Що показала реакція Росії на смерть Раїсі: дайджест пропаганди за 20 травня
«Любов» Москви до Тегерану завершується на «шахедах».
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав фейки та наративи пропаганди за 20 травня 2024 року.
- «Емпатія» Кремля відверне від нього останніх симпатиків
- «Білий шум» щодо легітимності Зеленського скоро вщухне
- Ватикану корисно, щоб Україна вступила в НАТО
- Чому Путін не полетів на похорон «справжнього друга Росії»
«Емпатія» Кремля відверне від нього останніх симпатиків
«Хто не висловив Ірану свою підтримку чи співчуття у якійсь формі? Ізраїль. Україна. США. Тому вони перші на підозру у причетності до теракту».
Саме так реагувала пропаганда на чутки (які потім офіційно підтвердились) щодо загибелі президента Ірану Раїсі в авіатрощі. У «винуватці» записали, «крім Ізраїлю – СБУ, ГУР МО України та ІДІЛ».
НАСПРАВДІ, Москва реально ледь не благала Тегеран визнати інцидент з Раїсі терактом. Навіть американський гелікоптер Bell 212 назвала російським Мі-117. Навіть після того, як посол Ірану в РФ дипломатично заявив, що «не в курсі версії про теракт щодо гелікоптера президента Раїсі», експрезидент Росії Медведєв вперто висловлював сподівання на проведення «ретельного розслідування, яке дозволить встановити справжні причини того, що сталося».
Але Іран чітко дав зрозуміти, що не готовий проводити такі ж «ретельні розслідування» як, наприклад, Росія з терактом у «Крокус Сіті Холі». Тобто цей поріг притомності Тегеран все ж таки не переступив. А Москва цього дуже хотіла.
Травень взагалі видався багатим на пошук Москвою «українських та західних слідів». Спочатку в уявному замаху на наслідного принца Саудівської Аравії бен Салмана. Потім – в реальному – на словацького прем’єр-міністра Фіцо. Тепер – у загибелі президента Ірану Раїсі. Задум Москви – примітивно-маніпулятивний: використовувати будь-які події, навіть такі трагічні, на свою користь.
Але ані Братислава, ані Тегеран (не кажучи вже про Ер-Ріяд) на подібні маніпуляції не піддаються. Москву це дратує, і вона нервує. Зокрема й через те, що саме з її союзниками та прихильниками чомусь трапляються дійсно трагічні речі.
Але якщо у цих історіях щось і справді непокоїть Кремль, так це лише власна параноя. У ставленні до інших постраждалих жодного реального співчуття немає. Достатньо сказати, що (як і у випадку з Фіцо) офіційна реакція Москви на загибель Раїсі надійшла значно пізніше, ніж з боку інших країн, зокрема і європейських. Не здивує, якщо така «емпатія» з боку Росії врешті відверне від неї її останніх прихильників.
«Білий шум» щодо легітимності Зеленського скоро вщухне
Через загибель одного президента пропаганда не зняла зі свого порядку денного іншого. 20 травня 2024 року був заздалегідь визначений «червоним днем календаря». Все через нібито втрату легітимності президентом України Зеленським. Почала відзначати цей день Служба зовнішньої розвідки (СЗР), потім підхопила вся пропагандистська рать на чолі з Медведєвим.
СЗР випустила заяву, мовляв, «Захід вкрай стурбований падінням рейтингів українських лідерів, особливо після ухвалення закону про мобілізацію. Зеленський відчуває вразливість своїх позицій і проводить чистки напередодні завершення терміну повноважень, намагаючись позбутися «неблагонадійних».
А Медведєв написав, що «Зеленський після скасування виборів фактично узурпував владу в Україні і …це означає загибель держави, що не відбулася».
НАСПРАВДІ, ще 17 травня в Китаї Путін з приводу цієї «болючої» для Росії проблеми заявив буквально наступне: «На питання про легітимність Зеленського має відповісти правова та політична система України».
(Цю ж позицію підтвердив 20 травня і офіційний представник Кремля Пєсков).
Тобто, все. Крапка. Наришкін, Медведєв, Лавров та інша путінська обслуга (разом з українськими «інтересантами») можуть і далі «качати» цю тему, але щоб просто «забити етер».
Центр стратегічних комунікацій ще 7 травня вказав на «обмовку» Кадирова про «змусити Зеленського підписати необхідні папери». І вже тоді вдався в питання: «з ким же Кремль тоді зібрався їх підписувати, якщо, на думку Москви, з 20 травня президент не буде легітимним?».
І ось вже Путін визнав: «Для Росії питання про легітимність Зеленського має значення, доленосні документи треба підписувати з легітимною владою».
Звісно, в Москві розуміють, що іншої влади в Україні немає і не буде. Принаймні, до завершення воєнного стану. Припинення якого напряму залежить від рішення Путіна зупинити війну. Тому жодного принципового, а не медійного, значення питання легітимності Зеленського для ООН, України та її партнерів, як і для самої Росії, не має.
Можливість повернути до влади свого «легітимного» президента України Путін втратив у лютому 2022 року. Тому зараз це просто «білий шум». Який незабаром вщухне.
Ватикану корисно, щоб Україна вступила в НАТО
Звісно, усі розмови про легітимність президента України так чи інакше пов’язані з переговорами. Про їх необхідність говорять усі. 20 травня про це вчергове висловився Папа Римський Франциск, який в інтерв’ю CBS News закликав усі сторони припинити бойові дії в Україні та врегулювати ситуацію шляхом переговорів.
НАСПРАВДІ, Україна також усвідомлює, що війна завершиться переговорами. Про це заявив секретар РНБО Олександр Литвиненко. Тому, за його словами, була підготовлена і просувається формула миру президента Зеленського. «Наша позиція дуже проста і переконаний, вона буде підтримана учасниками Саміту миру у Швейцарії у червні. Це справжній дипломатичний трек, який має всі шанси сприяти досягненню справедливого миру».
А позиція України тверда і переконлива: вона потребує не перемир’я на два роки, а стійкого миру на десятиліття. І це питання безпекових гарантій, які сьогодні в Європі наявні тільки через членство в НАТО.
Литвиненко не приховує, що Україна «свідома, що вступ до Альянсу не відбудеться завтра, але вже саме запрошення охолодить багато гарячих голів у Росії. Воно сприятиме деескалації, а не стане конфронтаційним кроком. Досвід Бухарестського саміту 2008 року чітко довів – у відносинах з Путіним чітка визначеність стабілізує ситуацію, а її відсутність – провокує Росію на агресивні кроки».
І це дійсно так. Саме невизначеність Заходу щодо України і спонукає різних російських «сталіних з AliExpress» визначати стратегічні кордони Росії та озвучувати 6-річні плани по «периметру її стабільності». Тому Папі Римському, можливо, варто закликати не просто до миру у всьому світі, а щоб Україна вступила в НАТО. Тоді й мир настане. Якщо не в усьому світі, то хоча б в європейському «периметрі», де і розташовується Ватикан. Не даремно ж Москва себе «третім Римом» вважає.
Чому Путін не полетів на похорон «справжнього друга Росії»
«Чітка визначеність», про яку казав секретар РНБО України, може вирішити і ще одну психічну проблему Путіна: «перестати дурити Росію». (Принаймні, так він це називає). Востаннє ця проблема загострилася у нього в Китаї, де він знову звинуватив Захід у брехні та зриві мирної угоди з Україною.
НАСПРАВДІ, психічне захворювання, якому притаманні глибока тривала підозрілість і загальна недовіра до інших, як відомо, називається параноя.
Ознаки її Путін демонструє регулярно, з будь-якого зручного майданчика і все частіше. З початку року він вже вп’яте жаліється, що його «надурили».
Останнє загострення трапилося 28 березня, коли він заявив: «Виявляється, нас надули, тягнули вісім років, а врешті-решт просто змусили нас перейти до іншої форми захисту». До цього Путін впадав в параною: 26 січня, 9 лютого та 13 березня. Торік він лише сім разів скаржився на те, що Росію «надули»: 18 січня, 21 лютого, 14 березня, 30 травня, 13 червня, 8 липня, 4 вересня. Тобто хвороба прогресує.
Параноя дійшла вже до того, що після Китаю він не поїхав одразу до Північної Кореї (як планувалось), а повернувся до Москви.
Про політ в Тебріз на поховання президента Ірану навіть не йшлося. «Емпатія» до «Раїсі – справжнього друга Росії» (як його назвав Путін) – почалась і закінчилась на «шахедах». І подібні випадки цю параною тільки підсилюють.
Матеріал підготовлено Головною редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу