Як нам відбудувати Україну. Успішні світові кейси повоєнного відновлення

Відновлення української економіки потребуватиме значних коштів – Київський інститут економіки оцінює збитки у понад 97 млрд доларів лише від фізичного пошкодження інфраструктури

Втрати з урахуванням недоотриманих доходів від неможливості експорту української продукції через блокування портів, недоотримання інвестицій, скорочення виробництва тощо в рази більші. 

У зв’язку з цим, вже зараз відбувається обговорення шляхів фінансування повоєнного відновлення України, способів отримання цих коштів та успішних світових кейсів, за рахунок яких це  відбувалося в інших країнах . 

Історія знає небагато випадків повоєнного відновлення економіки країни. Ще менше – коли спроби такого відновлення мали успіх. Такими можуть бути кейси відбудови Західної Європи після Другої світової війни (так званий план Маршалла), Кореї після Корейської війни, Хорватії після Війни за незалежність, та Грузії – після війни 2008 року.

Факторів, які сприяли відбудові тих, чи інших країн є багато, однак можемо узагальнити наступні три: економічні реформи (1), фінансова підтримка в умовах значних руйнувань (2),  відновлення роботи  приватного бізнесу, який має працювати в конкурентних умовах (3). 

Отже перший фактор.  Успішне повоєнне відновлення полягає не просто у механічному відтворенні зруйнованих об’єктів, а саме у реформуванні економіки та пошуку нової моделі управління. 

За часів реалізації плану Маршалла, країни Західної Європи лібералізували торгівлю та налагодили економічне співробітництво. У подальшому це співробітництво переросло в Європейське об'єднання вугілля і сталі, провісника ЄС. 

У випадку Хорватії війна співпала з трансформацією постсоціалістичної економіки і тому країні довелося розпочати реформи ще під час військових дій. Через війну Хорватія була змушена відмовитися від субсидування галузей, які мали збанкрутувати ще у 1980-х роках (наприклад, суднобудування), дерегулювати ціноутворення та лібералізувати торгівлю.  

Реформи у Кореї були спрямовані на реструктуризацію економіки та розвиток промисловості, фіскальну стабілізацію та залучення прямих іноземних інвестицій. 

Друге, що об’єднує успішний досвід повоєнного відновлення, це важливість фінансової підтримки в умовах значних руйнувань. 

І в Європі після Другої світової війни, і в Кореї після Корейської війни йшлося про великі фізичні пошкодження та руйнування існуючих ланцюжків поставок. Ефективність плану Маршалла та допомоги Кореї досі є предметом палких дискусій в економічних колах. Але сам факт такої допомоги сприяв відновленню довіри як між контрагентами, що мали відновити взаємодію після війни, так і довірі до спроможності держави виконувати свої зобов’язання. Наприклад, допомога, яка у тому числі надавалася на закупівлю кормів, надавала оптимізму фермерам при прийнятті рішень про вирощування худоби  (поголів’я якої дуже скоротилося внаслідок війни). Крім того, державам, що отримували допомогу, було легше залучати кошти на фінансування бюджету і таким чином забезпечити поступову макроекономічну стабілізацію. Тому навіть, коли допомога надавалася в обсягах, що не дозволяли покрити всі необхідні витрати на відновлення зруйнованих об’єктів, вона все одно мала значний позитивний вплив на відновлення.

При чому фінансова підтримка має бути переважно у вигляді грантового (тобто безповоротного і безоплатного) фінансування, оскільки необхідність повернення кредитного фінансування впливатиме на платіжний баланс країни та може спричинити серйозне погіршення державного боргу, який в умовах війни і так має тенденцію до зростання. І план Маршалла, і повоєнне відновлення Кореї реалізовувалися переважно за рахунок грантів.

Досвід Південної Кореї показує, що участь уряду в процесі прийняття рішень щодо розподілу донорської допомоги та розробки стратегії подальшого розвитку країни є одним із факторів успіху повоєнної відбудови. Бачення урядом відновлення економіки та інтереси донорів можуть не завжди збігатися. Тому саме уряд повинен бути проактивним щодо ідей та проектів відновлення та мати можливість щодо прийняття рішень, тоді як донорські організації мають мати можливості щодо контролю цільового використання коштів.

Щодо Хорватії, то вона не отримала великого зовнішнього фінансування, проте постраждали від бойових дій у цій країні переважно більш економічно слабші регіони. Більшим шоком для економіки став саме колапс соціалістичного укладу як у самій Хорватії, так і у її тодішніх торгівельних партнерів (країни колишніх СРСР та Югославії). Тому для цієї країни економічна трансформація і реформи були вирішальними для відновлення.

Третій фактор відбудови країни – це передусім відновлення приватного бізнесу, який має працювати в конкурентних умовах. Швидке відновлення кредитування приватного сектору – один з важливих факторів швидкого повоєнного відновлення Грузії. 

Одним із негативних зауважень щодо плану Маршалла було розширення державного сектору на противагу приватному. 

Водночас, у Кореї пішли своїм шляхом – уряд, в тому числі за рахунок зовнішньої допомоги вирощував «національних чемпіонів», – тобто великі корпорації, які були лідерами своїх галузей та мали серйозний вплив на уряд. 

Ці два застереження особливо важливі для України, оскільки підприємства державного сектору традиційно показують в Україні меншу ефективність у порівнянні з приватним. А вплив олігархічного капіталу сприяє рішенням, які негативно позначаються на конкурентному середовищі. 

Підтримка повоєнної відбудови України є важливою не тільки з точки зору відновлення економіки, але і для забезпечення безпеки всього регіону. План Маршалла сприяв утворенню НАТО, ЄС та ОЕСР. Відбудова України буде однією з передумов забезпечення стабільності і миру в Європі.

Сніжана Дяченко, молодша аналітикиня УЦЄП

Олександра Булана, к.е.н, аналітикиня УЦЄП