Україна крізь призму глобальних світових трендів: виклики та загрози

Сергій Телешун

Світова система безпеки зазнає кардинальної трансформації. Це у свою чергу потребує адекватної реакції з боку національного пануючого політичного класу і політико-економічного істеблішменту.

Ефективна управлінська політика в умовах системних криз неможлива без постійного вдосконалення аналітичного інструментарію щодо визначення системних викликів і загроз. Проте, традиційно прогнози істотно корелюються реаліями життя та професійними і вольовими якостями споживачів цих продуктів інтелектуальної діяльності. На даний час значна кількість аналітичних розробок, прогностичних версій майбутнього, футурологічних передбачень авторитетних світових аналітичних центрів виконує не тільки основну функцію прогнозу - об’єктивного відображення закономірностей розвитку глобальних та регіональних процесів, а й у більшості випадків представляють собою комплексний інструментарій формування громадської думки (штучне формування настроїв, уявлень, очікувань) до реалізації певних проектів майбутнього або найбільш очікуваних моделей розвитку ситуацій. Формально інформаційні війни не припиняються ніколи, вони тільки змінюють ступінь агресії, технології доставки аналітичного або пропагандистського продукту до споживача та адресат, по якому працюють. Псевдопрогнози все більше стають засобом псевдонаукового впливу на суспільство, з широким маніпулятивним інструментарієм, із використанням дезінформації, сірих технологій прихованого впливу на особистість та групи індивідів, гібридних типів інформаційного впливу тощо. Це спричинено, в першу чергу, заангажованістю та причетністю до тих чи інших силових центрів впливу, відомих світових експертно-аналітичних установ. Відповідно, аналітичні матеріали багатьох із них є виключно синтетичними і побудовані таким чином, щоб ефективно моделювати, корелювати та корегувати порядок денний та проектувати необхідне замовлене майбутнє.

На початку 2016 року світове аналітичне та експертне співтовариство, провідні “мозкові центри” розпочали надавати власні прогнозні версії розвитку подій у світі як на глобальному, так і на регіональному рівнях. Багато в чому запропоновані найвпливовішими “фабриками думок” моделі майбутнього різняться, а тому потребують побудови цілісного та більш систематизованого бачення ймовірних сценаріїв розвитку.

Окрім того, варто зазначити, що складність прогнозної та аналітичної діяльності зумовлена інтенсивністю, динамічністю процесів та збільшенням у геометричній прогресії кількості ввідних даних на сучасному етапі розвитку світу. Підтвердженням цьому стала методологічна кволість відомих світових аналітичних центрів у питаннях розробки навіть короткострокових прогнозів по Сирії, Україні міграційних процесах, Євросоюзу, Середземномор’ю  тощо. Це призвело до серйозної дискусії в аналітичних колах США та Західної Європи з приводу перегляду усталених стратегій інформаційно-аналітичної та експертної діяльності. Зокрема, результати сценаріїв більшості “think tanks” у минулому році, за нашими оцінками, справдились і мали відносне співпадіння на 40 відсотків. Особливим тут видається не завжди точні прогнози щодо розгортання ситуації навколо вирішення конфлікту в Україні у рамках так званого “Мінського формату ”, вирішення конфлікту в Сирії у рамках так званого “Женевського формату”, критична та остаточна фаза дестабілізації і руйнування Російської Федерації, значне економічне падіння рівня розвитку та соціальні вибухи в Китайській Народній Республіці, стабілізація ситуації у країнах поясу “арабської весни”, дієвість міжнародних механізмів та інституцій у вирішенні глобальних проблем людства (особливо, у питаннях війни і миру) тощо.

Основні позиції розходження прогнозів провідних світових інформаційно-аналітичних установ

(Atlantic Council, Bloomberg, The National Interest, Politiko, Open Democracy, RAND Corporation, Project Syndicate, Strategic Forecasting, Heritage Foundation, Transparency International, Council on Foreign Relations)

Глобальні та регіональні перспективи

Позиції невідповідності реальному розвитку подій

Україна

 Конфлікт в Україна не вирішено. Більше того, ймовірність виходу із ситуації найближчими роками видається примарною. «Замороження конфлікту».  Критичне соціально-економічне та суспільно-політичне ускладнення у самій країні. Деградація політичного режиму, втрата довіри більшості населення до існуючої політичної влади.

Мінський формат перемовин

 На даний момент даний майданчик у більшій мірі гальмує перемовний процес і доводить свою неспроможність у вирішенні українського питання. Проте іншого формату - немає.

Сирія

 Погіршення ситуації в Сирії у зв’язку зі збільшенням акторів, що більш відверто долучились до подій у регіоні - РФ, Туреччина, Іран та інші, близько 26 суб’єктів та об’єктів цього процесу.

Женевський формат перемовин

 Подібно до мінського, виявляє свою недієвість та низький рівень ефективності перемовного процесу

Російська Федерація

 Незважаючи на міжнародний тиск, РФ продовжує свою агресивну геополітичну поведінку у світі (Україна, Сирія, військові навчання на кордонах із країнами НАТО-ЄС, конфлікт з Туреччиною та інші), навіть за умов погіршення соціально-економічної ситуації поки що зберігається керованість управління державою та соціальна стабільність.

Китайська Народна Республіка

 Попри часткову стагнацію в окремих галузях КНР продовжує поступове економічне зростання, інфраструктурний, науковий, військовий розвиток, розширення торгівельних горизонтів тощо. Держава активізувалась у сфері зовнішньої та військової політики.

Території країн проекту “арабської весни”

 Значно ускладнилась соціально-економічна та суспільно-політична ситуація, що межує з самим фактом існування країн цього географічного ареалу

Система міжнародних відносин

 Світова спільнота все частіше виявляє свою нездатність вирішувати вузлові проблеми людства у короткотермінові перспективі, а міжнародні інституції показують свою інертність та неефективність у запобіганні світовим та регіональним загрозам.

Без сумніву, 2015 рік вніс кардинальні корективи у планетарні процеси. При цьому заклавши нові тенденції та тренди на 2016 рік. Тому, в даному документі ми пропонуємо власне альтернативне бачення розвитку глобальних та регіональних процесів з урахуванням новітніх методів аналізу та напрацювань попередніх років.

Ризики та загрози на регіональному та глобальному рівнях

  • Неконтрольована міграція, перманентні гуманітарні кризи у ряді регіонів  Європи, Латинської Америки, Євразії, Близького Сходу тощо.
  • Загрози глобального екстремізму та тероризму – «асиметричний підхід».
  • Збільшення кількості регіональних точок напруги у вигляді нелінійних способів ведення війни.
  • Розширення географії активності квазідержавних парамілітаристських утворень – створення нових зон напруги.
  • Енергетична революція та перерозподіл окремих регіональних ринків у світі .
  • Критичне зростання соціальної та економічно нерівності. Техногенні катастрофи та пандемії у центрах світового впливу та на їх периферії.
  • Несистемні громадянські конфлікти та системна криза сучасного середнього класу.
  • Посилення ролі національних держав та переформатування наднаціональних світових і регіональних політично-економічних утворень двадцятого сторіччя.
  • Загрози ліберально-демократичним політичним трендам: глобальний вимір. Посилення ліво-соціальних і право-національних рухів і громадських об’єднань.
  • Розростання меж та кількості транскордонних конфліктів.
  • Поглиблення кризи і завершення періоду міжнародних відносин постялтинського світу.

На окремих викликах і загрозах варто зупинитися більш детально, а окремі питання потребують більш розлого аналітичного матеріалу.

Неконтрольована міграція з Близького Сходу та північної Африки, ймовірно, у певному сенсі інспірована і штучно підтримувана ззовні. Нестабільність в арабо-ісламському регіоні становить серйозну загрозу країнам розвинутого поясу, що, скоріш за все, призведе до масштабних трансформацій в Європейському Союзі. Підвищення рівня криміналізації, глобальної корупції, зростання терористичних загроз, не прогнозовані витрати на утримання мігрантів на фоні економічних негараздів в самій Європі, імовірні епідемії, нелегальне розповсюдженню зброї та наркотичних речовин, масові заворушення, сутички на етнорелігійному ґрунті серед самих мігрантів, зростання суперечностей серед громадян країн ЄС з приводу долі біженців та заворушення за участі представників титульних націй країн Європи і мігрантів, зміна соціокультурного, суспільно-політичного та релігійного ландшафту Європейського Союзу.

Найближчі роки очікується зростання міграційних хвиль у зв’язку зі складністю ситуації на території країн частини арабо-ісламського світу. Так зване “епохальне переселення народів”. Цей фактор у значній мірі поглибить внутрішні суперечності, особливо серед країн Європи, і призведе до перегляду принципів існування Європейського Співтовариства.

Загрози глобального екстремізму та тероризму будуть розширювати свою географію та збільшувати частотність, повторюваність у загострених формах жорстокості. Необхідно усвідомлювати, що небезпека йде не тільки від бойовиків, які приїхали у Європу серед числа мігрантів. Події останніх років свідчать про те, що ми маємо справу з терористами - громадянами країн ЄС. Цей факт робить загрозу ще більш небезпечною і непередбачуваною, а також свідчить про те, що криза усталених принципів співіснування представників різних цивілізацій на засадах ліберально-демократичного тренду набирає обертів. Імовірно, події будуть розгортатись у межах концепції «зіткнення цивілізацій» або «асиметричної війни за виживання».

У результаті, необхідність перегляду існуючої моделі культурного діалогу буде зростати, а концепції глобальної безпеки зазнають кардинальних трансформацій.

Збільшення кількості регіональних точок напруги у вигляді нелінійних способів ведення війни, або ж так званих «посередницьких війн», у яких приховані актори через своїх сателітів реалізують різні типи гібридних протистоянь з метою розширення зон геополітичного впливу. Події у Сирії та Україні стали небезпечними прецедентними явищами у світовій практиці. Кількість гравців, втягнутих у подібні процеси, змушує задуматись про формування новітнього способу реалізації політичних та економічних амбіцій лідерів глобалізованого світу. Зокрема, можна виділити наступні країни, які, так чи інакше, задіяні в подібних зіткненнях інтересів: США, РФ, країни ЄС, КНР, Туреччина, Іран, Саудівська Аравія, Ізраїль та інші.

Контроверсійність ситуації полягає у наступних двох ключах:

1) Неможливість розв’язати міжнародну напругу призведе до появи нових конфліктних зон та поглиблення кризи міжнародних відносин;

2) Усвідомлення можливості глобального конфлікту змусить світову спільноту напрацювати альтернативні і відносно мирні шляхи існування людства в майбутньому.

Розширення географії активності квазідержавних парамілітаристських утворень на частині територій Іраку та Сирії (ІДІЛ) і України (так звані самопроголошені ДНР та ЛНР), що в подальшому може змусити світову спільноту радикально переглянути основні принципи системи міжнародних відносин та фундаментальні засади концепції незалежних суверенних держав, концепцій політичної та національної ідентичності, як факторів соціального групування. У результаті, можемо мати подальше поглиблення конфлікту між основними геополітичними гравцями за зони впливу та вимушене компромісне визнання нових форм державної організації в цих регіонах за рахунок держав-«донорів». Небезпека лежить також у площині розповсюдження подібних альтернативних бачень на гібридні державотворчі процеси і в інших регіонах світу найближчим часом: північна Африка (Лівія, Єгипет, Алжир), Нігерія, Сомалі, Афганістан, Ємен, Індія-Пакистан (проблема Кашміру), Китайська Народна Республіка (Синьзян-Уйгурський та Тібетський автономні райони), Туреччина (проблема Курдистану), Російська Федерація (Якутія, Бурятія, Татарстан, Чечня, Сибір та інші), Іспанія (Каталонія), Велика Британія (Північна Ірландія, Шотландія), Франція (о. Сардинія), Балкани (Боснія і Герцеговина), країни Балтії, Молдова (Гагаузія), Вірменія-Азербайджан (проблема Нагорного Карабаху) тощо. Відносна цілісність існуючого світопорядку може бути розхитана остаточно і перейде у фазу складно контрольованого процесу.

Енергетична революція у вигляді переходу від класичних вуглеводневих ресурсів до альтернативних джерел енергії (водень, енергія стихій природи) на тлі диверсифікації крос-континентальних каналів поставок природного газу, пониження цін на нафту та поява нових глобальних “контролерів” може призвести до переформатування світової системи взаємовідносин між транснаціональними корпораціями, а, відповідно, відобразиться на існуванні держав та суспільств у вигляді соціально-економічних та суспільно-політичних потрясінь із різним ступенем загострення. Це безпосередньо змінить наукові тенденції, технологічні та виробничі конструкції в масштабах усієї цивілізації. Усвідомлення подібних трансформацій має підштовхнути основних глобальних гравців до поступального, а не революційного типу і стилю управління подібними процесами.

Критичне зростання соціальної та економічної нерівності, системна криза середнього класу - загрозливий дисбаланс відсоткового співвідношення розподілу матеріальних ресурсів між різними прошарками суспільства у більшості регіонів світу, а особливо в США, ЄС, РФ, КНР, Бразилії, Україні та інших (!), може призвести до масштабних акцій непокори, соціальних бойкотів, масових заворушень із подальшою дестабілізацією на внутрішньодержавному та глобальному рівнях. Скоріш за все, це призведе до серйозної дискусії про роль політичного класу, представників великого бізнесу та громадянського суспільства в розрізі публічної політики та управління.

Компромісним у даному випадку можна очікувати результат перегляду концепції соціального договору та принципів розподілу матеріальних благ серед усіх зацікавлених сторін.

Несистемні громадянські конфлікти, що останні 20 років мали місце в країнах третього світу, на Близькому Сході, в країнах арабо-ісламського регіону, у Східній Європі (Балкани, колишня Югославія), Центральна, Північна та Південна Африка, індо-тихоокеанський регіон, колишні республіки Радянського Союзу, цілком ймовірно можуть розповсюдитись і на країни так званого розвинутого поясу. Зокрема, це буде спричинено збільшенням відсоткового співвідношення представників титульних націй та біженців з нестабільних регіонів світу (у ЄС ми вже можемо спостерігати появу негативних соціальних явищ на тлі конфліктів між громадянами країн Європи та мігрантами з Північної Африки та Близького Сходу). У США з кожним роком збільшується кількість населення за рахунок високого рівня народжуваності серед латиноамериканців та афроамериканців, що на даний момент проявляється у вигляді акцій непокори та масові заворушення у щільних конгломератах проживання представників цих етнонаціональних груп. У світлі складних соціально-економічних процесів у Російській Федерації найближчим часом може мати місце ускладнення у взаємовідносинах між етнічними росіянами та представниками інших етносів (також релігійна мотивація), що проживають на території РФ (чеченці, татари, якути, буряти тощо). Подібна тенденція може не оминути і КНР у зв’язку зі збільшенням соціально-економічного розриву між жителям економічно розвинутих приморських територій та жителями внутрішніх периферійних зон Китаю. Усе це може призвести до фундаментального перегляду класичних засад соціального договору між громадянським суспільством та державою в контексті публічної політики та управління.

Загрози ліберально-демократичним політичним трендам: глобальний вимір, зміна політичного вектору розвитку суспільних відносин. Останні 15 років стали для глобалізованого світу своєрідним соціальним, політичним, економічним та гуманітарним випробуванням. Ступінь не контрольованості та ситуативності зростає з кожним днем і потребує все частіших втручань та автократичних директивних дій з боку самих держав як на внутрішньому, так і на зовнішньому геополітичному рівні. Ліберально-демократичні традиції політичного та соціального управління дуже часто виявляють свою неспроможність впливати на перебіг подій у світі. На даний момент це призводить до встановлення декларативно демократичних, а по суті - гібридних авторитарних з ухилом на національні та релігійні особливості політичних режимів у країнах з нестабільною суспільно-політичною ситуацією (арабо-ісламський світ, країни колишнього Радянського Союзу тощо). Ця тенденція призводить до значного розчарування у передових країнах світу - як елітами, так і населенням - у ліберально-демократичній ідеології. Подібні процеси поширюють симпатію до жорстких методів управління (США, ЄС, РФ і так далі) і закладають основи для так званого ефекту “втечі від свободи” або ж “повзучий авторитаризм”. Це, в свою чергу, проявляється у формуванні новітніх версій авторитарних режимів у вигляді феноменів керованої демократії, інформаційного тоталітаризму, віртуалізації свободи вибору, ілюзії демократії.

Розростання меж та кількості транскордонних конфліктів спричинене кризою концепції державного суверенітету, принципів недоторканості кордонів, національної та політичної ідентичності, недієвістю системи міжнародних відносин та міжнародних організацій, протистоянням між світовими країнами-лідерами та розтягування мандату глобальної гегемонії США, перерозподілом зон геополітичного впливу. Підтвердженням цьому є ситуації в регіоні Магрибу, Близький Схід, Україна. Найближчим часом можна очікувати нової хвилі розширення транскордонних конфліктів на Кавказі, у Середній Азії, в районах компактного проживання курдів (Іран, Ірак, Туреччина), Балкани. Подібні тенденції поглиблять світову кризу і ускладнять спроби пошуку нових глобальних проектів розвитку людства із подальшими локальними катастрофами.

Поглиблення кризи міжнародних відносин постялтинського світу можна було спостерігати буквально починаючи з моменту розпаду Радянського Союзу та денотифікації Варшавського договору. Суб’єкти глобальної політики досі не запропонували адекватних правил та норм міжнародного співіснування. Виразником цієї кризи стали драматичні події на території колишньої Югославії, військові кампанії в Іраку та Афганістані, військова кампанії Російської Федерації на території Чечні, Грузії, України та Сирії, наростаюче протистояння між обома Кореями, напруженість у взаємовідносинах між Китаєм та Японією і так далі. Прецедентність самовільно трактувати міжнародне право, нівелювання принципу колегіальності у прийнятті важливих міжнародних рішень і закон прямої сили кількома глобальними центрами може призвести до ланцюгового ефекту в інших частинах планети більш локальними гравцями з метою розширення сфер свого впливу.

На сьогодні існує вітальна потреба, в контексті уникнення глобального світового конфлікту і виживання людства вже як біологічного виду, консенсусного діалогу країн і цивілізації у питання формування нової моделі стабільного та поступального розвитку.

УКРАЇНА крізь призму глобальних процесів

Україна, будучи одним із чутливих центрів формування нового світового порядку, залишається і буде залишатись однією з глобальних і регіональних дискусійних платформ з усіма негативними та позитивними наслідками. Безперечно, українське питання залишиться у порядку денному на 2016 рік. Проте, його формат за окремих умов може істотно змінитися.

На нашу думку, одним з найзагрозливіших факторів, що призведе до серйозних суспільно-політичних та соціально-економічних катаклізмів в Україні, є неготовність керівного класу мінімізувати увесь перелік викликів, які постали перед українською державністю та суспільством. У даному випадку необхідно зазначити перелік проблемних зон, віртуальних та фізичних, що призводять до напруження та протистояння в України:

1) Неефективна публічна політика «постмайданівського» політичного режиму в умовах війни та політичної і соціально-економічної кризи. Фрагментарність реформ, їх соціальна не результативність, а іноді і безвідповідальність. Потужне розчарування більшості населення України «младореформаторами». Протиставлення ідей «революції гідності» і настроїв у громадянському суспільстві - сучасному українському політичному класу, корупційні скандали тощо.

2) Громадянська площина - напруга на фоні релігійних, культурно-історичних, соціокультурних та географічних особливостей та розбіжностей в інтерпретації подій в країні за останні три роки;

3) Інформаційне протистояння - зовнішнє (протистояння із Росією) та внутрішнє (протистояння між  різними фінансово-політичними групами впливу та їх медійними холдингами), дискредитація інформаційного простору України та державних інституцій;

4) Політичне протистояння між різними групами впливу за перерозподіл ресурсів та захоплення влади;

5) Воєнне протистояння на сході України (затягування конфлікту та перетворення окремих районів Донецької та Луганської областей на сіру зону);

6) Торговельне протистояння - блокування експорту українських товарів зі сторони РФ та низька конкурентоспроможність українських товарів на європейських ринках;

7) Економічне протистояння між різними фінансово-політичними кланами за сфери економіки країни, втручання третіх країн у цей процес;

8) Силове протистояння (поява неконтрольованих воєнізованих угруповань у ряді “мирних регіонів”, які здатні конкурувати з легальними державними силовими структурами), криміналізація політичних і економічних процесів в Україні;

9) Кланове чиновницько-бюрократичне протистояння у системі виконавчої влади і органах місцевого самоврядування за політичними, корпоративними, регіональними, родинними ознаками (конкуренція за управлінські повноваження та функції у перерозподілі власності, фінансових і матеріальних ресурсів між “старими” та “новими” державними службовцями).

Для України 2016 рік з урахуванням усіх обставин, що склалися: невирішений військовий конфлікт на сході країни, анексована територія Криму, загрозлива соціально-економічна ситуація, корпоративні кланово-олігархічні корупційні схеми і війни, високий ступінь соціальної напруги, неоднозначний хід реформ, криза управлінської моделі держави, міжгрупові протистояння політико-економічних угруповань і груп впливу, тиск зовнішніх акторів на внутрішньо політику України, відверте розчарування західних партнерів у діях українського політичного класу, продовження російської комбінованої агресії щодо України, створюють достатньо небезпечні перспективи. Без жодних перебільшень, 2016 рік може стати для України вирішальним. Підтвердженням цьому є присутність глав парламентів ряду країн ЄС на засіданнях Верховної Ради України та відкрите занепокоєння, висловлене послами країн Великої Вісімки в Україні (на чолі з послом Японії!), візити міністрів закордонних справ Франції, Німеччини, постійні перемовини з віце-президентом і держсекретарем США з приводу загрозливої соціально-економічної, суспільно-політичної та гуманітарної ситуації в країні. Цей своєрідний контроль поряд із “кадровою зовнішньою допомогою” може свідчити про недовіру західних колег до спроможності вітчизняного політико-економічного істеблішменту у здатності вирішувати свої проблеми самостійно.

Саме від консолідації, насамперед, національних  політичних сил та усвідомлення необхідності радикальних технологічних змін у системі управління, виходячи виключно з національних інтересів та пріоритетів, загального соціального блага і поступального розвитку громадянського суспільства залежить доля суб’єктності Української держави.

Сполучені Штати Америки

На думку більшості експертів, США, не дивлячись на певну ситуативну дезорієнтацію на міжнародному рівні, не втратять своїх лідируючих позицій у світі. Економічна позиція США залишиться на першому місці, не дивлячись на зростаючу роль нових економічних центрів - Мексика, Іран, Туреччина, ПАР, Нігерія, - Америка буде залишатись найвпливовішим силовим центром в економічному, політичному і військовому сенсі. Хоча при цьому, значних змін зазнає геостратегічний стиль поведінки Сполучених Штатів. Втручання у геополітичні процеси буде менш активним і відвертим. Роль “світового жандарма” трансформується і буде виражатись у техніках прихованих впливів у традиціях soft power («м’якої сили»). Очікується повільний відтік китайського капіталу з Америки, але, в результаті, це не призведе до значних економічних потрясінь. Основними глобальними опонентами США будуть залишатись Російська Федерація, з її відвертими експансивними претензіями на пострадянському просторі, Близькому Сході та у Середній Азії; Китай, який, не дивлячись на сповільнення економічного зростання, демографічні негаразди та нову соціальну стратифікацію, буде залишатись небезпечним важковаговиком; Іран та Північна Корея, які так чи інакше подразнюватимуть геополітичні інтереси Америки на мікрорегіональному рівні.

У будь-якому випадку, США продовжать задавати тон глобальним процесам, лише з меншою інтенсивністю та показовістю. Домінуюча роль США, за сучасних умов, є своєрідною необхідність для контрольованості світового порядку за умов зменшення тиску в різних регіонах світу.

Європейський Союз

Для Європи основну загрозу на даний момент становить проблема неконтрольованої міграції сотень тисяч біженців з північно-африканського та близькосхідного регіонів. Ця обставина може стати вирішальним чинником з приводу майбутньої долі Союзу, як наднаціонального утворення. Імплікація арабо-ісламського фактору в тіло ЕС у таких масштабах становить виключну загрозу, яка вочевидь може стати початком кінця. Різне бачення тактики та стратегії розвитку ЄС та позиції по відношенню до України та сирійського питання серед основних членів об’єднання (Велика Британія, Німеччина, Франція, Італія); повільний економічний спад в контексті проблем торгівельного балансу та співвідношень між членами ЄС; зростаюча роль та місцями домінуюча роль Німеччини в економічних та міжнародних питаннях; економічний розрив між розвинутою північчю та півднем Європи; активізація національних та ультраправих рухів на фоні міграції з Близького Сходу; зростання впливу прихильників євроскептицизму; популяризація євро-сепаратистських настроїв (Велика Британія, Іспанія, Франція); регіональна фрагментація ЄС; поява нових внутрішньо європейських лідерів, особливо тут варто відзначити Польщу; зміна параметрів участі членів Європейського Союзу, їх функцій, повноважень та обов’язків; ймовірна військова загроза з боку Росії; центробіжні процеси; економічні плавуни південно-єропейського Середземномор’я (Португалія, Іспанія, Італія, Греція); проросійські агенти впливу здатні в значній мірі спровокувати перегляд метапроекту єдиного європейського дому. Об’єднана Європа показує свою нездатність рефлексувати на внутрішні та зовнішні виклики, що веде до ускладнення діалогу в середині ЄС. Найближчим часом в Європі можна очікувати ще більшу смислову роздробленість у питаннях вільної торгівлі, шенгенської зони без кордонів, відцентрові тенденції, конфлікти між різними центрами прийняття рішень, а також посилення тенденцій національного протекціонізму.

Російська Федерація

Росія, втрачаючи економічні оберти у зв’язку з міжнародними санкціями, падінням цін нафту, безпосередню або ж опосередковану залученість у локальні військові конфлікти (Україна, Сирія), збільшення долі використання альтернативних джерел енергії в світі, а також зростання соціально-економічного невдоволення населення, постане перед дилемою зміни агресивної зовнішньої політики і переходу до нових типів управління на мікро- та макро-рівнях. Значна залежність Російської Федерації від експорту вуглеводнів та не прогнозованість коливання цін на них може порушити найближчим часом здатність Кремля підтримувати у належному стані функціонування державних інститутів. Зокрема, невисока ефективність Росії диверсифікувати прибутки від продажу вуглеводнів у високотехнологічні сфери та інтенсивні способи реорганізації структури економіки країни, а також окремо взятих суб’єктів федерації призведе до відцентрових процесів і локальних точок невдоволення в ряді регіонів країни (Татарстан, Якутія, Бурятія та інші). Силові засоби придушення невдоволення за допомогою спеціальних служб та органів внутрішніх справ країни тільки погіршить ситуацію. Поряд із цим, необхідно згадати і тиск світової спільноти на Російську Федерацію та економічні санкції, які так чи інакше, створюють економічний дискомфорт та приводять до підвищення градусу дискусій серед представників політико-економічних кіл країни.

Також у контексті зіткнення інтересів впливу для Росії ряд загроз створює Балто-Чорноморська вісь держав (країни Балтії, Польща, Румунія, Молдово, Україна, Грузія); Японія зі своїми територіальними претензіями (Курильські острови); Китай, будучи формально союзником РФ у багатьох геополітичних питаннях, претендує на розширення свого впливу на середньоазійський регіон (Казахстан, Туркменістан, Узбекистан) та Далекий Схід; Іран, який після відміни міжнародних санкцій, претендує на роль регіонального лідера та потужного гравця на ринку нафтових продуктів; Туреччина у сирійському питанні має свою окрему позицію, і, звичайно, Сполучені Штати Америки, які, поки що не застосовуючи радикальних засобів, стримують геополітичні претензії Росії в багатьох регіонах світу.

Сьогодні існує високий ступінь імовірності кардинальних змін у структурі влади, особливо, в контексті публічного виміру політики. Експерти зазначають, що Росія як державне утворення у сьогоднішніх кордонах може змінити свою географічну конфігурацію вже у найближчі роки. Незважаючи на це, Російська Федерація намагається втручатись у побудову нового порядку денного у світі, нав’язуючи свою позицію некласичними силовими методами, все активніше мобілізуючи  громадян власної держави на підтримку «нового курсу Росії». Це може становити серйозну загрозу для усього євразійського простору та глобальної економіки. Особливе занепокоєння викликає безпека російського ядерного арсеналу та військового потенціалу загалом. У випадку демонтажу існуючої системи чинник військової потуги Росії стане викликом для усього світового співтовариства.

Китайська Народна Республіка

Китай вступив у фазу економічного сповільнення і припиняє свою роль локомотива глобального зростання. Проблема старіння населення та поява середнього класу можуть становити загрозу політичній та соціально-економічній стабільності режиму. Можливо, це призведе до авторитарної рефлексії з боку влади у відповідь на імовірні суспільно-політичні заворушення. КНР продовжить спроби отримання дивідендів з геополітичного дисбалансу розширюючи зони економічного впливу в Південній Америці, Азії та Африці. Вочевидь, Китай залишатиметься основним виробником товарів у світі, залишаючись одним зі світових лідерів торговельно-економічних відносин. У майбутньому КНР, цілком можливо, претендуватиме на роль одного з передових науково-технологічних центрів світу і зможе перейти від моделі відтворення до моделі продукування знання та інформації. Основним стратегічним противником КНР в азійському регіоні залишатиметься Японія, хоча при цьому не варто очікувати значних загострень з використанням безпосередньої сили зі сторони Китаю.

Близькій Схід та арабо-ісламський світ

На Близькому Сході, як і в країнах арабо-ісламського світу, не варто очікувати найближчим часом стабілізації соціально-економічних та суспільно-політичних процесів. Ізраїльсько-палестинські відносини залишатимуться напруженими та час від часу супроводжуватимуться військовими зіткненнями. У питанні Ізраїлю актуалізується сирійська проблема (воєнізовані підрозділи ІДІЛ, що здатні проводити вже не тільки терористичні акти проти Ізраїлю, а й відкриті військові вилазки).

Сирійська криза затягнеться на роки, і в 2016 році малоймовірно буде вирішена, не дивлячись на пошук діалогових платформ. Основною проблемою у вирішенні конфлікту в Сирії є значна кількість зацікавлених регіональних та глобальних гравців - США, РФ, ЄС, Іран, Туреччина, Саудівська Аравія, ІДІЛ, курди, сирійські туркмени тощо. Скоріш за все, ситуація буде залишатись у підвішеному стані і не призведе до загострення протистояння між світовими державами.

Наслідки “арабської весни” будуть відбиватись на ситуації в країнах Північної Африки (Туніс, Лівія, Єгипет), де посилюватимуться денаціональні настрої, протистояння між різними угрупованнями - етнічними, військовими, релігійними, клановими. Внаслідок чого можна очікувати продовження краху систем управління в цих країнах, а також продовження неконтрольованої міграції на територію Європи з усіма витікаючими наслідками для неї.

Все очевиднішим стає те, що ще вчорашні претензії на регіональне лідерство Туреччини набирають обрисів реальності. Туреччина активно намагається нав’язувати свій порядок денний у сирійському конфлікті. Це вже призвело до серйозного конфлікту із Російською Федерацією і в подальшому може мати більш гостру фазу взаємовідносин між цими країнами, незважаючи на спільність економічних інтересів. Для політичних еліт Туреччини є вкрай важливим посилення своїх позицій як у регіоні, так і посилення державного апарату та системи управління. Тому від неї можна очікувати жорстких зовнішніх та внутрішніх дій із використанням військової сили.

Зняття санкційних бар’єрів дасть можливість Ірану, у свою чергу, ефективно конкурувати в регіоні з такими країнами як Туреччина та Саудівська Аравія. У майбутньому це навіть може призвести до відкритого військового конфлікту. Скоріш за все найближчим часом Іран переживе нову хвилю економічного піднесення, зважаючи на збільшення свої долі експорту нафти в світі.

Доктор політичних наук, професор Сергій Телешун,
кандидат філософських наук, доцент Юрій Саух, Київ.