Як українському бізнесу стати конкурентним на ринку ЄС

Окрім фінансування та технічної модернізації, перед вітчизняними підприємцями стоїть безліч інших викликів

Приєднання України до Європейського Союзу відкриє для вітчизняного бізнесу необмежений доступ до одного з найбільших за обсягами та платоспроможністю ринків у світі. Але це не означає, що на наших підприємців там чекатиме «тепла ванна». Місце під сонцем на цьому конкурентному ринку, як показують протести польських фермерів та перевізників, треба завоювати, довівши, що твоя продукція якісна, доступна, та ще й відповідає сучасним європейським запитам на органічність, екологічність, низьку енергоємність тощо.

Годі й сподіватися, що в перший же день після вступу країни до ЄС українські товари миттєво заповнять полиці європейських магазинів. До цього треба ретельно та довго готуватися. Причому, вже зараз та усім. Як бізнесу, так державі й споживачам, адже іншим наслідком економічної інтеграції стане також вільний доступ європейських товарів на наш ринок.

«ЄВРОПЕЇЗАЦІЯ» УКРАЇНСЬКИХ ЗАКОНІВ, НОРМ, СТАНДАРТІВ ТА ПРОДУКТІВ

Одне з ключових завдань у межах економічної інтеграції України з ЄС – адаптація нашого законодавства, регуляторної й дозвільної систем до європейських стандартів та правил.

Ще до отримання у червні 2022 року статусу кандидата на вступ до ЄС Україна адаптувала майже 70% законодавчих актів, правил, стандартів та норм Євросоюзу. Йдеться про тисячі документів. Але залишається ще майже 30 тисяч норм, які належить імплементувати до моменту підписання угоди про вступ до ЄС. Маємо непросте завдання, і зволікати з його виконанням в очікуванні до «після війни» не варто.

Необхідні для адаптації кроки нині активно обговорюють із партнерами як на рівні урядових та дипломатичних структур, так і бізнес-асоціацій. Важливою у цьому зв’язку стала нещодавня участь представників бізнес-спільнот країн-кандидаток на вступ до ЄС у конференції Eurochambres із розширення Євросоюзу. На форумі, зокрема, презентували результати дослідження про перспективи та виклики, які стоять перед національними бізнесами у процесі євроінтеграції.

Примітно, що більша частина завдань стосується не стільки європейської бюрократії, як самих претендентів на членство в ЄС. Причому, необхідні кроки вони мають зробити вже зараз, не чекаючи старту офіційних перемовин про приєднання (Україна, як відомо, розраховує, що переговорну рамку європейські партнери нададуть їй у червні цього року, – авт.).

Водночас імплементація європейських правил та норм у вітчизняне законодавство не означає, що ми повинні повністю змавпувати нормативно-правову базу ЄС. Натомість маємо враховувати власну специфіку, пов’язану із традиціями, культурою споживання, особливостями ринку праці тощо.

Певні відмінності існують навіть в національних законодавствах «старих» членів Євроспільноти. І це вже завдання самого бізнесу – виходячи на ринок конкретної країни Європи, враховувати не лише загальноєвропейські правила і стандарти, а й особливості її національного юридичного поля.

“Поміж основних викликів – недостатність інформації про зміни в законодавстві, про його застосування на практиці, особливо при виході на європейські ринки. Компаніям потрібна підтримка для підготовки українського бізнесу до роботи за правилами ЄС, підвищення відповідності галузевим стандартам та законодавчим й регуляторним актам для виходу на ринок ЄС”, – наголошує в коментарі Укрінформу заступник міністра економіки Віталій Кіндратів.

Приміром, зі східноєвропейськими сусідами тут у нас багато спільного, а ось споживачам у Північній Європі більшість наших продуктів, як-то кажуть, «не заходять». Тож на масовий продаж харчів за нашими традиційними рецептурами в цих країнах годі й розраховувати. Те ж стосується й деяких промислових товарів. Отже, у кращому випадку наш бізнес розраховуватиме на нішеві постачання, спрямовані на задоволення потреб мігрантів з України та сусідніх держав. Або ж підприємець може спробувати змінити рецептуру, споживчі якості чи технічні характеристики продукції з урахуванням місцевих особливостей. Але у такому разі перед ним постане не менш складне завдання: тривала сертифікація за європейськими правилами, а потім – просування свого бренду на нових ринках. А це – дорого і, зважаючи на споживчий консерватизм європейців, а також подекуди радикальний протекціонізм національних урядів, малоефективно.

Хоча досвід деяких вітчизняних компаній свідчить: попри ці труднощі, вдалий маркетинг української продукції можливий не лише у східноєвропейських країнах, а і в Центральній та частково в Південній Європі – надто там, де велика концентрація українських мігрантів.

«НЕВІЛЬНА» УКРАЇНСЬКА «АГРАРКА» НА ВІЛЬНОМУ ЄВРОПЕЙСЬКОМУ РИНКУ?

Тепер про протекціонізм, без якого не обходиться в жодній країні Європи. Своєрідною «притчею во язицех» є, приміром, ставлення до національного продукту у Франції. Зайти в цю країну з будь-якою «аграркою», за висновками експертів, майже нереально. Французи споконвіку орієнтуються переважно на продукцію, вирощену своїми фермерами та виготовлену місцевими виробниками. Тому, захищаючи їхні інтереси, французький уряд всіляко обмежує доступ на внутрішній ринок сільгосптоварів з інших країн. І стосується це не лише постачальників з-за меж ЄС, а й із держав-членів Євросоюзу. Причому, якщо цього не вдається зробити через мита й нетарифні обмеження, то починає діяти національний прагматизм французів, котрі є прикладом патріотизму “до глибини своєї кишені”.

«Аграрне лобі у Франції найпотужніше, порівняно з усіма країнами Європи. Будь-який французький уряд завжди дослухатиметься до того, що кажуть фермери. Інакше ті приїдуть на Єлисейські Поля й вивернуть вантажівки гною чи чогось подібного. Фермери у Франції справді ніби возносяться над усіма іншими категоріями громадян. І це стосується будь-чого, що привозять з-поза меж ЄС. Подібне ставлення навіть до виробників-сусідів: Німеччини, Бельгії, Нідерландів, Іспанії. Це свого роду національна політика», – констатує у коментарі Укрінформу експертка з аграрних питань Марія Колесник.

Пересічні французи завжди готові платити більше за французький продукт. Натомість все імпортне для них – апріорі товари низької якості.

Для України та українського бізнесу це важливо враховувати, наприклад, у торгівлі буряковим цукром. Оскільки французи, які є найбільшими виробниками цукру в ЄС, хочуть і надалі диктувати умови на величезному європейському ринку цукру.

«У нашому просуванні до ЄС, вважаю, найбільш складними в аграрному секторі будуть перемовини саме із Францією. Адже це – аграрний центр Європейського Союзу, який забезпечує значну частину європейського виробництва зерна, цукру, іншої продукції. Фактично, в усіх агросегментах Франція має дуже потужне виробництво», – додала Колесник.

Після того, як наші сусіди, зокрема поляки, взялися системно блокувати не лише постачання на свої ринки, а й транзит української агропродукції, дедалі частіше в Європі лунає думка про те, що однією з важливих передумов європейської інтеграції України мають стати обмеження для її сільськогосподарського сектору. Прагматична Європа вчергове доводить: коли на кону власний прибуток і спокій свого виробника (він же – виборець), навіть найдемократичніші та найліберальніші політики забувають про правила вільної торгівлі, чесну конкуренцію та інші подібні цінності.

Минулого тижня, нагадаємо, представники держав-членів Європейського Союзу домовилися ще на рік призупинити дію імпортних мит та квот на український агроекспорт до ЄС. Але при цьому вирішили посилити захисні заходи через квотування для окремих українських продуктів, таких як птиця, яйця, цукор, овес, кукурудза, крупи та мед. Єврокомісія зобов’язана запровадити тарифні квоти, якщо імпорт цих товарів до ЄС перевищуватиме середні обсяги постачань у другій половині 2021-го та упродовж 2022 і 2023 років. Також Європа посилює контроль за імпортом українського зерна, зокрема пшениці. Очікується, що угода діятиме з 6 червня 2024 року.

«Нагадаю, у 2022 році нам призупинили тарифні квоти, які діяли в межах Угоди про асоціацію. Але цього разу преференції вирішили обмежити граничними обсягами імпорту для низки агротоварів, які європейські фермери вважають «чутливими» для себе. Тобто при перевищенні цих обсягів, ЄС повертає дію квот із митними тарифами відповідно до Угоди про асоціацію. Про додаткові ж обмеження не йдеться», – пояснює в коментарі Укрінформу президент Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Алекс Ліссітса.

Звісно, Україна втратить частину валютної виручки. Експерти підрахували, що навіть при поміркованому застосуванні європейцями передбачених захисних механізмів за рік наша країна може втратити від 315 до 330 мільйонів євро, а то й більше.

Причому, за висновками впливового видання Politico, ці тимчасові захисні механізми проти нашого агроекспорту у процесі переговорів про євроінтеграцію можуть перерости у постійні секторальні обмеження для української «аграрки». Які, не виключено, й стануть предметом торгу для вступу України до ЄС.

Депутат Європарламенту від Польщі Анджей Галицький каже, що у підсумку взагалі має йтися про окремі правила регулювання відносин між ЄС та Україною у сільськогосподарській галузі. Тобто, Україна повинна заздалегідь знати, в які країни Євросоюзу доступ її агропродукції буде обмежений, а в які й зовсім закритий, та беззастережно прийняти ці правила, поступившись інтересами свого аграрного сектора. Зрозуміло, що ці ідеї – ще не остаточне рішення Євроспільноти, але, вочевидь, Україні доведеться у процесі переговорів іти на певні поступки.

При цьому очевидно, що безперешкодне надходження української сільгосппродукції на ринки ЄС, з одного боку, зміцнить позиції Європи на глобальному ринку у, а з іншого – призведе до посилення конкуренції на єдиному європейському сільськогосподарському ринку та так чи інакше сприятиме його трансформації.

“Хоча повноцінне членство України в ЄС й означає, поміж іншого, відсутність будь-яких обмежень на торгівлю, оскільки країна має стати невід’ємною частиною внутрішнього ринку Євросоюзу, де тарифні чи нетарифні бар’єри не допускаються. Однак ми, на жаль, живемо у складні часи, коли популізм та протекціонізм беруть гору над нормами та здоровим глуздом. Європейські агроасоціації мають потужний лобістський вплив. З огляду на це, ми не можемо виключати жодних несподіванок на передвступних переговорах”, – вважає Ліссітса.

Нашій же країні, за словами генерального директора Спілки підприємців, малих, середніх та приватизованих підприємств України Вячеслава Биковця, важливо оперативно реагувати на будь-які виклики, пов’язані з можливими непорозуміннями у відносинах із західними сусідами. А ще краще – грати на випередження, передбачати проблеми й запобігати їх виникненню.

“Ситуація із Польщею, Словаччиною та Угорщиною демонструє, що насправді проблеми, котра нібито стала приводом для блокування руху вантажів, іноді може й не бути. Але маховик протистояння (безумовно, кимось штучно розкручуваний) набирає обертів. При цьому українська сторона, як на мене, досить пізно артикулювала це й не завжди оперативно доносила до партнерів відповідну інформацію”, – каже гендиректор Спілки підприємців у коментарі Укрінформу.

Натомість бізнес, за його словами, більш мобільний. Звісно, саме бізнес, передовсім, потерпає від обмежень, але ж страждає й національна економіка...

“Проте, позиція чиновників при цьому не завжди зрозуміла, хоча від них дуже багато залежить. Адже не завжди підприємець – юридична чи фізична особа, – може вирішити ті проблемні питання, які залежать від урядових структур”, – підсумовує Биковець.

МИТНИЙ, ТРАНСПОРТНИЙ ТА ПРОМИСЛОВИЙ «БЕЗВІЗИ» – ЯК КАТАЛІЗАТОР ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Отже, якщо довкола аграрного питання під час переговорів між Україною та ЄС, вочевидь, ще доведеться переламати купу списів, за багатьма іншими напрямами сторонам вже вдалося досягнути прогресу. Певним чином сприяла цьому і наша нинішня велика біда – війна. Мова про спрощення митних та логістичних процедур й технічного регулювання. Це те, що по простому називають митним, транспортним та промисловим «безвізами».

Як відомо, уже під час повномасштабної російської агресії, 1 жовтня 2022 року, Україна приєдналася до Конвенції про процедуру спільного транзиту (NCTS). Наш бізнес отримав можливість міжнародного переміщення товарів з 35 іншими країнами-учасницями (більшість – члени ЄС) за одним транзитним документом. Такий підхід прискорює проходження митних формальностей на кордоні та зменшує витрати підприємств. За даними Міністерства фінансів, торік завдяки дії домовленостей було оформлено 41 тисячу транзитних декларацій. Це – десятки мільйонів гривень, заощаджених українським бізнесом.

А завдяки Угоді про лібералізацію вантажних перевезень між Україною та Євросоюзом (транспортний безвіз) торік наш експорт вантажівками зріс на 30% порівняно із 2021-м. Нагадаємо, в червні 2022 року Україна та ЄС підписали цю угоду терміном на один рік. У 2023-ому її дію продовжили до цьогорічного червня. Тож важливим завданням для української влади є нова пролонгація документа.

Але наприкінці минулого року, після того, як деякі наші європейські сусіди почали блокувати рух вантажівок через кордони, й тут, подібно до ситуації з постачанням агропродукції, виникли серйозні проблеми. Загалом Європа, схоже, налаштована на продовження дії угоди. Проте деякі держави-члени ЄС наполягають на внесенні до неї окремих змін, проєкт яких узгодила Єврокомісія. Головне для України зараз – домовитися, щоб до остаточної редакції документа не внесли радикальних вимог про відновлення системи дозволів для українських водіїв – дискримінаційного кроку, на якому під час протестів наполягали, зокрема, польські перевізники.

Підписання Угоди про оцінку відповідності та прийнятність промислової продукції (ACAA), так званий «промисловий безвіз», сподіваємося, – справа найближчих місяців. Це взаємне визнання сертифікації продукції. “Зараз наші товари, що сертифіковані за українськими стандартами, при експорті до ЄС мають проходити там повторну сертифікацію. Це довго, дорого і є нетарифним торговим бар’єром проти української продукції, що обмежує наш експорт. Промисловий же “безвіз” забезпечить взаємне двостороннє визнання органами сертифікації ЄС та Україні сертифікатів, виданих обома сторонами», – пояснює в коментарі Укрінформу заступник голови комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський.

Промисловий безвіз у межах ЄС поширюється на 27 груп товарів. Але для України на першому етапі його планують запровадити лише у трьох пріоритетних галузях: машини, низьковольтне обладнання та електромагнітна сумісність. Далі перелік товарних груп поступово розширюватимуть.

“Підписання Угоди АСАА сприятиме спрощенню торгівлі, відновленню економіки, зростанню конкурентоспроможності української промислової продукції як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках, залученню інвестицій. Українські виробники отримають нові бізнес-можливості в ЄС і за його межами, а споживачі – якісну та безпечну продукцію, вироблену за сучасними технологіями”, – наголошує заступник міністра економіки Віталій Кіндратів.

За оцінками експертів, укладання Угоди АСАА скоротить експортні витрати України на постачання такої продукції на 4,9%, а витрати на імпорт – на 2,3%.

Звісно ж, передумовами успішної конкуренції українського бізнесу з європейським на його “полі” – себто, на ринку Євросоюзу, – стане також залучення в нашу економіку інвестицій, технічна модернізація та зменшення енергоємності виробництв, підвищення кваліфікації кадрів та продуктивності праці. Про це, а також про приклади вдалої роботи вітчизняного бізнесу на європейських теренах – у наступних публікаціях Укрінформу.

Владислав Обух, Київ

Перше фото: Depositphoto