95 ОДШБр вітає з Днем Незалежності!

Наші захисники і захисниці читають оригінальний текст вірша Павла Тичини "Я єсть народ, якого правди сила..." Неймовірно, як слова, написані 80 років тому, пасують сьогоденню.

На жаль, підручники та інтернет засмічені відредагованою совковою версією, де "червоні українці" і "Тевтонія" замість "Московії"...

Ледве вдалося знайти оригінал на "Голосі України". Треба з тим щось робити.

***

Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! –

а сила знову розцвіла.

Щоб жить – ні в кого права не питаюсь.

Щоб жить – я всі кайдани розірву.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

Московіє! Мене ти пожирала,

як вішала моїх дочок, синів

і як залізо, хліб та вугіль крала…

О, як твій дух осатанів!

Ти думала – тобою весь з'їдаюсь? –

та, подавившись, падаєш в траву…

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! –

а сила знову розцвіла.

Сини мої, незламні українці,

я буду вас за подвиг прославлять, –

ідіть батькам на допомогу й жінці,

дітей з ярма спішіте визволять!

На слобожанських нивах, на подільських,

на Чорнім морі – я прошу, молю! –

вбивайте ворогів, злодюг кремлівських,

вбивайте без жалю!

Нехай ще в ранах я – я не стидаюсь,

гляджу їх, мов пшеницю ярову.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

Повстань! І з ран – нове життя заколоситься,

що з нього світ весь буде подивлять, –

яка земля! яке зерно! росиця! –

Ну як не сіять? Як відсіч ворогу не дать!

І я сіяю, крильми розгортаюсь,

своїх орлів скликаю, кличу, зву…

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

Ще буде: неба чистої блакиті,

добробут в нас підніметься, як ртуть,

заблискотять косарки в житі,

заводи загудуть…

І я життям багатим розсвітаюсь,

пущу над сонцем хмарку, як брову…

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! –

а сила знову розцвіла.

Кремлівська гидь, тремти! Я розвертаюсь!

Тобі ж кладу я дошку гробову!

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

Павло Тичина