Роман Єрмоличев, заступник міністра фінансів України

Після ухвалення Закону “Про Державний бюджет України на 2023 рік”, власне, як і під час підготовки документа до голосування в сесійній залі, лунало, зокрема, чимало критики стосовно запланованого скорочення видатків на освіту. Наприклад, обсяг освітньої субвенції ‒ перерахувань з держбюджету на місця для забезпечення роботи закладів освіти, оплати праці вчителів тощо, ‒ становитиме лише 87,5 млрд грн проти 108 млрд, передбачених бюджетом-2022, і 97 млрд, які буде фактично використано цьогоріч після перегляду фінансових показників у зв’язку з російською агресією.

Поміж аргументів “за” таке скорочення ‒ очікуване зменшення потреб, адже  багато дітей і вчителів виїхали за кордон чи опинилися в тимчасовій окупації. Критики ж цього рішення кажуть: значна частина із пів мільйона українських школярів, котрі виїхали за кордон, навчатиметься в наших школах дистанційно. Також мають право дистанційно працювати й отримувати зарплатню 16,5 тисяч учителів, котрі поки що перебувають за межами країни. До того ж, за законом, Україна має виплачувати зарплату всім педагогам, які опинилися в окупації і не співпрацюють з ворогом.

Прокоментувати ситуацію, а також розповісти про фінансування інших соціальних видатків найскладнішого в історії країни бюджету Укрінформ попросив заступника міністра фінансів України Романа Єрмоличева.

ОСВІТА Й НАУКА: ПРО “НОВУ ШКОЛУ”, ОСВІТНЮ СУБВЕНЦІЮ ТА ЗАРПЛАТИ ДЛЯ ВЧЕНИХ І ПЕДАГОГІВ

- Пане Романе, поясніть позицію Мінфіну стосовно того, що передбачені суми - як освітньої субвенції, так і фінансування галузі загалом ‒ це оптимальний за нинішніх умов варіант.

- Питання “достатності” чи “недостатності” фінансування риторичне. Передовсім треба розуміти, в яких умовах живе країна. Навіть у мирні часи завжди виникали дискусії про недостатність ресурсу, наданого державою на ту чи іншу галузь. Але ‒ особливо під час війни ‒ необхідно правильно визначати пріоритети: що саме країна в таких умовах може собі дозволити. А всі ж ми прекрасно розуміємо: дозволити зараз вона може дуже мало. Зважаючи на реалії, маємо колосальне падіння економіки й різке скорочення надходжень до держбюджету. З огляду на перспективи продовження війни, пріоритети для влади і, зокрема, для Міністерства фінансів очевидні: обороноздатність та безпека.

Лише забезпечивши ці потреби, можна шукати можливості фінансування інших статей видатків. Водночас видаткова частина загального фонду держбюджету-2023 становить близько 2,3 трильйона гривень ‒ майже удвічі більше, ніж до війни. Ті ж надходження, які зараз має держава, якраз і дають можливість закрити лише питання безпеки та оборони. Адже міжнародні партнери не можуть напряму фінансувати цей сектор. Тому безпекову частину Україна повністю бере на себе. Під час фінансування інших видатків сподіваємося на допомогу партнерів.

Якщо відверто, то вже й цього року без підтримки від Світового банку та МВФ нам би було складно фінансувати зобов’язання, які має держава в інших сферах. Це і своєчасна виплата пенсій, і освіта, і охорона здоров’я, й решта “захищених” видаткових статей.

Щодо освіти, переконаний: передбачених на наступний рік грошей вистачить. Це достатній ресурс, який гарантує і виплату заробітної плати вчителям, і проведення зовнішнього незалежного оцінювання (сподіваюся, воно буде). Хоча мені відомо про позицію Міністерства освіти й науки, яке хоче повторити цьогорічний досвід проведення Національного мультипредметного тесту. І нині в країні триває дискусія: бути чи не бути ЗНО. Ми ж передбачили різні варіанти. Тож 215 мільйонів гривень на проведення зовнішнього незалежного оцінювання в бюджеті є. Ми навіть в умовах невизначеності намагалися спрацювати на випередження, щоб потім не було звинувачень у тому, що Мінфін, мовляв, “не запланував кошти на ЗНО”, тому його й не проводитимемо.

Прагнули максимально врахувати й інші критичні та принципові для освітньої сфери потреби. Наприклад, передбачили окрему субвенцію на облаштування бомбосховищ при закладах освіти (1,5 млрд грн), є окрема стаття для фінансування закупівлі шкільних автобусів (1 млрд грн)...

Щодо освітньої субвенції, на яку зазвичай припадає левова частка видатків на галузь, розумію, що питання украй чутливе, бо стосується кожного педагогічного працівника. Якщо спрощено ‒ це ресурс для їхньої зарплатні. Передбачена на наступний рік субвенція і справді “скромніша” за цьогорічну. 87 мільярдів гривень, тобто на 10 % менше, ніж уточнений план 2022 року. Та водночас побоювання, що грошей не вистачить і вчительські зарплати доведеться скорочувати, безпідставні.

Поясню. Аналізуючи практику освоєння й розподілу субвенції, бачимо, що ці кошти ніколи повністю не витрачаються, частина осідає на рахунках. Ні, гроші не розкрадаються і не зникають деінде. Річ у тім, що формула освітньої субвенції передбачає стимулювання якісної мережі шкільних закладів. Сформувавши таке якісне й оптимізоване освітнє середовище, деякі громади можуть заощаджувати частину наданих державою грошей і накопичують перехідні залишки, щоб у наступні роки витрачати їх на оновлення матеріально-технічної бази.

За звичайних обставин Мінфін з розумінням до цього ставиться й підтримує відповідні ініціативи. Але в умовах війни ми, на жаль, не можемо дозволити, щоб в країні 5 ‒ 6 мільярдів гривень щороку лежали без руху на рахунках місцевих бюджетів. Хочемо, щоб ці кошти працювали  - передовсім, у сфері освіти.

Для розуміння: станом на 1 листопада неосвоєні залишки субвенції сягали 8,1 мільярда гривень, водночас за поточний рік вони збільшилися на 2,5 мільярда.

- Це якось можна змінити, зокрема хоча б тимчасово, на період дії воєнного стану, посиливши контроль за своєчасністю й ефективністю використання коштів?

- У бюджеті наступного року передбачено, що залишки, які виникатимуть на кінець року, акумулюватимуться на рахунку Міністерства освіти й науки та будуть використані на нагальні потреби освітньої галузі. А нагальні потреби ‒ це, зокрема, й виплата заробітної плати у разі виникненні форсмажорів. Тобто йдеться про фінансовий резерв, який дозволить Урядові оперативно розв’язувати проблеми в освіті.

Ми розуміємо, що частина неосвоєних коштів зберігається на рахунках тимчасово окупованих громад. Використати їх на оновлення матеріально-технічної бази закладів освіти наразі неможливо. Та чому ці гроші мають просто лежати? Звісно ж, ніхто їх безповоротно не забирає. Це будуть кошти громад, які їм стануть у пригоді після деокупації. Але до того цей ресурс тимчасово акумулюватиметься на рахунку МОН. І потім, щойно Україна поверне контроль над цими територіями, за рахунок, зокрема й цих грошей фінансуватимемо відбудову зруйнованого ворогом. Ми розуміємо, що багато чого там знищено ‒ і через артилерійські та ракетні обстріли, і з огляду на політику окупантів, які намагаються вбити все українське, та й у звʼязку з відвертим грабежем. І підручниками доведеться оперативно школи забезпечувати, і комп’ютерним та мультимедійним обладнанням. Треба буде швидко повертати розграбовані громади до життя.

Плюс ми передбачили можливість продовжити фінансування “Нової української школи”. У будь-якому випадку освітня реформа не повинна зупинятися. Тому спільно з парламентським Комітетом з питань освіти, науки та інновацій напрацювали механізм використання можливих залишків саме на потреби реформування. Щоб навіть під час війни уникнути звинувачень у тому, що Уряд нібито згорнув реформи.

Тож повторю: з фінансуванням освіти, попри певну критику з вуст представників освітньої спільноти, наступного року все буде добре. Ми не залишимо Міносвіти на самоті з проблемами. Зараз майже щодня контактуємо із колегами з МОН, щоб правильно розподілити передбачений на наступний рік ресурс за напрямами, програмами й між регіонами.

- Зрозуміло, в умовах війни складно знайти кошти для фінансування наукових досліджень, зокрема тих, що напряму не пов’язані зі сферою національної безпеки та оборони. Проблеми з фінансуванням фундаментальних досліджень були і в мирні часи. Але ж, певно, є пріоритетні напрями, дослідження за якими не можна зупиняти, плюс необхідність підтримки наукових колективів, аби їх остаточно не втратити? Є для цього ресурс?

- Передовсім маємо аналізувати кожну галузь, оцінюючи її ефективність. І наука ‒ одна зі сфер, від роботи яких у сучасному світі очікують практичної віддачі. Тут не завжди питання у коштах. Є поступ у реформі або в показниках ефективності ‒ держава завжди знайде гроші на формування відповідних умов та стимулів. Приклад Національного фонду досліджень України.  Ми розуміємо, що НФДУ ‒ це установа, яка формує умови для ефективної та якісної роботи вітчизняної науки. Її діяльність ‒ це саме та форма підтримки науки, що дозволяє виокремити і систематизувати наукові дослідження, які потрібні країні. Це, по суті, конкурс: є кошти, і є експерти, науковці, котрі мають оцінити ту чи інші роботу, користь, яку вона принесе країні у сфері медицини, оборони, в гуманітарній чи в будь-якій іншій галузі. Далі ‒ адресне спрямування коштів саме на те, що країні необхідно.

Йдеться про певну (для багатьох болісну) зміну ментальності. Бо ще з радянських часів так склалося, що ми, кров з носа, повинні фінансувати всіх і вся. Було в країні умовно 400 наукових установ, і ми “автоматично” мали продовжувати їх фінансування, чим би вони не займалися... Але ж насправді держава не повинна платити установам лише за фактом їх існування. Ми маємо фінансувати їхні дослідження, продукт, який вони “видають на гора”. Підтримувати молодих учених, видатних досвідчених науковців, які демонструють результати, чиї розробки та розвідки справді можна використати як фундаментальні, прикладні дослідження, що потім слугуватимуть розвитку нашої країни. Це ‒ для розуміння, куди ми маємо рухатися.

Щодо цифр зауважу, що наступного року на науку в бюджеті передбачено приблизно 12 мільярдів гривень. Для звичайного громадянина 12 мільярдів ‒ це ой як багато. Але порівнявши фінансування наукової сфери з обсягами ВВП та з досвідом інших країн, з’ясуємо, що це дуже мало. Аби всі наукові заклади були фінансово забезпечені на пристойному рівні, потрібен набагато більший ресурс. Проте повернімося до питання ефективності. Що для амбітного вченого краще: ходити два - три дні на тиждень на роботу, отримуючи 5 ‒ 6 тисяч гривень зарплати і, перепрошую, не мати жодного бажання працювати, чи усе ж сформувати перспективні колективи, які демонструватимуть результат та одержувати гідну заробітну плату?..

Звісно ж, ніхто не каже, що наступного року частині науковців не виплачуватимуть зарплатні. Але акцент поступово зміщуватиметься від “зрівнялівки” до КРІ (ключових показників ефективності, ‒ ред.). Аби не втрачати перші здобутки реформування галузі, ми врахували в кошторисі наступного року всі потреби, заявлені Національним фондом досліджень. Адже розуміємо: навіть зараз треба продовжувати наукові розробки у секторі безпеки й оборони, в медичній сфері, в інших галузях. І якби не війна, фінансування було б набагато більшим.

Плюс антарктична дослідницька станція “Академік Вернадський”. Минулого року, якщо пам’ятаєте, була історія з придбанням для потреб науковців криголама. Чималі бюджетні кошти витратили на купівлю корабля для проведення морських досліджень на нашій станції. Враховуючи, що обслуговування судна дороге, ми розмірковували над дилемою: купили корабель і тепер не дати грошей на його обслуговування? Тоді можемо повернутися до історії про неефективність витрачання грошей, які вже вклала в судно держава. Тому кошти на обслуговування корабля, на діяльність самої станції “Академік Вернадський” передбачено й на наступний рік. Я особисто спілкувався щодо потреб станції з директором Національного антарктичного наукового центру Євгеном Диким. Намагалися максимально врахувати критичні речі, аби і в умовах війни антарктичні дослідження, попри все, тривали.

МЕДИЦИНА Й СОЦЗАХИСТ: ПРО ПРОГРАМУ МЕДГАРАНТІЙ, СУБСИДІЇ ТА ЛІКВІДАЦІЮ ФОНДУ СОЦСТРАХУВАННЯ

- Що з фінансуванням медицини? Чи всі програми, започатковані до війни, діятимуть? Чи зроблено “поправки” на інфляцію, що неабияк позначається на вартості медичних препаратів та обладнання?

- Ще до початку реформи системи охорони здоров’я чотири роки тому було багато нарікань на те, що сферу медицини недофінансовано. І фактично половину бюджету медицини становили неформальні платежі: звернувшись до лікарні, ти повинен був піти купити ліки в аптеці й заплатити за інші речі, які держава профінансувати не могла. Поступово ситуація змінюється, але не так швидко, як би хотілося. Якщо взяти, до прикладу, бюджет на сферу охорони здоров’я за 2019 рік, то всі видатки тоді становили 128 мільярдів гривень. На 2023-ій передбачено 207 мільярдів. Хоча це й менше, ніж галузь отримає поточного року. Та водночас потребу в коштах на лікарські засоби наступного року буде забезпечено. На це передбачили приблизно 10 мільярдів гривень, як і цьогоріч. До речі, частину вже куплених препаратів за умовами контрактів буде поставлено у 2023-ому.

Плюс гуманітарна допомога. Лише в частині охорони здоров’я її цьогорічні обсяги перевищать 12 мільярдів гривень. Звісно ж, ми повинні ефективно використовувати і гроші, надані донорами, і бюджетні кошти. Для цього маємо визначати пріоритети у забезпеченні людей лікарськими засобами.

Велика дискусія довкола програми медичних гарантій, за якою фінансуються всі наші заклади охорони здоров’я. Так, цього року на програму медгарантій передбачено 157,3 мільярди гривень. Але станом на 1 жовтня на рахунках було акумульовано приблизно 25 мільярдів гривень залишків коштів, які з тих чи інших причин не використовуються системою охорони здоров’я. І ці кошти лежать не на єдиному казначейському рахунку, а в банківській системі, адже заклади охорони здоров’я стали комунальними підприємствами, маючи власні рахунки в банках. Тому знову звертаю увагу на те, що кошти у медицині насправді є. Зробіть так, щоб вони працювали на охорону здоров’я! Зробіть так, щоб пацієнти не платили медикам із власної кишені, не ходили по аптеках у пошуках ліків. Адже вони вже за це сплатили своїми податками. Ми повинні продемонструвати, що держава спроможна належно фінансувати ту чи іншу сферу.

Наприклад, з метою надання пацієнту унікальної медичної допомоги, проведення специфічних операцій, (операції на серці, нейрохірургічних втручань, трансплантації органів тощо), встановлення доровартісних виробів (стентів, нейро- та кардіостимуляторів тощо) держава передбачила відповідний фінансовий ресурс для науково-дослідних інститутів НАМН України, які надають таку допомогу, що дозволить зняти фінансовий тягар з пацієнта, адже в середньому вартість такого лікування ‒ від кількох десятків до кількох сотень тисяч гривень.

- Соціальна сфера ‒ поміж пріоритетів бюджету-2023. Для її фінансування передбачено  7,1 % прогнозованого обсягу ВВП. Деталізуйте, будь ласка.

- Якщо у 2022 році на соціальний захист та соціальне забезпечення передбачали 400 мільярдів гривень, то на наступний - майже 447 мільярдів. Навіть в умовах війни фінансування збільшили на понад 40 мільярдів гривень. Між іншим, ми розуміли, що доведеться індексувати пенсії, адже пенсіонери ‒ одні з найменш захищених верств населення. І сорокамільярдне збільшення ‒ це якраз додаткові асигнування для Пенсійного фонду. Фінансування решти напрямів ‒ підтримки внутрішньо переміщених осіб, програми житлових субсидій тощо ‒ зберегли на цьогорічному рівні.

І аналізуючи те, як країні вдалося прожити цей найскладніший у новітній історії рік, робимо висновок, що й у 2023-ому сфера соціального захисту теж буде фінансово забезпечена (знову ж таки ‒ з огляду на можливості держави). Тут можу одразу нагадати критикам, що насправді соціальна сфера ніколи не може бути повністю забезпечена належним ресурсом. Бо яку б заробітну плату, яку б пенсію не отримувала людина, ці доходи завжди будуть нижчими, аніж рівень її очікувань. Першочергове завдання підтримати принаймні ті категорії людей, яким зараз найтяжче. І ми усвідомлюємо, що під час війни кількість українців, яким знадобиться соціальна підтримка, зростатиме. Тому нова команда Міністерства соціальної політики України на чолі з Оксаною Жолнович нині активно дискутує і з нами, і з МВФ, зі Світовим банком щодо запровадження дієвих механізмів адресної соціальної підтримки наших громадян, аби нею скористалися ті, хто найбільше потребує.

- А чи всі нюанси та ризики враховано під час визначення прогнозованих обсягів житлово-комунальних субсидій? Чи ж не опинимося ми в ситуації, коли в один момент ‒ не дай Боже, ще до кінця опалювального сезону ‒передбачені на це гроші закінчаться?

- Передбачений на субсидії ресурс не менший ніж цього року. До того ж, ми бачимо, що у 2022-ому частину виділених на ці цілі грошей буде заощаджено. Але водночас не маємо наміру забирати ці кошти зі сфери соціального захисту, перерозподіливши на інші потреби. Ці гроші там і залишаються саме на випадок виникнення якихось критичних та непередбачуваних ситуацій. Ми розуміємо, що наступного року кількість домогосподарств, на які поширюватиметься механізм судбсидування, збільшуватиметься. Уряд за цим уважно стежитиме і миттєво реагуватиме, раптом виникатимуть додаткові потреби в грошах. Маємо зрозуміти: це та сфера, яка точно буде профінансована. Але визнаємо відверто, профінансована за допомогою міжнародних партнерів. Зокрема, цього року триває тісна співпраця зі Світовим банком, який надає Україні кошти саме на соціальну сферу, охорону здоров’я та на освіту. Наступного року також передбачено механізм, який дозволить залучати на соціальний захист ресурс Світового банку.

- Окрема тема ‒ об’єднання Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування України. Узагальніть аргументи на користь такого кроку. За яких умов ідея спрацює, та чи бачите у такому підході певні ризики, ґанжді, що можуть датися взнаки посеред бюджетного року?

- Коли йдеться про такі установи як Фонд соціального страхування, я пропоную говорити не про них як про юридичну особу, а про функції, які вони виконують. Для ФСС це виплати у страхових випадках, зокрема й за лікарняними листами. Водночас борг за виплатою лікарняних нині становить майже 3 мільярди гривень. Тобто, Фонд соціального страхування не виконав зобов’язань перед людьми. А якщо щось десь не спрацьовує, держава повинна реагувати. Останніми роками в ПФУ відбулася масштабна автоматизація всіх процесів, налагоджено алгоритми виплати пенсій та вирішення будь-яких питань, пов’язаних із нарахуваннями та виплатами через електронні кабінети. Чому не автоматизувати й виплати тих же лікарняних, скоротивши витрати на адміністрування?

Уряд 29 листопада затвердив постанову щодо перерозподілу у грудні єдиного соціального внеску між Пенсійним фондом та Фондом соціального страхування на користь Фонду соцстраху, що насамперед сприятиме збільшенню його доходів.

До кінця року заборгованість перед людьми з виплати лікарняних буде погашено.

А далі удосконалюватимемо автоматизацію нарахувань та виплат. Дехто ж, навіть не розібравшись, якими будуть нові механізми, одразу почав критикувати рішення про об’єднання. Пропоную повернутися до цієї історії за пів року, в червні ‒ липні 2023-го. Якщо Пенсійний фонд виконуватиме всі зобов’язання перед громадянами, думаю, ніхто тоді й не згадає, хто саме виплачує їм лікарняні, бо для людей не важливо, як називається відповідальна за це юридична особа.

КУЛЬТУРА Й ІНФОРМПОЛІТИКА: ПРО “ЄДИНІ НОВИНИ”, КНИГОВИДАННЯ І ТВОРЧІСТЬ НА ЕКСПОРТ

- Нарешті ‒ про сферу культури, яку за часів незалежності часто називали “падчеркою” під час визначення обсягів фінансування. Але ж ми прекрасно розуміємо, що культура й інформаційна політика ‒ важливі складові національної безпеки.

- Справді йдеться про одну з найважливіших її складових. Тому на розвиток інформаційної сфери в бюджеті наступного року передбачили максимально можливий ресурс. Мета ‒ продовження всіх започаткованих під час масштабної війни інформаційних процесів. Це і про “Єдині новини”, і про безумовний доступ у будь-якому куточку країни до правдивої інформації, і про донесення нашої позиції всьому світу.

Те ж саме і у сфері культури. Мова про продовження започаткованих пріоритетних програм та реформ. Звісно ж, ми розуміємо, що країні знадобиться реконструкція музеїв, заповідників, нашого культурного надбання. І після перемоги це робитимемо. Та зараз, як і в інших сферах, маємо зважати на пріоритети.

Зокрема, наступного року продовжимо фінансування нових інституцій ‒ Українського культурного фонду та Українського інституту книги. Щоправда, цього року під час секвестрування бюджету, коли шукали кошти для сектору безпеки і оборони, частину передбаченого для них ресурсу довелося перерозподілити. Та надалі, розуміючи необхідність продовження реформ, гроші для їхньої діяльності знайдемо. На жаль, значно менше ніж ці установи потребують. Але фінансування основних статей ‒ для виплати заробітної плати людям, котрі працюють у сфері культури, для підтримки музеїв, заповідників тощо ‒ зберігається.

Зараз триває дискусія ‒ зокрема з Міністерством культури та з Українським інститутом книги, на що саме ефективно використати кошти, які передбачені у бюджеті на книговидання. Вважаю, що, надаючи гроші, держава має думати насамперед про кінцевого споживача, а не про підтримку видавництв. Адже вони, поміж іншого, можуть скористатися можливостями, які надає Мінекономіки. Маю на увазі отримання грантів і кредитів для малого й середнього бізнесу. У сфері ж культури ми повинні підтримувати споживача. Щоб будь-яка дитина, скажімо, могла вибрати хорошу українську книжку, прочитати її і чомусь навчитися.

Так само ведеться дискусія про фінансові вкладення у формування  міжнародного іміджу нашої країни, зокрема про переклади українських авторів іноземними мовами. Це важлива річ? Вважаю, що дуже важлива. Адже Україна повинна доносити до світової спільноти, що у нас також є молоді автори, є видатні автори, які можуть друкуватися й за кордоном, і їх повинні читати. Фактично говоримо про те, що вкладені у відповідну промоцію кошти повертаються в Україну за рахунок експорту нашого творчого потенціалу.

- А обсяги фінансування інформаційної складової, як Ви вже сказали, навіть за нинішніх умов навпаки зростають...

- Так, фінансування збільшується. Наприклад, видатки за однією з  бюджетних програм ‒ на ресурсно-інформаційну безпеку ‒ зростають із цьогорічних 300 мільйонів до 2 мільярдів гривень. Адже ми прекрасно розуміємо: найперше, що разом з відновленням подачі електрики, води й тепла треба робити на деокупованих територіях ‒ це поновлювати теле- та радіомовлення. Бо що робила передовсім країна-терорист, захоплюючи українські території? Вона руйнувала наше мовлення, насаджуючи своє. Щоб люди дивилися і слухали їхні новини, фактично споживали їхню пропаганду. Ми ж маємо доносити до наших громадян, котрі тимчасово перебувають (чи донедавна перебували) в окупації, правдиву інформацію, про те, що насправді відбувається. І телебачення, радіомовлення, друкована преса, книжки, ‒ одні з найважливіших інструментів та складових національної безпеки України.

ПОТОЧНЕ ФІНАНСУВАННЯ: ПРО ВИПЛАТИ НА ДЕОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ І ПРО МІЛЬЯРДИ ВІД МІЖНАРОДНИХ ПАРТНЕРІВ

- Пане Романе, а що із фінансуванням згаданих напрямів ‒ освіти, науки, медицини, соцзахисту, соціальної підтримки, культури й інформаційної сфери ‒ у 2022-ому? Чи є якісь заборгованості? І чи немає ризиків виникнення форсмажорів під кінець року?

- Незважаючи на війну, ситуація з фінансами більш-менш стабільна: заробітна плата, пенсії переважно виплачуються вчасно, соціальний захист громадян здійснюється у повному обсязі, охорона здоров’я фінансується повністю, сектор освіти фінансується так, як і передбачено бюджетом.

За січень ‒ листопад 2022 року на соціальні виплати з державного бюджету спрямовано 375,9 млрд гривень. Із них: на виплату державних соціальних допомог, зокрема сім’ям з дітьми, спрямовано 57,9 млрд грн; 47,4 млрд грн ‒ для надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам;

32,1 млрд грн ‒ на єПідтримку. Розуміємо важливість державної підтримки людей у частині оплати житлово-комунальних послуг. Так, 28,2 млрд грн спрямовано на надання пільг і субсидій громадянам на оплату житлово-комунальних послуг. Попри воєнний стан люди мають вчасно отримувати пенсії. Тому 210,3 млрд грн було виділено Пенсійному фонду на виплату пенсій, доплат і підвищень до пенсій.

Словом, одним із найважливіших результатів роботи влади в “цивільному сегменті” під час війни вважаю те, що люди на підконтрольних територіях мають фінансовий ресурс для життя.

Але за обмежених можливостей країни заробляти власні кошти забезпечувати цей ресурс дуже складно. Тому щодня Міністр Сергій Марченко, ми, його заступники, дискутуємо і з Міжнародним валютним фондом, і зі Світовим банком, і з іншими міжнародними партнерами, доводячи, що, попри все, є речі, які країна повинна профінансувати, щоб вижити і щоб вижили українці. На щастя, партнери нас у цьому підтримують. Вони розуміють, що критично важливі для українських громадян потреби ми фінансуємо і продовжимо фінансувати попри все. Якщо говорити про міжнародну співпрацю, то цьогоріч Україна уже отримала $27,2 мільярди допомоги від зарубіжних партнерів. Наступного року, віримо, ця цифра зросте. Початковий план залучення міжнародної допомоги ‒ близько $38 мільярдів на покриття дефіциту бюджету у наступному році. А це складна й копітка робота. Ми ж розуміємо, що іноземні країни не просто дають нам кошти, скільки б не попросили. Усе це ‒ гроші їхніх платників податків, котрим вони мають пояснювати, на що саме Україна витрачає наданий ресурс.

- А що зараз із виплатами на тих територіях, де органи державної влади тимчасово не діють або діють обмежено?

- Фінансування за різними статтями передбачене бюджетом і для окупованих, і для нещодавно деокупованих територій. Тут треба розуміти специфіку кожної галузі, те, як вона фінансується. Пенсіонери мають рахунки в Пенсійному фонді, а це централізована база. Фонд нараховує і виплачує пенсії на рахунки кожному (звичайно, якщо такий рахунок відкрито). Інша справа, що не скрізь люди можуть отримати гроші з рахунків через банки чи через банкомати. Також під час війни Укрпошта ‒ як одна з ланок доставки пенсій ‒ може на тій чи іншій території не працювати. Але щойно ЗСУ повертають український контроль над громадою, Укрпошта, Пенсійний фонд заходять на її територію. Маємо свіжий приклад Херсона, де першочергово відновлювали роботу саме установ, які виплачують пенсії, субсидії тощо.

Охорону здоров’я як фінансували також і на окупованих територіях, так і продовжуємо фінансувати. Адже медзаклади мають договори з Національною службою здоров’я, теж напряму, централізовано. Отже, на місцях не потрібні якісь додаткові юридичні особи, щоб через них НСЗУ могла фінансувати систему. І Національна служба здоров’я продовжує виконувати свої зобов’язання на тимчасово окупованих територіях, проблем із виплатою зарплатні працівникам закладів охорони здоров’я там немає.

Так само освіта. Ніхто не забирав гроші, передбачені для закладів освіти, що розташовані на захоплених ворогом територіях. Тільки-но військова адміністрація подає платіжки, визначаючи, на що саме потрібні кошти, Казначейство зазвичай усе фінансує. Гроші на це є. Водночас і в Казначействі, і в Міністерстві фінансів розуміють: фактично йдеться про гроші для забезпечення життя наших громадян.

Звичайно ж, я не скажу, що немає жодних проблем. Так, вони можуть бути, ‒ десь хтось не встиг, щось неправильно зробив, щось не так оформив... Але таких випадків небагато.

- Як підсумок: ми розуміємо, що за нинішніх обставин на кожному етапі, у кожній ланці маємо прораховувати різні сценарії ‒ і оптимістичні, і песимістичні, й більш-менш нейтральні. Це стосується й загальної ситуації на фронті, і енергетичної галузі, яка потерпає від ракетних атак, і сфери фінансів. На які сценарії, передовсім, розраховує Мінфін, від чого, за Вашими оцінками, залежатиме стабільність наступного фінансового року?

- Мінфін звик жити прагматично, нам краще думати про песимістичний сценарій, ніж про занадто оптимістичний. Бо коли ти повністю підготувався до втілення гіршого сценарію, а справдився більш оптимістичний прогноз, з’явилися більші надходження, це набагато краще, ніж коли у видатковій частині заклав щось зайве, а потім не можеш його профінансувати. Тому бюджет 2023 року Мінфін планував на песимістичному сценарії. Хочемо вірити, що на практиці буде втілено оптимістичний, коли закінчиться війна, знову почнеться економічне зростання, українці-біженці повернуться додому і в країні з’являться кошти. А отже, вдасться краще профінансувати ті сфери, про які ми з вами говорили.

Думаємо, і з урахуванням середньострокової перспективи, і з огляду на поточні зміни й нюанси. Майже щодня проводимо внутрішні наради з Міністром, аналізуючи, яким може бути той чи інший сценарій за тиждень, за два, за місяць, щоб бути готовими до вчасної реакції ‒ надання додаткових коштів, здійснення платежів тощо. Бо розуміємо: у період загрози блекауту ми зобов’язані зробити так, щоб країна працювала навіть за відсутності електрики, щоб були налагоджені всі процеси й розроблені алгоритми дій у різних ситуаціях, зокрема й екстремальних. Хоча ми ж прекрасно розуміємо, що екстремальним для України є увесь останній рік. Впораємося. Переконаний, усе буде добре. Головне, щоб країна-терорист якомога швидше залишила нас у спокої.

Розмовляв Владислав Обух, Київ

Фото Геннадій Мінченко