Руслан Світлий, директор Департаменту соціальної політики КМДА

На тлі дискусій про те, якою має бути вітчизняна пенсійна система, що робити з дефіцитом Пенсійного фонду і скільки грошей варто виділяти на житлово-комунальні субсидії, політики (та й колеги-журналісти) часто забувають про інші – може, менш помітні, але також важливі – реформи у сфері соціального захисту громадян.

Нарешті, хоча й із затримками, повноцінно запрацювала нова редакція Закону “Про соціальні послуги”, триває важливий етап деінституціалізації (реформи системи виховання сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки). Йдеться, поміж іншого, про зміну підходу до надання соцпослуг, за якого важливо не стільки в той чи інший спосіб підтримати людину, котра опинилася у скрутному становищі, як максимально, звісно ж, коли це можливо, запобігти виникненню таких ситуацій. Адже в соціальній сфері, певно, як і в будь-якій іншій царині, профілактика набагато ефективніша, ніж надзусилля при подоланні наявних проблем.

Про те, як приживаються нововведення в столиці й як діють старі перевірені методи у такій дражливій сфері як соціальний захист, – в інтерв’ю директора Департаменту соціальної політики Київської міськдержадміністрації Руслана Світлого.

- Пане Руслане, розкажіть про зміни в системі соцзахисту наших співвітчизників. Адже за багатьма напрямками вам доводиться бути першопрохідцями – на практиці випробовувати нововведення, втілювати пілотні проєкти. Столиця як-не-як: і кращі фахівці тут сконцентровані, й до людей, котрі ухвалюють важливі для країни рішення, ближче, та й фінансові можливості міста кращі, аніж у більшості українських громад.  

- По-перше, новий закон передбачає можливість надання якісних соціальних послуг населенню через їх закупівлю в будь-яких суб’єктів господарювання. Тобто, якщо ми не в змозі (приміром, через нестачу фахівців або з огляду на вузький профіль) надати ту або іншу послугу як державна чи комунальна структура, маємо можливість закупити її на професійному ринку. Причому, будь-яку послугу, бо закон надає право купувати на конкурсних засадах практично все, що допоможе людям почуватися соціально захищеними.

Інший напрямок – деінституціалізація. Ми позбуваємося практики утримання дітей з інвалідністю в інтернатах. Бо кожна дитина має виховуватися в сім’ї. Дотепер це було неможливо, тому що родинам з такими дітками дуже важко. Мабуть, у 9-и випадках з 10-и після народження хворої дитини батько йде з сім’ї, залишається одна мама. Вона швидко вигорає фізично й емоційно. Тому дуже часто матерям, котрі не мають сторонньої підтримки, не залишається нічого іншого, як віддавати таких дітей в інтернати.

Як цьому запобігти, мінімізуючи кількість закладів інтернатного типу? Новий закон про соціальні послуги передбачає таку можливість. Навіть ще до народження дитини із серйозними нозологіями (якщо медики попереджають про ризики), кожну таку родину братимуть під повну опіку держави. До сім’ї прикріплюють фахівця, котрий її супроводжуватиме, максимально сприяючи розв’язанню будь-яких проблем та вирішенню різних життєвих ситуацій. Підключається заклад охорони здоров’я, а в районі є реабілітаційний центр, де працюватимуть із малечею після її народження; є соціальний транспорт, що обслуговуватиме цю дитину, є різноманітні комерційні структури, які можуть надавати родинам різні послуги – у тому числі, й коштом міського бюджету. За таких умов ми розуміємо: дитина та її родина не опиняться наодинці з проблемами. Отже, залишаємо цю дитину в сім’ї, а не віддаємо до інтернату.

Завдяки глобальній програмі деінституціалізації в Україні дітей в такі заклади вже не селимо. Натомість робимо все, щоб створити належні умови для їх перебування в родинах.

- Але ж закон стосується не лише цієї категорії знедолених, а й інших верств населення.

- Так. Я, передовсім, згадав про найбільш чутливу з цих категорій – дітей з інвалідністю. Та, звісно ж, під дію закону потрапляють і дорослі люди з інвалідністю, й бездомні, й родини з низькими доходами, і всі ті, хто тимчасово опинився у складних життєвих обставинах.

Ми цього року розробили механізми надання (у тому числі, й через процедуру закупівель) дев’яти соціальних послуг. Це послуги «Денний догляд» та «Догляд вдома» для дітей з інвалідністю підгрупи «А» – це діти зі складними порушеннями, які не здатні до самообслуговування. Ще послуга «Стаціонарний догляд» – для людей, інвалідність яких пов’язана з важкими розладами психіки. Послуга «Екстрене (кризове) втручання» – для осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, зокрема, людей похилого віку, з частковою або повною втратою рухової активності, пам'яті, невиліковними хворобами, хворобами, що потребують тривалого лікування, інвалідністю. «Соціальна адаптація» – послуга для дітей та осіб з інвалідністю, що частково втратили здатність до самообслуговування. «Соціально-психологічна реабілітація осіб із залежністю від наркотичних засобів чи психотропних речовин» – назва говорить сама за себе. «Паліативний догляд» – надається паліативним хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги. І «Соціальна транспортна послуга». Також підготовлено все для закупівлі послуги «Супровід під час інклюзивного навчання» для дітей з особливими освітніми потребами.

Але є ще низка неузгодженостей. Наприклад, є багато видів послуг, на які немає нормативної документації, не затверджено держстандартів. А до всього цього треба підходити вкрай серйозно, аби не припускатися помилок. Бо пригадується, приміром, історія, коли в рамках реформи Міністерства охорони здоров’я не врахували потреб людей із психічними захворюваннями. Мова про тих, хто перебував у психіатричних лікарнях, диспансерах, про кого держава раніше піклувалася через систему охорони здоров’я. При реформуванні системи за принципом “гроші ходять за пацієнтом”, виявилося, що ресурсу на їх утримання медзакладам не виділяють. Тобто, у разі загострення хвороби людину два тижні лікують, а далі декларація закривається й жодних коштів лікарням не сплачують. Про таке поняття як “утримання” – в лікарні забули. А психіатрія – це, передовсім, утримання. Це тисячі людей, які пожиттєво мають залишатися у спеціалізованих закладах, бо не можуть перебувати в соціумі.

Тому ми звернулися до МОЗу, керівництва міста, Мінсоцполітики з проханням або змінити цю норму, або надати можливість відтермінувати набрання нею чинності – для того, щоб медики й органи соцопіки змогли зорієнтуватися і знайти вихід. Бо по всій країні людей почали виселяти з психіатричних лікарень. Цю ситуацію ви теж пам’ятаєте... Сталося кілька пожеж, інші прикрі випадки, адже ці хворі можуть бути небезпечні для себе і для оточуючих... Це все наслідки непродуманих кроків. Бо психіатрична лікарня не має за що утримувати таких людей, ресурс надається лише на лікування, тобто, зняття гострих станів. І це – глобальна проблема.

Ми зорієнтувалися швидко та першими в Україні запровадили систему утримання психічно хворих киян через соціальне замовлення. В законі про соціальні послуги є норма “стаціонарне утримання”, “стаціонарний догляд”. Відповідно до неї, ми розробили механізм утримання цих людей у спеціалізованих закладах коштом міської цільової програми “Турбота. Назустріч киянам”. І зараз таким же шляхом пішли в усіх областях. Людей повернули в стаціонари. Два тижні медики знімають гострий стан відповідно до декларації з НСЗУ, коштом держави. Далі спрацьовує муніципальна програма. Через певний час, якщо людині погіршало, – черговий курс лікування... Таким чином, ми вже забезпечили належне утримання понад 400 людей. На наступний рік – потреба прилаштувати трохи більше 600 хворих, і ми цю проблему розв’яжемо повністю.

Ще один напрямок – паліативний догляд. Це дуже чутлива і вкрай необхідна річ, без якої цивілізованому суспільству не обійтися. Ви розумієте, скільки у нас онкохворих, людей з іншими невиліковними недугами, котрі помирають вдома на самоті від ускладнень, від болю. Лікарня не стане утримувати хворого з четвертою стадією, бо за нього держава не платить. Пакет НСЗУ передбачає лише гроші на медичну послугу. А хто турбуватиметься про людину, якщо вона лежача? Соцпослуга, яка передбачає паліативний догляд, надається саме через соціальне замовлення. Беремо таких людей на облік, доповнюючи медичний пакет від НСЗУ соціальним пакетом. Закуповуватимемо такі послуги у професійних комерційних та громадських організацій, які реально можуть надати увесь комплекс піклування про цю категорію киян.

Те ж стосується організації паліативного догляду для дітей. Це дуже чутлива і дуже важка тема... Але заплющувати очі на проблему ми не маємо права. Через соцзамовлення закуповуємо таку послугу у профільної організації, що має досвід такого догляду. Важко говорити про таке. Але хтось же повинен це робити...

- А як бути самотнім людям, які хоча й не потерпають від смертельних хвороб, але через вік уже не можуть себе обслужити? Чи вистачає державних геріатричних закладів для їх утримання? Чи скрізь у них “людські” умови? Адже перебування в приватних пансіонатах далеко не всім по кишені.

- У Києві жодних проблем із цим немає. У нас є геріатричний пансіонат і пансіонат ветеранів праці. Там є місця. Люди, яким потрібен догляд, можуть звертатися до районних управлінь соціального захисту, писати заяви, надавати пакет необхідних документів. У цих закладах дуже гарні умови, місто виділяє достатньо грошей для їх роботи.

Коли система передбачених законодавством соціальних послуг запрацює у повному обсязі, ми активно інформуватимемо людей через ЗМІ та соцпрацівників про усі надані державою й міською владою можливості. Поки що, як я вже казав, маємо змогу надавати лише частину цих послуг. Закон новий, послуги нові, відповідної практики в Україні не було, немає в кого запитати, тому робимо все самі. До того ж, конкурентного ринку надання таких послуг в країні немає.

Бізнес воліє заробляти у інших його сегментах, розуміючи, що співпраця з нами має бути абсолютно прозорою, а якість обслуговування вразливих категорій населення – високою. Приміром, ми вже двічі оголошували торги за право надавати місту послуги «соціального таксі». Ніхто не зголосився брати участь у конкурсі. Ніхто не хоче зв’язуватися з бюджетними коштами, ніхто не хоче нести посилену відповідальність. Тим логістичним компаніям, які працюють на звичайних маршрутах у Києві, краще покласти 10 гривень у кишеню “тут і зараз”, ніж 12 гривень потім – може, за місяць. Плюс те, що автомобілі потрібні специфічні. Це не просто автобуси, а обладнані дорогим устаткуванням спецавтомобілі, їх потім нікуди не дінеш і нікому не продаси. Тому вкладати в це кошти ніхто не хоче. І так з наданням практично всіх послуг. Підприємств, які беруть участь у конкурсах, дуже мало, бо ринок соціальних послуг в Україні лише формується.

- І це, певно, – головна причина того, що пілотний проєкт зі створення муніципальної служби соціального таксі затягнувся. Програма “Інватаксі для людей з інвалідністю» у масштабах міста так і не запрацювала...

- Йдеться про справді потрібну соціальну послугу. Адже проблема мобільності людей з інвалідністю в такому великому місті дуже гостра. Ми першими в Україні впровадили таку послугу, але пілотний проєкт, як ви зазначили, дійсно затягнувся. Як виявилося, в ньому дуже багато нюансів. Тож для того, щоб не множити проблеми, ми мали усе належним чином доопрацювати. Планували зробити це за три місяці, але процес затягнувся на пів року. Через те, що норми і стандарти надання послуги на той час не були затверджені на державному рівні, місто розробляло власну нормативно-правову базу. І вся ця документація мала пройти процедуру юстування.

Звісно ж, як реакцію на затягування організаційних процедур – ми отримали купу негативу в соцмережах і ЗМІ, адже люди очікували, що все буде швидко, мов за помахом чарівної палички... Але, зауважу, ще жодне місто в Україні подібний проєкт не запустило, а ми вже протестували й готуємося до повноцінної роботи. Із січня програма запрацює у повному обсязі. Єдина умова участі в ній людей, які, за законом, можуть розраховувати на отримання відповідної послуги, – підписання договору з управліннями соціального захисту населення райдержадміністрацій. При цьому потрібно завчасно надавати відомості про маршрути таких поїздок – на реабілітацію, до поліклініки, до школи чи до інклюзивного дитсадка. Поїхати просто у магазин не можна. Оскільки спецтранспорту доводиться обслуговувати велику кількість людей, які потребують таких послуг.

- Певно, традиційна для кожного такого інтерв’ю тема підтримки бездомних. З наближенням морозів це – особлива турбота й неабияка тривога будь-якої місцевої влади. Навіть в економічно успішних країнах.

- 1 грудня, як і щороку, в районах Києва запрацювали пункти обігріву. Люди можуть туди прийти, але це – не нічліжка, вони працюють переважно вдень, але є й цілодобові пункти. Передовсім, бездомні можуть звертатися до Будинку соціального піклування на вулиці Суздальській, 4/6.

При падінні температури до -10 градусів ми розгортаємо додаткові великі пункти обігріву на Південному і Дарницькому вокзалах. Раніше з їх облаштуванням допомагали волонтери, зараз ми купили свої намети з дизель-генераторами, обігрівачами, налагодили доставку гарячого харчування. І волонтери теж допомагають: чай, кава, якісь солодощі для нужденних. Плюс інформування, робота соціального патруля.

Наш соціальний патруль щоденно їздить містом, виявляє бездомних, пропонує допомогу. На жаль, ми не можемо людину забрати до тимчасового притулку примусово. Можемо тільки надати консультацію й запропонувати місце для ночівлі, харчування, скористатися банком одягу. Хоча, чесно кажучи, на вокзалах зараз, мабуть, 90% – це не бездомні, а заробітчани, які економлять на хостелах і на їдальнях.

- А які можливості соціальної підтримки киян, котрі тимчасово потрапили у скрутні обставини – приміром, втративши доходи через коронавірусні обмеження? Знаю, що під час першої хвилі карантину чимало таких киян перебували на обліку й могли розраховувати на бодай мінімальну підтримку – скажімо, безплатне харчування, продуктові набори...

- Ще під час першого локдауну міський голова Віталій Кличко ініціював створення в місті Єдиного координаційного центру для узгодження роботи тих, хто мав можливість і хотів підтримати в екстремальних умовах найнужденніших містян. Багато продуктових наборів надала мережа супермаркетів “Новус”. Активно допомагали інші суб’єкти господарювання і приватні особи.

Бізнесу це було цікаво, тому що він був на 100% упевнений: ідеться про цільову допомогу людям, котрі стоять на обліку в районних управліннях соціального захисту. А це ефективніше, ніж працювати через волонтерські благодійні організації, які надають допомогу, здебільшого, вибірково. Причому, ви ж розумієте, що старим людям небезпечно відкривати двері стороннім – дуже багато зловживань, крадіжок, пограбувань, випадків шахрайства. А якщо допомогу від благодійника приносить соціальний працівник, якого людина вже знає, – жодних ризиків. Дуже ефективний інструмент. Наразі ми його призупинили, але можемо швидко розгорнути у випадку нового локдауну чи інших форс-мажорів.

Також будь-яка людина, яка опинилася у скрутних життєвих умовах, може звернутися по матеріальну допомогу чи до свого депутата, чи до райуправління соцзахисту, чи напряму до Департаменту соціальної політики КМДА. При цьому треба надати документ, який підтверджує, що вона справді опинилася у скрутній ситуації. І з бюджету Києва їй виплатять матеріальну допомогу. Йдеться, приміром, про випадки, коли людина пережила складну операцію, тимчасово прикута до ліжка. Чи, скажімо, пожежа... Словом, будь-яка ситуативна біда, в якій опинилися кияни.

Додам, що всі ці виплати збережуться й надалі. Нещодавно затвердженою програмою “Турбота. Назустріч киянам” на 2022-2024 роки передбачене і надання матеріальної допомоги людям, які опинилися у скрутних життєвих обставинах, і виплати окремим категоріям киян до великих свят, і забезпечення продуктовими наборами тих, хто цього найбільше потребує. Плюс ми передбачили додаткові кошти на розвиток системи надання соціальних послуг.

Загалом програму “Турбота” у 2022 році буде профінансовано на майже 3,7 мільярда гривень. Поміж іншого, місто знову надає гроші для компенсації вартості проїзду усіх пільгових категорій. Однак зауважу, що цей ресурс витрачається не тільки на киян, а, відповідно до постанови Кабміну, на всіх пільговиків, котрі користуються столичним громадським транспортом. Вважаю, що це несправедливо, адже витрати за транспортне обслуговування сотень тисяч гостей столиці компенсуються за кошти киян. Хоча ці гроші можна було б використати на інші цілі.

Також, згідно з цією програмою, місто забезпечує людей протезами і технічними засобами реабілітації, надає підтримку учасникам АТО. Нещодавно ми купили для них автомобілі. Це ті кияни, які захищали територіальну цілісність і суверенітет України, і через поранення втратили кінцівки. За програмою «Турбота. Назустріч киянам» ми придбали для них автомобілі, обладнані під потреби нових власників. Крім того, Київ компенсує родинам загиблих (померлих) киян-учасників АТО вартість земельних ділянок – майже по мільйону гривень кожному.

Взагалі, на весь період дії програми «Турбота. Назустріч киянам» передбачено понад 11 млрд гривень, які підуть на підтримку соціально вразливих категорій киян. Завдяки новій програмі Київ значно розширить спектр соціальних послуг – через їх закупівлю, зокрема, для дітей з інвалідністю, осіб з інвалідністю, паліативних хворих тощо. Крім того, Програму доповнено новими заходами, такими як додаткове грошове забезпечення за утримання дитини в сім'ї патронатного вихователя та створення мережі центрів з надання соціальних і реабілітаційних послуг для дітей і осіб з інвалідністю.

Також Департамент соціальної політики відповідає за реалізацію програми “Соціальне партнерство”, в рамках якої громадські організації беруть участь у конкурсах і отримують фінансування на впровадження соціально важливих проєктів. Завдяки цій програмі місто Київ зможе реалізувати 372 проєкти соціального спрямування, розроблених громадськими об’єднаннями осіб з інвалідністю та ветеранів війни, які пройшли конкурсний відбір. На ці цілі на 2022-2024 роки заплановано понад 62 мільйони гривень.

Ще одна важлива соціальна програма «Київ – місто рівних можливостей» запрацює у 2022 році – вона спрямована на реалізацію проєктів щодо гендерної рівності. Програма розроблена відповідно до пріоритетів Стратегії розвитку Києва до 2025 року, а перелік основних напрямів діяльності, завдань та заходів з реалізації цієї Програми з визначенням обсягів та джерел фінансування повністю корелює зі Стратегією. Обсяги фінансування Програми передбачені в межах 13300,0 тис. грн, з них: бюджет міста Києва – 10800,0 тис. грн., інші джерела – 2500,0 тис. грн.

Загалом Департамент працює за десятками важливих напрямків. І ми докладаємо всіх можливих зусиль, щоб наші прагнення, плани і проєкти ставали реальністю і покращували життя соціально вразливих верств киян уже сьогодні.

Владислав Обух, Київ
Фото Олени Худякової