Вольфганг Ріхтер, експерт берлінського фонду «Наука і політика»
У разі розколу Європи лінія конфронтації пройде через Україну
А взагалі, весь кризовий потенціал розвивався ще з 2001 року, коли стався провал конвенції з контролю над звичайними озброєннями в Європі, покликаної пом'якшити перше і друге розширення НАТО.
Роль ОБСЄ була забута майже на десятиліття. Організація сприймалася як якийсь дах, який об'єднає всі європейські країни плюс США, плюс Канаду, плюс Росію для створення зони нерозділеної безпеки на рівній основі для всіх країн між Ванкувером і Владивостоком. Всі ці обіцянки не матеріалізувалися. Можна сперечатися, чому вони не матеріалізувалися.
Інший конфліктний потенціал був заснований на денонсації угоди про Обмеження стратегічних озброєнь, коли Джордж Буш ініціював програму.
Третій конфліктний потенціал полягав у військовій інтервенції, починаючи з Косово в 1999 році. Коли Косово в односторонньому порядку проголосило незалежність у 2008 році, Захід погодився з цим і визнав її, а Росія сердито відповіла, посиливши відносини з Абхазією і Осетією.
Тобто, конфліктний потенціал вже був, він аккумулювався і розвивався аж до Грузинської війни, яка стала справді поворотним моментом у відносинах між Росією і Заходом до того моменту. Рада Росія-НАТО була припинена на деякий час. І коли президент Обама прийшов до влади, він усвідомив, що щось іде не так у відносинах між США та Росією і запропонував ідею перезавантаження. Ця політика принесла плоди у тому, що стосується питання ядерної зброї, але Європі це не принесло плодів. В Європі старі підозри нікуди не поділися.
І ще є один пункт, про який слід пам'ятати: під час війни в Грузії тодішній український президент Ющенко пригрозив розірвати договір про перебування російського Чорноморського флоту в Криму, в Севастополі. Я думаю, що саме з того часу росіяни виношували план на випадок непередбачених обставин. Що, якщо ця стратегічна позиція опиниться під загрозою, вони будуть діяти. Ця база флоту для них є дуже важливою, це зараз показують і події в Сирії, як ми бачимо.
Отже, я думаю, це стратегічне питання, а не стільки російсько-українське двостороннє. Україна стала жертвою більш тривалого у часі російсько-західного конфліктного потенціалу. На жаль.
ФРН ПРАГНЕ НЕ ДОПУСТИТИ, ЩОБ УКРАЇНА СТАЛА ЖЕРТВОЮ РОЗКОЛУ ЄВРОПИ
- Тобто Ви вважаєте, що «Кримський план» дозрів у Кремлі саме у 2008 році?
- Варто ще згадати саміт НАТО у квітні 2008 року, коли Україні та Грузії було запропоновано членство в НАТО.
Для мене залишається загадкою, я не можу відповісти на запитання, чому росіяни сприйняли події Майдану 21 лютого 2014 року як casus belli, як привід для втручання. В моєму розумінні, вони абсолютно помилилися в оцінці. Очевидно, оскільки деякі з бійців Майдану відкидали ту угоду, яка обговорювалося нашим главою МЗС, і главами МЗС Польщі Сікорським та Франції Фабіусом, для росіян здавалося ясним, що це coup d'etat - державний переворот. Вони, очевидно, вважали, що після цієї події новий революційний уряд у Києві негайно приєднається до НАТО.
І тоді вони почали діяти у відповідності зі своїм планом. Обов'язково мав бути план, оскільки вони діяли дуже ефективно, дуже тихо і дуже швидко, що може лише про одне сказати: це було підготовлено. Звичайно, за наявності такої кількості військових на півострові їм було простіше організувати, але все одно потрібна була підготовка.
Якщо я можу певною мірою простежити стратегічну логіку, то чого я не можу зрозуміти, так це оцінку подій 21 лютого. Тому що це було неправильне розуміння, зокрема, і процедур НАТО. Адже все одно неможливо було б стати членом на наступний день. На мою думку, позиція не була під безпосередньою загрозою. Все інше - чиста пропаганда.
- А ось пан Путін в інтерв'ю німецькому таблоїду BILD стверджував, що думав виключно про долю 2,5 млн кримчан, які злякалися того, що, цитую, «вкрай націоналістично налаштовані сили, які приходили тоді до влади і частково, значною мірою прийшли до влади, вони просто прямо почали погрожувати людям».
- Росіянам насправді нічого не загрожувало. Не було в Криму ніяких інцидентів, про які було б відомо.
- Тема Криму на Заході майже пішла з топ-новин. Чи думаєте ви, що Захід рано чи пізно все ж забуде і пробачить?
Зараз ясно одне: Захід не пробачить так просто і не забуде
- Ні те, ні інше. Тут треба чітко розрізняти. Одна справа - стратегічна позиція Чорноморського флоту, чому я певною мірою можу знайти пояснення - це дуже важливий актив для Росії. Але інше питання - це питання міжнародного права. Тут немає виправдання.
І коли Росія порівнює це так зване возз'єднання з німецьким возз'єднанням або з Косово, то це невірно.
- З Косово досить багато порівнюють...
- Косово - це зовсім інша історія. Косово проголосило незалежність, а не було включено кудись. І було визнано. Хоча в ЄС думки розділилися, і 5 країн все ж не визнали (це країни, які самі мають проблеми з загрозою сепаратизму і з меншинами - Іспанія, Словаччина, Румунія, Греція та Кіпр).
Що голова буде робити, так це дивитися, чи можемо ми знайти рішення або хоча б змінити тренди, які ми спостерігаємо протягом певного часу, щоб Україна не стала жертвою більш широкого геополітичного розколу Європи, що також несе загрози конфронтації.
Те, що ми бачили, починаючи з 2014 року, але особливо у 2015-му, це те, що військова ситуація між НАТО і Росією погіршується. З самої холодної війни ніколи не було такої кількості і потужності навчань, поблизу кордонів, із зальотом на чужу територію, інцидентів тощо. Це є новим і це небезпечно. У ході саміту НАТО у Варшаві в липні буде підніматися питання - чи варто остаточно поховати, забути основоположний акт Росія-НАТО.
- Ну от міністр Штайнмайєр не раз говорив останнім часом у своїх публічних висловлюваннях про доцільність відновлення роботи двосторонньої комісії...
- Перш ніж укладати угоди, треба мати діалог. У нас є кілька форумів для діалогу. Та на жаль, більшість з них припинили працювати. Як приклад - і Рада Росія-НАТО. Або G8. Список можна продовжити. ОБСЄ зараз єдина платформа для діалогу.
Український конфлікт - найсерйозніший конфлікт в Європі, з якими нам доводиться стикатися. Ми не хочемо летіти з закритими очима в нову тривалу конфронтацію в Європі. І ми повинні зробити все, щоб не допустити нового розколу Європи. І, до речі, лінія конфронтації у такому випадку пройде прямісінько через Україну.
ПРОЕКТ "НОВОРОСІЯ" ЗАВЕРШИВСЯ
- В Україні і зараз неспокійно, бойовики регулярно порушують перемир'я. Якою, на вашу думку, є довгострокова стратегія Путіна в Україні?
- Що ми спостерігаємо, я, принаймні, відчуваю - це те, що Росія, схоже, не надто зацікавлена більше у Східній Україні, у Луганську та Донецьку. Те, що вони роблять зараз, це більшою або меншою мірою - спроба зберегти обличчя. Вони хочуть з'їхати з теми.
Від Криму вони не відвернуться, це точно. Але водночас вони зараз наполягають на територіальній цілісності України та її суверенітеті, і все таке. І наполягають на тому, про що було домовлено у цій угоді Мінська-2 про припинення вогню - спеціальний статус для цих двох регіонів, про децентралізацію, що, звичайно ж, може поширитися і на всю Україну, і про нову Конституцію.
Я не думаю, що вони взагалі колись хотіли завоювати «Новоросію». Ймовірно, це було проектом, коли росіяни очікували, що українці на сході підуть швидко за Кримом, керуючись внутрішньою мотивацією. Але цього не сталося. І вони були розчаровані. Я не думаю, що вони колись дійсно планували велику військову кампанію. Однак, вони роздули ситуацію так, щоб східні українці змогли самі діяти. Але ті діяти не хотіли. І ось тепер вони розчаровані і втрачають інтерес.
Ми бачимо це навіть за зміною російського персоналу. Путін направив (на переговори) людину, дуже близьку до свого особистого кола (Гризлова). Більшість аналітиків погоджуються, що це знак того, що Путін шукає політичного, а не військового рішення. Якщо ми подивимося на те, що перші «волонтери» повертаються в Росію, вони розчаровані, дивуючись, чому «Путін обіцяв нам так багато». Чого він насправді не робив - це зробила преса, а не він особисто. Пропаганда. Він був куди обережніший. Як я сказав, що цей проект «Новоросія» завершився.
- Так, але гроші продовжують надходити, і російські солдати разом з технікою теж. Чи згодні ви з думкою багатьох експертів про те, що довгостроковою стратегією Путіна є постійна дестабілізація України?
- Давайте подивимося у більш широкій перспективі. Було багато емоційних елементів, відчуття близькості між двома слов'янськими націями, братерства тощо. Але ця ідея братерства була розстріляна зі зброї. Так, історія відіграє роль. Емоції відіграють роль. Етнічні питання. Але чому ж тоді брати-слов'яни стріляють один в одного? Путін повинен пояснити це.
Але справа не в цьому. Справа у відносинах між Росією і Заходом. Росія хоче запобігти просуванню ліній, не тільки політичних, військових, ліній впливу все далі і далі на схід, все ближче і ближче до її кордонів. Для генштабу у Москві це повинно бути кошмаром - картина натовських танків, ракет, військ на річці Дон. Неймовірно.
Проблеми у тому, що у нас різні наративи, різне розуміння: ми на Заході не розуміємо російське викладення подій, росіяни не розуміють нашого. Вони розвиваються абсолютно по-різному. Але діалог треба починати з загального розуміння - які причини, які стратегічні цілі.
Все, що нам треба, - це відродити довіру. І ось воно, гасло Штайнмайєра на час головування в ОБСЄ: «відновлення діалогу, відновлення довіри і безпеки». Ясно, що ми не зможемо зробити це за один рік. Але можемо хоч трохи просунутися.