Розгортання поліцейської збройної місії ОБСЄ на Донбасі: перспективи та ризики

«Згода» РФ на розширення безпекової місії ОБСЄ на Донбасі змушуватиме Київ піти на прямі контакти з лідерами «ЛНР-ДНР» і грати за правилами Кремля

Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) залишається одним із ключових регіональних міжнародних гравців, активно залучених у врегулюванні російсько-українського конфлікту. Попри глибокі кризові явища в загальній системі сучасної європейської безпеки, які напряму впливають на ефективність діяльності ОБСЄ, ця міжнародна організація продовжує виконувати роль своєрідної платформи для діалогу між усіма задіяними гравцями безпекової сфери. Основним та свого роду унікальним інструментом, який визначає високий рівень затребуваності ОБСЄ в сучасних кризових умовах, є її польові операції, дві з яких наразі розгорнуті та функціонують на території України - це Координатор проектів ОБСЄ та Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ (СММ). 

Згадані польові присутності мають різні мандати, що визначають їх основну місію, а також суттєво відрізняються за бюджетними показниками та чисельністю залученого персоналу. Втім, кількісні показники не обов'язково переростають в якість результатів діяльності на місцях, і останні не відповідають очікуванням та сподіванням України. Імовірно, основною причиною такого стану справ є відсутність загального стратегічного бачення ролі польових операцій ОБСЄ у врегулюванні існуючого конфлікту та превалювання тактичних міркувань, які інколи перешкоджають досягненню бажаних результатів на тривалу перспективу.

Ключовим питанням тут є розуміння особливостей діяльності ОБСЄ як регіональної безпекової міжурядової міжнародної організації, що віддзеркалює спільну волю всіх 57-ми урядів країн-учасниць, у т.ч. й України. Ця спільна воля диктується різними стратегічними інтересами, і чим більша різниця між цими інтересами, тим важче отримати бажаний результат, особливо на тлі превалювання тактичних підходів. Надзвичайно чутливими у цьому контексті є питання діяльності польових операцій, мандат кожної з яких, як правило, погоджується на консенсусній основі щопівроку. Це стосується діяльності й двох згаданих польових операцій ОБСЄ, розгорнутих в Україні, а також будь-яких майбутніх, включаючи запропоновану Києвом нову поліцейську збройну місію ОБСЄ на Донбасі. Не вдаючись до подробиць мандату та особливостей діяльності СММ, спробуємо оцінити основні перспективи та ризики розгортання на Донбасі згаданої нової озброєної поліцейської місії ОБСЄ. 

Можна відзначити певні розбіжності у трактуванні основної мети такої польової присутності та модальностей її розгортання у Києва та ОБСЄ.  Так, провідні країни-учасниці ОБСЄ, у тому числі США, наразі офіційно не розглядають можливість заміни найближчим часом СММ, мандат якої погоджено до 31 березня 2017 року, на нову польову присутність в Україні. Навпаки, висловлюються побажання щодо посилення моніторингового потенціалу СММ, у тому числі з метою визначення та конкретизації порушників домовленостей з припинення вогню. Що стосується ідеї озброєної місії на Донбасі, то вона розглядається Вашингтоном у якості посиленої міжнародної присутності ОБСЄ у вигляді сил безпеки. Мета таких сил безпеки полягає у забезпеченні проведення вільних виборів у непідконтрольних Києву районах Донецької та Луганської областей. Враховуючи обов'язкову вимогу щодо проведення цих виборів згідно зі стандартами ОБСЄ та можливого залучення з цією метою місії спостереження за виборами під егідою Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів та прав людини (БДІПЛ), ці сили безпеки мають також активно залучатися для створення безпечних умов діяльності місії БДІПЛ.   

Офіційна реакція Москви на українську ініціативу наразі відсутня, натомість очільник т.зв. «ДНР» вже заявив про готовність розстрілювати будь-яких озброєних представників ОБСЄ, які можуть з'явитися на цій непідконтрольній Києву території. Враховуючи специфіку управління самопроголошеними сепаратистськими утвореннями на сході України, навряд чи подібні коментарі можуть з'являтися без їх узгодження з позицією Кремля. А останні агресивні дії підконтрольних Росії бойовиків по відношенню навіть до неозброєних спостерігачів СММ у зоні конфлікту не викликають сумнівів щодо втілення погроз. 

Разом з тим існує значна ймовірність, що Москва, намагаючись уникнути звинувачень у невиконанні Мінських домовленостей, підтримає ідею розгортання безпекової місії ОБСЄ для забезпечення проведення виборів на Донбасі, хоча і не в тому сенсі, як це пропонує Київ. Така згода Кремля має бути детально проаналізованою з метою уникнення появи нових ускладнень. 

Москва постійно наполягає на налагодженні прямих контактів між Києвом та керівництвом самопроголошених сепаратистських утворень на Донбасі. Згода російської сторони на розгортання безпекової місії ОБСЄ для забезпечення проведення виборів на цій території якраз і може стати приводом змусити Київ піти на такі контакти, тобто фактично почати грати за правилами Кремля. Погрози самопроголошеного лідера «ДНР» Захарченка можуть бути частиною цього сценарію, адже Москва пропонує Києву домовлятися щодо поліцейської місії ОБСЄ саме з представниками сепаратистських «республік». І міжнародна спільнота, у т.ч. й партнери по «нормандському формату» можуть погодитися з такими вимогами. 

Москва демонструє готовність зробити «поступку» Києву, який готуватиметься до отримання формального контролю над окремими регіонами Луганської та Донецької областей, вирішуючи всі «технічні питання» з організації виборів та наступної передачі влади самостійно, без посередництва Кремля. У такому разі прямі контакти стануть необхідними і фактично вони означатимуть легітимацію самопроголошеної влади на окупованих територіях. При цьому, реально рішення за «сепаратистів» будуть прийматися в Кремлі, який формально не буде нести жодної відповідальності за їх виконання.

Інший аспект, який також потребує детального врахування, це давні плани Москви щодо залучення потенціалу Спільного центру контролю та координації  (СЦКК) до забезпечення безпекових процесів у регіоні конфлікту. Кремль так просто від своїх планів, навіть давніх, не відмовляється, тим більше, що СЦКК у його теперішньому вигляді став виключно інструментом російської військової присутності на Донбасі. Москва може скористатися ідеєю розгортання безпекової місії ОБСЄ як приводом для суттєвого нарощування потенціалу СЦКК.

З огляду на непередбачуваність результатів виборів і можливе затягування в часі процесу передачі влади нинішніми самопроголошеними лідерами новообраним  представникам, безпекова місія ОБСЄ може стати одним із видів тривалої міжнародної присутності на Донбасі. І якщо Кремлю вдасться інкорпорувати СЦКК до діяльності такої безпекової місії, наслідки можуть бути цілком відмінними від тих, на які сподіваються у Києві. До речі, представники озброєних сепаратистських формувань вже зараз активно залучаються до співробітництва з СЦКК.

І це тільки основні, найбільш видимі ризики, з якими, можливо, доведеться зіштовхнутися в процесі подальшого просування ідеї щодо розгортання безпекової поліцейської місії ОБСЄ на Донбасі. На цьому тлі, варто не забувати про наявний досвід діяльності вже розгорнутих в Україні польових місій Організації, потенціал яких може і має активніше використовуватися для захисту національних інтересів та адаптуватися до нагальних потреб врегулювання ситуації на сході України і в анексованому Криму. Не варто сподіватися, що заміна одного виду міжнародної присутності ОБСЄ на інший обов'язково принесе бажаний результат. Ключовим тут залишається питання не достатнього озброєння та технічного оснащення, а наявності чіткої і продуманої стратегії щодо майбутнього непідконтрольних регіонів та ролі у цій стратегії міжнародних гравців, перш за все, ОБСЄ.

Олександр Титарчук, військовий радник делегації України в ОБСЄ у 2002-06 рр., нині - представник Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії України в Аналітичній мережі OSCE Network, співзасновник East European Security Research Initiative Foundation