Олександр Харченко, директор Центру досліджень енергетики

В Укрінформі під час чергового випуску авторської програми "Самохвалов запитує" ішлося про напругу – напругу в українських електромережах і напругу в українському суспільстві. Опалювальний сезон, очікування масових обстрілів, блекаутів – важлива для цієї пори тема. Її обговорювали з Олександром Харченком, директором Центру досліджень енергетики. Він розповів, чи чекати українцям довгих вимкнень електроенергії цієї зими, що буде з нашою ГТС і споживанням газу, побутовою енергоефективністю і атомними станціями.

БЛЕКАУТІВ НЕ БУДЕ – ХІБА ЩО ЛОКАЛЬНІ Й НЕВЕЛИЧКІ

- Початок грудня, місяць опалювального сезону позаду. Було дуже багато страхачок, були якісь апокаліптичні прогнози – і всього цього не сталося. Як до подібного ставитися? Чого чекати?

- Я чесно скажу, що апокаліптичних прогнозів не дуже пригадую.

- Я багато бачив: ми зиму не проживемо, буде ще гірше, ніж минулого року…

- Та ні. Люди, які мають прямий стосунок до енергетики, мали більш-менш стале уявлення, що буде відбуватися. Було зрозуміло, одразу по замовчуванню, що нам буде дуже складно, причому не залежно від того, який сценарій буде розгортатися, а просто, умовно, рівень складнощів буде інший. Зараз ми проходимо по тому сценарію, в якому московити чекають моменту для атаки, судячи з усього, і хочуть вибрати його таким чином, щоб, на їхню думку, у нас було хитко, вони штовхнули – й упало.

- Це означає, що вони чекають, коли ми увійдемо в період якихось тривалих морозів?

- По суті, так. Я думаю, що вони чекають стабільних 10-15 градусів морозу. Дуже добре, що вони чекають, насправді, тому що кожен день, в який вони не атакують, дає нам свої дуже зрозумілі (для мене, щонайменше) приводи розраховувати, що навіть якщо вони штовхнуть, – ми відкотимося і повернемося назад. Себто, у нас не буде летальної проблеми, не буде апокаліпсису.

- Що дає підстави так оптимістично сприймати? Народ дуже ж по-різному сприймає? Багато хто – тривожно.

- А що вважати апокаліпсисом?

- Блекаут повний на тиждень.

- Не буде такого, а буде складно. І, якщо в якийсь момент дійсно почнеться масована атака – така прямо масована, як то було минулого року – 3 тижні через день по 50-100 дронів, 50-100 ракет, нам буде важко. Але до блекауту справа не дійде. Я на 98% упевнений, що не дійде. Є розуміння, як його можна влаштувати, але ми певні, що вони не знають як, що ми зробили достатньо зі свого боку для того, щоб їм це було незрозуміло. Тому чесно – навіть за найбільш мегаскладного для нас сценарію, коли вони накопичили все, що можна було накопичити, і почнуть у прямому сенсі слова довбати, довбати, довбати – тижневих блекаутів по країні я не чекаю. Більше того, я не чекаю взагалі національного блекауту. Будуть проблеми в регіонах, у деяких дуже суттєві. Я можу собі уявити сценарій, у якому в певному районі чи в невеликому містечку немає електрики 3 дні. Можу собі уявити такий сценарій і цілком він може бути реалізований за певних умов, особливо за поганої погоди. Але в національний блекаут, я думаю, що ми не потрапимо.

- Не буде, як той рік? Я пам’ятаю, була ж історія, коли ми на 3 дні десь розібрали нашу енергосистему.

- Не на 3 дні, а на 4,5 години. За 4,5 години почали збирати і за 7 годин уже була зібрана. Тому було таке. От такого не буде, я певен. Я бачу обсяг роботи, який зроблений, щоб так не сталося. Розумію, де ми були торік і де ми зараз з точки зору попередження таких речей. І це два різні світи.

- Це означає, що ми комунікації в землю закопали, прикрили? ППО стало більше?..

- Рік тому в листопаді я кілька разів брав участь у нарадах, де ми намагалися довести, що ППО має прикривати енергетичну інфраструктуру. В листопаді, не в жовтні. Це важливо, бо почалося все минулого року 10 жовтня. А в листопаді ще було неможливо довести нормально більшій частині певного прошарку людей, які мали ухвалювати оперативні рішення, довести їм, що треба щось відвести. Прикривати критичну інфраструктуру було дуже складно. Був такий діалог досить складний. То цього року про такий діалог узагалі мови не йшло. Був розумний, з обох боків сфокусований на результаті діалог.

Є кілька речей, які насправді дуже важливі. Перше – це те, як управляється система в цілому. Є така штука як диспетчеризація – що де вмикати, вимикати, як під час атаки перемикати. Минулого року ми не розуміли, що відбувається, як диспетчери можуть на це реагувати, чи вони взагалі мають регулювати. У світі не було ніколи досвіду такого. Ніколи не атакували країну з такою інфраструктурою, як в Україні, ракетами у час, коли вся ця критична інфраструктура є життєво необхідною. То зараз уже відпрацьований сценарій.

- Існує на рівні протоколів та інструкцій?

- Це розроблено до рівня відтренованих інструкцій. Проведені навчання, проведені різні формати навчань. З вищого рівня диспетчерами, нижчого – як координуватися з безпосередньо дистанціями, а що, якщо у нас телеметрія випала, що робити, якщо треба по телефону… Аж до таких речей, коли – давайте припустимо, що у нас зв’язок не працює. І головне, що це було свідомо зроблено. Всі розуміли, що атаки будуть, що треба приготуватися. І люди, які за це відповідають, не формально підходили до проблеми, а шукали реальних рішень. І стан готовності просто принципово інший. І те саме стосується значною мірою й фізичного захисту. Не зроблено 100% фізичного захисту – поясню, чому. Поки ви працюєте з обладнанням, у вас немає можливості будувати фізичний захист, треба до нього фізично доступ мати. Вам треба ввозити, вивозити багатотонні конструкції – і так часом кілька разів, не кажучи про те, що треба заходити, виходити, заносити, підносити, підключати, переливати тощо. Купа роботи. Чому кожен день зараз дає нам перевагу? Тому що закінчується фізично ремонт, закінчується фізично встановлення обладнання – тут же починається фізичний захист. От закінчується оцей мінімально необхідний ремонт, будується захист. Було кілька моментів, які довели, що гігантські з піском стіни спрацьовують на 100%. Вони просто "з’їдають" вибух. Все, що вони отримали – 3 перебиті лінії. Є інша проблема. Треба розуміти, що таке високовольтна підстанція в стандартному укомплектованому форматі. Стоїть 3 трансформатори – один під напругою, один у гарячому резерві, щоб включитися, якщо цей під напругою перевантажили, і третій – просто в резерві, ремонті, з ним копирсаються. Зараз у нас в кращих випадках стоїть 2. А в більшості, у великій частині – 1.

ПОТРІБНІ МАНЕВРОВІ ПОТУЖНОСТІ Й СОЛОМА

- Минулого року і цього року дуже активно шукали обладнання. Де ми беремо ці трансформатори? Як цю проблему можна вирішити? Писали, що потрібно завод відновити наш.

- Працює Запорізький трансформаторний як може. Воно виглядає наступним чином: по-перше, легенда про те, що Європа або країни колишнього СРСР реально можуть нам допомогти – це легенда. Вони, звісно, прислали нам 4 вживані трансформатори. Добре, всього 6, не буду брехати. А потреба у нас була під 7 десятків. Це щодо кількості, щоб було одразу зрозуміло. 6 – це з Німеччини, яка десь випадково знайшла ще НДРівські, Литва, Латвія реально подвиги, як для них, зробили. Але це маленька частина. А найбільша частина – це все одно закупка нових, які виробляються під конкретне замовлення. І тут їх треба було дуже швидко шукати по світу. І є така людина, про яку небагато людей знає насправді, Олег Павленко, інвестиційний директор в «Укренерго», який це зрозумів один із перших. І він перший побіг до всіх великих виробників по світу шукати. І завдяки тому, що він побіг дуже швидко й ефективно, дуже швидко виробилася практика, коли всі донори – всі, хто міг знайти якісь кошти, щоб закуповувати трансформатори – просто йшли в «Укренерго».

- І де він їх знайшов?

- Ми їх ще в серпні привезли. Знайшли в Південній Кореї у компанії, яка їх виробила в Китаї. У нас є південнокорейські, у нас є зараз вже китайські, є турецькі замовлення у великій кількості.

- Ще я чув (на рівні легенди), що були спроби прошерстити індійський ринок на предмет пошуку радянського обладнання.

- Були, чесно. І от я з Павленком певний час шукали все, що можна знайти. Ми Індію прошукали, Індонезію, Філіппіни. Там є заводи, вони навантажені повністю. Вони не готові пропускати без черги. Турки в результаті дали в дуже добрі терміни.

- Скільки такий трансформатор виготовляється?

- Якщо ти потрапив у повний цикл, з нуля будеш його замовляти – це щонайменше 11 місяців. Якщо тобі пощастило і ти зміг так провести перемовини, що фактично забрав у когось готову раму, то це значно швидше, 8-9 місяців. Але його ще треба привезти, він у літак не влазить. Нікуди не влазить, крім корабля. Його тільки кораблем і можна везти. І ще окрема історія – як його з порту сюди довезти. Це все не просто…. Там буквально на кожному кроці своя проблема.

- Так що ми, виходить, морем везли?

- Звісно.

- Чи правда, що іноземні партнери втручалися і допомагали вирішувати питання, зокрема, на ринках Азії, щоб черга виготовлення наших трансформаторів трошки посунулася?

- Не чув жодного конкретного прикладу.

- Повернемося до виробництва. У нас із настанням холодів почали фіксувати дефіцит. А можна людям пояснити, з чим він пов’язаний? У нас насправді немає генерації? Завжди переконували, що у нас генерації – з запасом?

- Ситуація доволі проста. У нас відкусили 40% атомної генерації у вигляді Запоріжжя і це дуже боляче. Якщо вони повернуться і ми зможемо за будь-який час, за рік, за два, три повернути їх в експлуатацію, коли повернемо станцію – це буде величезний виграш для країни, просто фантастичний. А якщо не зможемо повернути, у нас приблизно така картинка. Коли 10 жовтня минулого року прилетіли перші ракети, в енергосистемі доступних для управління «Укренерго» було 13,6 гВт вугільної генерації. Це ми зараз почнемо з вугільної, про інші теж трохи поговоримо. Але найбільше там – 13,6. Зараз – менше, ніж 4,5.

- Чому?

- Прилетіло, захопили, прилетіло… Повсюди є блоки, які не підлягають відновленню. Якщо прилетіло в турбіну в машинний зал – все, ми забули про цей енергоблок, його ніколи не вдасться відновити. Міненерго розпланував, що відновить більше 6 гВт і це було в графіку ремонтів. А потім прийшли в частину блоків, які ударами не пошкоджені, й зі здивуванням дізналися, що, виявляється, всі ці роки, оскільки грошей не вистачало, їх тупо розбирали на запчастини. І частина блоків, які за документами мали б колись бути відремонтовані й запущені, а рахувалися в консервації, – просто розібрані до стану, коли їх уже відновити неможливо.

І в результаті, вважай, 70% вугільної генерації недоступно і не буде доступно. У нас є гідра велика. З нею все буде добре. У ній те, що пошкодили, відновлять. Я в плані «Укргідроенерго» доволі впевнено бачу – що вони роблять і як вони роблять. Але вони не є системоутворюючими. Так, каскад залишився. Ми втратили, звісно, 350 мВт, але все інше працює і буде працювати, буде відновлено нормально. Інша проблема, що вони можуть працювати тільки, коли у них води достатньо. Якщо води недостатньо, «Укргідроенерго», на жаль, дуже не допоможе. І залишається, по суті, атомна енергетика, яка сама по собі може згенерувати приблизно 7,8 гВт електроенергії. От 7,8 плюс 4,5 – це те, що у нас стабільно є. Це десь під 13. Плюс у нас є десь 1 гВт стабільної гідри – можна розраховувати, що вона працює. На великій воді їх буде 3. Але коли вода маленька, коли зима й осінь, то води мало.

І відновлювальна енергетика, якої формально ніби й багато – 7 і навіть більше гігават – у нас залишилося. 6,5-7 гВт сонячних і вітрових потужностей. Але з ними та біда, що вони не керовані. І посеред дня у нас часом – ух, сонячна генерація пішла, і ми не знаємо, куди посеред дня подіти електроенергію. Починаємо її навіть намагатися експортувати. А ввечері нам уже немає чим покривати. Оце котик «Укренерго», повертаємося до нього, він же саме про ранок і про вечір. Зростання споживання – це коли ми з вами або на роботу збираємося, або з роботи прийшли. У нас індустрія взагалі, здається, вже не споживає. Щоб покрити потребу, саме вугільна генерація й потрібна або газова генерація, але її треба тоді ставити.

- Є перспективи якісь у додатковій українській генерації? Чув, були такі дуже цікаві плани портативні атомні станції будувати.

- Перший малий модульний реактор з’явиться у світі десь 2030 року – це найраніше. Я дуже люблю ядерну енергетику. Я реально впевнений, що за нею дуже великою мірою майбутнє, але новий реактор в Україні раніше, ніж за 10 років, не з’явиться. Це мінімальний термін.

А що може появитися швидше – відповідь складається всього з двох компонентів. Максимально швидко може появитися так звана газоспалювальна генерація, газотурбінні та газопоршневі двигуни, які можна швидко купити, їх доволі багато є в Європі. Знову ж таки, я співпрацюю з ПРООН як експерт – і ПРООН зараз везе три турбіни по 54 МВт і в Київ, і в Одесу, щоб прикрити найбільш болючі проблеми енергосистеми. І це дуже велика і правильна справа, вона профінансована урядом Японії, й ці три турбіни фактично убезпечать критичну інфраструктуру для Києва і для Одеси у випадку регіональних блекаутів. Ця турбіна за 10 хв запускається і покриває споживання критичної інфраструктури в обох випадках практично повністю. Таких турбін потрібно більше 1 гігават і 100 мегават для того, щоб закрити потреби найбільших 25 українських міст (критичної інфраструктури). Якщо привезти зараз гігават – 100 мегаватт газотурбінної й газопоршневої генерації, поставити в 25 найбільших міст (міста від 200 тис. населення) – там, де критичну інфраструктуру треба заживити, якщо щось сталося (бо багатоквартирні будинки в мороз без опалення і без водоканалу, без каналізації, без подачі води – це не місце для життя), то ми одночасно закриваємо проблему, пов’язану з критичною інфраструктурою, і це та сама децентралізація енергетики, про яку так багато у нас говорили. Одночасно ми закриваємо дірку в нашому енергобалансі й вирішуємо ще одну проблему, яка у нас довічна в енергосистемі: у нас завжди маневрових потужностей не вистачає.

Традиційно це гідро і вугілля, а вугілля зараз випадає, тому дірка – як була, так і залишається. Якщо поставити газотурбінну, газопоршневу, вона якраз це вирішує. А далі є чудове рішення, яке називається біомаса. Україна – це країна з унікальним потенціалом, про що говорять уже давно європейці. Давайте спалювати солому нарешті! Що ж ми її в Данію, в Польщу експортуємо і там її спалюють, а у нас селяни палять на полях здебільшого. Отже, в горизонті 3-5 років – тільки біомаса й біогаз.

- А де брати газ?

- Ми зараз спалюємо газ у наших старих і абсолютно неефективних вугільних електростанціях, і якщо замість тих енергоблоків, які зараз спалюють газ, палити в сучасному пікері (станції, які запускаються в рідкісних ситуаціях, коли не вистачає потужності, - ред.), то ти спалюєш удвічі менше, а результатів маєш удвічі більше.

- Що робиться для того, щоб така система працювала?

- Єдина річ, яка точно робиться – «Укренерго» з НКРЕКП зараз отримують можливість проводити аукціони і викуповувати на п’ять років наперед певну послугу від газогенеруючих і акумуляторних електростанцій, щоб показати банкам, що це буде грошовий потік. Це вкрай важливо. Робиться регуляторний акт, який створить економічне підґрунтя – дуже попереднє, але економічне підґрунтя, щоб сюди прийшли не тільки донорські гроші (бо донорські гроші так чи інакше дуже обмежені), а реально комерційні.

- Заклики до споживачів, що треба економити – вони допомагають?

- Так. 2-3% відчуваються, найбільше – 5-7%. Але це достатньо багато, ці 2-3% відділяють вас від можливого відключення якогось району.

- Ми зараз експортуємо електроенергію чи припинили експорт?

- Ми копійчаний, дуже невеликий експорт робимо вдень, коли сонячні електростанції генерують, якщо сонячна погода, бо інакше ця електроенергія у нас пропаде, немає іншого вибору.

МАЙБУТНЄ – ЗА АТОМОМ І ЕНЕРГОЕФЕКТИВНІСТЮ «З-ПІД БАТОГА»

- «Нью-Йорк таймс» видали тривожну статтю про те, що Україна входить у зиму з вразливою енергосистемою, ремонт ключових об’єктів ще не завершено, важливе обладнання – в дефіциті. Чому розмови такі виникають, звідки така тривога у «Нью-Йорк таймс»?

- Одні й ті самі факти можна по-різному викласти. Так, до нас не приїхала необхідна кількість важких трансформаторів, які нам реально потрібні. При цьому «Укренерго» дуже класно перерозподілив те, що у нього було, країна покрита нормально і все, що їде нове, їде в гарячий резерв. На мою думку, це більш ефективний шлях, ніж будь-який інший, тому що – якщо прилетить, а воно вже встановлене, то ми його поховали. А якщо прилетить у відремонтоване, то нове у нас в резерві й може бути встановлено. Тому одну й ту саму ситуацію можна просто по-різному оцінювати.

- Повертаючись до теми газу. А наскільки реалістичною є повна відмова Євросоюзу від російського газу, наскільки вони серйозно налаштовані?

- Вони ж не відмовилися, це «Газпром» відмовився його туди постачати, це різні два тренди. Це росія шантажувала Євросоюз перериванням постачань. Євросоюз, перш за все Німеччина, відіграє другорядну в даному випадку допоміжну роль. Німеччина дуже серйозно зайнялася зменшенням споживання російського газу всією Європою і досягла успіху, якого ніхто не очікував, навіть сама Німеччина. Виявилося, що можна повністю відмовитися, але оті залишки, які зараз є – це довготермінові контракти, перш за все це італійські, підписані на 15, 20 років. Дуже довготермінові контракти, їх розривати європейцям дуже дорого, і я певен, що вони їх не розірвуть, немає сенсу, не можу уявити, чому вони б так зробили без політичного рішення. А політичного рішення теж немає, бо вплив російського газу вже нульовий, він уже не гравець: хочете – постачайте, не хочете, відмовитесь – так і бог з вами, нікому ви вже не потрібні. Але це питання має інший аспект – я дуже часто чую питання: а що ж оце Україна продовжує транзит російського газу, коли війна? А ситуація дуже проста: оці довготермінові контракти залишаться і, найімовірніше, будуть допрацьовані до кінця, а вони всі до 2027, до 2029 року. А далі є всього лише два варіанти: або українська ГТС наразі, або турецький потік, і якщо Україна відріже українську ГТС і скаже: ми більше російський газ не транспортуємо навіть на замовлення європейських компаній, – турки просто поаплодують.

- Я розумію, але воно дуже схоже на позицію – «бізнес, нічого персонального».

- Я людина не політична, я просто технічно розумію, що цей обсяг у повному складі плавно переміщується з української ГТС, навколо якої зараз практично не точаться бої. Зверни увагу – крім одного захопленого (і той цілий насправді) пункту видачі, все інше не атакується.

- А які перспективи взагалі українського газу, якщо у нас є ГТС, яка була зав’язана на прохід російського газу?

- Вона існує для того, щоб був прохід російського газу до Європи, більше ні для чого вона не існує.

- Що там у нас із перспективами видобутку газу?

- Стратегічно у нас проблеми з газом великої немає, у нас настільки скоротилося споживання. Що не відбудеться гарантовано – не будуть відновлені великі споживачі – металургійні комбінати доменного циклу. Без шансів. І не буде відновлена більша частина хімічних виробництв повного циклу, які опинилися в зоні бойових дій. По-перше, вона доісторична сама по собі, технології доісторичні, а по-друге – я не бачу апетиту ні в кого відновлювати такі потужності. Відповідно, це споживання індустріальне назавжди пішло, ми про нього вже не почуємо ніколи.

- Це гарна новина чи погана?

- А я не знаю.

- А атомна? Є взагалі перспективи, що з’явиться плюс одна станція? Що змінилося в Європі, у світі з прийняттям атомки, у зв’язку з цими подіями?

- Все змінилося. Сьогодні я був прямо в переднепритомному стані, коли прочитав заяву Йошки Фішера, який був головним апологетом за Німеччину без атомної енергії, і він каже про необхідність відновлення ядерного циклу. Це свідома революція, це треба розуміти. Якщо Франція завжди лобіювала (певною мірою) атомний цикл як зелений, то Німеччина стояла грудьми і казала – якщо атом зелений, то й газ зелений, і взагалі – давайте домовлятися. Але в результаті зараз усі розуміють, що немає альтернативи ядерним технологіям. Якщо ми не хочемо забруднювати світ вуглецем, метаном і при цьому хочемо користуватися електроенергією, то атомній енергетиці немає альтернативи жодної технологічної.

- Для нас що це означає?

- Якщо з’явиться маг якийсь, чарівною паличкою змінить ситуацію з Енергоатомом, то може років через 10 ми побудуємо ще один реактор.

- Ого, а ми технологіями наскільки зараз володіємо?

- Ми ними повністю володіємо, в України фантастична ситуація: є інженери, у нас є експлуатанти, у нас є безпека, у нас є все в руках – і ми програємо ядерний ринок Румунії та Польщі, в яких або майже нічого немає, або нічого немає. Причому програємо з таким тріском, що мені соромно слухати цей тріск, на жаль. Я читаю всі ці бравурні рапорти «Енергоатому» про найбільшу в світі кількість підписаних меморандумів – і розумію, що за ними немає нічого, емпті спейс, на жаль.

- Якою буде енергетична система після війни, після перемоги?

- По-перше, вона буде децентралізованою.

- У кожній хаті – свій реактор, це наша перспектива?

- Я думаю, що так, щонайменш – своя “турбінка”. Просто тому, що Росія нікуди не подінеться, московські терористи залишаться на тому місці, де вони є, а ми хочемо мати електрику і бути спокійними, що ми будемо її спокійно споживати. Це означає для нас децентралізацію енергосистеми, це означає для нас чіткий фокус на самодостатності енергосистеми, і ми знову повертаємося до відходів агрогосподарств. Це означає для нас, що ми маємо відновити здатність виробляти все для своєї енергосистеми, це означає енергетичне машинобудування і все, що з ним пов’язано. Це величезний бізнес насправді, от як зараз Україна просто вирвалася вперед у дронах і ще за рік у нас буде просто стояти черга міжнародних покупців на будь-які наші дрони, як тільки ми почнемо їх продавати. Через бойовий досвід, через адаптацію до реальних бойових умов. За ідеєю, у нас те саме має статися з енергетикою, якщо ми оцю децентралізацію розумно проведемо. Ми багато чого досі вміємо робити, але нам треба це уміння відполірувати, відконфігурувати і правильно спрямувати. От якщо ми зробимо для своєї країни 50-60 комплексів по 50 МВт на солому, то потім у нас Аргентина, Бразилія та Іспанія будуть стояти в черзі – дайте нам таке саме.

- Дуже багато говорили про наш шлях до енергонезалежності – програма енергоефективності, давайте утеплення будинків робити, переходити на інші лампочки… А наскільки вони зараз працюють, ці енергопрограми, наскільки вони ефективні?

- Та вони ніколи не працювали, якщо бути чесними, і ніколи не були хоч як помітно ефективними.

- Фонд енергоефективності був створений.

- Він за весь час свого існування зробив близько 50 проєктів на 110 тис. будинків. Зараз я знаю, що Євросоюз намагається розширити рамки. У нас дійсно величезна проблема – багатоквартирні будинки без господарів. Там, де є господар, дуже швидко справи налагоджуються, дуже швидко починаються і енергоефективність, і зменшення споживання, і зменшення виплат за тепло. Я живу в будинку, де 200 квартир, у нас ОСББ створений три роки тому, а поряд такі самі будинки. Ми сплачуємо на 40% менше за тепло, тому що в нас зроблена спеціальна така штучка на захід тепла в будинок і ми можемо регулювати – більше, менше, – а вони не можуть і не регулюють. Звісно, утеплювали дах, у під’їздах тощо, але жодної фантастики не було, тепломодернізації фасаду повноцінно не зроблено.

Але допоки не буде вирішено питання тарифів для населення – ніякої енергоефективності.

- А батогом чи пряником?

- Звісно батогом, пряника не існує.

- Зараз усі кажуть – у нас низькі тарифи, я не хочу переходити в ОСББ, тому що буду платити більше.

- Це і є відсутність пряника, який примусить українців сьогодні займатися енергоефективністю.

Реальний діалог: двоє людей (у мене просто в Нідерландах дитина вчиться в університеті й спілкується з якимось колом українців, які там живуть), реальний діалог між двома українками, одна з яких приїхала як переселенець, а інша живе там уже років вісім, така вже нідерландка адаптована. Перша молодша другій старшій каже: слухай, у мене шалена проблема, допоможи, у мене в квартирі вище 20 градусів виставити не можна, а мені холодно. Та каже – зачекай, у тебе обмеження стоїть, тобі власник поставив, не здумай взагалі чіпати. А вона – та ні, мені хоча б 23º, мені холодно. Старша каже – ти на 18º переставляй, поки не пізно, тому що я переставила на 20º, коли перший рік приїхала, то доплатила 4 тис. євро за сезон, більше 18º у нас не прийнято, переставляй поки не пізно.

- Так, люди звикли в білизні ходити по хаті взимку.

- От вам приклад конкретної життєвої енергоефективності в дії, дуже просто.

- 4 тис. євро – і в Африці 4 тис. євро.

- А поки у нас це коштує близько до нічого, ніхто не буде реагувати на це.

Василь Самохвалов

Фото: Євген Котенко