Ембарго на нафту з рф: як зробити його “дорожчим” для ворога
Попри санкції, держава-агресор все ще заробляє на вуглеводнях понад $600 мільйонів на день, хоча і втрачає майже третину колишніх доходів
Упродовж першого місяця дії заборони на експорт нафти з рф до ЄС і встановлення Коаліцією за обмеження ціни (Євросоюз, Велика сімка й Австралія) цінової стелі у $60 за барель російської сировини, що перевозиться морем, обсяги постачань державою-агресором “чорного золота” на світові ринки впали до найнижчого за останній рік рівня. Втім, експерти визнають: цього недостатньо, щоб суттєво обмежити фінансові можливості кремля.
Бо, по-перше, регулювання цін не стосується нафти, яка транспортується трубопроводами й постачається за довгостроковими договорами. По-друге, за умовами ембарго до 31 січня ще діють “морські” контракти, укладені до 5 грудня, відколи запроваджено обмеження. По-третє, значні обсяги сировини росії вдається збувати країнам, що не приєдналися до міжнародних санкцій - передовсім, Індії, Китаю й Туреччині. По-четверте, передбачений максимальний ціновий поріг набагато перевищує собівартість видобутку нафти в рф. За рахунок цього й через великі обсяги постачань агресор продовжує заробляти мільярди й мільярди доларів на війну. Чи можна припинити це потік?
Підсумки першого місяця дії ембарго та цінових обмежень: застереження
Якщо відмова від російської нафти донедавна найбільшого її споживача — Євросоюзу - і справді змушує кремль крутитися як вуж на пательні, шукаючи, куди подіти надлишкову сировину, то удар по морських постачаннях ресурсу з рф наразі більше психологічний. Адже російська нафта на ринку коштує набагато менше встановленої цінової стелі.
Проте, говорити що санкції жодним чином не вдарили по росії, теж не можна: москва втрачає частину можливих доходів, адже дисконт, з яким вона змушена продавати ресурс лояльним покупцям, - якраз один із наслідків ембарго та інших обмежень. Також посилюються ризики того, що рф доведеться консервувати частину видобувних потужностей, які буде складно повернути в роботу згодом, а в багатьох випадках і неможливо.
Ситуацію для ворога ускладнюватиме ще й те, що з 5 лютого подібні обмеження діятимуть і щодо російських нафтопродуктів. А деякі з міжнародних партнерів України тим часом вже пропонують знизити стелю цін із нинішніх $60 - нехай і не до $30-35, на чому наполягає Україна, а до $40-45 за барель. Тоді ефективність обмежувальних заходів зросте.
З початку нового року вартість російської нафти Urals на ринку коливалася між $37,8 і $43 за барель. Зокрема цього тижня ціна Urals в порту приморськ опускалася нижче $38. Причина — збільшення логістичного плеча при постачаннях сировини з Балтійського моря, адже ресурс тепер доводиться переорієнтовувати із сусідньої Європи до далеких Індії й Китаю. А це — тисячі додаткових миль морем. Щоб хоч якось конкурувати на азійському ринку із близькосхідним ресурсом, росія змушена пропонувати тамтешнім споживачам максимальний дисконт, аби компенсувати їм вартість далеких перевезень.
За підсумками грудня середня ціна основної російської експортної марки зменшилася до $50,47 за барель проти $66,47 і $70,62 у листопаді й жовтні. Це визнали в російському мінфіні. Але одразу ж і похвалилися: завдяки підвищенню цін у першій половині минулого року середньорічна ціна на Urals на $7 перевищила показники 2021-го ($76,09 проти $69 за барель).
Навіть якщо обсяги експорту російської нафти і знизилися (статистичних даних за минулий рік наразі немає) — приміром, із 230 до 200 мільйонів тонн, не складно підрахувати, що завдяки цим “зайвим” $7 агресор торік міг додатково заробити майже $10 мільярдів! “В еквіваленті” це кілька тисяч крилатих та балістичних ракет для атак на мирні українські міста...
В москві розраховують, що такою ж буде і середньорічна вартість нафти, яку агресор планує експортувати у 2023-ому. Україна просить міжнародних партнерів посилити обмеження, аби завадити таким планам кремля. Відповідні ініціативи лунають і у Європі. Скажімо, міністр закордонних справ Естонії Урмас Рейнсалу заявив про потребу в подальшому зниженні максимальної ціни на російську нафту. "Ми бачимо, що цінова стеля спрацювала, вона не спричинила жодної глобальної паливної кризи. Отже, з нашого боку буде розумним зробити крок і клопотати про те, щоб знизити стелю в $60 за барель, оскільки реальна ціна на російську нафту зараз нижча за неї", - сказав дипломат.
Колишній директор з інтегрованих комунікацій НАК “Нафтогаз України”, експерт Центру Разумкова Максим Білявський у коментарі Укрінформу нагадує, що в кремлі розраховують приблизно третину дохідної частини цьогорічного бюджету забезпечити за рахунок податкових платежів від нафтогазової галузі, заробивши таким чином щонайменше $127 мільярдів. І це - без врахування дивідендів та прибутків компаній. На такі показники агресор розраховуває, якщо добовий видобуток нафти становитиме 10 мільйонів барелів, а її експортна ціна - $50 за барель.
“Приблизно таких показників держава-терористка може досягти, якщо цивілізований світ зупинить зусилля із санкційного тиску та обмежиться вже ухваленими рішеннями. Такі ризики пов’язані принаймні із кількома факторами. Перший з них — те, що цінова стеля поширюється лише на сорт Urals. Насправді ж більше третини експортних постачань російської нафти припадає на інші сорти, насамперед ESPO, ціна відвантаження якого - $66 доларів за барель. Окрім цього, агресор торгує сортами нафти Sokol та Vityaz, які коштують по $70 за барель. У цьому контексті виникає ризик, що окремі партії сорту Urals можуть за документами продаватись як ESPO за ціною у понад $65. Така тенденція засвідчує, що поріг цінового обмеження на російську нафту усіх сортів потрібно знижувати до рівня $35 за барель вже у січні 2023 року”, - переконаний Білявський.
Натомість експерт з питань енергетики Геннадій Рябцев вважає, що масових порушень з підміною товарних марок російської нафти не буде. Звісно ж, кремль, мабуть, і хотів би прокручувати такі схеми, та навряд чи вони цікавитимуть когось зі споживачів.
“Споживачі орієнтуються не на назву сорту нафти, а на технічні характеристики ресурсу, показники його якості. І цілком зрозуміло, що ніхто не братиме важку сірчану нафту, якою є Urals, замість західносибірської нафти, яка транспортується трубопроводом до Китаю. Вона легка й малосірчиста (вміст сірки у 5-6 разів нижчий - ред.). Навіщо комусь замінювати її на гіршу? Переробні потужності ж, передовсім, розраховані на певні характеристики сировини”, - пояснює експерт у коментарі Укрінформу.
А Білявський називає ще одним ризиком те, що, окрім ціни збуту, на доходи держави-агресора впливають значні обсяги постачань. На фоні зменшення відпускних цін російської нафти сорту Urals її відвантаження зменшились мінімально. Для ілюстрації експерт наводить такі цифри: “За перший тиждень нового року сукупний потік російської нафти через морські порти зріс на 0,2 млн барелів на добу. Щодобові постачання з тихоокеанського регіону і Арктики зросли на 0,14 та 0,2 млн барелів відповідно, компенсуючи зменшення відвантажень із Чорного та Балтійського морів. Якщо порівнювати обсяги відвантажень з початком грудня, то вони скоротилися лише на 0,5 млн барелів - до рівня 2,5 млн барелів на добу”.
Третій фактор, на який Україна та її партнери мають миттєво реагувати, — спроби обійти санкцій в частині послуг іноземних сервісних компаній. Адже попри обмеження, запроваджені торік, відновився видобуток арктичної нафти, яку активно закуповує Китай.
“Ці закупівлі можуть витіснити близькосхідні сорти нафти, наприклад, Basrah Heavy. Тобто, з одного боку, загострюється конкуренція з Іраком і Саудівською Аравією, а з іншого - з’явилося додаткове джерело поповнення бюджету агресора. Говорячи про КНР, варто звернути увагу на його агресивну стратегію скуповування норвезької та казахстанської нафти, що свідчить про приховану економічну експансію проти ЄС та передовсім Німеччини”, - застерігає Максим Білявський.
Китай і справді намагається з максимальною для себе користю скористатися ситуацією. Навіть незважаючи на коронавірусні обмеження, що негативно позначаються на діловій активності в Піднебесній, торік країна неабияк збільшила закупівлі нафти в рф, непогано компенсуючи росіянам втрату європейських і американських покупців. У грудні щоденний імпорт сирої нафти та конденсату до КНР взагалі став другим за обсягами в історії. Останнім часом увага китайських переробників прикута до можливостей закупівель зі значним дисконтом згаданих вже арктичних сортів російської нафти. Зокрема, Arco і Novy Port, які раніше майже повністю постачалися до Європи, та Varandey, що традиційно експортується до Індії. Для нас прикро, що ці сорти нафти дорожчі порівняно з Urals. Тобто, кремль має можливість додатково заробляти на барелі до $20-25.
Наслідки першого місяця дії ембарго й цінових обмежень: позитиви
Міжнародній коаліції справді ще є над чим працювати для унеможливлення нафтових заробітків та посилення санкцій проти найбільшого світового агресора. Головне, що й цей перший досвід, попри критичні зауваження України та невдоволення занадто м’якими обмеженнями, насправді уже дає результат.
Аналітики фінського Центру досліджень енергетики і чистого повітря (CREA), чию доповідь цитує Bloomberg, підрахували, що через європейське ембарго та цінові санкції в нафтовій сфері рф щодоби втрачає $172 мільйони. Передовсім, через те, що флагманська російська експортна нафта Urals продається удвічі дешевше за рівень світових цін. Як наслідок, у грудні, хоча обмеження діяли і не з 1-го числа, а відвантаження сировини за раніше укладеними контрактами, на які дія санкцій не поширюються, тривали, загальні доходи рф скоротилися на 17%, до найнижчого рівня з початку вторгнення в Україну. Не в останню чергу — саме через спровоковані санкціями зменшення експорту російської сирої нафти на 12% і падіння на 23% відпускних цін, завдяки чому прибутки рф конкретно від продажу цього виду ресурсу знизилися на 32%. Додатково наприкінці грудня Німеччина припинила імпорт російської нафти трубопровідним транспортом, що призвело до подальшого скорочення нафтових доходів кремля на 5%.
Експерт з питань енергетики Максим Білявський звертає увагу ще й на “побічні” впливи санкцій на економіку рф. За його висновками, йдеться про кілька позитивних для нас тенденцій.
“Наприклад, дедалі більше деградують органи управління нафтогазової галузі росії. На це вказує збільшення масштабів фейкових заяв, що безумовно позначається на помилкових управлінських рішеннях. Скажімо, нібито якісь укази кремлівського очільника стосовно заборони використання прайс-кепів (стелі цін) на Urals – це звичайний фарс, адже вони можуть лише зменшити портфель замовників цього сорту російської нафти. Самообман продукується і в частині основних показників виробничої діяльності нафтовидобувного сектору. Зокрема ворог доволі активно поширює фейки про нібито рекордні показники видобутку нафти та навіть зростання обсягів до 15%. Насправді видобуток російської нафти у 2022 році зменшився на 2%”, - аргументує Білявський.
Ще один індикатор стагнації — це, на думку експерта, неспроможність російських нафтовидобувних компаній виплатити у 2023 році дивіденди, адже відпускна ціна Urals опустилася нижче $40 за барель, що різко зменшує фінансові спроможності видобувників. Проте вони можуть зменшити багатомільярдні видатки на сумнівні капітальні інвестиції та все ж спрямувати кошти до бюджету як податкові платежі майбутніх періодів. Але такі можливості не безмежні.
“Щонайменше три чверті того, що підпадає під заборону експорту, росії нікуди перенаправити не вдасться. Тобто, втрати, яких зазнає рф, можна буде помітити вже цього року за скороченням обсягів видобутку. Звісно, російські експортери намагаються укласти якомога більше, нехай і дрібних, контрактів на постачання. Для цього спробували швидко сформувати додатковий танкерний флот. Але того, що було зроблено, недостатньо, аби вийти зі скрутної ситуації й бодай якусь суттєву частину обсягів сировини, яка підпадає під дію санкцій, спрямувати іншим споживачам. З великих споживачів російської нафтової сировини зараз залишаються тільки Китай, Індія та Туреччина. Решта постачань незначні за обсягами - не більше 2-5 мільйонів тонн на рік”, - наголошує Рябцев.
Тим часом в росії, зокрема у вищій школі фінансів російського економічного університету імені плеханова, визнають, що встановлення цінової стелі негативно впливає на курс рубля. Він втрачає позиції через скорочення профіциту торгового балансу. Але. Йдеться, на жаль, усе ще про “скорочення профіциту”, а не про значний дефіцит російського бюджету, що б змусило бодай частину росіян замислитися над тим, скільки коштує їм війна проти сусіда. Навіть прогнозована девальвація рубля у першому кварталі від показника в 60 до 72-80 за долар — невелика для нас утіха.
Натомість оптимізму додають перспективи розширення вже за лічені тижні обмежувальних заходів ще й на продукти нафтопереробки походженням із росії.
Дія ембарго та цінових санкцій: перспективи
За інформацією Wall Street Journal, цього тижня представники Мінфіну США обговорюють з європейськими партнерами план запровадження та рівень стелі цін на російські нафтопродукти, які, відповідно до попередніх домовленостей, мають запрацювати з 5 лютого. За даними джерел видання, міжнародна спільнота хоче запровадити два ліміти цін на російські нафтопродукти: один на дорогі експортні товари, як-от бензин та дизпаливо, інший - на дешеві, зокрема газойль та мазут.
Очікується, що ці санкції будуть більш дієвими, ніж впроваджені для сирої нафти. Тим паче, що вони набудуть чинності в той же день, коли ЄС заборонить імпорт російського дизельного палива та інших продуктів нафтопереробки. І на відміну від сирої нафти, частину втрачених постачань якої компенсує Китай, росії буде важче переорієнтувати експорт нафтопродуктів. Поміж причин — вищий рівень конкуренції у цьому сегменті ринку, а також те, що спеціальних танкерів для перевезення переробленої нафти не так багато, як для транспортування сирої. Основні покупці нафтопродуктів з рф — Індія, Китай та деякі африканські й латиноамериканські країни — навряд чи готові суттєво збільшити закупівлі, адже це шкодитиме їхнім власним переробникам.
Але є тут і додатковий ризик. Цей ринок більш волатильний, схильний до коливань, ніж ринок сирої нафти. Відповідно, скорочення постачань пального з рф зменшить світову пропозицію, що може спровокувати дефіцит та значне підвищення цін. А це може стати для нас подвійним ударом, адже скоротить втрати кремлем частини прибутків, а також негативно вплине на єдність міжнародної коаліції - принаймні на її рішучість і надалі поглиблювати санкції.
За розрахунками дослідників із CREA, очікуване запровадження обмежень на експорт нафтопродуктів, середньорічні обсяги постачання яких за кордон із держави-агресора становлять 130-150 мільйонів тонн, скоротять доходи рф ще приблизно на $110 мільйонів на день. Але однак з урахуванням нинішнього рівня цін кремль зможе щодоби заробляти на експорті викопного палива майже по $560 мільйонів. Себто, до $17 мільярдів на місяць.
Тому і в CREA підтримують заклики до посилення санкцій та зниження цінової стелі для сирої російської нафти до $25-$35 за барель. Це допоможе зменшити фінансування кремлем війни ще приблизно на $108-$110 мільйонів на день. А це - більше $3 мільярдів щомісяця. Ще десь $6,5 мільярдів агресор втрачатиме, якщо разом із опусканням цінової стелі вживати проти рф та тих, хто, попри міжнародні санкції, співпрацюватиме з нею у нафтовій сфері, додаткових заходів впливу. Мова, приміром, про посилення штрафів за недотримання санкційних вимог і додаткові обмеження на продаж танкерів росії та для потреб російського експорту.
“Левова частка того, що росія експортує, - не товарна продукція (бензин та дизпаливо), а продукти первинної переробки, газойль і мазут. Тобто, те, що потребує подальшого перероблення. І воно не затребуване всередині самої росії. Тому після 5 лютого ситуація для агресора погіршиться. Але не варто думати що ці втрати радикально вплинуть на спроможність кремля підтримувати грошима війну в Україні, виробляти озброєння й військову техніку. На жаль, грошей там дуже багато. І крім нафти з газом, є інші величезні ресурси, які дозволяють агресорові отримувати прибутки від міжнародної торгівлі”, - каже Геннадій Рябцев.
Тож, вочевидь, треба думати не лише над розширенням санкцій проти рф у вуглеводневому секторі, а й за іншими напрямами російського експорту.
“Ми лише на початку шляху з роззброєння агресора. Кінцева мета – повністю вивести російську нафту усіх сортів з глобального ринку. Ціль, безумовно, амбітна, але її досягнення дозволить повноцінно демілітаризувати та денацифікувати росію”, - підсумовує Максим Білявський.
Владислав Обух, Київ