Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія XXI»

Михайло Гончар – давній дослідник енергетичної зброї Росії. І, як вже зрозуміло, один із найточніших прогнозистів.

Історія газового шантажу, маніпуляцій обсягами, маршрутами, одним словом – використання вуглеводнів як енергетичної зброї на всьому пострадянському просторі він і очолюваний ним Центр «Стратегія ХХІ» описували багато разів із різними партнерами і на різних мовах. Тому сьогодні, під час енергетичної кризи, саме з ним ми вирішили обговорити енергетичний сюжет, у якому перебувають і Україна, й Європа. 

РОСІЯНИ ДО СВОГО ДОМІНУВАННЯ ЙШЛИ ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ ПУТІНСЬКОГО ПЕРІОДУ. АЛЕ СИТУАТИВНИЙ ВИГРАШ – НЕ ПЕРЕМОГА

- Михайле Михайловичу, можна сказати, що ваші гірші сценарії справдилися? Росія перемагає. Бо, кажучи вашими словами, спроєктувала та успішно проводить поділ сфер впливу, користуючись газовим шантажем... До 55% доходила доля російського газу в німецькому споживанні. 

- Ситуативний виграш Росії не означає тотальну перемогу. Вони зараз на коні й, звичайно, що вони до цього йшли доволі системно і послідовно впродовж тривалого часу, два десятиліття путінського періоду. Але, знову ж таки, якщо взяти вигляд тої омріяної перемоги, який був накреслений у Кремлі десь у нульових, і те, що є на сьогодні, – то це дві різні картини. 46,8% російського імпорту всього газу до ЄС у І півріччі минулого року – це показник того, що їхня стратегія поступового захоплення ринку взяла гору. І Європейський Союз не може швидко знайти альтернативу. З іншого боку, не можна стверджувати, що ситуація – безальтернативна для ЄС.

Намалюю вам цікаву картинку з минулого. Коли на початку 2000-х Газпром творив «планов громадье», проєктуючи потоки в обхід України, то в Кремлі навіть у страшному сні не могли собі уявити, що Сполучені Штати Америки з країни найбільшого імпортера газу перетворяться в потужного видобувника та ще й одного з найбільших експортерів. Понад те, «Газпром» на своїх презентаціях «пророчо» писав цифру 54 млрд куб.м експорту російського газу в скрапленому вигляді до США у 2015 році!

Тим більше вони собі не уявляли, що Австралія стане наприкінці другого десятиліття ХХІ століття гравцем №1 на ринку скрапленого газу.

Катар, як багаторічний лідер на ринку СПГ, здавався в Москві важковаговиком, недосяжним для того, щоб його обійти. Не випадково вони намагалися Катар втягнути в газову ОПЕК, яку створили – Форум країн-експортерів газу. Але впрягти Катар у російську упряжку їм не вдалося. Цей маленький емірат газу і піску на узбережжі Затоки – надто міцний горішок для забаганок Кремля.

І тому на сьогодні СПГ-тріада США–Австралія–Катар насправді визначають долю глобального газового ринку. Ситуативна перевага і домінування Газпрому в Європі виглядає як ефектний трюк, який найближчими роками спільними зусиллями СПГ-тріади може бути зведений нанівець.

СКОРИСТАВШИСЬ ІЗ ПОСТПАНДЕМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ ПОПИТУ, ГАЗПРОМ СТВОРИВ ШТУЧНИЙ ДЕФІЦИТ НА РИНКУ ЄС 

- Енергетична криза в світі трапилася в тому числі й тому, що існує дефіцит газу. Чому виник цей дефіцит?

- Є об’єктивні чинники, які цьому сприяли. Пандемія призвела до карантинних обмежень, карантинні обмеження – до спаду економічної активності. Тобто, згадаємо 2020-й рік – це був рік найнижчих цін на нафту і газ. А 2021-го вихід з пандемічних обмежень – різкий сплеск попиту. Це призвело до виникнення поточних дефіцитів, оскільки видобувна промисловість не може так швидко реагувати на задоволення зростаючого попиту негайно. Якщо завтра потрібно більше бензину, дизпалива чи газу, то за вашим бажанням на наступний день це не з’явиться як за помахом чарівної палички. Себто, є певний часовий лаг, щоб цей попит був задоволений. Також спрацювало те, що азійський газовий ринок і так завжди був більш преміальним, аніж європейський, й основне зростання глобальної економіки концентрувалося саме в Азії, а не в Європі чи Північній Америці. І в Азії завжди були готові платити вищу ціну, тому основні потоки СПГ пішли саме туди.

Газпром скористався з цих об’єктивних чинників і “підсушив” європейський газовий ринок, зменшивши постачання на нього до контрактних мінімумів та припинивши закачування газу в свої ПСГ на території ЄС. Окрім того, припинив спотову торгівлю на своєму майданчику. Це й вплинуло на створення цінової ескалації. На початку це робилося, щоб змусити Європу бути слухняною, покірною і запустити «Північний потік-2», прискоривши його сертифікацію. Але апетит приходить під час їжі. Росіянам здалося, що можна змусити ЄС переглянути і свої підходи до газового ринку – змінити правила гри і повернутися до практики довгострокових контрактів, як це було в 1990-ті та нульові. І вони продовжували підсушувати газовий ринок, обмежуючи транзит через Україну, а також через Польщу.

Останнє було безпрецедентним, адже Ямал-Європа (газогін, який в обхід України постачав газ із Сибіру до ЄС) завжди був завантажений по максимуму з моменту свого виведення на проєктну потужність у 2005 році. А тут раптово бачимо, що останні півтора місяці – взагалі нуль транзиту, хоча в принципі Ямал-Європа – це перший російський проєкт в обхід України. Тому наміри Газпрому стали очевидні.

- Європа почала розуміти свою уразливість?

- Дуже різно спрямовані меседжі доносяться з Брюсселя. Верховний представник ЄС із зовнішньої політики в грудні вказує на неринкову поведінку Газпрому, а вже у січні говорить – ні-ні, ми не підозрюємо Росію в якомусь злому умислі. Це все те, що грає на руку Газпрому. Але керівник найавторитетнішої у світі енергетичної інституції Міжнародного енергетичного агентства доволі однозначно заявив, що Газпром вдавався до маніпуляцій. І це вже як вердикт звучить. Міжнародне енергетичне агентство не дає політизованих оцінок.

Росія через Газпром діяла і діє на європейському газовому ринку, як на театрі воєнних дій, використовуючи саме гібридні технології впливу на ринок. Це й далося взнаки – підсушування європейського газового ринку призвело до стрибка газових цін до понад 2 тисяч доларів за 1 тисячу куб.м. Можна сказати, що це мрія, яка перевершила усі сподівання, бо навіть Міллер у часи піку нафтових і газових цін у 2008 році говорив про ціну на газ в 1 тисячу доларів за 1 тисячу куб.м.

Вони використали тенденцію виникнення дефіциту на ринку, доклали свою непомітну – на початку спецоперації у другій половині літа та восени минулого року – участь і досягли ситуативного успіху.

- Німеччина заявила, що буде запускати термінали для скрапленого газу. Це означає, що вона почала прокидатися і їй уже перестало подобатися бути жертвою, об’єктом цієї гібридної взаємодії?

- Нічого це поки що не означає. Історія з терміналами в Брунсбюттелі й Вільгельмсгафені – не сьогоднішнього дня. Якісь передпроєктні начерки були зроблені ще раніше, але, я так думаю, що розвитку це не отримало по причині надмірної шредеризації німецького політикуму. Зараз новий уряд лише намагається поглянути по-іншому на проблему надмірної залежності від постачання російського газу. Це відмінно від низки урядів Ангели Меркель, які не бачили ніяких альтернатив і працювали тільки з Росією. Але, знову ж таки, домінуючою силою в новому німецькому уряді є соціал-демократи. В цьому контексті, я думаю, що ефект шредеризації дається і буде даватися взнаки. Так, “зелені” та ліберали, які перебувають у правлячій коаліції, намагаються дещо переформатувати енергетичну політику Німеччини і подивитися на інші альтернативи. Але питання полягає в тім, що інші трубопровідні альтернативи практично заблоковані з одного боку – активною діяльністю і протидією ним Росії. А з іншого боку – споглядацькою і бездіяльною позицією Європейського Союзу, і Німеччини передусім.

У Брюсселі зацікавилися постачанням газу з альтернативних джерел зі Сполучених Штатів, Катару й Азербайджану. Згадали про Азербайджан.

Звісно, це добре, що згадали, але технічних можливостей отримати більше газу з Азербайджану практично не існує, оскільки все, на що спромігся тандем Азербайджану й Туреччини – це збудувати маршрут для виходу азербайджанського газу на європейський ринок через Південний Кавказ, Туреччину на південь Європи, а це ринки Болгарії, Греції, Албанії та півдня Італії. Максимальна потужність Трансадріатичного газопроводу – 10 млрд куб.м. Алієвсько-ердоганівський «потічок» не йде в порівняння з путінськими потоками на Чорному морі та Балтиці.

Газ Туркменістану залишається замкненим на східному березі Каспію. Туреччина, хоча й декларувала постійно концепт, що весь тюркський газ має прийти в Туреччину й через Туреччину в Європу, тим не менше, постійно спокушалася на російські «солодкі пропозиції» «Блакитного потоку», а потім «Турецького потоку». Усе це, зрештою, й спрацювало на замикання туркменського газу в Центральній Азії й переорієнтації його на Китай.

Показово, що в рамках олімпійських зустрічей Сі Цзіньпіна президент Туркменістану удостоївся аудієнції. Пекін запропонував Ашгабату збільшити обсяги постачання газу до Китаю. Сі цим продемонстрував, куди має прийти весь газ Туркменістану. Росія цьому не заперечує, бо вона зацікавлена в тому, щоб конкурентний туркменський газ не вийшов на європейський ринок.

Отже, для того, щоб ЄС отримати туркменський газ, а Туркменістан – це номер чотири по запасах газу після Ірану, Росії та Катару, то по-суті йому потрібно вступити в конфронтацію одночасно і з Москвою, і з Пекіном. Здатна на це Європа? Я думаю, відповідь очевидна – не здатна.

Але альтернатива є.

ЯКЩО БУДЕ НАЛЕЖНА ПОЛІТИЧНА ВОЛЯ І З БОКУ ЄС, І З БОКУ США, ТО «ГАЗПРОМУ» ЗМОЖУТЬ ПОКАЗАТИ НЕАБИЯКУ «КУЗЬКІНУ МАТЬ»

- Яка?

- Глобальний газовий ринок за останнє десятиліття сильно змінився. Відбулася революція сланцевого газу, і Сполучені Штати, як я вже відзначав, з найбільшого імпортера й споживача стали одним із найбільших його видобувників та експортером у скрапленому вигляді. Так само Австралія. Росія проморгала і революцію сланцевого газу, і те, що скраплений природний газ стане такою потужною альтернативою трубопровідним поставкам. У Газпромі полюбляли казати, що СПГ дозволить зрізати піки споживання, але ніколи не стане «геймченджером», тобто не змінить правила гри на глобальному газовому ринку. Але те, що ми бачимо зараз – цілком протилежна картина газпромівським уявленням нульових. СПГ глобалізував газовий ринок.

Виникла ситуація з аномально високими цінами на газ у Європі – і танкери з американським скрапленим газом розвернулися й пішли з азійського напрямку, переорієнтувавшись на європейський. Це дозволило збити пік газових цін, створений Газпромом. Ціни впали, зараз нижче 1 тис. дол. за 1 тис. куб.м. Звичайно, це ще аномально висока ціна так само, але, тим не менше, саме завдяки СПГ стала можлива така протидія російській гібридній газовій атаці на ринок ЄС.

І тут Німеччина не відіграє авангардної ролі для Європейського Союзу. Вона плентається у хвості Газпрому. Зараз значно більшою мірою скористаються перевагами СПГ інші країни Західної Європи – Франція, Іспанія, Італія, Португалія, оскільки вони традиційно є великими споживачами саме скрапленого газу.

Важливу роль у подоланні наслідків газової атаки відіграють саме Сполучені Штати. Вони мають унікальну можливість, користуючись нагодою, надати потужний імпульс трансатлантичному енергетичному партнерству. 7 лютого у Вашингтоні відбулося засідання Енергетичної ради США–ЄС, присвячене питанням енергетичної безпеки.

Сполучені Штати можуть сформувати потужну відповідь діям Росії, оскільки вони вже провели попередні переговори з Катаром та Австралією. Ці три країни можуть скоординувати свої зусилля і поставити «Газпром» на місце. Там це вже відчули. Неочікуваною є і солідарність Японії, яка повідомила, що має у цьому сезоні надлишкові обсяги СПГ, які можуть бути використані для екстрених постачань до ЄС. 

Припускаю, що не випадково пішло додаткове бронювання «Газпромом» потужностей по Ямал-Європа після півторамісячної перерви, не випадково вдвічі зріс транзит через нашу газотранспортну систему. Це не тому, що проявилась якась там добра воля «Газпрому» дати більше газу на ринок. І не тому, що Європейська комісія зайнялася дослідженням, підкреслюю – не розслідуванням, а дослідженням поведінки «Газпрому» на ринку. Просто вони відчули, що пахне смаленим, тим більше, коли міністр торгівлі Австралії заявив про те, що Австралія готова буде посприяти Європі у вирішенні енергетичних проблем.

- Яким чином?

- Не йдеться, що австралійський газ піде напряму в Європу, це малоймовірно, можуть бути якісь символічні пара танкерів. Швидше спрацюють схеми заміщення – більше австралійського газу піде на азійський ринок замість американського, що дозволить більші обсяги американського газу спрямувати на європейський ринок. У торгівлі скрапленим газом, як і в торгівлі нафтою, такі схеми – це загальноприйнятий варіант. Отже, припускаю, незабаром, якщо буде належна політична воля і з боку ЄС, і з боку США, то «Газпрому» зможуть показати неабияку «кузькіну мать». Та й російський «Новатек», користаючись нагодою, може збільшити постачання СПГ до ЄС. Газпром уже не раз висловлював невдоволення цим – мовляв, російські компанії не повинні конкурувати між собою.

- А можливе вирішення енергетичної проблеми для нас без прив’язки до цих глобальних проблем? Чому вдалася диверсифікація в Польщі?

- Глобальні речі торкатимуться нас напряму чи опосередковано, бо ми частина цього глобалізованого світу. Безперечно, приклад Польщі – приклад того, як потрібно робити, він до певної міри взірцевий. Приклади Німеччини, Угорщини, Болгарії – це приклади, як не потрібно робити. Це потужно корумповані Росією країни Європейського Союзу: Німеччина – шредеризована, Угорщина – орбанізована, з відходом прем’єра Бойка Борісова Болгарія однак лишається в російському газовому полоні.

А Польща в цьому контексті є взірцем, тому що вона, по суті, й спробувала наростити свою видобувну базу, це не сильно вдалося – зрозуміло, що у них родовища так само виснажені, як і у нас. Але все ж вони покривають приблизно 1/5 своїх потреб за рахунок власного газу. Решту постачань вирішили диверсифікувати. Це теж довга історія, це не історія останніх кількох років, коли запрацював термінал Свіноуйсце, і ось цього року завершать трубопровід «Балтікпайп», по якому норвезький газ прийде в Польщу. Це, по суті, історія двох десятків років, але тим не менше, хоч би й недостатньо послідовні, але все ж таки зорієнтовані на стратегічний успіх – зусилля польського політикуму дають результат. І з 2023 року Польща хоче відмовитися від імпорту російського газу в принципі та замістити його скрапленим природним газом через термінал Свіноуйсце й постачання з Норвегії. Тому мова йде про те, що може бути збудований ще один термінал поблизу Гданьська, це буде плавуча мобільна регазифікаційна установка. Також успіхом є збудований інтерконнектор, що поєднав газотранспортну систему Польщі й країн Балтії.

Усе це в сукупності створює додаткові можливості для оперативного маневру. У нашому випадку ситуація виглядає такою, що ми гіпотетично теж могли би збудувати СПГ-термінал на Чорноморському узбережжі. Але питання проходження Босфору залишається невирішеним, і припускаю, що, на жаль, попри всю декларовану стратегічність відносин із Туреччиною, Анкара не йде на поступки. З українського боку було нерозважливим підписувати вкрай неоднозначну угоду про зону вільної торгівлі, не вирішивши питання відкриття Босфору для СПГ-постачань в Україну. Тому насправді – ці відносини складно вважати стратегічними.

Тому термінал у районі порту Південний, на відміну від польського СПГ-терміналу на Балтиці, залишається для нас fata morgana.

Тому ми можемо робити за цих обставин ставку передусім на збільшення власного газовидобутку, тому що, на відміну від Польщі, ми все таки покриваємо свої потреби у газі майже на 70%. Себто нам потрібно, з одного боку, наростити наш власний газовидобуток, про що мова заходила вже не раз і не два, а з іншого боку – ще скоротити власне споживання. Ми усе ще споживаємо надто багато газу на одиницю ВВП. З урахуванням того, що видобуток швидко не наростиш, а споживання швидко не скоротиш, мова має йти про диверсифікацію постачання.

Маємо отримати доступ і до ринку скрапленого природного газу, такі експерименти з точки зору технічної складової робилися, починаючи з 2019-го року.

Можемо отримати такий газ також і через хорватський термінал на острові Крк і далі транзитом через Хорватію, Угорщиною до України. Так само ми можемо його отримувати гіпотетично з егейського терміналу в Греції чи на турецькому в Мармуровому морі. Регазифікані поставки могли би йти маршрутом Трансбалканського газопроводу, який спустошений «Газпромом» через «Турецький потік» і заодно «закоркований» через умисне бронювання потужностей задля унеможливлення його використання іншими.

Але з усіх цих трьох варіантів – найбільш привабливим є польський. Зрозуміла ненадійність угорського маршруту, бо Орбан поводить себе, подібно до білоруського фюрера Лукашенка. Сподіваюся, що наступні вибори внесуть корективу в політичний розвиток Угорщини, але поки що вона лишається орбанізована і покладатися на неї – не дуже розумно. Бо її добра воля залежить від волі того, хто сидить у Кремлі. Постачання з південного напрямку залежить від цілої низки учасників ланцюжка – Туреччини, Греції, Болгарії, Румунії, Молдови. Ситуація складна, але не безвихідна.

- ПП2 та ймовірність вторгнення. Чи надовго призупинена сертифікація, чи це на момент очікування?

- Проблеми з сертифікацією цілком були передбачувані. І те, що Газпром зараз зареєстрував компанію зі знущально-символічною назвою “Газ для Європи”, вона абсолютно не відповідає вимогам європейського законодавства, та й німецького, припускаю, також. Тому все, що гальмує запуск ПП2 в експлуатацію, працює на нас. Але інша справа, що ми повинні виходити з незмінності нашої принципової позиції – цей проєкт не повинен запрацювати. Це має і надалі бути в порядку денному санкційних заходів, які розробляються у США. Сподіватися на якусь там енергійність Європейського Союзу в цьому питанні особливо не доводиться. Зі Сполученими Штатами ведеться більш предметна розмова з точки зору того, щоб розглядати дії по остаточному блокуванню Північного потоку-2 не як реактивні дії – у випадку, якщо Росія вдасться до агресії, то тоді. Це має бути санкція превентивного характеру. І це принциповий момент. Росія зараз демонструє, що вона не збирається відступати під дією численних західних погроз про пекельні санкції. Вона продовжує концентрацію сил і засобів. Це говорить про необхідність дій превентивного характеру, бо Москва слову не йме. Кремль переконаний, що Захід буде діяти тільки реактивно, ніяких превентивних дій з його боку очікувати не доводиться, тому що консенсусу нема. Шредеризований європейський політикум не здатний до проактивних дій.

Якби він був здатний, то торгівля енергоресурсами була б у санкційному порядку денному ще після 2014 року, після російського вторгнення. Торгівля енергоресурсами залишилася поза санкційним режимом. А от зараз є нагода цей санкційний режим розширити, і номером один превентивних санкцій лишається Північний потік-2.

Євросоюзу це нічого не коштує, Німеччині також, тому що це нефункціонуючий газопровід. Незапуск – збиток Газпрому та нефатальні для п’яти європейських компаній-партнерів втрати. Але Газпром теж не сильно переймається, оскільки потрібні люди з ближнього кола Путіна свої відкати вже давно отримали. Вони отримали це в ході реалізації будівельних підрядів на ділянці від Ямалу до Балтійського узбережжя. А це майже втричі більше, ніж довжина самого Північного потоку. 

- Михайле Михайловичу, може все ж Україна зупинить Північний потік-2, як колись зупинили передачу ГТС росіянам, пам’ятаєте, скільки підходів було?

- Робимо все, що можливо. Тут потрібна співпраця зі США, попри деформоване уявлення щодо ПП2 в Білому домі.

Газпром, за статистичними даними січня 2022-го року, по суті, ситуативно втратив частину європейського газового ринку, підсушуючи його зменшенням постачань. Його частка в січні становила 22%, що вдвічі менше, аніж у першому півріччі 2021-го – 46,8%.

Газового колапсу в Європі не відбулося, попри очікування Газпрому. В принципі, Європейський Союз тримається. Сприяє цьому і тепла погода в Європі.

Тому ЄС спільно зі Сполученими Штатами могли б продовжити траєкторію зменшення частки Росії в постачаннях до Європи. Скорочення імпорту російського газу можливе за прогресуючою формулою. У випадку, якщо Росія не забирається з кордонів України і НАТО та ЄС, то Євросоюз із наступного місяця скорочує на певний відсоток імпорт російського газу, нафти, нафтопродуктів, заміщаючи ці постачання іншими. Наступного місяця більше, потім ще більше.

Європейський Союз протримається, можна відкрити і стратегічні нафтові резерви. До речі, Польща й у контексті нафти демонструє приклад диверсифікації. Різко скорочується імпорт російської нафти, її замінюють на постачання з Саудівської Аравії. Це окрема історія, але вона дуже показова. Насправді, країни Європейського Союзу мають можливості позбутися домінування російських постачань. У цьому плані важливою є роль Сполучених Штатів, які могли б виступити своєрідним концентратором спільної трансатлантичної волі до відкидання Путіна від кордонів НАТО і України з одночасною вимогою забратися також з окупованих територій Грузії і вивести контингент з Молдови, з Придністров’я. Такий комплексний підхід потрібний зараз у форматі трансатлантичного – і енергетичного, і політичного, й військового – партнерства. Чи здатний на це Захід, ми побачимо в найближчі місяці.

Лана Самохвалова, Київ