«Вихід» російських військ із Сирії: чим варто перейматись Україні

Черговим військовим маневром Росія намагається посилити свої переговорні позиції - і щодо Сирії, і щодо України

ЗА ЩО ВОЮВАВ І ЩО ЗДОБУВ ПУТІН У СИРІЇ

Рішенням розпочати виведення «основної частини» військ із Сирії Володимир Путін знову здивував західних політиків та експертів, які продовжують оцінювати дії російського президента за власними ціннісними шаблонами і відповідно - не перестають дивуватися власній неспроможності спрогнозувати наступні кроки кремлівського лідера.

Слова Путіна, що він вважає «в цілому виконаними»

Спробуймо без зайвих емоцій проаналізувати, чого добилася Росія військовою операцією в Сирії, скориставшись відсутністю ефективної протидії з боку Заходу. І на що розраховує Москва, розпочавши часткове (саме часткове) виведення військ якраз на початку нового раунду Женевських мирних переговорів з сирійського врегулювання.

Нагадаємо, що до початку сирійської військової операції Москва фактично перебувала в дипломатичній ізоляції, а домінуючою темою її спілкування з представниками США та Євросоюзу була необхідність виведення російських військ з Донбасу. Після кількох місяців інтенсивних бомбардувань сирійської території - переважно тих її районів, де перебували підтримувані країнами Заходу повстанці, - про дипломатичну ізоляцію РФ вже не йдеться, більш того, вона стала одним з ключових учасників переговорного процесу по сирійському врегулюванню.

І хоча Кремлю так і не вдалося цілком замінити у світовому порядку денному українську тематику - сирійською, проте потоки біженців до Європи, що зросли із посиленням військової підтримки Росією Башара Асада, все ж привертають помітно більше уваги європейських лідерів, ніж ситуація на Донбасі.

Військовою операцією Росія значно укріпила позиції режиму Башара Асада, якого ще кілька місяців тому на Заході вже не вважали гравцем, а тепер - готові вести з ним переговори. Територія, контрольована армією сирійського диктатора, значно зросла, і саме його війська нині мають наступальну ініціативу, а не сили поміркованої опозиції, на навчання і озброєння яких західні союзники витратили чималий ресурс.

Не потрібно також плутати «початок» виведення частини військ РФ із згортанням російської військової присутності в Сирії. Морська та авіаційна військові бази РФ в Сирії продовжать своє функціонування і, цілком можливо, навіть будуть посилені. При цьому, Росія залишає в регіоні зенітно-ракетні комплекси С-400, радіус дії яких охоплює територію не лише Сирії, але й частково Туреччини - члена НАТО.

РФ випробувала в Сирії нові види озброєння і здобула чималий довід використання збройних сил далеко за межами своєї території, зокрема, застосування бойової авіації. Де вона тепер використає цей досвід - залишається лише припускати, але гіпотетично це може бути будь-яка країна, яку президент США не вважатиме настільки важливою, щоб починати заради неї війну

Тож слід визнати, що значною мірою поставлених цілей Путін в Сирії все ж таки досяг - не завдяки стратегічному генію, а швидше внаслідок відсутності адекватної протидії ЄС і США його військовим авантюрам.

Можна припустити, що певну роль при прийнятті Путіним рішення про часткове виведення військ відіграв і чинник збитого напередодні «Міг-21», що належав силам Башара Асада, - імовірно з використанням переносного зенітного ракетного комплексу «Стінгер» американського виробництва. Звісно ж, Путіну не потрібно, щоб за кілька місяців до виборів Держдуми РФ сирійські повстанці почали збивати російські літаки. Не потрібна йому й гіпотетична можливість зіткнень із турецькими військами, якщо на тлі останніх терактів Анкара вирішать провести на півночі Сирії наземну операцію. Тож тактичний відхід Росії був «вчасним» з усіх точок зору, а особливо - зважаючи на початок Женевських переговорів по сирійському врегулюванню.

СИЛОВА ДИПЛОМАТІЯ В ДІЇ

Традиційно напередодні «мирних» переговорів Москва підкріплює свої дипломатичні позиції військовими маневрами. Найчастіше РФ вдається до ескалації, та цього разу, на початку третього раунду Женевських переговорів, Москва вирішила натякнути, що може ослабити військовий тиск у Сирії, якщо протилежна сторона виявить готовність йти на зустрічні поступки. При цьому, збереження військових баз дає змогу Кремлю знову швидко наростити атаки - в разі, якщо переговори підуть за несприятливим для РФ сценарієм.

Рішення Москви частково вивести війська з Сирії суттєво посилить позиції прихильників «перезавантаження» відносин з Росією в американській та європейських столицях. Адже Росія демонструє схильність дотримуватися досягнутих раніше домовленостей сприяти припиненню бойових дій у Сирії

Відтепер будь-який відносний успіх «сирійських» переговорів Москва зможе подавати як власну заслугу, у випадку ж провалу перемовин - винним буде Захід, який не зміг належним чином вплинути на своїх «підопічних» повстанців.

Очевидно, Москва розраховує, що її «поступливість» у сирійському питанні позначиться і на позиції західних партнерів у переговорах щодо Донбасу. Берлін і Париж вже й так тиснуть на Київ, просуваючи ідею призначити вибори на окупованих територіях фактично під «чесне слово» Росії, яка обіцяє сприяти їх чесному проведенню. І не важливо, що ніхто в можливість чесних виборів у присутності російських військ не вірить. Якщо до прагнення зняти економічні санкції додасться ще й надія вирішити питання біженців - то друзі Росії у європейських столицях знайдуть аргументи, щоб зробити саме Київ винним у провалі Мінських домовленостей.

ЧИ ОЧІКУВАТИ ЕСКАЛАЦІЇ НА ДОНБАСІ?

Відомий друг України, американський сенатор Джон Маккейн припустив, що вивільнені ресурси та увагу Росія обов'язково використає десь в іншому місці, і «кривава весна»

Втім, не переоцінюючи потенціал збройних сил Росії, все ж слід визнати, що його було б досить, щоб одночасно вести дві військові кампанії середньої інтенсивності - на Сході України і в Сирії - за умов, коли інші потужні світові гравці фактично виступають у ролі спостерігачів, не надаючи ефективної підтримки ні Україні, ні сирійським повстанцям.

Тож часткове виведення російських військ із Сирії зовсім не обов'язково означає намір РФ перейти до військової ескалації на Донбасі у короткостроковій перспективі. Більш імовірним сценарієм на найближчий час є нарощування дипломатичного тиску на Київ.

За свій тактичний «відступ» у Сирії Москва може очікувати більшої наполегливості Вашингтону, Берліну й Парижу в нав'язуванні Києву рішення призначити вибори на окупованій частині Донбасу, що за нинішніх обставин стало би рівнозначним легалізації тамтешніх підконтрольних Кремлю режимів. Якщо ж питання виборів вирішити не вдасться, Москва може запросити в якості «компенсації» відмову ЄС від продовження економічних санкцій влітку цього року. Звичайно, це не означає, що загроза військової ескалації знята з порядку денного, проте більш вірогідно, що спершу Москва спробує отримати заплановане шляхом посилення дипломатичного тиску.

Військові маневри Росії в Сирії знову підтвердили неготовність Європи та США адекватно оцінювати кроки Кремля та ефективно протидіяти його тактиці створювати проблеми, щоб згодом пропонувати свої «посередницькі» послуги для їх вирішення. «Миротворча» діяльність Москви інтенсивно розширює свою географію, залишаючи після себе зруйновані міста, тисячі трупів, нові російські військові бази і маріонеткові уряди. Захід же заклопотаний подоланням наслідків цієї «миротворчої» діяльності - замість того, щоб виробити нарешті цілісну стратегію своєї політики щодо Росії і послідовно втілювати її, а не гарячково гадати кожного разу щодо сенсу нових військових «витівок» Путіна.

Тож найближчим часом Києву варто бути готовим до посилення дипломатичного тиску з боку «нормандських» партнерів, і найкращою відповіддю на цей виклик стали би власні пропозиції щодо конкретного плану дій втілення мирних домовленостей - з переліком кроків сторін і чітким, з датами, графіком їх виконання.

Одночасно потрібно вести перемовини щодо визначення заходів реагування західних партнерів на випадок можливої ескалації конфлікту - що конкретно Вашингтон, Берлін, Брюссель готові зробити у випадку, якщо російські війська розпочнуть новий масштабний наступ. Перелік можливих нових санкцій і список допомоги Україні озброєнням у разі загострення ситуації - може стати тим чинником, який змусить Кремль замислитися, чи варто розпочинати нову ескалацію.

Максим Хилько, голова правління East European Security Research Initiative Foundation. Київ.

Перше фото: agrimpasa.com