Як налагодити самовідновлювальну модель розвитку

Задача України – це тримати в активі опції зовнішньої підтримки, але базуватись при цьому на власній самовідновлювальній моделі розвитку.

Що означає самовідновлювальна модель? Це досягнення ефекту мультиплікатору для внутрішніх ресурсів та ефекту акселератора під час збільшення темпів розвитку. Класичний приклад: одна гривня внутрішніх ресурсів має перетворюватись на п’ять гривень додаткового валового продукту, який у свою чергу приноситиме півтори гривні додатковий податкових надходжень. Про це в експертній оцінці у Facebook пише український економіст, фінансовий аналітик Олексій Кущ.

Але для створення такого ефекту необхідне запровадження моделі державно-приватного партнерства, в рамках якого держава забезпечує захист, гарантії, права власності, чесні суди, стимули розвитку, а бізнес – ефективність досягнення цілей розвитку (максимізація позитивного ефекту та мінімізація витрат дефіцитних під час війни ресурсів одночасно).

Ефективна держава та Захищений власник – ось наріжні камені цієї політики.

І саме ця політика має дати відповідь на стратегічне питання – чи здатна економіка України вижити без фінансової допомоги США?

І починати тут треба з відновлення справедливості відносно тих підприємців, які у 2014-2015 роках попали під «каток» «вторинного перерозподілу капіталу».

Нагадаю, первинний розподіл капіталу у нас відбувся під час приватизації у 90-ті роки.

А вторинний – це сумнозвісний банкопад «імені Гонтаревої», коли разом із декількома банками-помийками було ліквідовано десятки платоспроможних банків, у яких виникли тимчасові проблеми, пов’язані із тодішньою кризою.

Внаслідок цієї політики, економічні активи знищених банків на сотні мільярдів гривень були розподілені між «новими» власниками, багато з яких належали до тодішніх політичних еліт.

Це був час раптового збагачення з одного боку та втрати економічного потенціалу – з іншого.

Адже розпродані Фондом гарантування вкладів за копійки, іноді за 5% від номіналу активи, опинились у тих людей, які просто використовували їх як дешеву здобич.

За даними НБУ, ця «очистка» коштувала країні до 36% ВВП.

Але деякі активи ще не знищені. Більше того, навіть під час війни їх справжні власники готові інвестувати свої кошти у процес повернення таких активів до економічного обігу.

Чи не єдиним вцілілим острівцем з часів «вторинного розподілу капіталу» залишився Укрінбанк, який всі ці роки доводить у судах несправедливість ухвалених за часів Гонтаревої щодо нього рішень.

Тоді нищили всі неугодні банки, використовуючи стандартні методи і процедури без врахування особливостей кожної фінустанови, адже на кожній фінустанові була завʼязана інфраструктура бізнесу і економіки в цілому. Наприклад, Укрінбанк обслуговував значну частку зарплатних проектів у ті часи.

Зараз ФГВФО бажає повернути кошти бюджету держави і виплатити компенсації вкладникам за рахунок продажу активів банку за ціною лише 5%-7% від їх реальної ринкової вартості. Це крапля в морі в порівняно з тим, якщо вдасться перезапустити роботу банку: тоді його активи зможуть згенерувати в десятки разів більше.

Вкладниками банку є іноземні інвестори, зокрема з США, для яких повага до приватної власності є маркером цивілізованості країни.

Звичайно, багато хто і зараз хоче зробити «чорну п’ятницю» з розпродажі активів банку через систему ФГВФО, продавши їх за 5% від номіналу.

Але набагато корисніше відновити банк разом із активами і зобов’язаннями, тим більше, що власники готові здійснювати додаткові інвестиції у відновлення роботи банківської установи.

Це може стати першим успішним кейсом державно-приватного партнерства під час війни.

Кожна життєздатна система має зберігати в своїх «заводських налаштуваннях» опцію автономного виживання.

Зовнішня підтримка в цьому контексті тоді сприймається не як апарат «штучної нирки», без якого неминуча смерть організму. А як додатковий фактор успіху, який зменшує втрати і прискорює досягнення кінцевої мети.

Таким чином, зовнішня допомога не перетворюється на фундаментальну основу буття. Цією основою залишається внутрішній потенціал.

Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик

Джерело: Facebook