Смачні суботи: волонтерки в Києві опікуються пораненими захисниками

Допомагають одужувати фронтовикам, які лікуються у медзакладах, – увага, турбота і цілющий плов від небайдужих

Найкращі медичні заклади у столиці з 2014 року лікують і реабілітують захисників, які протистоять російським нападникам. Знаходити необхідні речі таким пацієнтам і  підтримувати вдячними словами допомагають волонтери.

Укрінформ провів кілька годин з жінками, які взяли собі за правило тричі на тиждень опікуватися бійцями і бійчинями, які з фронтових позицій потрапили на лікарняні ліжка, а заодно й цивільними, які постраждали від війни.

Уже багато місяців поспіль волонтерки влаштовують смачні суботи: доставляють домашні свіжо зготовлені страви. Не тому, що у медзакладах не годують пацієнтів. А тому, що пиріжки, львівський сирник, шарлотка, чебуреки й інша смакота – це вдячність за можливість під час жорстокої російсько-української війни жити в тилу. До ініціативи доєднується, зокрема, відома акторка Даша Легейда-Сова – донька і дружина наших захисників.

«Ми почали допомагати пораненим захисникам зі Сходу України ще у 2014 році, тоді у Центральному військовому шпиталі. Перша потреба була: «немає навіть на чому сидіти», тому забезпечили пуфиками, – розповідає Євгенія Адвена, яка до цього працювала з дизайном інтер’єрів і ландшафтів. – А потім я почала готувати. Мій син Дмитро, коли ще був у молодшій школі, казав: «Зготуй волонтерську картоплю». Вона звичайна – з м’ясом і грибами. Всі кажуть, що дуже смачна.

Експериментували з різними страви: вареники ліпили, борщ та холодець варили. Все фасували порційно. Для тих, кому потрібно було піднімати гемоглобін – готували печінку. Комусь – дієтичний легкий гарбузовий крем-суп, бо нічого іншого не можна. Тепер, понад півтора року, готую плов – він смачний, навіть якщо вистигне. У декого зі знайомих у телефоні я так і записана – Женя плов».

Щоп’ятниці жінка їде купувати м’ясо й інші продукти для волонтерської страви. Чистить кілограми 3 моркви, цибулі – десь 2 кг. Готує суботнього ранку. Розфасовує у разовий посуд і привозить на таксі у медзаклад. Разом з іншими учасницями «двіжу» встигає до поранених захисників саме в обідню пору. Тому й виникла назва «Смачні суботи».

Після початку повномасштабного періоду війни готує за раз і 80 порцій, і 100. «Уже не згадаю точно, в який саме момент почала писати на кожному пакуванні: «Плов цілющий для героя. Смачного. Слава ЗСУ!». Завжди дякують, інколи кажуть: «Я вже їв ваш плов». Немало захисників лікуються тривалий час у різних медичних закладах», – розповідає Євгенія.

Традиційно у меню смачних субот – «підвішені» піци від «Ветерано-піци» на Лук’янівці. За це дякують Юлії Йорі. Інші доброчинці забезпечують водою і соками. Смачну суботу 3 лютого пораненим захисникам організували безпосередньо у закладі Ірина Барало, Євгенія Адвена, Євгенія Федоришина, Олена Бєлячкова, Яна Черногрицька, Аня Потапенко, Ольга Пахомова, Аня Бадовська.

Загалом волонтерський «кістяк» цієї ініціативи – спочатку п’ять волонтерок, тепер вісім. Різною допомогою приєднується значно більше людей. Не лише готують страви, а забезпечують й інші потреби поранених захисників: шиють адаптивний одяг, передають милиці тощо. Під опікою зараз – пацієнти одного з найкращих столичних медичних інститутів. Відвідують їх волонтери тричі щотижня.

«У закладі, яким опікуємося, – лікується чимало захисників. Постійно відбувається їхня ротація, – розповідає Євгенія Адвена. – Тому дуже важливо, що нам виділили невелике приміщення, де зберігаємо речі, які можуть знадобитися у будь-яку хвилину: зручні футболки і навіть труси із застібками для поранених, милиці, станки для бриття, звичайний одяг, який часто необхідний тим, чиї родичі живуть далеко від Києва».

Від початку у волонтерській групі за фахом юристка Олена Бєлячкова, яка займається комунікаційно-організаційною роботою. Скажімо, шукала зручні нові матраци для Інституту травматології та ортопедії, де лікують і реабілітують захисників. Десяток цих предметів доїхали в Київ з Івано-Франківська й успішно експлуатуються за призначенням. Волонтерка каже: «Хлопці різні, з різним настроєм, пораненнями, хворобами. Але з вдячністю, яка сторицею повертається від нас до них – славних воїнів. Є люди, які постійно донатять, допомагають, не лишаються осторонь».

До речі, Олена, займаючись волонтерством і питаннями зниклих безвісти у період російсько-української війни та військовополонених, у госпіталі зустріла свого чоловіка Олексія Кодьмана, якого обміняли з полону у 2017-у. Одружилися наприкінці 2022 року.

«Спочатку до поранених захисників ходила моя мама, тепер через зайнятість іншою роботою навідується не так часто. Я долучилася до волонтерів рік тому, – каже Анна Бадовська з IT-сфери, яка тричі щотижня намагається бути у медзакладі. – Спробувала. Побачила, що не страшно. Боялася, що на побачене в лікарні можу емоційно реагувати. Але все обійшлося. Коли починаєш із хлопцями спілкуватися – хочеш їм тільки дякувати і допомагати».

Ще одна волонтерка з команди – Анна Потапенко, дизайнерка і кравчиня. Коли не вистачає рук, по поверхах медзакладу розносить разом з іншими пораненим захисникам їжу. Утім основне її заняття – пошиття адаптивного одягу для поранених, який зручно вдягати, коли не згинається рука чи нога. Загалом уже виготовила вдома більш як 500 одиниць таких потреб: футболки, труси, шорти, штани, чохли на апарати Ілізарова. Тепер за півдня майстриня може пошити 4 шортів! Фурнітуру купує, зазвичай, за власні кошти, а для придбання тканин періодично збирають донати.

Волонтерка розповідає: «Після початку повномасштабної війни я виїжджала у Польщу у містечко Рибнік. Коли Женя Адвена збирала для поранених милиці – то я там звернулася по допомогу до місцевих мешканців через поляка, в якого мешкали. Відгукнулися. Ми привезли у Київ возики і милиці». 

Коли мова зайшла про пошиття спеціального одягу для поранених – Анна спочатку понадіялася на колег, з якими працювала до цього і які обіцяли допомогти. Коли слова не дотримали, вона забрала тканину – й все зробила сама. 

«Аня – богиня шиття. Рисунок на тканинах: і пташечки, і білочки, і лисички – щоби додавали настрою захисникам з пораненнями, – коментує Анна Бадовська. – Для хлопців основними є в такому одязі кнопки і кишені».

Буквально кілька тижнів серед волонтерів 23-річна Яна Черногрицька – вчителька англійської мови в садочку. Вона розповідає: «Коли побачила пост у фейсбуці про акторку Дар’ю Легейду, яка волонтерить, і прочитала, що не вистачає вільних рук у цьому медзакладі для допомоги пораненим бійцям, то написала на мейл листа головлікарю. Від нього отримала контакти волонтерів. Стараюся двічі на тиждень приходити. Всім захисникам ми безмежно вдячні. Наша допомога – це мінімально, що ми можемо зробити, коли вони стільки для нас усіх роблять». 

Захисники волонтерок зустрічають стримано, але щиро радіють спілкуванню і дякують за потрібні речі та смачні пригощення. Говоримо з тими, хто погодився розповісти про себе для журналістської публікації. «Давайте з подяки почнемо, – каже колоритний Геннадій Нікітько з Чернігівщини, який має ще ймення Шаман Сіверець, який почав воювати з 2015 року. – Хочу подякувати лікарям, які з нами носяться. Такого гарного ставлення, скільки воюю, не бачив. Є з чим порівнювати».

Захисник-піхотинець отримав поранення ноги під Вугледаром рік тому. Переохолодження сприяло тому, що втратив менше крові. Пережив дві клінічні смерті. Пан Геннадій – представник невеликого аматорського театру «Магія вогню», весь час возить з собою дримбу, прикрашену тризубом, і періодично грає, розповідаючи про незвичайні музичні інструменти.

Віктор Ільчук із Житомирщини призвався рік тому у десантно-штурмові війська. Після двох місяців навчальних тренувань воював на Запорізькому напрямку. Отримав контузію і поранення. Лікувався з минулого літа у Запоріжжі, Житомирі, тепер – у Києві зробили операцію на коліні. Військовий, у якого попереду реабілітація, теж дякує лікарям і волонтерам. Каже: «Волонтери багато допомагають».

Валентина Самченко, Київ

Фото Руслана Канюки і надане волонтерами.