Усупереч зимовій депресії

Разом із сонцем, яке вкрали насуплені хмари, нині у тисяч українців зникло бажання викладатися на повну — на роботі, під час навчання. «Вискочити з колії» не допомагає вже ні міцний чай, ні ароматна кава, ні пательня смаженої за особливим рецептом картоплі, з’їдена наприкінці дня із друзями. Осіння, яка плавно перейшла в зимову, депресія!

Пригадую, була вона і чверть століття тому — через спорожнілі до непристойного прилавки магазинів, майже тотальний брак прального порошку, мила, ковбаси, м’яса, інших товарів. Бо було розуміння: держава, яка пропонує своїм жінкам талони на отримання протягом року аж двох пар колготок, за талонами чоловікам продає шкарпетки, труси, бензин тощо, дійшла до свого фінішу. А це означало: будуть зміни.

З надією на ці зміни волевиявленням понад 70% тих, хто не хотів «оновленої» комуністичної федерації й прийшов до виборчих урн оголошеного у грудні 1991-го референдуму, й постала Українська держава. Як же ми раділи цьому! Ще б пак: Українська РСР, як стверджували надруковані на сірому обгортковому папері агітки Руху, володіла промисловим і сільськогосподарським потенціалом, що давав шанс на побудову квітучої країни. Найбільший у світі Чорноморський торговельний флот. Одні з напотужніших у світі позиції з виробництва чорних металів, зерна, цукру, ще чогось… І ось воно, ринкове господарство! Воно дасть змогу нарешті зажити по-людськи, бо таке близьке!

Але похмілля від ейфорії з надією на моментальні зміни виявилося занадто гірким. У сусідній Польщі реальні осередки «Солідарності», що наскрізь пронизала  суспільство і зробила його громадянським ще у 1980-х, не дали розтягнути по шматочках, розікрасти промисловий потенціал, над яким упродовж попередніх десятиліть працювали десятки мільйонів поляків. У нас же «перехід до ринкової економіки» виявився іншим. Традиційна українська «хазяйновитість», яка при найменшій нагоді тягне до власного обійстя все, що погано лежить, наклалася на цинічну підприємливість вихованців перших комсомольських кооперативів та рвачів «з народу». Усупереч заклику популярної пісні вони насамперед думали про власну кишеню, і майже ніколи — про долю свого народу, держави.

Результат безкарності під час «прихватизації» цілих галузей економіки і творення митно-податкових та офшорно-відмивальних схем відомий: за багатьма параметрами Україна і досі не може досягти показників УРСР. А бездарна гуманітарна політика, яка майже за чверть століття так і не зуміла сконсолідувати народ України, так і не витіснила з мільйонів голів облудні міфи комуністичної пропаганди та російську попсу. Це було особливо помітно у Криму й на сході, де основну масу населення підприємливі депутати й олігархи зуміли відгородити від розуміння загальноєвропейських цінностей і тримати у становищі напіврабів. А там, де у душах людей не звучить рідна пісня, рано чи пізно починає звучати мова окупанта.

Незадоволення, спричинене тупцюванням державотворчих та економічних процесів, безумовно, не додає радості, навіть навіює депресивні думки. А депресія — ще та подруга! Вона ж уміє так прилащитися, що людина готова повністю підкоритися її тужливим співам про невдалу долю, нікчемність життя, про те, що ти, як і твоя робота, нікому не потрібні, що тебе всі забули, і що живеш ти не у тій країні.

Стоп! Піддатися депресії — означає сказати самому собі: «Я слабак і непотріб!» Хто з нас хоче визнати себе слабаком і непотребом? Тобто час «депресушку» послати: «Геть від мене!» Бо вона рано чи пізно може, як стверджують лікарі, привести і до суїцидних думок чи й до непоправного.

А хіба поруч із нами мало радощів? Так, не вдалося нам за лічені роки збудувати квітучу економіку. Але… через автомобілі — та дедалі новіші — вже вулицю проблематично перейти. А навколо усіх міст та райцентрів повиростали нові квартали, в яких будинки тішать око красивими формами й сучасними матеріалами. А різноманіття в наших супермаркетах? Євроремонти у більшості осель? Сучасні блага у вигляді водогону, каналізації, пральних машин, бойлерів, автономного опалення тощо, що не новина вже і в найвіддаленіших селах? І це все наші люди зробили!

Психологи радять: «Зміни своє ставлення до проблеми, подивися на неї під іншим кутом — і проблема зникне». Після Революції гідності знову маємо демократичну державу. Нехай недосконалу, не таку, як ми бачили десь по закордонах чи у снах. Але власну демократичну, де сміливий журналіст може сказати те, що думає. Чи опублікувати розслідування щодо політиків навіть першої величини. Це класно! Нехай не влазять туди, куди не потрібно. А якщо влізли, нехай не ображаються: душа, яка не їла часнику, ним не пахнутиме.

Але держава наша — така, як і ми — ті, що обираємо депутатів, міських голів. То на кого ж ображатися?

…А сонце незабаром знову підкреслить блакить неба. А з ним у нас із вами зникне навіть спогад про депресію. Натомість надія на мир на сході зміцніє. Життя одне. І в кожному дні його має бути місце радості.