Кривий Ріг та інші. Боротьба тільки починається
Місцеві вибори показали: у містах сходу з'явилися свої ланселоти, що безстрашно вступили в битву з монстрами сепаратизму й корупції
...Того, що сталося в Кривому Розі, ніхто не очікував. Панувала загальна впевненість, що місто зливають клану Вілкулів. Чи то втішний приз за програш у Дніпропетровську, чи то якийсь інший підкилимовий розмін передбачався. Серйозні партії в Києві вже давно всі розписали у табличках-шахматках: що якому начальнику і якому олігархові належить. У Кривому Розі купа підприємств Метінвесту, і чому б, думали політстратеги, не віддати його Ахметову? Він, мовляв, своє господарство буде як зіницю ока берегти від війни і сепаратистів.
Тому після першого туру, коли Милобог, який не мав ні грошей, ні особливої політичної підтримки, здобув лише 10,7% проти 45,13% старшого Вілкула - все здавалося очевидним.
Але жителі, напевно, чогось не зрозуміли. Не розібралися в «мудрих» побудовах столичних політиків і поламали всю гру. Юрій Валерійович Милобог, кандидат біології, захисник природи, глава благодійного фонду, що допомагає учасникам АТО (запам'ятайте це ім'я, його поки немає у Вікіпедії, але, повірте, буде) - схоже, він дав бій мафії. У чотирьох районах Кривого Рогу люди проголосували за нього. І лише в одному, контрольованому Метінвестом, за рахунок небувалого припливу голосувальників, що казна-звідки взялися, вдалося набрати перевагу в 700 голосів. Вони й дали змогу представнику Опоблоку отримати пару потрібних цифр після коми.
На інерції, партії демократичної коаліції БПП і «Батьківщина» покартали норовливого Милобога, закликали його визнати поразку і «припинити спекуляції на цю тему». Потім, від імені БПП, Юрій Луценко відкликав свої «привітання» Вілкулу. А Тимошенко поки мовчить. Юлія Володимирівна, ви вже не з нами?
Жителі Кривого Рогу, які вірять у майбутнє нашої країни, уже зрозуміли: вони - сила!
Вілкули з тріском програли у Дніпропетровську, і ще одна поразка, на власній вотчині, ставить хрест на їх всевладді. А водночас вельми скорочує можливості Ахметова утримувати в сфері впливу схід України. Тому за місто чіплятимуться до останнього. А знаючи, хто очолює ЦВК, можна спрогнозувати й підсумкове рішення головної виборчої інстанції.
Але жителі міста, які вірять у майбутнє нашої країни, уже зрозуміли: вони - сила! А це означає, як казав один давній президент СРСР, процес пішов.
Якщо результати голосування в місті справді сфальсифіковані, то це можна довести й після будь-яких рішень ЦВК. Завести кримінальні справи, знайти винних, посадити років на п'ять, навіть якщо це будуть усього лише виконавці. Чим більше посадять виконавців, тим менше виявиться охочих наслідувати їхній приклад - вибори ж ці не останні.
Ось де може показати себе новонароджене Національне бюро розслідувань укупі з антикорупційним прокурором! Адже хіба в цьому конкретному випадку ми маємо справу не з корупцією?
Головне, що в Кривому Розі з'явилася потужна громадянська сила, здатна об'єднати навколо себе тверезомислячих людей і розвалити монополію совкового феодалізму
Але справа навіть не в цьому. Головне, що в Кривому Розі з'явилася потужна громадянська сила, здатна об'єднати навколо себе тверезомислячих людей і розвалити монополію совкового феодалізму. Треба просто не давати згаснути полум'ю цієї активності. Як би не розвивалися події далі, хто б не вийшов переможцем, Юрій Милобог повинен стати відомим на всю країну. А якщо говорити без натяків, його треба розкручувати у всіх мас-медіа, як представника нової хвилі українських патріотів.
І не тільки його. А й Євгена Терехова - «Титанового Джексона», який у Павлограді хоч і програв висуванцю Опоблоку, але зібрав понад сорок відсотків голосів жителів міста. А це, погодьтеся, хороший стартовий капітал. Борис Філатов, сподіваємося, не залишить кіборга без опіки. Можливо, йому варто постажуватися в Дніпропетровській мерії, на хорошій посаді? А може, залишитися збудником спокою в Павлограді. Щоб декому життя медом не здавалося.
Ці двоє - найбільш розкручені завдяки скандалам, - але є безліч нових облич в інших містах, героїв, які кинули рукавичку на мерських виборах різного штибу «хрещеним батькам». Переможених, але таких, що завоювали довіру виборця. Читач назве їх сам: у кожному місті - є свої ланселоти, що наводять страх на багатоголових драконів сепаратизму й корупції.
Вітер змін не відчутний у партійних кабінетах
Запоріжжя, Харків та Одеса адже не від того заблукали у вчорашньому дні, що Кернеса із Трухановим так любить народ. Просто містяни не бажають змінювати старих фінасових ділків на нових, навіть якщо вони натягнули на себе вишиванки. Вітер змін викликав справжню спрагу споглядати в місцевій владі нові обличчя - чесних і по-європейськи сучасних людей. Не віриться, що в містах-мільйонниках таких немає. Є. Просто політичні вожді впритул їх не помічають. Вітер змін не відчутний у партійних кабінетах, а мантри про оновлення власних рядів так і залишаються мантрами. Не бачить нових кандидатів і народ. І не тому, що сліпий. Просто ми живемо в інформаційну епоху, де надзвичайно важливий бренд, ім'я, обличчя на екрані. А всі «екрани» у містах привласнені місцевими олігархами. Вільніші центральні ЗМІ мало турбує, що відбувається в провінції.
Перемога молодого бізнесмена Олександра Сенкевича в Миколаєві (на виборах у 2014-му він набрав лише 4%), успіх Михайла Терещенка в легендарному Глухові (всупереч протидії місцевого феодального клану) - хіба все це не приводи для ретельного вивчення соціологами та політологами процесів, що раптово прорізалися в нашому архаїчному суспільстві? Люди в країні помінялися, але зовсім не так, як малювали у своїх бізнес-планах партійні політтехнологи. Дедалі більше українців не бажають брати участі в іграх, вони хочуть самі приймати рішення і, якщо треба, вчитися на власних помилках.
Головне тепер - не покинути переможців від демократичних сил на напризволяще, не залишити їх наодинці з надзвичайно живучою адміністративною системою, здатною зжерти будь-якого новатора. Таке ж уже було на зорі нашої незалежності, коли в місцеву владу прийшли вчорашні політв'язні та правозахисники.
Адже ми подорослішали і знову цього вже не допустимо. Правда?
Ну, а громадянському активу Харкова, Одеси, Запоріжжя та багатьох інших міст, де не вдалося перемогти, не варто сидіти склавши руки. Життя нині таке, що місцеві вибори можуть нагрянути неждано-негадано.
Варто лише змінитися прокуратурі та судам і лише злегка потрясти - хабарники посиплються з насиджених місць, як стиглі груші. А багато хто - сяде. А отже, мерські крісла, зігріті, здавалося б, на багато років наперед, обов'язково звільняться. Головне - не ловити ґав.
Євген Якунов, Віктор Мішковський. Київ.