Андрій Герус, голова комітету ВР з питань енергетики

Незважаючи на продовження ворожих атак на об’єкти критичної інфраструктури, українські енергетики продовжують ліквідовувати пошкодження, лагодити і встановлювати нове обладнання, готуватися до нового опалювального сезону. Якого матеріального ресурсу вони потребують та де брати ці кошти? Чого чекати споживачам та як краще в таких екстремальних умовах підготуватися до наступної зими? Які законодавчі і нормативні зміни чекають на енергетичні ринки країни? Про це та інше Укрінформ розпитав  голову парламентського комітету з питань енергетики та житлово-комунального господарства Андрія Геруса.

У ПОШУКУ РЕСУРСУ ДЛЯ ВІДНОВЛЕННЯ ЕНЕРГОСИСТЕМИ: ТАРИФИ, ЕКСПОРТ, МІЖНАРОДНА ДОПОМОГА

- Пане Андрію, вже місяць як завершився найскладніший в новітній історії України опалювальний сезон. Як його уроки впливають на підготовку до опалювального періоду 2023-2024, який теж, вочевидь, буде непростим?

- Думаю, основний для нас урок — це те, що до зими під час війни треба готуватися по-особливому, напрацьовуючи підвищений запас міцності для протистояння ймовірним викликам і загрозам. Адже ми бачимо, яких величезних зусиль ворог докладав, щоб позбавити Україну світла, а часто  - й тепла. 1200 ракет та “шахедів” рф випустила по нашій енергосистемі. Були дуже складні пошкодження, збитки від яких загалом обчислюються мільярдами доларів.

Зараз нам потрібно максимально відновити енергосистему з урахуванням нових реалій, зробивши її менш вразливою для ймовірних атак. Ви правильно сказали, що попередній опалювальний сезон був найскладнішим в українській історії. Але ж наступний може виявитися ще гіршим. У тому числі — і з огляду на природні чинники: двох поспіль відносно теплих зим може й не бути. Тож до настання холодів маємо кілька місяців, щоб акумулювати усі можливі ресурси та підготуватися до будь-яких сценаріїв.

- Завдання, які стоять перед владою, енергетиками й комунальниками, зрозумілі. Певно ж, і ми, споживачі, не повинні сидіти склавши руки, сподіваючись, що “якось воно та буде”?

- Перш за все, кожен має дбати про енергоефективність, відповідальне і заощадливе споживання електроенергії та інших ресурсів — навіть, за відносно спокійних часів. Що вже й казати про необхідність заощадження у періоди пікового навантаження. Це вечірні години (з 17-ої - 18-ої до 22-ої). Ощадливе споживання, з одного боку, знижує загальне навантаження на енергосистему, а з іншого — зменшує рахунки за електроенергію, що для домогосподарств теж дуже важливо.

Також у споживачів (і в побутових, і в бізнесу) є можливість встановлювати власні об’єкти генерації. Передовсім, мова про сонячні батареї, сонячні електростанції. В ідеалі плануємо мати в країні акумулюючі потужності, щоб повсюди були  Energy storage, системи накопичення електроенергії. Зараз, звичайно, такі накопичувачі доволі дорогі, але їхня ціна, ймовірно, поступово знижуватиметься.

- А є в Україні можливості навіть в умовах війни налагодити додаткове виробництво хоча б найпростішого енергетичного обладнання, аби здешевити його для населення? Принаймні, щоб восени не повторилася ситуація з генераторами, коли через попит ціни зросли в рази, а тепер продавці й постачальники готові збувати їх у кілька разів дешевше, тобто, вкотре переконуємося, що “накрутки” були шаленими?

- Тут більше не про питання українського виробництва. Хоча, звісно, своє виробництво усього спектру енергетичного обладнання розвивати треба. Тут, швидше, про роль у цінових трендах співвідношення попиту й пропозиції. Був величезний стрибок попиту, на що ціни реагували миттєво, а пропозиція - з певним лагом. Коли ж і вона зросла - величезні партії обладнання завезли з-закордону,  - ціни почали знижуватися. А під кінець зими, коли ще й попит зменшився, цінове падіння стало значним.

Щоб ситуація не повторилася й не довелося потім переплачувати, кожному, хто думає про придбання генераторів, акумуляторів чи зарядних станцій, краще зробити це наприкінці весни або влітку. Але при цьому треба зважити й порахувати, визначившись, що краще підходить для саме вас. Є ж і згадані вже  сонячні панелі, й потужні акумулятори та генератори... Маємо розуміти, що наступна зима також із великою ймовірністю буде непростою. Тож багато домогосподарств та підприємств ще докуповуватимуть енергообладнання. А тим, хто вже купив, я б радив завчасно зробили техогляд і тримали його в робочому стані.

- Де держава та енергетики братимуть гроші для швидкого відновлення і закупівлі палива для нового сезону?

- Джерела відомі. Це, по-перше, тарифні кошти від споживачів, які й скеровуються енергетиками на те, аби щось відремонтувати, побудувати або закупити устаткування й пальне. Тому я постійно прошу всіх, хто має можливість, вчасно сплачувати за комунальні послуги, за газ, за електроенергію, за воду й тепло, — не зволікайте із платежами. Адже це ті гроші, за які, передовсім, відновлюється наша енергосистема.

Друге джерело - кошти державного та місцевих бюджетів. Але ми знаємо: цей ресурс вкрай обмежений, адже практично всі гроші із держбюджету йдуть на фінансування Збройних Сил України, сектору безпеки та оборони.

Далі — надходження міжнародної допомоги. Але вона також обмежена, там свої пріоритети і своє цільове призначення. Тому за кошти від міжнародних партнерів теж усього зробити неможливо, хоча допомога й суттєва. Є фонд Європейського Союзу, що управляється через Енерджі Ком’юніті (Енергетичне співтовариство, яке об’єднує ЄС та його сусідів для створення інтегрованого пан’європейського енергетичного ринку, — ред.), де акумульовано майже 200 мільйонів євро. Є допомога від США через USAID (агентство США з міжнародного розвитку, - ред.), де ще більші суми. Є окремі програми від інших країн. Усе це йде на потреби відновлення критичної інфраструктури та для її підготовки до наступної зими.

- А що з рівнем оплати за надані послуги?

- За винятком прифронтових та нещодавно деокупованих областей, ситуація з платежами за газ, воду й тепло нормальна, рівень фінансової дисципліни доволі високий. Дуже важливо, щоб він зберігався і навіть підвищувався. У прифронтових областях, зі зрозумілих причин, є певні проблеми. Шукатимемо варіанти, як стабілізувати ситуацію й у цих регіонах.

Загалом це важливий елемент стабільного функціонування української енергосистеми. Ідеться ж про ресурс як для заробітних плат енергетиків та інших працівників, так і для закупівель необхідного обладнання, палива, для ремонтних робіт, взагалі для відновлення вітчизняної енергетики.

- Проте зрозуміло, що в умовах заподіяних агресором колосальних руйнувань цього ресурсу замало. Чи не вийде так, що у влади, попри запевнення у стабільності тарифів на період дії воєнного стану, не залишиться іншого виходу, як їх підвищувати? Приміром, зростання вже ближчим часом вартості послуг із водопостачання й водовідведення, схоже, майже доконаний факт. Плюс, так розумію, ніхто не знімав із порядку денного питання підвищення price-cap (максимально можливої ціни) на електроенергію для бізнесу та перегляду вартості електрики для побутових споживачів.

- Якщо ми говоримо про воду, то маємо розуміти, наскільки важливі її подача та водовідведення. Тому що, наприклад, у Києві в багатьох квартирах основною проблемою минулої осені та зими була навіть не відсутність електроенергії, а відсутність води. Без неї жити навіть складніше, ніж без електрики. При цьому ми повинні розуміти, що 30-40% у собівартості відповідних послуг — ціна електроенергії. Якщо вона дорожчає, тоді або тарифи на воду мають змінюватися, або водоканали нарощуватимуть збитки, тож не зможуть повноцінно працювати, здійснювати необхідні ремонти та якісно надавати послуги.

Останнім часом електроенергія, яка постачається непобутовим споживачам,  справді трохи зросла в ціні. І водоканали вже стикаються із проблемами. Тож треба шукати спосіб, як збалансувати ситуацію. Те, що стосується прайс-кепів, то певна лібералізація, крок за кроком, мабуть, обґрунтована  - для того, щоб формувати конкурентні ринки, такі як у Європі. Наступним кроком для лібералізації може бути підвищення прайс-кепів у пікові години, тоді, коли є максимальний попит на електроенергію, і тоді, коли може відчуватися її дефіцит, - або в ранкові, або у вечірні години пікового навантаження. Для споживання у ці години, мабуть, варто провести цінову лібералізацію (але, в певних рамках).

Тепер про тарифи на електроенергію для населення. В електрогенерації та системі передачі електрики маємо дуже великі пошкодження. Навіть за консервативними підрахунками, щоб підготуватися до наступної зими, нам треба більше мільярда доларів для термінового відновлення електростанцій, підстанцій, трансформаторів, деяких ліній електропередачі. При цьому, попри те, що багато українців перебувають у складній фінансовій ситуації, є частина громадян, чиї доходи перевищують тисячу доларів на місяць. Для таких домогосподарств не буде великою проблемою сплачувати підвищені тарифи. Переконаний, коли у цих людей запитати: що краще -  коли тарифи будуть трохи вищими, чи коли будуть проблеми зі світлом?,  - багато хто обере перший варіант, щоб мати світло й мінімізувати ймовірні обмеження, від яких ми, на жаль, не застраховані.

Тому треба шукати баланс. З одного боку, не варто обтяжувати людей, які перебувають у фінансовій скруті і яким потрібна допомога, субсидії. З іншого -   є більш забезпечені громадяни, котрі навіть в умовах війни розраховують на певний рівень комфорту та мають змогу додатково платити за це. Адже, переконаний, суспільство усвідомлює, що левову частку фінансового ресурсу для термінового ремонту й відновлення енергосистеми країна має забезпечувати із тарифних джерел.

- І яким вважаєте оптимальне підвищення, аби й доходи енергетиків збільшити, й до людських кишень глибоко не залазити?

- Всі варіанти зміни тарифів, які нині обговорюємо, є поміркованими: багаторазового подорожчання електрики для громадян не буде. Є пропозиції підвищення тарифів до 2,4 гривень та 2,8 гривень за 1 кВт/год (замість нинішніх 1,44 грн/кВт-год при споживанні до 250 кВт-год на місяць та 1,68 грн/кВт-год — при перевищенні цього ліміту). Інша пропозиція — до 2 та 2,4 гривень за кВт-год відповідно.

Говорячи про необхідність перегляду тарифів, ми розуміємо, що, по-перше, для людей, котрі потребують допомоги, повинна й надалі працювати система субсидій. Вона має бути легкою, простою та доступною — скажімо, з використанням електронних засобів, смартфонів, щоб не було складних бюрократичних перепон в оформленні такої підтримки від держави. І якщо зміна тарифів буде, то, переконаний, люди з низькими доходами її практично не відчують. У тому числі, й за рахунок субсидій, і завдяки заходам з енергоефективності (останнє — спосіб зекономити і для забезпечених громадян). Наприклад, з початку року в Україні, нагадаю, діяла програма із заміни старих лампочок розжарювання, що споживали багато електроенергії, на нові економні LED-лампи.

А при диференціації тарифів для домогосподарств із вищими доходами, які споживають багато електрики, потрібно враховувати різні фактори. Головне ж  завдання — не просто максимально зібрати з людей гроші, впровадивши непомірний “податок” на енергоспоживання й піднявши тариф вище за ринковий рівень, а проінвестувати енергосистему, відновити її, можливо, навіть десь перебудувати, щоб сформувати запас міцності до наступної зими.

- Тобто навіть у тих секторах, де не планується збереження ПСО, підвищення тарифів якщо й буде, то буде незначним. Адже люди не мають доходів, які б дозволили одночасно й безболісно привести всі тарифи у відповідність до економічно обґрунтованих рівнів. Як за таких умов зменшити збитки підприємств, що надають послуги? Може, через додаткові податкові пільги, спеціальні дотації?

- Нагадаю, що для непобутових споживачів тарифи вже змінені. Тож деякі підприємства почали отримувати за проданий ресурс більше. Так само є кошти міжнародної допомоги, які надаються різним енергетичним підприємствам, незалежно від форми власності, у грошовій формі або у вигляді вже закупленого обладнання для відновлення пошкодженої ворогом інфраструктури. Та й зростання надходжень за рахунок підвищення фінансової дисципліни споживачів при сплаті за надані послуги - також один із ключових факторів.

І, звісно ж, думаємо над тим, якими можуть бути додаткові механізми підтримки суб’єктів господарювання. Це, наприклад, погашення старих боргів, щоб покращувати ліквідність компаній. Постійно аналізуємо різні варіанти. Так само у деяких випадках можлива підтримка за рахунок коштів державного бюджету. Але вона, зрозуміло, украй обмежена. Кошти державного та місцевих бюджетів можуть використовуватися лише в екстрених ситуаціях, які потребують точкового вирішення.

- А яка роль у цьому процесі експорту електроенергії, аби країна і енергетики могли хоча б частково заробляти гроші на відновлення? Довкола цього питання багато списів зламано. Як скористатися можливістю та при цьому мати варіант миттєвої реакції на ймовірний дефіцит — раптом ворог активізує атаки чи рівень споживання електрики, передовсім у промисловому секторі, зросте?

- Нещодавно в умовах профіциту електроенергії ми відновили її експорт. При цьому жодних довгострокових контрактів не укладається, в будь-який момент при потребі може ухвалюватися рішення про спрямування цих обсягів для внутрішнього споживання. Ми ж нікому з партнерів не обіцяємо, що, приміром, постачатимемо їм електроенергію у листопаді. Приклад — минула осінь. 10 жовтня був перший цілеспрямований російських ракетний обстріл нашої енергосистеми, 11 жовтня Україна повністю припинила експорт електрики. А 11 квітня постачання за кордон відновили - потеплішало, світловий день збільшився, зокрема зросла віддача сонячних електростанцій, в країні виник профіцит електрики.

Електроенергія  - товар, який споживається онлайн. Звісно, у світі вже є технології її зберігання, але в Україні їх, особливо у промислових масштабах, поки що немає. Тому та електроенергія, яка вироблена, скажімо, у п’ятницю з 16.00 до 17.00, має тоді ж і споживатися. Якщо вона не споживається в Україні, то є сенс продавати ресурс кудись за кордон. Відповідно, немає й не буде такого, що наша електроенергія постачається на експорт за рахунок доступності для вітчизняного споживача. Бувають іноді ситуації, коли виникають локальні проблеми з мережами — десь ремонт, когось від’єднали від мережі на пів дня або на кілька годин. Але ремонт мереж не означає, що в країні чи в регіоні є дефіцит генерації. Із експортом це жодним чином не пов’язано.

- До речі, нещодавно виповнився рік з часу приєднання Української ОЕС до європейської мережі ENTSO-E. Політ нормальний? Чи щось потребує коригування й доопрацювання?

- Ми хочемо збільшувати технічну можливість перетоків, щоб мати більше можливостей експортувати електроенергію й при потребі отримувати її від партнерів. Поки що можемо експортувати лише 450 МВт, а можливості імпорту обмежені обсягом у 800-850 МВт. Ці показники треба збільшувати. Наприкінці квітня Укренерго спільно з польським оператором системи передачі PSE модернізували потужну лінію електропередачі між Україною та Польщею. Відновлений інтерконектор завдовжки майже 400 кілометрів, безумовно, додасть надійності роботі української енергосистеми як частини європейської енергомережі.  Для того, щоб і надалі нарощувати можливості як експорту, так і імпорту, зараз будується нова лінія електропередачі Хмельницьк-Жешув до Польщі. Коли введемо цю лінію в експлуатацію, пропускна спроможність збільшиться і Україна ще більше інтегрує свою енергосистему в європейський енергетичний ринок.

Минулорічні синхронізація та об’єднання — лише про позитив. Тож треба й надалі посилювати інтеграцію наших енергетичних ринків у європейські.

- А чи завжди європейці готові іти нам у цьому на зустріч, адже, окрім наявності технічної можливості для транскордонних перетоків  електроенергії, потрібно вирішити ще й певні бюрократичні питання, пов’язані з квотуванням, дозволами і так далі?

- Думаю, європейці готові нас підтримати. Єдине, що вони рухаються у цьому напрямі, як-то кажуть, консервативно, крок за кроком. Зокрема, й тому, що хочуть, аби наші енергосистеми разом працювали стабільно та збалансовано. Але, переконаний, найближчим часом побачимо і наступні кроки, які збільшать можливості нашого експорту та імпорту. Це важливий напрям, адже він і технічно допомагає нашій енергетичній безпеці, і сприяє розвитку прозорого конкурентного ринку в електроенергетиці та в газовому сегменті.

ПОСИЛЕННЯ ЕНЕРГЕТИКИ ДО ЗИМИ: ВАРІАТИВНІСТЬ І РОЗОСЕРЕДЖЕННЯ

- Певно, як і кожна галузь, унаслідок повоєнної відбудови українська  енергетика має не просто відновитися до колишнього рівня, а й оновитися, модернізуватись. Якою бачите її, приміром, за 3, 5,10 років? І що можна змінити вже зараз, до завершення бойових дій, в умовах збереження безпекових загроз та за обмеженості фінансового, матеріального і кадрового ресурсу?

- Ми маємо рухатися до більш розосередженої, більш децентралізованої енергосистеми, де є більше розподіленої генерації, зокрема “зеленої”. Також ми, безумовно, повинні рухатися до загальної декарбонізації. І особливо я хотів би бачити, щоб об’єкти зеленої генерації масово будуватилися в Україні на конкурентних засадах, без будь-яких спеціальних тарифів. Зараз вже споруджується багато об’єктів сонячної генерації споживачами електроенергії, є проекти у вітрогенерації. Думаю, вже в найближчі 2-3 роки можливості зеленої енергетики неабияк зростуть.

Якщо говорити про період у 5-10 років, то дуже хотілося б бачити в країні і малі модульні реактори, і водневу енергію, і поступове зменшення частки “традиційної” енергетики, яка має негативні екологічні наслідки, “гарантуючи” суттєві викиди в навколишнє середовище. Також перспективною є газопоршнева генерація, яка важлива для балансування енергосистеми, зокрема в умовах розвитку того ж сегменту зеленої генерації. Приміром, якщо сонця немає, продуктивність сонячних електростанцій знижується в рази. Але ж рівень споживання зберігається, і хтось має зелену генерацію “підстрахувати”, забезпечивши задоволення попиту на ресурс.

- А що зі згаданою вами розподіленою газовою генерацією та її можливою роллю у підтримці української енергосистеми вже під час наступного опалювального сезону? Щось можемо, встигаємо зробити за ці кілька місяців до зими? 

- Вже є низка проєктів із встановлення газопоршневих електростанцій, зокрема на об’єктах комунальної сфери, об’єктах критичної інфраструктури. Приміром, такі газопоршневі електростанції встановлюють у себе теплокомуненерго і деякі водоканали. Є підприємства, які вже мають газопоршневі установки, що можуть давати і електроенергію, і тепло та пар для виробничого процесу. Думаю, цього року буде встановлено щонайменше кілька десятків таких електростанцій у різних регіонах країни. Це допоможе перед піковими навантаженнями наступного зимового періоду, адже з’явиться автономність, певна децентралізація, що послабить навантаження на об’єднану енергосистему.

- А різні “нетехнологічні” проблеми відновлювальної енергетики, зокрема пов’язані із “зеленим тарифом”, уже позаду? Прокоментуйте, приміром, підготовку законопроєкту про гарантії викупу “зеленої” електроенергії. Знаю також, що вивчаються можливості адресного експорту такої енергії до ЄС, оскільки в Євросоюзі окремі споживачі, відповідальні споживачі, готові більше платити за такий ресурс, у тому числі і за електрику з України.

- Що стосується відновлювальної енергетики, яка працює за “зеленим тарифом”, то ситуація, вважаю, стабілізувалася. За минулий воєнний рік борги перед енергетиками не зросли. Було ухвалено низку рішень щодо зниження боргового навантаження і погашення боргів. Цього року ситуація ще покращилася - рівень оплати підвищився.

Звісно, говорити про якусь “ідеальну” ситуацію складно. Але вона стабільна і контрольована державою. Навіть під час війни є нові об’єкти, які будують,  добудовують, вводять в експлуатацію. А це свідчить про те, що інвестори вірять державі і готові тут працювати. Тобто, є привабливі умови, достатньо сприятливе середовище для розвитку такої генерації навіть за нинішнього скорочення споживання електроенергії, зменшення кількості платоспроможних споживачів.

Погоджуюся, що є проблеми із тим, щоб збиралася необхідна тарифна виручка і вчасно оплачувалася вся продана електроенергія за “зеленим тарифом”. Але держава працює у цьому напрямі. Думаю, ми гідно пройдемо ці складні роки. 

- Окрім технічних і технологічних змін, після війни (а почасти, може, вже й зараз) на український енергоринок чекають також інституційні зміни та вдосконалення. Це й додаткові запобіжники від зловживань і порушень на оптовому ринку електроенергії, і корпоратизація Енергоатома, і остаточне врегулювання того ж питання “зеленого тарифу”, й продовження процесу сертифікації оператора газосховищ... Можливо -  нові погляди на майбутнє Нафтогазу?

- Сертифікацію Оператора підземних газосховищ успішно пройдено, ми виконали цю умову. І тепер в Україні діє відповідний європейський стандарт, наші сховища сертифіковані за всіма правилами.

Зараз працюємо над згаданим законопроєктом, який, поміж іншого, передбачає гарантії походження зеленої енергії (на початку травня парламент ухвалив проєкт №9011-д), а також над документом щодо запобігання зловживанням на оптових енергетичних ринках (№5322). Сподіваюся, вже найближчим часом ми ухвалимо його у другому читанні.

Закон про корпоратизацію Енергоатома ми вже ухвалили. Далі має бути рішення уряду, формування професійної авторитетної наглядової ради і, власне, корпоратизація компанії, аби вона працювала згідно з кращими практиками корпоративного управління.

У нас є законопроєкт, який покращить умови і спростить входження в нові проєкти з розвідки та буріння газових свердловин. Сподіваюся, цю ініціативу парламент найближчим часом розгляне і ми матимемо додаткові сприятливі умови для розвитку газо- та нафтовидобувної галузі.

ВЛАСНИЙ ВИДОБУТОК ВУГЛЕВОДНІВ І СИТУАЦІЯ НА СПОЖИВЧИХ РИНКАХ

- Упродовж теми власного газо-  і нафтовидобутку: які реальні перспективи — до відновлення контролю за захопленими ворогом чорноморських родовищами? Програма “20-20” свого часу провалилася. Чи є шанси на “30-30” чи хоча б “20 - 25/26”?

- Що стосується планів, їх можна по-різному називати: “20-20”, “30-30” і ще якось, але краще рухатися до мети поступово, крок за кроком. На цей рік НАК “Нафтогаз” задекларувала очікуване збільшення газовидобутку на 1 мільярд кубометрів. Тобто, зростання десь на 7-8%. Вважаю, що це хороший показник і його важливо досягнути. Сподіваємося й на збільшення обсягу буріння приватним сектором. Для цього потрібно зберігати ринок конкурентним, передбачуваним, прозорим, бажано відкритим. Важливе зняття певних бар’єрів, перешкод для компаній при входженні у нові проєкти. Це стимулюватиме інвестиції в газовидобуток для всіх компаній - як державних, так і приватних. Це і є нашим пріоритетом, що дозволить сповна використати потенціал країни у видобуванні газу.

-  А можливості іноземних інвестицій в українську енергетику після війни. Чи є шанс повернутися до масштабних проєктів на кшталт тих, що свого часу напрацьовувалися за участю Шелл, Шеврон — як у видобуванні газу і нафти, так і, приміром, у виробництві та транспортуванні водню?

- Дуже часто іноземні інвестори більш консервативні. Якщо є якісь ризики — вони шукатимуть можливості деінде. Зрозуміло, що в Україні під час війни ситуація не найкраща. Тож коли в нашу енергетику зараз і інвестують, то суми капіталовкладень незначні. Йдеться, здебільшого, про продовження започаткованих раніше проєктів. Тому ми готові кожного такого інвестора зустрічати, проводити “за руку”, допомагати. Поки що великі стратегічні інвестори утримуються від започаткування нових проєктів. Сподіватимемося, після війни ситуація зміниться. Тут бачитимуть перспективу.

- Поміж позитивних новин останніх тижнів — інформація про перше в історії України під’єднання до газової мережі біометанового виробництва...

-  Так. Десь півтора року тому ми ухвалили відповідний закон. Надані ним нові можливості й дозволили інвесторам збудувати біометановий завод на Чернігівщині та під’єднати його до мережі. І маємо за цим напрямом хороший потенціал. Сподіваюся, в наступні місяці побачимо нові підприємства: низка проєктів уже втілюється. І взагалі те, що стосується стику аграрної сфери та енергетики, має неабиякий потенціал, адже наша країна - аграрна. Агрогалузь може давати певні ресурси — сировину й додаткові можливості  - для енергетики.

Інвестори — зокрема, внутрішні — активно цікавляться відповідними можливостями. Ми тримаємо руку на пульсі: комунікуємо, акумулюємо побажання, що треба покращити, змінити, які варто ухвалити рішення для розбудови цього сегменту енергоринку.

- Далі — Ваші прогнози щодо внутрішніх споживчих ринків. Цінові тенденції у паливному сегменті останнім часом відносно радують споживачів. За яких умов цей тренд збережеться і чи вдалося мінімізувати ризики повторення ситуації з дефіцитом та з ціновим галопом, яка була на початку повномасштабного вторгнення рф? Чи не стане “чорним лебедем” для ринку відновлення з 1 липня повного розміру ПДВ на пально-мастильні матеріали? Та коли і за яких умов можливе відновлення стабільного власного виробництва бензину й дизпалива?

- Думаю, про якісь крупні нафтопереробні заводи можна буде говорити вже після закінчення війни, після нашої перемоги. Розраховувати на те, що такі підприємства будуватимуться “під прицілом” російських ракет, не варто. Після війни, думаю,  - так. У нас є відповідний потенціал.

Що ж до цін, то ближчим часом вони будуть стабільними. Повернення акцизу та ПДВ з 1 липня, переконаний, суттєво на ціну не впливатиме. На цьому ринку, зазвичай, даються взнаки інші фактори. Один із найважливіших - вартість нафти і нафтопродуктів на світових ринках та зокрема в Європі.

- Знаю, що поміж законодавчих ініціатив - заходи зі стимулювання розвитку в Україні інфраструктури зарядних станцій для електротранспорту...

- Думаю, частина цих програм може бути реалізована вже зараз, ще до завершення війни. Переконаний, цього року на автозаправних комплексах масово відкриватимуться установки швидкого заряджання транспорту. Зокрема, на основних автомагістралях можемо побачити понад пів сотні таких установок на різних АЗС. Це означає, що коли хтось на електромобілі їде із Києва до Львова, він матиме, де заправитися по дорозі. І заправка не займатиме багато часу, це можна буде зробити менш ніж за годину. Такий напрям — перспектива не тільки цього, а й наступних років.

Також в українських містах з’являтимуться електробуси, як громадський транспорт, тож і в межах населених пунктів електрозарядних станцій буде більше. Поєднання класичного і електротранспорту, який вже не використовує традиційне паливо, - це європейський тренд. Так що ухваливши відповідний законопроєкт, ми теж задали певний вектор та, сподіваюся, дали певний поштовх для розвитку цього сегменту і в нашій країні.

-  Яким чином Україна збирається стимулювати розвиток цієї інфраструктури?

- У нас спрощено процедури з використання земельних ділянок для електрозарядних станцій. Діють пільги із приєднання до електричних мереж об’єктів, де є такі установки. І є так само норми, які стосуються громадського електротранспорту. Передбачено можливості підзаряджання там, де є місця для паркування.

Усе це дуже важливо. Адже зараз електротранспорт використовується, переважно, для пересування містом або передмістям. А між різними містами це спрацьовує не завжди - лише для електромобілів, які мають велику ємність батарей. Спрощення ж земельних питань та приєднань до мережі сприятиме масовій появі нових електрозарядних станцій і, звісно ж, переходу українців до використання екологічних видів транспорту.

 - Наостанок - про інші законодавчі ініціативи, про які ми ще не згадали і які можуть бути підтримані комітетом та Верховною радою ближчим часом. А також про те, яких змін та оновлень законодавства і нормативного поля країні не вистачає для “повного енергетичного щастя”? 

-  “Повне енергетичне щастя”  - це річ філософська. Зараз працюємо ще над тим, щоб впровадити в Україні норму з використання в бензинах 5% біоетанолу. Це те, що працює в Євросоюзі. І всі, хто виїжджає до Європи, бачать на будь-якій АЗС позначку “Е 5”. Це означає, що вміст біоетанолу у паливі — 5%. Якщо ж позначка “Е 10”, як у деяких країнах, зокрема в Болгарії, то йдеться про вміст біоетанолу в бензині у 10%. Ми хочемо в Україні почати з 5%. Це безпечний показник, який гарантує паливо високої якості, що повністю зберігає усі свої характеристики. І навіть дуже старі автомобілі зможуть без проблем на цьому їздити й ніхто не відчуватиме жодного негативного впливу.  Після цього за декілька років зможемо зробити наступний крок  - до “Е 10”. Окрім того, що це має позитивний екологічний ефект, такий крок надасть додаткового імпульсу для розвитку агропереробної індустрії.

Також працюємо над законом, який надасть додатковий поштовх для розвитку відновлюваної енергетики, зокрема розподіленої “зеленої” генерації. Коли підприємства-споживачі зможуть у себе встановлювати такі об’єкти, генерувати електроенергію, використовувати її самі, а надлишок віддавати або продавати в мережу. І це теж матиме для України позитивні наслідки. Таким чином ми збудуємо по країні сотні нових невеликих електростанцій. Усі їх неможливо буде вразити, пошкодити чи розбити ракетами. Це допомагатиме наблизити цю генерацію до споживачів і створюватиме певну додаткову автономність та безпеку в питанні отримання ними електроенергії.

А ще постійно працюємо для наближення нашої інтеграції з ЄС. Зокрема в частині енергетики, стандартів у житлово-комунальній сфері, в житлово-комунальному господарстві. Також плануємо ухвалити норми, які сприятимуть інтеграції наших енергетичних ринків до європейських. Це є пріоритетом нашого комітету на нинішній рік у межах виконання стратегії держави зі вступу до Європейського Союзу. Навіть війна не заважає таким законодавчим крокам, синхронізації нашого законодавства із європейським, інституційній підготовці до вступу України в ЄС.

Розмовляв Владислав Обух

Фото Євгена Котенка