Як українська економіка пережила другий воєнний рік

Очікуване зростання ВВП за підсумками року на понад 5% – результат адаптаційних можливостей держави та бізнесу

Упродовж 2023-го вітчизняні експерти і аналітики міжнародних фінансових інституцій – зокрема, Світового банку та МВФ, – кілька разів переглядали прогнози розвитку економіки України, змінюючи їх на краще. Якщо, приміром, у квітневому огляді «Перспективи світової економіки» Міжнародний валютний фонд передбачав падіння нашого ВВП на 3%, то нещодавнє рішення Ради директорів Фонду про другий перегляд програми EFF ґрунтується на прогнозі економічного зростання у 4,5%. Рівень інфляції, за попередніми розрахунками, мав перевищити 21%, за новими ж оцінками – становитиме лише 6%. Відносно стабільні й ситуація на валютному ринку, обсяги міжнародних резервів та інші показники, що свідчить про збереження макрофінансової стабільності.

Та є при цьому і низка «але», ключові з яких – низька порівняльна база минулого року, коли економічні процеси в країні на кілька місяців практично зупинилися, а також критична залежність більшості наших невійськових витрат від зовнішньої допомоги. І головне: занадто високими залишаються ризики, пов’язані з можливою ескалацію на фронті, – фактор, який у будь-який момент може підірвати крихку економічну стабільність.

ЕКОНОМІКА ОЧИМА ЕКСПЕРТІВ: ПРО РЕАЛЬНИЙ СТАН БЕЗ ПРИКРАС

Чинники, які найбільше вплинули на доволі оптимістичне (як на часи лихоліття) завершення 2023-го, фінансисти, економісти, політики, представники бізнесу, ЗМІ та громадськості наприкінці року активно обговорюють на численних дискусійних майданчиках. Одне з таких обговорень влаштував Центр економічного відновлення. У його межах аналітики ЦЕВ, зокрема, презентували дослідження «Українська економіка: підсумки 2023 і прогнози 2024».

Як зазначив під час презентації керівник Центру Кирило Криволап, важливим стимулом для економічного відновлення стала активізація відбудовних процесів та ділової активності на визволених від ворога територіях. Подекуди – як-от, на Київщині, Чернігівщині та на Сумщині, – ці процеси набрали обертів ще минулого року, що й обумовило позитивні зміни упродовж 2023-го. Десь же, як на Миколаївщині, Херсонщині та Харківщині, – перші кроки на шляху до постокупаційного відновлення зробили лише цьогоріч.

При цьому ситуація на звільнених від агресора землях неоднорідна: надзвичайно складною та непрогнозованою залишається вона у прифронтових районах Харківщини та Херсонщини, а також на півночі Чернігівської та Сумської областей, де не припиняються обстріли та вилазки дрг «з-за порєбріка».

Останнє – разом зі скороченням обсягів споживання (мільйони українців все ще залишаються за кордоном), недостатніми обсягами експорту (через логістичні, виробничі та інші проблеми) та фактичною відсутністю інвестицій – і впливає найбільше на економічну ситуацію у нашій країні. Варто враховувати й те, що 27% українських корисних копалин – зокрема, вугілля та нафти – залишаються на тимчасово окупованих територіях і зараз просто розкрадаються ворогом.

Непростою упродовж року залишалася ситуація в енергетиці. Ворог пошкодив понад 60% енергетичних потужностей України. Ще більший цей відсоток в сегменті вугільної генерації. Фактично кожну ТЕС агресор по кілька разів атакував ракетами та дронами, а у прифронтових районах впритул обстрілював з РСЗВ і артилерії. Також Україна втратила доступ до більшості потужностей сонячної та вітрової генерації, що сконцентровані саме на територіях, які наразі утримує ворог.

Поміж позитивів, за висновками авторів дослідження, – поступове відновлення обсягів експорту морськими шляхами, що фактично зупинявся після виходу Росії із «зернової угоди». Встановленим Україною гуманітарним коридором останнім часом повезли за кордон агросировину та інші товари понад 100 суден.

«Насправді Україна цього року впоралася із викликами, певно, краще, ніж можна було очікувати, – принаймні, з точки зору роботи економіки. Понад 5% економічного зростання, яке, схоже, матимемо за підсумками 2023-го, з огляду на всі зовнішні фактори – дуже добре. Оптимізму додає, в першу чергу, те, що Україні вдалося налагодити постачання через південні порти без участі посередників. Динаміка експорту дуже хороша, і це, власне, дає підстави сподіватися на краще», – погодився старший економіст Центру економічної стратегії Юрій Гайдай.

Також він наголосив на злагодженій роботі українських енергетиків, завдяки чиїм зусиллям, цього року, попри сподівання Москви, вдалося уникнути масштабних блекаутів. Адже на початку року багато хто прогнозував системні збої в роботі українських енергомереж. Відносно стабільно – у тому числі, й завдяки залученню в години пікового споживання аварійної допомоги від європейських партнерів – вдалося пройти і початок нинішнього опалювального періоду. Хоча попереду, звісно ж, іще багато викликів, адже агресор не відмовився від намірів «звільнити» українців від світла й тепла.

Окремо Гайдай наголосив на ролі, яку відіграла у забезпеченні економічної стабільності в Україні міжнародна фінансова допомога.

«Оскільки ми десь відсотків на 40 покладаємося на зовнішню допомогу, напевно, так само принаймні відсотків на 40 наш відносний економічний успіх залежить від цієї підтримки. Ті майже $40 мільярдів, які цьогоріч зайшли в українську економіку, – це безпрецедентне фіскальне стимулювання. Бачив, наприклад, свіжі дані щодо реальних обсягів роздрібних продажів – вони зараз сягають 92% від довоєнного рівня. І це – з урахуванням інфляції та зменшення кількості споживачів, оскільки мільйони людей виїхали з України через війну, і з огляду на власне економічні втрати. Це вражає. Усе це – наслідки такого фіскального стимулювання, коли держава заливає в економіку значно більше ресурсу, ніж вилучає», – пояснив економіст.

Водночас не маємо забувати і про інший «бік медалі»: зараз ми споживаємо значно більше, ніж насправді дозволяє вітчизняна економіка. Що може водночас як бути стимулом для місцевого бізнесу, так і провокувати нарощування споживчого імпорту. А останнє – то вже певна загроза для макростабільності.

Окрім потоків міжнародної фінансової допомоги, збалансуванню ситуації на валютному та споживчому ринках України цьогоріч частково сприяв доволі високий рівень переказів наших заробітчан. Засновник Advanter Group Андрій Длігач нагадав, що вони вже переказали родинам $12 мільярдів. Це менше порівняно з довоєнними $16 мільярдами, та однак доволі серйозний показник. За словами економіста, йдеться і про поточний позитивний вплив на економіку та на валютний ринок, і про надію на майбутнє.

«Це означає, що зв'язки з Україною не перервані. Бо ключовий ризик – те, що ці гроші могли б мігрувати й акумулюватися десь за межами країни. Водночас, за підрахунками, сумарно за 2022-23 роки ми втратили 12% бізнесів через релокацію за межі України. Йдеться про 35 тисяч підприємств у Польщі, в Німеччині, Чехії та інших країнах. Маю на увазі не лише фізичну релокацію, а й відкриття українцями нових бізнесів деінде. Мені здається, це дуже високий показник. Хоча поява «дзеркальних» бізнесів, коли інвестиції йдуть одразу в ланцюг, до якого залучено й Україну, – це позитивна тенденція, яка виникла у 2023 році», – додав економіст.

За його словами, поміж іншого, тішить те, що іноземці почали інвестувати в Україну, зокрема, у будівництво заводів, інших виробництв та торговельних майданчиків. При цьому він вважає Україну найбільш недооціненою економікою, адже той, хто інвестуватиме в неї зараз, зможе дуже легко подвоїти чи й потроїти капіталізацію після української Перемоги.

«Важливо, що іноземні інвестори «намацали» логіку: вкладай гроші, бо зараз дешевше, боїшся давати гроші – давай обладнання, не ризикуєш давати обладнання – пропонуй ринки. Ця логіка поступово бере гору, що відкриває хороші можливості для приходу інвестицій в Україну наступного року – навіть за збереження воєнних ризиків», – переконаний Длігач.

Про позитивні сигнали з інвестиційного поля говорив і співзасновник Українського інституту майбутнього Анатолій Амелін. У цьому зв’язку він згадав про поступове повернення в Україну міжнародних ритейлерів, анонсовані інфраструктурні проєкти, зокрема, будівництво найбільшого в країні вітропарку, а також плани з виготовлення у нас славнозвісних «Байрактарів».

«Так, поки що – це анонси. Але такі плани свідчать про довіру до української економіки. Ми спілкувалися з кількома американськими мільярдерами, і для мене це дуже гарна ознака того, що вони цікавляться Україною. Говорили про українську економіку, про наші можливості. І я переконався, що вони добре розуміють, як розвиватимуться процеси, розуміють, що купувати щось або починати проєкти тут треба зараз. Отже, гарна новина у тому, що їхні очікування позитивні. Також помітно, що українські міста – навіть, ті, які сильно потерпіли від агресора, – Житомир, Одеса – думають про свою інвестиційну привабливість, розвивають сприятливе бізнес-середовище», – наголосив економіст.

Як іще один позитивний приклад він навів роботу державної компанії «Укрнафта», що демонструє хорошу прибутковість.

«Ми пам'ятаємо, що вони ніколи не були прибутковими. Тепер ситуація кардинально змінилася. І це приклад того, як можуть працювати ефективні державні компанії. Також це сигнал для наших партнерів», – переконаний Амелін.

Інша учасниця дискусії – експертка зі стратегічних трансформацій, членкиня Наглядової ради «Укргідроенерго» Наталя Микольська – головним для себе відкриттям 2023 року вважає безпрецедентну стійкість українського бізнесу, який, незважаючи ні на що, продовжує виробляти та експортувати товари, платити зарплати й податки.

«Це важливий момент, про який ми маємо говорити. І це те, що повинен враховувати уряд. Адже нам необхідно, щоб український бізнес і далі працював. Бо це – питання створення внутрішнього валового продукту. Попри всі проблеми з логістикою, які, поміж іншого, гальмують відновлення обсягів експорту, ми це прекрасно розуміємо. Блокування руху українських перевізників на західних кордонах – у Польщі, Словаччині та Угорщині – жодним чином не сприяє цьому, але воно також заважає й імпорту критичних для нас матеріалів та складників», – додала Микольська.

«Перший висновок, який, як на мене, характеризує стан української економіки, складається із двох слів: стійкість та адаптація. Тобто, бізнес продемонстрував стійкість, нація демонструє стійкість, українська спільнота – єдина. Ми маємо перемогти в цій війні, для чого повинні підтримувати наші Збройні сили, рухати нашу економіку вперед. І бачимо, що справді і малий, і середній, і великий бізнес, незважаючи на таку безпрецедентну ситуацію, попри таку нову «нормальність», демонструє стійкість завдяки здатності адаптуватися. Бізнес починає адаптуватися до нової логістики, незвичних умов виробництва, залучення робочої сили», – додав під час обговорення керівник ГО EasyBusiness і аналітичного напряму Центру економічного відновлення Дмитро Ливч.

Він також звернув увагу на те, що разом з усіма лихами, які принесла українцям війна, вона сприяє певному вирівнюванню економічних можливостей різних регіонів країни. Відбувається це за рахунок того, що бізнес релокується, є велика кількість внутрішньо переміщених осіб, які вимушено переїхали зі східної та південної України ближче до центру та заходу. Вони створюють нові підприємства, формують на новому місці додану вартість.

«Відповідно, економіка починає бути більш збалансованою через те, що відбувається покращення довоєнного індексу regional disparity (регіональної диспропорції), коли 20% регіонів з найбільшим ВВП на душу населення в 2,7 раза перевершували за цим показником 20 регіонів з найменшим ВВП. Зараз ситуація вирівнюється: західні та центральні регіони, які вважаються більш безпечними і для залучення інвестицій, і для ведення господарської діяльності, починають стрімко розвиватися», – пояснив експерт.

ЕКОНОМІКА ОЧИМА ЕКСПЕРТІВ: ВІДВЕРТО ПРО НЕДОПРАЦЮВАННЯ

За словами Анатолія Амеліна, українська економіка дуже залежна від новин – передовсім, від повідомлень із фронту. І це, в тому числі, неабияк впливає на бізнес-рішення щодо інвестицій. На жаль, з огляду на занадто оптимістичні очікування від 2023 року після торішніх успіхів українських захисників, зараз люди дуже розчаровані. Звідси – і певне погіршення настроїв у бізнес-середовищі.

«Але вважаю, що будь-яка криза – це не тільки проблеми, це й можливості для змін. І, приміром, кращого часу для започаткування податкової реформи «10-10-10», аніж зараз, може, й не бути. Тому що можливості отримати гроші до бюджету тепер і без того обмежені. Якщо саме у цей період дати старт реформуванню, втрати не будуть такими відчутними, як у стабільні для економіки часи. Натомість бізнес позбудеться пресингу з боку влади та органів контролю. Я не наполягаю, що реформу варто було запускати саме з 2023 року, але ухвалити принципове рішення, затвердити закон, розпочати обговорення, як на мене, уже мали б», – вважає економіст.

Ключовим же недопрацюванням він називає те, що в Україні й досі не запрацювала економіка воєнного часу.

«Росія мілітаризувала свою економіку ще 2022 року. Я не кажу про «мілітаризацію» нашої економіки. Мілітаризація і «економіка воєнного часу» – трішки різні процеси Але ми, на жаль, не налаштували свою економіку на перемогу, – пошкодував Амелін, – Також ми не маємо позитивного ефекту у вигляді списання боргів держави. Коли я вивчав країни, де відбувалися воєнні конфлікти, з’ясував, що майже всі вони мали дуже хороші можливості для списання заборгованостей. Розумію, що зараз країна веде відповідні переговори, продовжує отримувати міжнародну допомогу. Але при цьому мало хто говорить про списання боргу. Адже, якими б вигідними не були умови нинішніх позик, колись ми ж маємо їх повертати».

Тому Амелін вважає, що в Україні час бодай започаткувати дискусію щодо того, як ми плануємо віддавати позичене. Вочевидь, щоб у майбутньому обслуговувати борг, маємо піти одним із двох шляхів: або підвищувати податкове навантаження, у чому, на думку експерта, немає жодного сенсу, бо бізнес знову масово повертатиметься «в тінь», або обрати шлях переговорів із кредиторами про списання бодай частини узятих позик.

Наталя Микольська одним із недопрацювань 2023 року назвала те, що в Україні ще повноцінно не працюють схеми страхування внутрішніх та іноземних інвестицій.

«Поміж причин – проблеми у співпраці з міжнародними фінансовими інституціями. І не впевнена, що в цьому є вина українського уряду. Йдеться, радше, про досить повільний рух та забюрократизованість фінансових організацій, котрі пробують накладати на ситуацію в Україні свої стандартні схеми, тоді як ситуація, в якій опинилася наша країна, – далека від будь-яких «стандартів», – вважає експертка.

За її словами, зацікавленню інвесторів та поштовху в інвестуванні проєктів в Україні могли б сприяти безпосередні внески від міжнародних фінансових організацій – ЄБРР, ЄІБ, Європейського інвестиційного фонду тощо.

«Ми розуміємо, що один долар чи євро, вкладені цими організаціями зараз як інвестиція в Україну, потенційно може відкрити дорогу для інвестицій приватного капіталу в розмірі від 5 до 10 доларів або євро. Будь-які іноземні інвестиції, які приходитимуть в країну, – це питання стабілізації нашої економіки, валютного балансу. І для мене неприємним відкриттям стало те, що

міжнародні фінансові інституції не вельми активно працюють у цьому напрямі», – підсумувала Микольська.

Але змінюватися маємо, передовсім, ми самі. Наголошуючи на тому, що нинішня біда, поміж іншого, дає Україні шанс на пришвидшення економічного розвитку зі стартом масштабної відбудови, Андрій Длігач нагадує про «національну звичку» марнувати такі можливості.

«Ми, зазвичай, проїдаємо всі паростки економічного зростання. Пригадуєте, так було у 2001-2007 роках, коли ми конвертували тодішнє зростання в імпорт автівок, одягу, гаджетів та інших некритичних товарів. Так було і пізніше, щойно починалось економічне піднесення. Як не прикро, а щось подібне відбувається й зараз. Хоча і не у таких масштабах: незважаючи на те, що кількість імпортованих автівок зросла, активізується імпорт одягу, «споживацтво» поки що повною мірою не повернулося. Хотілося б застерегти й від його повернення у майбутньому», – наголосив економіст.

І для цього не обов’язково якось штучно обмежувати споживання українцями імпортних товарів. Важливо змінювати баланс на користь експорту. Треба шукати можливості продажу за кордон товарів із доданою вартістю, що, поміж іншого, потребуватиме й менших логістичних витрат, ніж транспортування мільйонів тонн сировини.

Ще одне недопрацювання, за словами Длігача, – відсутність комплексної стратегії економічного розвитку, про необхідність якої в Україні говорять уже не перший рік.

«А за відсутності стратегії складно щось реалістично прогнозувати. Прогнозувати має не той, хто «розбирається в темі», а лише той, хто управляє. Якщо ми не управляємо розвитком подій, то навряд чи й зможемо щось точно спрогнозувати», – вважає економіст. Як приклад він навів майбутні вибори у США, про які в Україні цього року багато говорили, але вплинути на перебіг яких Україна насправді не може.

Натомість країна спроможна навіть в умовах воєнної невизначеності зробити неординарні кроки, які допоможуть пришвидшити темпи економічного розвитку вище порогу у 5% і принаймні досягнути показника у 7-10% щорічного повоєнного зростання ВВП. Про бачення таких кроків, висловлені експертами і під час згаданого обговорення, і на інших дискусійних майданчиках, – в одному з наступних матеріалів Укрінформу, який ми вже для вас готуємо.

Владислав Обух, Київ