1000 днів санкцій: чому Росія й досі заробляє мільярди на війну
Серед нагальних санкційних потреб - зміна механізму обмеження нафтових цін, блокування тіньового флоту та заходи проти Росатома
Можливості посилення міжнародних санкцій проти держави-агресорки та шляхи запобігання обходу обмежень обговорювали минулого тижня в Києві. Ключовий висновок учасників спеціалізованої пресконференції «1000 днів під тиском обмежень: успіхи та провали санкцій проти Росії з початку Великої війни. Як тиск посилити?», уповноваженого із санкційної політики та членів Ради громадськості з питань санкцій – завдяки обмеженням путінський режим дійсно втратив сотні мільярдів доларів. Проте він усе ще заробляє достатньо для ведення кривавої війни. Головні причини – нерішучість міжнародної спільноти в поширенні обмежень на всі критичні для російського експорту галузі, слабкий контроль за дотриманням санкційних режимів, збереження юридичних лазівок, завдяки яким РФ та її партнерам вдається обходити санкції, мінімізуючи їхній вплив. Тож Україна пропонує партнерам нові підходи до санкційної політики.
МІЖНАРОДНІ САНКЦІЇ: НАСЛІДКИ Є, АЛЕ РЕЗУЛЬТАТ ДАЛЕКИЙ ВІД БАЖАНОГО
Серед ключових успіхів санкційної політики за майже три роки повномасштабної війни уповноважений Президента України з питань санкційної політики Владислав Власюк назвав передусім впровадження Євросоюзом нафтового ембарго проти РФ.
«Донедавна ніхто не міг навіть подумати, що ЄС відмовиться від російської нафти. Але це сталося. Хоча й не без нюансів – маю на увазі збереження постачань трубопровідної нафти, яку деякі партнери продовжують закуповувати. Вважаю, що абсолютно справедливо і чесно буде далі переконувати партнерів та друзів у тому, що від російської нафти треба відмовитися повністю», – наголосив Власюк.
Другим успіхом політики санкцій проти агресора, за його словами, є формування спільноти, що протидіє надходженню до Росії критичних компонентів. Наприклад, до повномасштабного вторгнення РФ в Україну та навіть упродовж перших місяців війни через Об’єднані Арабські Емірати Росія отримувала такі компоненти на сотні мільйонів доларів.
«Тепер, за даними ОАЕ, такі постачання повністю зупинені. І якщо раніше в їхньому списку критичних компонентів, що підлягають посиленому експортному контролю (мікрочипи, електроніка тощо), було 20 позицій, то тепер вони зрівнялися з іншими партнерами, розширивши перелік до 50 позицій. Тож тепер цей список працює у багатьох країнах, включно з Південною Кореєю, Таїландом, Малайзією. Тобто вдалося приєднати дуже багато партнерів до Єдиного списку товарів, які мають критичне значення для ВПК терористичних режимів», – деталізував Власюк.
Стосовно індивідуальних обмежень позитивом, на його думку, є розширення санкційних списків на різні категорії осіб, зокрема, на олігархів та інших близьких до Путіна росіян. Такі санкції також болючі, а можливості їх посилення ще не вичерпані.
За словами Власюка, наслідком стало просідання російської економіки: інфляція, стагнація в авіабудуванні, машинобудуванні та проблеми в деревообробній промисловості. Суттєво вплинуло на стан економіки агресора й замороження суверенних активів РФ на 300 мільярдів доларів.
«Росія їх фактично втратила, з ними попрощалися. Те, що вони не конфісковані, – це інше питання. Проте для РФ ці гроші вже третій рік не доступні. І це тільки основні речі, про які говоримо за підсумками тисячі днів війни. Безумовно, цього недостатньо. Та якби в перші дні повномасштабного вторгнення нам сказали, що такі санкції буде впроваджено, ми, мабуть, би не повірили», – наголосив Власюк.
Але, і з цим погодилися всі учасники пресконференції, ще залишається чимало чинників, які ослаблюють санкційну політику. Поміж них – проблема тіньового танкерного флоту, продовження купівлі деякими європейцями трубопровідної нафти та проблема російського СПГ (скрапленого природного газу). Також багато міжнародних бізнесів досі працюють у РФ, санкціями не охоплені цілі галузі російської економіки. Завдяки цьому агресор отримує ресурс для ведення тривалої війни.
Приміром, тільки на експорті сирої нафти РФ щомісяця заробляє до 20 мільярдів доларів. Як наслідок – лише прямі витрати на воєнні потреби в російському бюджеті на наступний рік передбачені на рівні 140–160 мільярдів доларів, ще стільки ж приховано в інших статтях.
«Танкерний флот – це велика проблема. Але вона стосується не лише Росії і насправді є вже давно. Мова про більш ніж тисячу танкерів, які возять і роками до цього возили вуглеводні з інших підсанкційних країн, зокрема іранську та венесуельську нафту. На жаль, тепер логіка та юридична рамка міжнародних перевезень через відкрите море не дають змоги санкціям ефективно вплинути на формування тіньового танкерного флоту», – пояснив уповноважений.
Тому важливо змінювати відповідні політики та регуляції: не керуватися лише конвенціями з морського права, розробленими в ХІХ сторіччі, а реально зрозуміти, що міжнародне право змінилося, як і виклики, з якими стикається людство.
Іншою нерозв’язаною проблемою санкційної політики експерти називають повільне внесення до міжнародних санкційних списків російських пропагандистів. Хоча у світі добре відомо про їхній деструктивний вплив і про величезну роль російської дезінформації та пропаганди в Європі та США.
«І водночас включення пропагандистів до санкційних списків дається дуже складно, багато з них досі не під санкціями. Так само не завжди вдається належно блокувати відповідні інформаційні ресурси. На жаль, партнери не завжди чітко розуміють, що пропаганда – це загальносвітова проблема», – констатував Владислав Власюк.
Роками залишається актуальною і проблема роботи в Росії іноземного бізнесу. Попри вимоги міжнародної санкційної політики, багато компаній працюють у цій країні та поповнюють бюджет агресора.
«Для мене незрозуміло, чому компанії з певних країн не виходять з російського ринку навіть після того, як інші компанії з їхніх держав потрапляють під російську націоналізацію. Приміром, італійський Ariston і данський Carlsberg, чиї активи в РФ відібрали. Водночас уряди не можуть змусити інші компанії із цих країн остаточно порвати зв'язки з Росією. І це для мене – приклад нерішучості урядів та відповідних компаній», – наголосив санкційний омбудсмен.
Найгірше, за його словами, те, що де-факто в Росії працюють кілька великих міжнародних банків і компаній, які займаються технологіями в галузі нафтовидобування. Водночас їхній вихід із РФ і втрата агресором технологій нафтовидобування дали б змогу суттєво знизити кількість та підвищити собівартість видобутку російської нафти.
Поміж прогалин у міжнародній санкційній політиці – збереження закупівель скрапленого газу з РФ.
«З початку повномасштабної агресії РФ проти України Євросоюз купив російського СПГ на 27 мільярдів євро. Причому темпи закупівель зростають. Особливо після того, як з’явилися пропозиції про остаточну відмову від цього ресурсу. З березня стануть чинними деякі санкційні обмеження, які стосуються заборони перевантаження газу з Росії в європейських портах. І тепер багато країн, особливо Франція та Іспанія, далі ударними темпами закуповують російське паливо, начебто іншого скрапленого газу на ринку немає. А насправді він є», – розповів уповноважений.
Водночас Власюк поінформував, що це питання активно обговорюють під час підготовки майбутніх санкційних рішень ЄС. Але раніше, ніж наприкінці лютого наступного року, нових секторальних санкцій від Євросоюзу експерти не очікують. Та й чи буде в новому переліку заборона придбання російського СПГ – теж питання.
Україна також активно обговорює з партнерами ситуацію з подальшою закупівлею ЄС російських металів та напівфабрикатів, продукції низки інших галузей, зокрема, абразивної промисловості (нафтовидобувальні долотні вироби). Водночас наша країна не раз пропонувала впровадити санкційні заборони на такі постачання й закрити відповідну потребу Євросоюзу нашими виробами. Український бізнес, який працює в цих галузях, готовий у достатній кількості постачати таку продукцію до Європи.
ЗАВДАННЯ – ЯКНАЙБІЛЬШЕ САНКЦІЙ ПРОТИ АГРЕСОРА: СЕКТОРАЛЬНИХ І РІЗНИХ
За словами директорки з розвитку партнерств Ради економічної безпеки України Агії Загребельської, хоча санкції й діють, не варто очікувати, що вони зупинять агресію. Санкції лише допомагають силам оборони України перемогти ворога, зменшують доступний для Москви фінансовий ресурс.
«Потрібен постійний пошук актуальних вразливих місць у військовій машині Кремля, куди можна було б натиснути. Ті вразливі місця, які є сьогодні, за пів року вже можуть бути не такими вразливими, а можуть, навпаки, “оголитися”. Тому санкції – це не статика. Для того щоб санкційна політика була максимально ефективною, необхідні не тільки калібрування і фокусування, а й синхронізація, щоб як Україна, так і її партнери разом “били” саме по вразливих секторах», – вважає Загребельська.
Одним із таких вразливих місць, за її словами, є мікроелектроніка. Росія працює над імпортозаміщенням у цій галузі. Але для цього агресорові знадобляться роки. Тож Україна та її міжнародні партнери мають сповна цим скористатися.
«І тут багато залежить від відповідальності виробників. Жоден орган не відслідкує увесь шалений рух компонентів так, як це може зробити виробник, відстежуючи власну продукцію. Водночас дотепер жодного виробника мікроелектроніки не притягнули до відповідальності за те, що його продукція опинилася в російській, іранській або північно-корейській зброї. Також маємо країни, які абсолютно свідомо заплющують очі на постачання критичних компонентів до РФ. Приміром, американські посадовці наводять статистику: 90% мікроелектроніки Росія отримує через Китай. Тому важливо працювати з такими складними юрисдикціями, як КНР», – упевнена експертка.
Йдеться і про посилення протидії закупівлі Росією виробничого обладнання та технологічних ліній. Це те, що дає змогу агресорові виробляти зброю і дефіцитні компоненти для неї, доступ до яких на міжнародних ринках Кремль втратив через санкції.
«Можемо багато говорити про те, скільки “шахедів” почала виготовляти Росія. Але неможливо збільшити виробництво, якщо не закупити великі партії верстатів. Приблизно на 70% – це верстати з країн санкційної коаліції, які надходять здебільшого через Китайську Народну Республіку (80–90% від загальної кількості)», – розповіла Загребельська.
За її словами, ми вдячні, що свого часу європейці внесли верстати в санкційний список. Але поки що під обмеження потрапляє не все таке європейське обладнання. Також є постачання верстатів з Тайваню та Південної Кореї. Щоправда, останнім часом з’явилися позитивні новини про їх скорочення – на тлі залучення до агресії проти України військових із КНДР.
Старша дослідниця Незалежної антикорупційної комісії (НАКО) Вікторія Вишнівська виокремила чотири основні напрями посилення санкцій: обмеження доступу до стратегічних ресурсів та критичних технологій, запровадження змін в енергетиці та логістиці, посилення моніторингу ефективності санкційної політики, розширення економічних санкцій проти юридичних та фізичних осіб.
«При цьому варто наголосити на обмеженні російських можливостей у видобуванні, експорті та імпорті усього, що пов’язано з мінерально-сировинними ресурсами. Хром, вольфрам, літій, багато інших металів є цінними для російського ВПК. І йдеться не тільки про експорт чи реекспорт в Росію, а й про технологію видобування, і про блокування доступу до контрактів, і про санкції проти фізичних та юридичних осіб, які пов'язані чи то з видобутком, чи з експортом або реекспортом такої продукції», – вважає Вишнівська.
Про посилення обмежень у мінерально-сировинній галузі говорила також Агія Загребельська. Причому мова як про обмеження російського експорту, так і імпорту до РФ відповідної продукції.
«Побутує думка: Росія має всю таблицю Менделєєва, тому який сенс узагалі тут про щось говорити? Однак це – елемент російської пропаганди. Вони хоч і мають такі корисні копалини, але, зазвичай, ті залягають дуже глибоко під землею. І без західних технологій, без розроблення цих родовищ, без вкладання значних ресурсів, без залучення висококваліфікованих спеціалістів дістати їх неможливо. Загалом більшістю ресурсів, які потрібні для ВПК, РФ спроможна забезпечити себе приблизно на 50%, іноді навіть менше. Решту вона імпортує», – пояснила Загребельська.
До того ж значна частина видобутих в Росії ресурсів не такі якісні, як мінерали, видобуті з родовищ інших країн. Проте і на їхньому продажу Кремль усе ще заробляє мільярди.
Водночас багато таких мінералів не перебувають під санкціями, тож продаються без жодних обмежень. Тому маємо працювати над виправленням ситуації – розширенням санкційного списку та впровадженням жорсткого контролю за дотриманням санкційних режимів.
Як про один з магістральних напрямів санкційної політики всі учасники пресконференції говорили про обмеження доступу агресора до західних технологій. І не лише критичних.
«Ми дуже часто бачимо новини про те, що в такому-то російському дроні, в такій-то ракеті знайшли обладнання, деталі, які вироблені на Заході. Не так давно ми проводили презентацію, присвячену такій історії, але пов'язаній з північно-корейською ракетою. І тоді дійшли висновку, що повністю обмежити рух мікроелектроніки, критичних технологій неможливо. Можна це ускладнити. І тут йдеться про розширення списку товарів, які підпадають під експортний контроль під час постачань до Росії. Так само – про запровадження вторинних санкцій проти країн, які реекспортують такі товари в РФ, про квотування експорту, підвищення стандартів фінансової звітності й так далі», – сказала Вікторія Вишнівська.
В енергетичному секторі, де зроблено важливі кроки проти російської нафти і нафтопродуктів та є перспективи впровадження хоча б мінімальних обмежень щодо російського СПГ, на думку експертів, фактично відсутній прогрес у впровадженні санкцій проти одного з найбільших донорів бюджету держави-агресора та лобіста російських економічних інтересів у світі – Росатома.
«Це те, що видається майже нереальним подекуди, враховуючи дуже тісний зв'язок ядерної енергетики Росії з енергетикою багатьох інших країн і, в принципі, з енергетичної системи у цілому», – констатувала Вишнівська.
Агія Загребельська погоджується: «Росатом – це аж ніяк не мирний атом. Це і постачання мікроелектроніки, і ядерна зброя, і дрони. Настільки вже багато в Росатомі сконцентровано… Він стає мультизадачною структурою, що працює виключно в інтересах Кремля. Тому сподіваємося, що партнери приділятимуть йому дедалі більше уваги».
За словами засновника StateWatch / TrapAggressor Олександра Лємєнова, Росатом – це величезна корпорація, яка об’єднує десятки різних підприємств, зокрема тих, що працюють на військово-промисловий комплекс. Водночас, попри неодноразові заклики з боку України, він роками є поза дією міжнародних санкцій.
«Усі заплющують очі, усіх усе влаштовує. Чому? Просто задумайтесь: Туреччина, Єгипет, Іран, Індія, Китай – це країни, в яких Росатом будує атомні реактори, атомні електростанції. Більшість – не дуже дружні до нас і доволі лояльні до Кремля держави. Також Росія будує АЕС в Бангладеші. А у Франції державна компанія, на яку припадає 54–56% виробництва електроенергії, закуповує російський збагачений уран. У зворотному напрямку перевозять відпрацьоване паливо. Тобто Франція також залежна у цьому від Кремля. Хоча технології будівництва АЕС в цій країні інші, ніж у Російській Федерації», – каже експерт.
Значним є вплив Росатома і на низку інших країн Європи. Так чи інакше стосується це 15 держав, що входять до ЄС. І вплинути на їхній власний інтерес у цьому випадку, за висновками експертів, на жаль, дуже складно.
Та це не означає, що Україна не повинна перманентно порушувати тему санкцій проти російського атомного монстра перед міжнародними партнерами. Адже Росатом – це не тільки про гроші (за різними оцінюваннями, він приносить бюджету РФ від 5 до 10 мільярдів доларів щороку), а й про геополітичний вплив держави-агресорки.
«Обов’язково потрібні контроль експорту енергоресурсів, блокування так званого тіньового флоту й обмеження на арктичні проєкти РФ, блокування розширення навігації РФ через контроль Північного морського шляху, блокування доступу до технологій, запровадження повноцінних масштабних санкцій проти Росатома (адже половинчасті рішення простіше обходити), оптимізація обмежень на транзит через РФ товарів, модернізація механізму цінового обмеження на сиру нафту (так званий прайс-кеп)», – підсумував завдання для формування міжнародної санкційної політики на найближчу перспективу Олександр Лєменов.
Владислав Обух, Київ