Як управляти держборгом, зростання якого в умовах війни неминуче

Уряд визначився з борговою політикою на 2024–2026 роки, експерти ж хочуть радикальніших кроків – перемовин про списання частини заборгованості

Кабінет Міністрів України затвердив середньострокову стратегію управління державним боргом на 2024–2026 роки. Акцент – на залучення зовнішнього довгострокового пільгового фінансування та збільшення частки грантів для держави, активізацію взаємовідносин з інвесторами та сприяння розвиткові внутрішнього ринку капіталу. За оцінюваннями аналітиків, цей період багато в чому буде визначальним як з погляду можливостей залучати життєво необхідне фінансування (доступ до комерційних запозичень обмежений, позики для країни, яка воює, дуже дорогі, а рівень фінансової підтримки від іноземних держав та міжнародних організацій послаблюється), так і через спроможність розраховуватися за взятими раніше кредитами, адже саме на 2024–2026 роки припадають значні виплати за держборгом, зокрема і в межах попередньої реструктуризації.

Що ж пропонують, щоб уникнути дестабілізації та мати ресурс для фінансування не військових витрат? Адже під час війни фактично усі наші внутрішні надходження йдуть на безпеку та оборону, а із таким сусідом, цілком зрозуміло, і протягом тривалого часу після війни на ці потреби доведеться витрачати щонайменше половину того, що самі заробляємо...

ЗРОСТАННЯ БОРГУ ПІД ЧАС ВІЙНИ НЕВІДВОРОТНЕ, АЛЕ ПОКИ ЩО, ПОРІВНЯНО З ІНШИМИ КРАЇНАМИ, НЕКРИТИЧНЕ

Для більшості не секрет, що навіть найбагатші держави, чий ВВП вимірюється трильйонами доларів, частково живуть у борг. Приміром, обговорюючи тему державних запозичень у програмі «Укрінформ: Вечірній стрім», фінансовий експерт Сергій Фурса та інвестиційний банкір Тарас Козак нагадали, що борг Японії – понад 230% її внутрішнього валового продукту, а заборгованість США майже завжди перевищує 100% їхнього ВВП.

Але чому одні держави, заборгувавши по кілька річних ВВП, спокійно живуть і «не паряться», а інші ламають голову, де взяти ресурс, щоб розрахуватися із кредитами? Коли міжнародні фінансові інституції, з якими такі позичальники співпрацюють, тиснуть на них, вимагаючи через непопулярні кроки скорочувати співвідношення держборгу до обсягу національного продукту?

Все залежить від ступеня розвитку економік та їхньої інтеграції у глобальну систему, обсягів внутрішніх і зовнішніх інвестицій, довіри до цих країн, послідовності їхньої політики та багатьох інших факторів. Завдяки позитивному реноме і високому кредитному рейтингу та ж Японія в будь-який момент може вийти на ринки комерційних запозичень і взяти будь-яку позику для того, щоб розрахуватися з попередніми боргами. Причому на дуже вигідних умовах. Навіть більше, на прохання такого гравця про реструктуризацію тієї чи цієї частини боргу кредитори ідуть не торгуючись. Для таких же країн, як наша, навіть у мирний час зробити це дуже складно. Позичковий відсоток «зашкалює», а умови розтермінування (на прикладі, скажімо, реструктуризації 2015 року  доволі жорсткі – може, й вигідні на короткому кроці, але неоднозначні з погляду середньострокової та довгострокової перспективи.

Тарас Козак пояснює мовою цифр: «В мирні часи позичальник має йти на ринок і пропонувати конкурентні (з урахуванням ситуації в країні) відсотки. Десь у нас неправильно працюють інституції, корупція, можливо, ще щось. І через це кредити для України дорогі. До війни ми позичали десь під 7% річних, тоді як німці залучали приблизно під 0%, американці – під 0,5%. Ця комерційна частина з високими відсотками якраз і є проблемною. Коли закінчиться війна, ми переможемо, партнери трохи грошей дадуть, але також стимулюватимуть, щоб ми залучали гроші на ринку. І ці гроші теж будуть дорогими». Тоді як відсоткове навантаження на «багаті» країни мінімальне, вони можуть позичати та перепозичати десятиліттями, витрачаючи на обслуговування своїх боргів (відносні) копійки.

Тому, з урахуванням розвитку економіки та можливостей залучення інвестицій, зовнішніх та внутрішніх запозичень, для кожної країни визначають умовний поріг держборгу, перевищення якого може свідчити про проблеми.

Цей показник для України – приблизно 65% ВВП. І до війни, незважаючи на перманентну критику боргової політики держави та «вангування» про те, що за взятими нами кредитами «доведеться розраховуватися навіть нашим онукам», країні переважно вдавалося тримати боргову планку на такому чи й нижчому рівні. За винятком 2016-го, коли співвідношення зросло до 81%, та 2017 років (71,8%). Але вже 2018 року борг скоротився до 61% ВВП, а 2021 – до менш ніж 49%.

Війна кардинально вплинула на ситуацію: через значне збільшення витрат (з одного боку) та різке скорочення ВВП (з іншого) пропорція почала стрімко змінюватися. Зрозуміло, в якому напрямі. Тож уже до кінця минулого року загальна заборгованість України зросла до 78,4% ВВП. У грошах це понад 4 трильйони гривень. Станом на 1 жовтня борг зріс до 4,8 трлн, тож до завершення 2023-го «психологічну» позначку у 5 трильйонів, на жаль, буде подолано.

За прогнозами Міжнародного валютного фонду у 2025 році державний борг України перевищить 100% її ВВП. Цьогоріч очікується підвищення цього показника до 88,1% від валового внутрішнього продукту, наступного – до 98,6%. І лише після 2025-го очікується його поступове зниження. Головне, що саме на наступний рік припадає пік виплат за українським зовнішнім боргом (загалом десь $23 млрд). А нині лунає дедалі більше песимістичних прогнозів, за якими війна навряд чи закінчиться до середини 2024-го, зважаючи на що робили розрахунки стосовно розвитку української економіки та інших макропоказників більшість міжнародних фінансових інституцій, зокрема Світовий банк та МВФ.

Проте експерти вважають: за збереження достатнього рівня міжнародної фінансової допомоги Україні, навіть без огляду на війну, справно розраховуватися за обслуговування боргу цілком до снаги. В середньому у 2024–2026 роках платежі становитимуть 12% від ВВП. Навантаження можна буде зменшити, якщо домовитися про нове перенесення виплат за нашими цінними паперами в межах боргових зобов’язань, які вдалося реструктуризувати у перші місяці війни за угодою «Standstill» щодо українських єврооблігацій (за чинними умовами, частину боргів треба погашати, вже починаючи із серпня 2024 року).

Та навіть якщо досягти нових домовленостей з кредиторами не вдасться, драматичного зростання боргу, яке б змушувало державу задуматися про дефолт, насправді не буде, – упевнений Сергій Фурса.

Як приклад він навів Шрі-Ланку, що тепер веде переговори про реструктуризацію свого боргу. «Програма з МВФ... Складні реформи... Мета цієї програми – через 10 років вийти на показник боргу в 95% ВВП. Тобто, тепер, в умовах війни, ми маємо набагато ліпшу ситуацію, ніж Шрі-Ланка матиме після всіх програм з МВФ за десятиліття!» – зауважив фінансовий аналітик.

Водночас він нагадав, що значна частина грошової допомоги, яку Україна отримує від міжнародних партнерів, – це грантові кошти, їх взагалі не доведеться повертати. Йдеться, зокрема, про гроші від США. А позики від ЄС, хоча за них і треба розраховуватися, не стануть для нашої країни тягарем. Адже гроші надають на пільгових умовах під низький відсоток на 30–35 років. До того ж, перші 10 років відсотки взагалі списуватимуть за рахунок інших витратних статей ЄС. «Насправді ж, коли хтось каже, що "за борги доведеться розраховуватися нашим дітям та онукам", маємо розуміти: із бюджету сплачуються лише відсотки за позикою. Коли ж ідеться про погашення тіла кредиту, ніхто й ніколи з бюджету за це не платить. Ці гроші беруть із рефінансування, тобто через нові запозичення», – пояснив Фурса. Таким чином, за обслуговування боргу платити майже нічого не доведеться. Це аж ніяк не збільшуватиме навантаження на державний бюджет у перші роки після війни. «Виходить, що найближчі 10–15 років ці борги не будуть проблемою. А за 20–30 років ми матимемо вже зовсім іншу економіку і, до того ж, станемо членами ЄС, щодо чого вже є консенсус. А це означає, що зможемо розраховувати на дотації від Євросоюзу, як це відбувалося (й відбувається дотепер) у випадку з нашими європейськими сусідами. І той борг, який ми маємо перед ЄС, "загубиться", ми про нього забудемо», – вважає Фурса.

ЩО ПЕРЕДБАЧАЄ НОВА БОРГОВА СТРАТЕГІЯ: ПЛАНИ УРЯДУ ТА ПОРАДИ ЕКСПЕРТІВ

Але забувати про борги, звісно ж, не варто. Інакше ніхто нам більше не позичатиме та й взагалі справи із нашою державою не матиме. Важливо втілювати таку боргову політику, яка дозволятиме поступово змінювати структуру боргу, заміщуючи його дорогу частину новими дешевими позиками. Величезна біда, яку ми переживаємо через російську агресію, може цьому посприяти. Адже війна – доволі потужний аргумент як на переговорах про нові запозичення, так і при домовленостях про реструктуризацію та пом’якшення умов старих позик. Одне із завдань урядової стратегії – зробити борг якомога дешевшим в обслуговуванні і максимально розтягнути виплати за ним у часі.

Тому стратегія фокусується на залученні довгострокового пільгового фінансування та збільшенні частки грантів у підтримці офіційного сектору. Особлива увага у цьому зв’язку – до поглиблення співпраці з МВФ, МБРР та ЄС в межах реалізації структурних реформ у найбільш вразливих галузях української економіки. «Це важливо для залучення пільгового фінансування, у тому числі від МБРР та Євросоюзу, і зміцнення довіри іноземних інвесторів та подальшого зниження вартості комерційних кредитів», – наголошується в документі. Як зазначено, 46% державного боргу України нині становлять саме пільгові кредити (тоді як до повномасштабної війни цей показник не перевищував 25%).

Важливо також збільшувати частку грантів у фінансуванні офіційного сектору (і тут цілком зрозуміло, чому для нас є такою чутливою ситуація з фінансуванням від США, адже їхня допомога надається переважно як безповоротна, тобто, не посилює боргового тягаря). Частину допомоги саме у вигляді грантів Україна розраховує залучити й одразу після війни – у межах співфінансування цивілізованим світом програм повоєнної відбудови.

Водночас зрозуміло, що розраховувати на лише безповоротні «подачки» не доводиться. Інакше залучити необхідний для відновлення ресурс не вдасться, адже йдеться не про десятки, а про сотні й сотні мільярдів доларів, яких нам навіть найвідданіші партнери просто так не подарують. Звідси – один із ключових акцентів стратегії на інвестиційному складникові. Також фактично жодних обмежень для залучення інвестицій не має бути. Гроші можуть надходити з будь-якого куточка світу, за винятком держави-агресора (якщо це, звісно ж, не компенсації та репарації), деяких її партнерів, осіб і структур, причетних до фінансування тероризму (список ФАТФ), і тих, хто перебуває під міжнародними на українськими санкціями. Згідно зі стратегією, Україна регулярно надаватиме інвесторам інформацію про головні макроекономічні та фіскальні дані.

На думку економістів, виконання стратегії багато в чому залежатиме від переговорів про мінімізацію (через розтермінування) платежів, які припадають на найскладніші 2024–2026 роки.

Голова парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев упевнений, що такі перемовини будуть успішні.

«Графік виплат за державним боргом передбачає суттєве зростання платежів на 2024–2026 роки. Утім, скажу відразу – це проміжна стратегія, яку (разом із графіком боргових платежів) буде оновлено після завершення другого раунду реструктуризації частини зовнішнього боргу. Нагадаю, у межах Меморандуму щодо програми розширеного фінансування EFF країни-офіційні кредитори G7 (Паризький клуб) погодилися відстрочити виплати до 2027 року (поточна відстрочка діяла до кінця 2023-го). Перемовини з комерційними зовнішніми кредиторами – інвесторами в єврооблігації та ВВП-варанти – мають розпочатись наприкінці 2023 – на початку 2024 року (поточна відстрочка діє до серпня 2024-го)», – нагадав Гетманцев.

Експерти також бачать перспективу в переговорах із МВФ про полегшення умов запозичень для України від цієї інституції. Адже наразі фактично усі кошти, які надходять від фонду, ми використовуємо для погашення попередніх його позик. До того ж, нові кредити надають на доволі короткий період та під високі відсотки. Предметом переговорів могло б стати зменшення цих відсотків через донорські внески країн-членів МВФ (така програма працювала під час пандемії).

В ідеалі ж, на думку деяких експертів, варто домовитися про списання частини українських боргів. Адже війна – неабиякий форс-мажор, який дає право країні принаймні пропонувати такий варіант. У зв’язку з цим нагадують про повоєнну Німеччину, яка після Другої світової домовилася про списання половини боргу та «прив’язку» виплат за рештою заборгованості до показників економічного зростання країни та її експорту.

Фінансовий аналітик Олексій Кущ вважає, що порушувати питання списання частини боргів (принаймні перед суверенними, не приватними, кредиторами) Україна мала ще з перших днів війни. Він нагадав, що на саміті G20 у Делі узгодили модель реструктуризації суверенного боргу країн, що розвиваються. «Світ говорить про необхідність "творчих підходів" у списанні боргів таких країн через кліматичну кризу. А де наш порядок денний, де списання держборгу у зв’язку з війною, окупацією, знищенням економіки, втратою демографічного потенціалу? Де відповідна методика, яка б пов’язала списання державного боргу із втратою демографічного, економічного та територіального потенціалу внаслідок зовнішньої агресії?» – цікавиться економіст.

Він нагадує, що вікно можливостей для України стосовно списання держборгу закриється вже наступного року. Починаючи з 2025-го, коли темпи зростання ВВП в Україні, за прогнозами МВФ, перевищать 5%, такої можливості вже не буде. Тоді вже нікого не переконаєш, що таке зростання – ніщо порівняно з тими економічними та іншим втратами, яких країна зазнала через війну.

Водночас Україна, на його думку, має право наполягати на списанні частини боргів навіть без урахування нових пропозицій – в історії є прецеденти, а в міжнародній практиці – перелік необхідних для цього інструментів і правових рішень.

«Чи має Україна право на таке списання за старими методами МВФ? Для мене це очевидний факт: війна, втрата територій, чверть населення – мігранти, знищені активи. Геополітичний форс-мажор. І за цей форс-мажор мають платити не тільки українці, але й світова система безпеки, яка не виконала своїх зобов’язань, зокрема Будапештський меморандум. Платити повинні не тільки ми як позичальники, але й кредитори. Це має бути взаємна втрата», – вважає Олексій Кущ.

Утім, поки що, принаймні офіційно, про такі перемовини не повідомляють. Можливо, вони стануть частиною переговорного процесу в майбутньому, у межах консультацій про реструктуризацію, анонсованих на кінець 2023 – початок 2024 років.

Владислав Обух, Київ