціатива «Batteries Europe», розпочата в 2019 році, є європейською технологічною та інноваційною платформою Європейського акумуляторного альянсу, яку спільно впроваджують Європейська комісія та зацікавлені сторони в галузі виробництва та використання акумуляторних батарей. Альянс охоплює всі етапи життєвого циклу акумуляторних батарей, від сировини до їх рециклінгу (переробки).

Україна бере участь у Європейському акумуляторному альянсі та у липні 2021 року уклала Меморандум про взаєморозуміння щодо стратегічного партнерства з ЄС у сфері забезпечення критичної сировини та батарей.

Очікується, що в найближчі роки на ринку з'являться нові технології виробництва акумуляторів з кращою продуктивністю, меншою вагою та нижчими цінами.

Вони стануть ключовим фактором електрифікації та декарбонізації широких сфер економіки.

НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ «ЗЕЛЕНИЙ ТАРИФ» ВИКОНАВ СВОЄ ЗАВДАННЯ

- В Україні розрахунки з виробниками за «зеленим тарифом» чинять значний тиск на бюджет. Наразі з виробниками існує домовленість про зниження «зеленого тарифу», але також порушується питання про його скасування. Який спосіб підтримки виробництва зеленої енергії буде оптимальним для України?

- «Зелений тариф» в Україні був запроваджений як механізм залучення інвестицій у сектор відновлюваної енергетики в той час, коли ця галузь тільки зароджувалася. У період з 2017 по 2020 рік український сектор відновлюваної енергетики зріс у 5,6 разу за встановленою потужністю та в 4,8 разу – за обсягом електроенергії, переданої до мережі. У 2020 році виробники відновлюваної енергії постачали 6,8% від усієї виробленої в країні електроенергії. Ця галузь змогла залучити відчутні прямі іноземні інвестиції з боку міжнародних фінансових організацій та, зокрема, європейських енергетичних компаній. Таким чином, «зелений тариф» на цьому початковому етапі виконав своє завдання.

Ми поділяємо з українською владою спільне розуміння того, що надалі існує потреба у більш збалансованому підході до підтримки відновлюваної енергетики – конкурентних аукціонах на право розбудови потужностей та постачання відновлюваної енергії. Це перевірений спосіб для забезпечення виробництва зеленої енергії за найнижчою ціною. Ця модель, поряд з іншими, такими як пряме постачання зеленої енергії комерційним та промисловим споживачам, які бачать перевагу в сплаті премії за зелену енергію, виробництво зеленого водню тощо, є тим, що буде стимулювати зелений перехід України в майбутньому. В Україні закон про аукціони вже є, і саме час почати його впроваджувати.

Однак надзвичайно важливо захищати та справедливо й прозоро ставитися до інвесторів, які взяли на себе ризики і вже інвестували у відновлювану енергетику в Україні за режимом «зеленого тарифу». Як держава, Україна дала цим інвесторам обіцянку та уклала угоду, що передбачала використання «зеленого тарифу» протягом кількох років в обмін на інвестиції. Зміна умов цієї угоди заднім числом зараз, коли інвестиції вже здійснені, а проєкти реалізовані, підірвала б довіру до України та завдала б серйозної шкоди впевненості серед інвесторів. Такі зміни також можуть наражати державу на ризик їх скасування міжнародними арбітражними судами.

Потрібно досягти консенсусу шляхом залучення всіх дотичних сторін та діалогу, як це було продемонстровано у 2020 році, коли більшість інвесторів у відновлювану енергетику та Уряд підписали Меморандум про взаєморозуміння, який дозволив Україні знизити зелений тариф на цілих 15%. Для України надзвичайно важливо продовжувати виконання положень Меморандуму про взаєморозуміння та Закону №810, включаючи своєчасні та повні розрахунки з виробниками електроенергії з відновлюваних джерел.

МИ БАЧИМО ВЕЛИКУ ЗАЦІКАВЛЕНІСТЬ З БОКУ ПРОМИЛОВОСТІ ДО ВІДНОВЛЮВАНОГО ВОДНЮ

- Як Європа планує розвивати водневу енергетику? Які інвестиції, з яких джерел плануєте залучати фінансові ресурси?

- Відновлюваний водень є важливою частиною рішення для досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року в рамках Європейського зеленої курсу і може сприяти досягненню цільових показників зі скорочення викидів парникових газів на 55% вже до 2030 року. Завдяки технічному прогресу протягом останніх років очікується, що, починаючи з 2030 року й надалі, чистий водень зможе стати конкурентоспроможним у порівнянні з воднем, виробленим у традиційний спосіб на основі викопного палива. Ціль ЄС щодо виробництва зеленого водню – 6 ГВт на основі відновлюваного електролізу до 2024 року та 40 ГВт до 2030 року.

Відновлюваний водень є найбільш прийнятним варіантом з метою досягнення цілей ЄС щодо кліматичної нейтральності та нульового забруднення в довгостроковій перспективі. До того ж, він найкраще узгоджується з інтегрованою енергетичною системою. Однак у коротко- та середньостроковій перспективі необхідні інші форми водню з низьким вмістом вуглецю, насамперед для швидкого скорочення викидів від діючого виробництва водню та підтримки збільшення паралельного і перспективного споживання відновлюваного водню.

У деяких галузях потенціал швидкого впровадження існуючих відновлюваних технологій уже є великим. В інших, наприклад, у високотемпературних процесах промислового виробництва, авіації та судноплавстві, він значно нижчий. У цих секторах викиди можна скоротити, якщо технології на основі водню замінять існуючі, за умови, що сам водень вироблятиметься з використанням відновлюваної електроенергії.

Тому цього літа Єврокомісія запропонувала нові цільові показники для формування ринкового попиту на відновлюваний водень. Вони встановлюють мінімум, якого необхідно досягти для повної готовності до майбутнього використання цих нових відновлюваних джерел енергії.

Ми також бачимо велику зацікавленість з боку промисловості до відновлюваного водню. За даними від галузі промислового виробництва, до 2030 року планується розробити значну кількість проєктів з електролізу загальною потужністю близько 60 ГВт, що призведе до виробництва близько 6,2 мільйона тонн відновлюваного водню до 2030 року. У грудні Європейська комісія планує запропонувати правила розвитку водневої мережі в ЄС та посилення транскордонної торгівлі.

- Як вирішити проблему вибухонебезпечності водню?

- Деякі стандарти вже існують. Науково-дослідні установи ЄС через конкретні проєкти розглядають питання безпеки при зберіганні та розподілі водню, особливо для його використання в транспортній галузі. Наразі докладаються зусилля для їх стандартизації на рівні ЄС та у всьому світі.

- Як ви оцінюєте перспективи України у виробництві та транспортуванні водню? Воднева енергетика зараз потребує значних інвестицій. Де Україні взяти інвестиційний ресурс для реалізації такого напрямку?

- Виробництво водню дуже енергоємне. Тому його реалізація має бути орієнтована на ті сектори, де він найбільш необхідний. Це вимагає наявності достатніх обсягів відновлюваної енергії. Пріоритетом для України, також з точки зору розвитку водневих технологій, має бути – як і в ЄС – значне нарощування відновлювальних виробничих потужностей в країні.

«Водень Європи» (Hydrogen Europe), Європейська промислова асоціація водневих технологій, оцінює, що в 2030 році Україна може забезпечити значні обсяги виробництва аміаку (виробленого за допомогою водню), а також водню, виробленого за допомогою відновлюваної електроенергії, який потім можна буде експортувати по трубопроводах до ЄС. Ще потрібно виконати багато роботи, і ЄС може допомогти у сприянні транспортуванню водню на свої ринки.

ЄС зацікавлений у розширенні співробітництва з Україною в цьому напрямку та в інтеграції України до водневого ринку ЄС, який наразі розвивається. Це вимагатиме обговорення подальшої трансформації українського енергетичного сектору, запровадження єдиних правил і стандартів, а також умов інвестування.

- Коли воднева енергія може набути широкого поширення?

- Згідно з поточними оцінками та нашими розрахунками, приблизно через десять років відновлюваний водень може стати конкурентоздатним, коли в Європі буде розвинена воднева екосистема. Європейська комісія підтримує такий напрямок розвитку, створюючи необхідну нормативно-правову базу як у Європі, так і в усьому світі задля створення зрозумілих умов для інвесторів.

Валентин Марчук. Київ