Росія використовує стратегію гендерної дезінформації в Україні, аби примусити журналісток замовчати - дослідження

ГО «Жінки в медіа» опублікували дослідження «Недооцінена загроза: гендерна дезінформація щодо українських журналісток».

Через відсутність уваги до проблеми гендерної дезінформації як з боку держави, конкретних інституцій, почасти медіа, жінки, які піддаються інформаційним атакам, змушені сам на сам боротися з проблемою та її наслідками, що у довгостроковій перспективі може призвести до зниження рівня залученості жінок у суспільно-політичні процеси. Порушуючі важливі теми і виборюючи права інших, медійниці не завжди готові боротися за свої, адже прецеденти публічного виявлення і відповідного реагування на саме гендерну дезінформацію — це поки що окремі кейси, а не систематичне реагування.

Короткі висновки дослідження:

  •  Контент-аналіз  у період з 24 лютого 2022 року до серпня 2023 року інформаційного простору України       та Росії (медіа, соціальні мережі, радіо,     телебачення) із використанням інформаційно-аналітичного сервісу Attack Index показав наявність гендерної дезінформації щодо українських    журналісток.
  • Росія   використовує стратегію гендерної дезінформації в Україні, аби примусити журналісток замовчати та сформувати певне негативне уявлення про гендерну рівність і роль жінок у демократичних суспільствах.
  • Загальний контекст інформаційного поля засвідчив,  що в аналізований період у російському інформаційному просторі загострилося             негативне ставлення до ідей фемінізму  та гендерної рівності. Наприклад,  російські медіа закріплюють асоціативний ряд: «фемінізм – сексуальні збочення – проукраїнські погляди (націоналізм) – тероризм».

  •  На противагу, в українському інфопросторі  складаються асиметричні російським наративи: «Фемінізм – рух сильних жінок», «Історія українського фемінізму  набагато давніша за традиції комунізму», «Гендерний підхід – рівність можливостей, загальнолюдські цінності».
  •  Самостійними  агентами поширення гендерної дезінформації  є українські праворадикальні групи.  Однак, вони не роблять мейнстриму та  не надто впливають на публічний дискурс.               
  •  Важливо на всіх рівнях (держава – поліція – редакція медіа – громадські організації) подбати про створення атмосфери та системи, в яких жінки-журналістки могли б розрізняти факти гендерної дезінформації  та повідомляти про них, не боячись             відсторонення від виконання майбутніх    завдань, та бути впевненими, що зможуть отримати необхідну допомогу та підтримку.

Над дослідженням працювали:

Ліза КУЗЬМЕНКО — медіаекспертка та тренерка з питань гендерної рівності та недискримінації, голова ГО «Жінки в медіа», членкиня Комісії з журналістської етики, національна консультантка медійних та гендерних проєктів Ради Європи в Україні, ПРООН, International Media Support (IMS). У 2016-2019 роках працювала на Громадському радіо.

Лариса КОМПАНЦЕВА — докторка філологічних наук, професорка, заслужена працівниця освіти, завідувачка кафедри стратегічних комунікацій та прикладної лінгвістики Національної академії Служби Безпеки України. Сфера наукових інтересів: стратегічні комунікації, гендерний аналіз, лінгвістика гібридної війни.

Рецензентки: Олена СТРЕЛЬНИК — українська вчена, докторка соціологічних наук, авторка праць із соціології материнства та питань гендерної нерівності; Альона РОМАНЮК — фактчекерка, головна редакторка проєкту «По той бік путінської брехні», викладачка НН Інституту журналістики КНУ ім.Т.Шевченка.    

Завантажити дослідження:

Українською https://wim.org.ua/materials/doslidzhennia-nedootsinena-zahroza-henderna-dezinformatsiia-shchodo-ukrainskykh-zhurnalistok/

Англійською https://wim.org.ua/en/materials/an-underestimated-threat-gendered-disinformation-about-ukrainian-women-journalists/

***

Це дослідження було підготовлене ГО «Жінки в медіа» в рамках проєкту «Голоси України», що був реалізований Європейським Центром свободи преси й медіа (ECPMF) за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Авторки несуть відповідальність за зміст дослідження. Погляди, висловлені у дослідженні, не обов’язково відображають погляди ECPMF та / або Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.