Яким буде третій Майдан?

Хтось очікує з острахом. Хтось із радісним нетерпінням. Або з холодним торжеством філософа: мовляв, що має бути - того не минути

...Друга річниця Майдану. Громадські активісти ломляться на сцену, зривають концерт, оголошують війну владі. Невже починається Третій майдан? Чонгар. Татарські блокпости. Невідомі герої підривають ЛЕП. Ну це, напевно, точно Майдан? Кривий Ріг. 8 тисяч протестувальників проти фальсифікацій. Можливо, це Третій майдан?

Хтось очікує з острахом. Хтось із радісним нетерпінням. Або з холодним торжеством філософа: мовляв, що має бути – того не минути.

Ні, друзі. Це не третій. Це ми підганяємо хвости другого.

Історик Лев Гумільов, автор теорії етногенезу, писав: будь-який сплеск пасіонарності спадає східчасто. Еліта, затребувана революцією, вистигає повільніше, ніж маси. І в охололому вже світилі часом вибухає протуберанцями.

Блокада на кордоні Криму - це спроба кримськотатарської еліти, відрізаної від поневоленого народу, докричатися до світу про його страждання. А ось чи готовий сам народ до спротиву окупантові?

У Кривому Розі виклик феодальному клану кинув невеликий прошарок молодої патріотичної еліти. Громадянське суспільство тут ледь народилося. І зробило чимало. Очікувати від нього більшого дуже складно. А країна - мовчить.

Групки біля монумента Незалежності, які віщають про Третій майдані, зліт батальйонів Правого сектору, колотнеча у ВР, пікети під СІЗО - вони не вибухнуть очисною війною. Методи людей у ​​камуфляжі - це не методи всього суспільства.

І, тим більше, жалюгідний «тарифний майдан». Гібрид проплаченого мітингу і гніву найбідніших. Найбідніші готові до погромів, та от проплачені не дадуть.

Пропозиція взяти участь у бунтах не приваблює. Цілі хоча й драматичні, але дрібні. Хоч якими жорстокими не були б ці протистояння з владою, вони викликають лише коливання на поверхні людського моря, не більше.

То, може, не буде більше ніяких майданів? Навіщо він, коли світ на порозі нової Карибської кризи, коли велика війна у вікні маячить? Чи так уже потрібні реформи перед кінцем світу?

Навряд чи для нас війна є дивиною. Ми звикли читати зведення з реформаторського фронту впереміж з повідомленнями з фронту на сході. І зведення нас не задовольняють. Ні ті, ні інші. І є тема, яку не можна відкладати, тим більше, коли війна в розпалі.

Це внутрішня війна з корупцією. Та сама, де ми зазнаємо однієї поразки за іншою. Де зрадників більше, ніж у Криму із «зеленими чоловічками». І хіба після Революції гідності вона, наше гідність, не принижена пройдисвітами і казнокрадами, що почуваються так само добре, як і колись?

Що вибухнуло восени в Молдові та Румунії - країнах, які, здавалося б, успішніше за нас ідуть в Європу? Корупція їх дістала. Дістала вона й нас. Кожну хибу суспільства - по своєму. Але - ґрунтовно.

Скажіть, друзі, хіба це не привід?

Громадянське суспільство уповає на еволюційний, а не революційний Майдан

Майдан буде - але не страшний, не апокаліптичний. Інший.

Громадянське суспільство уповає на еволюційний, а не революційний Майдан. Без зброї, вибухових пакетів, палаючих шин і битих вікон. Без людей у ​​камуфляжі - їм тут нічого робити, якщо влада не переступає межу. Майдан, який володіє м'якою, але впевненою силою. Який переконує не агресією, а чисельністю.

Не резервні батальйони будуть у його авангарді, не сотники, не Ярош і Ляшко - у крайньому випадку їм тримати периметр. А ті, хто завжди. Креативний клас і середній бізнес, стурбовані зараз своїми справами і волонтерством. Студенти, що сумують за Європою. Інтелігенція, що розсварилася на вузькому п'ятачку: «зрада-перемога». Церкви - усіх конфесій, політики - усіх забарвлень. Якийсь поштовх скаже їм: час об'єднуватися, час відчути лікоть один одного і запалити вогник віри в своїх серцях.

Третій майдан буде. Але не сьогодні. І, можливо, навіть не через рік. Влада дала слово. І суспільство чекає. Чи запрацюють антикорупційні механізми європейського збирання? Чим потішать антикорупційні закони, НАБ, спецпрокурор, держбюро розслідувань? Чи дасть плоди смоківниця люстрації та судової реформи, відкриті реєстри та можливість конфіскації неправедно нажитого?

Суспільство не стане скидати Президента і уряд: це вже було з Кравчуком (прийшов Кучма) і з Масолом (прийшов Фокін). Суспільство допоможе владі. Зійде на поріг судів і прокуратур з переконливим проханням до їхніх постояльців - очистити приміщення. Складе петицію зі списком із тисячі прізвищ - людей, яких через корупційність не бажає бачити серед еліти - не важливо, спіймано їх на хабарі чи поки ще ні. Допомагаючи нерішучій владі, воно обере Цивільний трибунал, який засудить найвидатніших злодіїв у законі до вищої міри громадського презирства - довічної відправки в бан.

Суспільство дасть люфт, але поставить на лічильник. Як свого часу Януковича з його європейськими позивами. А якщо пара піде в гудок, доведеться виходити. Зрозуміємо це відразу й усі одночасно - така сутність усіх наших майданів. І корупціонери тікатимуть - хто до Ростова, а хто відразу до Гааги.

А потім буде ще й Четвертий майдан.

Тому що замало спустити машину з гальм, треба її завести й натиснути на газ. А отже, чекає боротьба, яку філософ Сергій Дацюк назвав боротьбою за альтернативу - буде наше суспільство інноваційним чи архаїчним? Будемо ми шукати в Європі геїв чи технології? Будемо просити у Заходу на шматок хліба чи вчитися у нього заробляти самим?

Архаїка - не лише в комуністичній символіці, а й у багатьох традиціях, з якими нам страшно розлучатися

Це буде вкрай важкий Майдан. Тому що архаїка - вона не лише в комуністичній символіці, а й у багатьох наших традиціях, з якими нам страшно розлучатися. І в яких ми шукаємо ліки від «шоку майбутнього». До варварства нас штовхає й війна, кожним своїм днем ​​і кожною жертвою роблячи жорстокішою душу і брутальнішими думки. Люди, що живуть минулим, і Майдан бачили як очищення від скверни сьогодення. І серед них чимало пасіонаріїв, і ще невідомо, хто з нас переможе. І не дай Боже нам вибирати не між Америкою та Європою, а між Росією та ІДІЛом.

І буде ще П'ятий. Де громадянське суспільство вимагатиме в політичних партій і чиновників участі в державному житті, що належить йому по праву. І здійснить революцію в тому, що ми сьогодні, не зовсім розуміючи, про що йдеться, називаємо електронним урядом. І не депутати будуть кнопкодавити, а ми самі лайкатимемо законопроекти. І висуватимемо спільнотами гідних. І розфрендимо з влади дурнів і популістів.

А за ним прийде Шостий...

Остаточного й переможного Майдану не буде. У світі, узагалі, не буває остаточних перемог. Це лише ранній Фукуяма необачно заявив на початку 90-х, що демократія перемогла навіки. І що настав «кінець історії» - і не буде більше воєн і революцій. А один суцільний соціальний мир.

Молодий тоді філософ ще погано знався на діалектиці.

Євген Якунов, Віктор Мішковський. Київ.