Сахалін обітований. Де знайти прихисток "русскому миру"?

Росіяни шукають своє коріння. І важливо їх у цій справі не злякати!

Господи, та чого ми причепилися до росіян?

Чого тролимо кремлівського карлика, який задоволено мружиться від запевнень свого муфтія про те, що путінське царство вийшло не тільки з СРСР, але й із Золотої Орди та Волзької Булгарії? Чого сміємося над бурятами, які обурюються, коли їх називають бурятами, а не росіянами? Навіщо глузуємо над пошуком братів у Китаї?

Заради Бога! Чим менше вони будуть шукати братів серед нас, тим безпечніше!

Росіяни шукають своє коріння. І важливо їх у цій справі не злякати! Тим більше, що шукати є де - відомий російський філософ і публіцист Сергій Переслєгін розділив карту РФ на дві нерівні частини, і на меншій, західній її частині написав «Російська плита», а на всій східній, починаючи з Передуралля - «Російське пустище».

Переслєгін, як і багато інших російських філософів, противник європейської Росії. На його думку, шансів на Заході у неї немає.

Фото: Олексій Нікольський / ТАСС

Ще на початку 2000-х він писав, що майбутнє Росії - на сході. А точніше - на Далекому Сході. І чим далі на схід, тим краще. Перший крок до цього, пише Переслєгін, - перенести до Азії або ближче до неї органи російської влади. Уряд РФ - до... Казані, Верховний суд - до Барнаула, ну, а президенту сам Бог звелів стерегти рубежі батьківщини на краю Землі - у Владивостоці. Щоб не сталося, як у старі часи, коли американці споконвічно російську Аляску поцупили.

Переслєгін не пересмішник і не ворог Росії. Він один із провісників «четвертої світової війни», у якій Росія повинна перемогти. Ще 15 років тому він докладно розписав план анексії Криму та розчленування України. Подейкують, автора «Самовчителя гри на світовій шахівниці» люблять у Кремлі. І оскільки оприлюднив ідею азіатизації Росії він на початку 2000-х, можна бути впевненим: це прямий заклик до Путіна.

Шукати щастя в Азії для Росії не вперше. Орел-мутант на імперському гербі ось уже 500 років ніяк не визначиться. Один дзьоб націлив на Схід, іншим намагається дотягнутися до Заходу. Такий собі дволикий Янус. Бажання подзьобати і там, і там розриває на частини, як буриданового осла, що не визначився у геополітичному виборі.

Нормандські версії історії Московії змінювалися пантюркізмом.

Сьогодні в Росії модно згадувати, що мати Івана Грозного була з нащадків ординського темника Мамая. А вчора ті ж самі вчені пишалися тим, що вона литовська княжна. Дітей російських вчать, що з двох давньоруських князів - Данила Галицького і Олександра Невського - перший, який знайшов порятунок від Орди в Європі, був зрадником, а другий - який шукав захисту від Європи в Орді - великим.

Петро Перший заштовхав пузатих московських бояр у тісні німецькі сюртуки. В яких вони пітніли і мучилися 300 років. (Як той міжзоряний тарган із «Людей в чорному», якого дрючило і ковбасило в тілі людини). Німецький філософ початку ХХ століття Освальд Шпенглер назвав ситуацію, в яку потрапила Росія, «псевдоморфозом», за аналогією з мінералогією, коли речовині «доводиться заповнювати ту порожнечу, яка вже є, і так виникають підроблені форми, кристали, чия внутрішня структура суперечить зовнішній будові».

Існуюча в нашій свідомості Росія - це і є «підроблена форма»: глибока Азія в порожнечах петровського німецького сюртука.

Кремль тягнувся до Європи не тому, що відчував ментальну близькість до європейської цивілізації, а тому, що Європа не в приклад багатша від Азії. Там є що пограбувати. Коли ж Кремлю давали по писку в Європі, він відразу ж згадував про східну парадигму.

Уперше масштабний проект походу на Схід визрів у Російській імперії наприкінці ХІХ століття. Чергова російсько-турецька війна завершилася розгромом. Спробу вийти в Середземне море і «повернути православ'ю» Константинополь європейські держави спільними зусиллями припинили. Розгніваний Олександр III наказав просувати «русскомир» в Тихий океан. Але не дожив, і за справу взявся Микола Другий, який у Російсько-японській війні поховав флот, адміралів і надії на Порт-Артур, як тихоокеанську «Новоросію».

Після чого цар до тихоокеанської перспективи охолов і знову вліз в європейську війну. І дарма, пише Переслєгін, бо спроба похазяйнувати в Європі погано закінчилася і для нього персонально, і для династії, і для всієї імперії.

Російські філософи, вишукуючи причини поразок Росії на європейській арені, знайшли головну - розтлінний вплив Заходу на ніжні душі російських солдатів. Із часів Бонапарта завойовники Європи, повертаючись до Росії, несуть з собою смуту і єресь. Тому Сталін і відсилав у табори тріумфаторів Другої світової. Утім, і це не допомогло.

Розмірковуючи про погану карму Російської імперії, а потім СРСР, православні філософи у всьому звинувачують... Київ. Ні, не нинішній «бандерівський». А Київ ХVII століття, освічений, з дарованим йому Магдебурзьким правом. Київ, який Московія анексувала після Переяславських угод.

Ми сумуємо, що тоді перемогла Росія. А ось російський православний історик Георгій Флоровський вважає інакше. У роботі «Шляхи російського богослов'я» (перше вид. - Париж, 1937) він пише: «Київська вченість... це перша і відкрита зустріч (московського православ'я) з Заходом», яка закінчилася «не тільки полоном, але саме здачею в полон». І далі: «Москва бореться з латинофільством, що наступає з Києва. Але нічого було протиставити зі своїх залежалих і переплутаних запасів. Греки, яких закликали, виявлялися малонадійними, за всієї їх ерудиції... І перемагає Київ».

Київ, Карл!

Усе, як у тому анекдоті, що гуляє в Інтернеті: «Вони прийшли і засмітили наше православ'я своїм християнством».

Утім, як пише один дуже популярний в Росії географ і письменник Мурад Аджиєв у книзі «Азіатська Європа», московське християнство - і не християнство зовсім, а переінакшене тюркське єдинобожжя, де бог Тенгрі виступає у вигляді дракона в трьох особах. Тож Казань і Барнаул тут дуже до речі.

Петро Перший дуже помилився. Він замутив раціональною західною думкою чистої сльози російське невігластво. Помилився і з Києвом, і з Німеччиною, і з Петербургом - з якого під час перебування його столицею і розповзалася все європейське зло.

Пояснюючи історію появи північної столиці Росії, Переслєгін стверджує, що мета у Петра була суто утилітарною. Прорубавши вікно в Європу, він задумався про табуретку, сидячи на якій можна оглядати ландшафти західної цивілізації і сваритися з європейськими монархами. Такою табуреткою і став Санкт-Петербург, місто без минулого і, схоже, без майбутнього. Після фактичного закриття Путіним проекту «Європейська Росія» Пітер здох.

«Азія відвойовує Росію після того, як Європа анексувала її в особі Петра Великого», - писав Шпенглер, спостерігаючи початок цього процесу в першій чверті ХХ століття. Ми можемо споглядати його останню стадію.

Роль умираючого ментально Петербурга, як другої столиці і «винесеної вперед ставки головнокомандувача», на думку Переслєгіна, має перебрати на себе велике місто на сході, можливо, Владивосток.

Наприкінці Другої світової СРСР уже намагався «прорубати вікно в Азію». На жаль, американці розбомбили Японію раніше, ніж СРСР почав експансію. У Кореї теж далеко не просунулися. Китай, такий згідливий за часів Сталіна, раптом став дивитися на Росію звисока, і навіть показав зуби на Даманському. Останньою спробою стало будівництво Байкало-амурської магістралі в кінці 70-х, що перетворилося на пшик. Усе, що привніс СРСР в життя Далекого Сходу, - це забруднена радіоактивними відходами акваторія Тихого океану і збитий у 1983 році корейський Боїнг з 269 мирними пасажирами на борту.

Можливо, сьогодні, коли побиті горщики із Західним світом, російській еліті час подумати про чергову спробу? Але врахувати помилки минулого: не тягнути за собою до «Російського пустища» тягар - розуміння себе як частини Європи, Київської Русі, Грецького християнства, спадщини Рюриковичів. Скинути сюртуки і вдягнути рідні душі малиці й малахаї.

Дерзайте, росіяни, дерзайте. Тут, на сході можна почати «Русский мир» з чистого аркуша. Побудувати його за власними лекалами - сірячинний, посконний, стоєросовий і густопсовий! Пити з вигаданих монголами російських самоварів, їсти винайдені китайцями російські пельмені.

Ох, які солодкі картини малює Переслєгін!

Велика Казань, яку за недомислом називають у Росії «третьою столицею», насправді - перша! З колишньої столиці Казанського ханства, куди Переслєгін пропонує переселити уряд Росії, зручно керувати ісламським світом, розрулювати бійки між шиїтами та сунітами, відправляти літаки до Сирії на пошуки російського Грааля.

Владивосток - найкраще місце для Путіна. Звідси, пише філософ, можна провести прямі транспортні мегамагістралі до Пекіна, Токіо, Пхеньяна і Сеула. І найкращий друг Кім Чен Ин зможе ходити в гості до Путіна пішки. І зовсім поруч - братська Монголія з її легендарним Великим народним хуралом (яку Переслєгін, до речі, на вищеназваній карті записав до «Російського пустища»).

І є ще Сахалін! Джерело мільйона корисних копалин і, на думку Переслєгіна, ідеальне місце для туризму. І головне: звідси дуже зручно погрожувати американцям ядерним спопелінням. Не доведеться кричати через голови українців та інших європейців.

Так-так-так! Брати росіяни, Сахалін - це саме те! Земля обітована. Країна біблійного «Пресвітера Іоанна» (російською «Попа Івана») на самому краю світу.

Махніть рукою на невдячну Україну, наші вузькоокі російські брати, плюньте на безглуздий Лугандон і непідйомний Крим, утікайте подалі від Києва, щоб не заразитися європейською скверною. Ми триматимемо кулаки за вас.

Тільки швидше, будь ласка!

Євген Якунов, Віктор Мішковський, Київ.

Перше фото: А. Нікольський / ІТАР-ТАСС