Надія Бігун, заступниця міністра економіки

У новому стрімі Василя Самохвалова йшлося про українську економіку, її розвиток та переробну галузь як, мабуть, один із основних драйверів економічного зростання. Надія Бігун, заступниця міністра економіки України добре знається саме на цьому напрямку, тож розповіла, як вдалося збільшити у 2023 році обсяги внутрішнього валового продукту на 5%, на що буде орієнтуватися економіка України у найближчі роки, чому розвиток саме переробної галузі має бути новою економічною філософією і наскільки вдасться Україні конкурувати на європейському ринку.

МАЙБУТНЄ – ЗА ТЕХНОЛОГІЯМИ ТА ДОДАНОЮ ВАРТІСТЮ

- За попередніми оцінками Міністерства економіки, обсяги внутрішнього валового продукту в 2023 році збільшилися приблизно на 5%. Наскільки ці попередні оцінки вже стали реальними? Чому і як це вдалося? Що буде далі?

- Що цікаво – коли рік тільки починався, були попередні прогнози від Світового банку: зростання на рівні 1,2%. І це той випадок, коли ми наших партнерів дивуємо не тільки на полі бою. Я би сказала, бізнес український дивує своєю стійкістю, спроможністю адаптуватися до ситуації й шукати для себе навіть у цих умовах можливості для зростання. На 2024 рік закладено 5%. Але є у нас сподівання, що буде трішечки більше, тому що ми будемо докладати більше зусиль, аніж докладали в 2023 році. На цей рік закладено в бюджет майже 40 мільярдів гривень різних стимулів для бізнесу для того, щоб сфокусовано пришвидшити зростання економіки.

- Чому в нас все-таки ріст ВВП відбувся попри негативні прогнози?

- Якщо чесно, ми розуміємо, що це зростання просто на фоні падіння попереднього року відбувається. Тобто ми впали майже на 30% у 2022 році, в 2023-му – виросли на п'ять. На фоні такого стрімкого падіння ці 5% вже не виглядають настільки аж великим досягненням. Ми відштовхнулися від дна. Саме відштовхнулися, а не лягли на дно. Прогнози негативні ґрунтувалися на тому, що в 2022 році відбувалось. Відбувалися падіння, блекаути і були очікування, що в цьому році москалі будуть продовжувати знищувати нашу енергетичну інфраструктуру, так само активно бомбити цивільне населення.

А бізнес показав, що адаптувався до блекаутів, енергетична інфраструктура так само адаптувалася. Навіть після теракту на Каховській ГЕС (усі ці виклики також стосувалися насправді бізнесу й енергетики, тому що підрив Каховської ГЕС мав вплинути на генерацію). Вдалося збалансувати, вдалося зробити все можливе, щоб уникнути дефіцитів. Бізнес мав можливість працювати, це великий плюс, як і відновлення логістики. Москалі думали, що якщо вони виходять з зернової угоди, це зупинить наш експорт майже повністю через море, натомість був знайдений альтернативний спосіб. Поступово-поступово, на кінець року, обсяг експорту через транспортний коридор зростає і далі буде зростати. І це нам відкрило можливості наростити експорт порівняно з тим, що очікувалося. Також не останню роль зіграли гарна погода і висока врожайність, яку ми мали в 2023 році.

- Енергетика встояла, логістика відновлюється, є аграрії – що є драйверами, які зараз тягнуть економіку?

- Величезний драйвер – усе, що стосується потреб безпеки й оборони. Ми маємо це розуміти, ми маємо цим скористатися. Оскільки запит на товари, послуги, роботи (наприклад, на будівництві фортифікаційних споруд) тощо буде великий.

- Виробництво снарядів, дронів та виробництво бетонних конструкцій…

- Радіоелектронний захист, багато всього, що до повномасштабного вторгнення в Україні навіть не вироблялося, – починаємо це виробляти. І все ще лишається величезним викликом доступ до фінансування, зокрема, для цієї галузі. І ми намагаємося цей виклик адресувати, щоби все-таки бізнес міг знаходити ресурси, створювати нові виробничі потужності, розвивати бізнес. У цьому сенсі останні зміни, які ми зробили в програмі 5-7-9 (держпрограма «Доступні кредити 5-7-9» - ред.) – напевно, основний кредитний інструмент, який все ще є в країні.

Є величезні виклики для бізнесу, що розташований ближче до кордону з Росією. Банки не мають великого бажання фінансувати бізнеси, близькі до лінії зіткнення. У інвесторів, які потенційно могли б заходити, допомагати, вкладати гроші (в принципі, є інтереси) – теж.

Було релоковано майже 800 підприємств. Але коли ти – сфера послуг чи торгівля, то тобі просто укластися. А коли в тебе виробництво, то все стає набагато складніше. Демографія має величезний вплив на бізнес. Люди повернулися до Харкова, Херсона, попри все, і починають працювати. А натомість у західних областях дуже важко зараз знайти робочу силу за рахунок того, що там концентрується зараз бізнес і попит/пропозиція не збалансовані. Тому багато, наприклад, бізнесів евакуюються вже назад. Відтак, географія зараз, напевно, – один з вирішальних моментів.

Аграрії все ще відчувають багато тиску, проблем. Вивезти аграрну продукцію зараз дуже важко. Ситуація нерівномірна по Україні. Але виклики десь і створюють можливості. Те, що ми добровільно не робили багато років тому, бо були в зоні комфорту, зараз – хочемо-не-хочемо, а мусимо. Наприклад, рухатися в бік переробки.

- Розвиток переробної галузі має бути новою економічною філософією України, тому що саме вона дає високий відсоток доданої вартості. І частка переробної галузі України зараз становить 10,3%. Про це повідомила перший віце-прем'єр-міністр, міністр економіки України Юлія Свириденко. Що таке переробна галузь і в чому її цінність? Це означає – перейти від стану сировинної економіки в стан економіки, яка експортує готові продукти?

- Продукти, в яких є додана вартість. Готові продукти і продукти, які можуть бути використані як сировина для чогось іншого, але вони вже дорожче коштують. Так, тонна борошна коштує дорожче, аніж тонна пшениці, десь на 30-40%.

- Міністерство економіки хоче збільшити частку переробної галузі українського ВВП з 10,3% до 20-25%. А чому ви вважаєте це важливим?

- Ми стартували від 21%. Напевно, ви чули, що коли Радянський Союз лопнув, Україна була високоіндустріальною країною з великою кількістю виробництв. Переробка – це виробництво. Так от у нас виробництво в структурі ВВП було 21%, і ми поступово це втрачали, втрачали, ставали все більш аграрною сировинною країною.

- Багато хто нас за це критикував, мовляв, це тупиковий шлях розвитку.

- Напевно, відсутність стратегії, бачення, куди ми хочемо прийти згодом, воно нас зводило до того, що ми ставали більш аграрною країною. Тому що у нас величезне багатство у вигляді українського чорнозему. Наш чорнозем – це наша нафта. Ресурс, який дуже швидко можна монетизувати і отримати прибуток одразу – тобі не треба інвестувати в поля, можеш просто засіяти.

- Історія знає кілька поганих прикладів, коли люди швидко закінчували з тим, що лежало під ногами...

- Так, але ви бачите – країни, які мають щастя бути багатими на ресурси, майже всі бідні. Тому що якраз це і спотворює економічні зв'язки всередині, й створює передумови, коли той, хто отримав доступ до цього ресурсу, який його швидко збагачує, єдине, що намагається зробити – обмежити доступ до цього ресурсу для конкурентів.

Я думаю, що у нас, якщо ми хочемо вижити, інших опцій немає. Якщо ми хочемо стати країною в європейській родині, з якої людські ресурси будуть витікати в країни багатші з кращими умовами життя. Нам треба знайти можливість дуже швидко наздогнати Європейський Союз в економічному розвитку. І дуже швидко наздогнати ми можемо, тільки якщо дуже підвищимо продуктивність праці в Україні, і цю додану вартість, з якою ми створюємо собі економіку ВВП.

Тобто нам треба підвищувати додану вартість і підвищувати продуктивність. Ми не можемо цього зробити за рахунок того, що ми більше землі засіємо чи будемо просто видобувати більше корисних копалин. Це можна зробити, тільки якщо ми будемо, маючи ресурс насправді багатий, створювати більше продукції з доданою вартістю.

Її й вивезти простіше. Щоб заробити ту саму тисячу доларів, умовно, треба вивезти в три рази менший обсяг. Зараз так складаються обставини, що бізнес хоче рухатися в переробку. Але не лише агропереробкою маємо обмежуватися. Нам однозначно важливе машинобудування, тому що без машинобудування ми ніколи не станемо індустріальною країною, й у нас багато для цього є. У нас є достатньо розвинені машинобудівні підприємства: техніку, комунальну техніку для власних потреб ми виробляємо. Машинобудування оборонне – теж галузь достатньо перспективна, якій є, ми бачимо, куди розвиватися. Нам треба думати вже про галузь будівельних матеріалів. Ми ж розуміємо, що буде велике будівництво, велике відновлення, і ми маємо величезний обсяг потреб.

ЧИ БУДУТЬ ГРАНТИ ВІД УРЯДУ ТА ІНВЕСТИЦІЇ ВІД ЄВРОПЕЙЦІВ

- За інформацією Мінекономіки, з початку дії урядової програми «Є робота», за якою можна отримати гранти для започаткування або розвитку переробних підприємств, було видано 482 гранти на загальну суму 2,5 мільярда гривень. Це мало, багато? Які висновки?

- Це був такий собі експеримент, який почався в 2022 році влітку. І до цього у нас такої широкої практики масових грантових програм від держави не було. Тут ми дивилися десь більше на досвід найближчих країн. У Польщі, наприклад, такі програми регулярно стимулюючі є і вони працюють достатньо ефективно. Ми ставили за мету вже в 2023 році видати понад 750 грантів, трішечки менше видали.

Коли програма стартувала, там була вимога, що 30% грошей інвестує заявник, 70% інвестує держава. Треба розуміти, що будь-яка державна програма – певна бюрократія. Треба подати заявку в Дію. Дія потім перевіряє за певними критеріями, передає банку-партнеру. Банк-партнер перевіряє вже за своїми механізмами, робить співбесіду, дивиться на бізнес-план, рахує бали – і ми відбираємо. Не всіх, тільки тих, хто від певного балу і вище набрав.

В 2022 році 10% заявників отримували грант. Дуже багато заявок. І в 2023 році було вже одразу закладено при старті програми, що ми змінимо це співфінансування, було 30 на 70, а стане 50 на 50. І ми очікували, що заявок стане суттєво менше. Але так не сталося. Заявок і зараз набагато більше, ніж ми виділяємо грошей. А конверсія підросла десь до 30%. І ми інвестуємо в навчання. Є Дія, портал, на якому можна знайти інструкції, як подавати заявку, і навіть звернутися за консультаціями. Й онлайн можна питання задати. І на цей рік ми хочемо дати 1000 таких грантів, тобто ми будемо далі інвестувати в зростання. Дуже важливо, щоб бізнес повірив – це дійсно працює. І мета цієї програми, – зокрема, навчити бізнес взаємодіяти з фінансовими установами, отримувати фінансування під проєкти.

- Хто ці люди, які найчастіше отримують гранти?

- Майже 40% – аграрії в цій програмі. Близько 14% – деревопереробка, а далі легка промисловість, швейне виробництво, потроху різного. 25% учасників програми відкрили виробництво, до цього вони не мали його.

Цього року впроваджуємо низку заходів, націлених на стимулювання переробки. Ми запроваджуємо програму компенсації вартості сільгосптехніки українського виробництва. Ця програма існувала кілька років тому. З початку війни зупинилася, але ми побачили, що вона дуже непогано спрацювала. Ми стимулюємо кінець ланцюга, але цей стимул фактично збільшує обсяги виробництва в усьому ланцюгу. Аграрій купує техніку, більше техніки виробляється. Відповідно, на цю програму закладено мільярд гривень на цей рік, компенсація – 25%. І будемо мати приблизно на чотири мільярди виготовленої української техніки сільгоспвиробництва.

- Ну, тоді перейдемо до більш скептичних питань. Євросоюз ставить вищі мита для української переробленої продукції. Тобто пшениця українська – так, а борошно – ні?

- Ну, по-перше, зараз мит немає, у нас безмитна торгівля з Євросоюзом, сподіваюся, що продовжимо цей режим. А друге – ми все одно рухаємося в бік єдиного ринку, і це питання часу, тому ці всі речі будуть переграватися. Тут інший виклик: Україна – аграрна країна, Польща – аграрна країна, дві аграрні країни претендують на один ринок, і, напевно, це буде створювати весь час нам напругу. Треба шукати рішення, вже про них думати, тому що це точно буде на заваді вступу в Євросоюз, і точно буде створювати весь час нам певні проблеми. Але європейський ринок буде відкриватися до українських продуктів, вони будуть, напевно, рухатися квотами. Будуть економічні інструменти працювати. Європейський Союз не покриває всі свої потреби, це величезний ринок, який імпортує чимало. Зараз світ розвертається від Китаю в інший бік, і всі країни цивілізованого світу розуміють, що їм треба себе убезпечити від ланцюга постачання, який Китай може в якийсь момент перекривати. Тому вони будуть поступово в своїх політиках впроваджувати стратегії економічної незалежності від країн, які потенційно можуть бути недружніми.

Будемо торгувати і борошном, і зерном, просто ця частка має зменшуватися. Структура економіки має ставати більш складною, маємо переходити в продукти з доданою вартістю. Важливий момент, який забезпечує сталість нашої економіки – коли в нас є багато невеличких, середніх (бізнесів – ред.), які спроможні торгувати, бути конкурентоспроможними на зовнішніх ринках, створювати високомаржинальний продукт, платити конкурентні зарплати і навколо себе як би підтягувати громади, в яких вони існують.

- Чи є якісь країни, які можуть бути модельними для нас? Наскільки досвід Польщі може бути релевантним для нас?

- Я думаю, що не має бути в нас однієї якоїсь країни, на яку би ми мали орієнтуватися, ми ж розумні люди, ми маємо з усіх країн подивитися і взяти найкраще, що для нас підійде, і використати на свою користь. У ЄС кожному новому члену передбачається програма, яка би могла підтягнути економіку цієї країни до рівня європейської, щоб розриву не було. Для Євросоюзу, для його стійкості дуже важливо, щоб не було великих розривів в економіках і в рівні життя серед країн. І поляки якнайкраще скористалися тими програмами, які передбачали покращення економічного клімату, і нам цьому точно треба навчитися. Нам тут треба прокачуватися багато, тому що є багато примітивних, дуже простих проблем, як мова, вміння вести бізнес по-білому, мати всю звітність згідно з міжнародними стандартами.

Мені, наприклад, дуже подобаються концепції, які працюють у Нідерландах. Нідерланди – країна дуже маленька, але велика складовою аграрною. Вони розвиваються не шляхом конкуренції, а шляхом кооперації. Якщо ми говоримо, наприклад, про кооперацію з тією ж Польщею: Польща – в дуже агресивній позиції і вона конкурує як усередині країни, так і з сусідами. В Україні так само, у нас ще не вистачає довіри, нам не вистачає взаємоповаги для того, щоби більше кооперуватися, аніж конкурувати. Але мені б хотілося ще за життя побачити, що в нас усередині країни процеси, які вибудовуються в економіці, ґрунтуються більше на кооперації. І нам ця кооперація з іншими країнами могла би бути дуже корисна. Ми могли би набагато швидше розвиватися, якби ми могли використати технології, які там вже є. Хотілося б, щоб ми кооперувалися, щоб у нас було багато спільних підприємств з європейськими компаніями.

- Ми розуміємо, що великі структурні зміни можливі будуть завдяки великим інвестиціям. Але великі інвестиції сюди поки не підуть, тому що є питання безпеки. Наскільки ви вірите в те, що зараз можуть зайти великі інвестиції, чи все-таки це питання – після перемоги?

- Думаю, що ми маємо перш за все розраховувати на власний бізнес. Європейці ще до нас приглядаються. Вони не дуже розуміються, як тут бізнес вести, і ніхто прямо з грошима стояти не буде, якщо не знайде локального партнера. Тому, перш за все, залучення інвестицій буде залежати від активності наших бізнесів. Вони будуть свої гроші інвестувати, вони будуть знаходити партнерів, які будуть готові з ними разом інвестувати.

Чи будуть якісь великі проєкти? Ну, щось буде й зараз. Щось грандіозне, якісь суперпрожекти – напевно, до перемоги не буде. Цього року, напевно, номер один питання, яке буде стояти перед бізнесом – доступ до кордону і можливість перетнути кордон. Сюди завезти сировину, туди вивезти продукцію. Поки такі питання будуть стояти, це буде дуже стримуючий фактор. Це те, що реально і застрахувати важко, і впливати на це важко. Але, з іншого боку, ми вже маємо до цього готуватися, тому що є величезна енергія для великих проєктів. Якщо ми зараз не сформулюємо бачення, куди ми хочемо рухатися, і не збудуємо стратегії на рівні держави, на рівні партнерів, – ми не зможемо це скомунікувати.

Василь Самохвалов

Фото: Тарасов Володимир