Маленьке диво. Майстриня Надія Полєва уже не безхатченко

Як вишиті картини й небайдужі волонтери повернули людську долю

Відома аксіома успіху - опинитися в потрібному місці у потрібний час насправді не діятиме, якщо до неї не додати важливу умову - зустріти ініціативних і небайдужих людей. Дозволимо собі сподіватися, що саме таких друзів майстриня Надія Полєва побачила в Національному інформаційному агентстві Укрінформ.

У рамках волонтерського проекту підтримки творчих людей з інвалідністю «Мій талант тобі, Україно!» за ініціативи журналіста Олександра Козловського та художниці Катерини П'ятакової (він здійснюється за активною участю Укрінформу), відбулася персональна виставка вишитих картин особливої майстрині. У них використані біблійні сюжети відомих художників Епохи Відродження.

На час проведення її першої у житті персональної виставки, про яку мріяла десять років, майстриня мала статус безхатченка, проживала в лікарняній палаті, боролась з депресією, але все ж таки вірила, що Милосердний Господь, до Якого звернулася після фатальних подій, здатен змінити всі обставини життя. Так воно, зрештою, і сталося!

Історія Надії вражає своїм драматизмом. Жінка виховувалась в дитячому будинку, сирота. Після виходу в самостійне життя працювала у Києві на заводі «Арсенал», проживала в гуртожитку. Вийшла заміж, але життя не склалося. В критичний період її прихистила, як їй здавалося, найкраща подруга, яка, однак, занадто цнотливою поведінкою не виділялася.

Відтоді життя пішло шкереберть - «вплив вулиці», асоціальна поведінка, погана компанія... Як результат - з гуртожитку виселили, з роботи звільнили. Саме тоді Надія і стала людиною «без певного місця проживання».

Врешті решт, таке життя вкрай набридло, Надія зневірилася в людях, родичів і близьких поруч не було. Після скандалу з подругою, яка вирішила вигнати її на вулицю морозного дня, прийняла фатальне рішення - покінчити з життям. Надія стрибнула з 6-го поверху. Проте вижила, але залишилася інвалідом. Її складали по шматочках - Надія перенесла більше 20 складних операцій.

Але ситуація ще погіршилася. До душевних проблем додалися й фізичні. Грошей на лікування не було, близьких друзів, хто міг би підтримати, теж. Наслідок - ще дві спроби самогубства. Але доля берегла Надію від смерті.

Зміни почалися після того, як в лікарні зустрілася з волонтерами, які подарували Біблію, і Надія замислилася над сенсом свого життя. Тоді ж і спробувала вишивати.

Цікаво, що раніше Надія навіть не вміла малювати - потяг до творчості з'явився несподівано. Відтоді вишиває на біблійні теми, адже кожна її картина, на яку витрачає до півроку, - плід її роздумів, веління серця, прагнення душі. У доробку майстрині вже 24 картини.

За словами Надії, її життя можна поділити на «до» і «після» виставки в Укрінформі. Зміни відбулися стрімко і неначе у казковому сні. Після десяти років забуття і життя безхатченка Надією зацікавилися практично всі центральні телеканали. Волонтери звернулися з проханням допомоги до Департаменту соціальної політики КМДА.

У результаті - з лікарняної палати Надія переїхала до найкращого в Україні пансіонату для людей з інвалідністю, де для неї створені всі умови для комфортного проживання і творчості - окрема кімната з туалетом і ванною. Відтепер вона має довічне житло, соціальне та медичне забезпечення. Надію забезпечують усім необхідним - від одягу до повноцінного чотириразового харчування. Жінка дуже щаслива, а особливо - привітним ставленням до неї з боку персоналу. Звичайно, таких чудових пансіонатів у нас, на жаль, одиниці, але це вже інша тема.

І на останок. Як це не прикро, останнім часом слово "чиновник" набуло у нас негативного забарвлення. Чому так відбувається? Мабуть, на те є багато причин.  Але кожний чиновник - це, перш за все, людина, яка має душу і серце. За словами волонтера, який особисто займався оформленням необхідних документів і поселенням Надії, саме позитивний людський фактор зіграв вирішальну роль. До речі, бюрократичні дії зайняли всього півтора дні - такі строки сміливо можна занести до книги рекордів Гіннесса.

На думку волонтера, одна з головних проблем - відсутність інформації і тих, хто може її адекватно донести до відповідальних осіб. Саме людям-чиновникам, які проявили милосердя і любов до ближнього, хочеться подякувати від усього серця.

Отже, трагічна на початку історія добігла щасливого фіналу? Ні, це ще не фінал! За словами волонтерів, які опікуються долею майстрині, наразі у них нова мета - повне відновлення здоров'я Надії. Але для цього потрібні кошти і добра воля лікарів.

Петро Сергієнко. Київ.

Фото: Даніїл Шамкін