Патрульних менше помічають на вулицях? Бо вони там, де можливі злочини
У свої 27 років Юрій Зозуля встиг повчитися у польському виші, попрацювати у сфері фінансового консалтингу, пройти Майдан, стати копом, попатрулювати вулиці Києва, очолити патрульну поліцію Львова, а потім і Києва, вступити в академію МВС і одружитися. Завдяки такій насиченій біографії Зозуля часто стає об'єктом уваги журналістів, яку не завжди можна назвати доброзичливою, але його це не дуже бентежить.
В інтерв'ю Укрінформу Юрій Зозуля розповів про специфіку злочинів у різних районах столиці, своє перше чергування, роботу патрульних над помилками та улюблених оперних композиторів.
ФАКТИ, ЯК МІНІМУМ, ЗЛІСНОЇ НЕПОКОРИ МИ ФІКСУЄМО РЕГУЛЯРНО
- Останнім часом і в Україні, і в Києві почастішали збройні напади на поліцейських. Чи не страшно вам виходити на чергуванн,я і чи почуваються поліцейські достатньо захищеними законом?
- Стосовно патрульних дійсно вчиняються різні неправомірні дії, які часто загрожують життю, але поліцейська робота досить ризикована. Патрульні, можливо, уявляли її собі дещо по-іншому, однак усі розуміли, що вона буде небезпечною.
Щодо нападів, то факти злісної непокори ми фіксуємо регулярно. Проте я не акцентував би увагу на тому, що її вирішення лежить лише у площині законодавства. У плані забезпечення прав поліцейських воно в нас справді шкутильгає, але, на мою думку, це більше культурно-ментальна проблема.
- Гаразд, тоді чи готові поліцейські долати цю непокору і захищати й себе, і закон?
- Безумовно! Але тут теж є дві складові. Всі поліцейські проходили однакову підготовку, і за власним відчуттям я можу сказати, що тих знань і навичок, які нам дали, абсолютно достатньо, щоб розпочати службу поліцейського.
З іншого боку, ніколи не можна сказати, що поліцейський уже підготовлений на 100 відсотків. Він має постійно вдосконалюватися, а кожний випадок нападу - чи хтось з кулаками налетів, чи зі зброєю - ми розглядаємо, намагаємось моделювати ситуації на їх основі і готувати до них патрульних.
- Як ви оцінюєте вогневу підготовку ваших підлеглих? Скільки їм треба тренуватися, щоб почуватися достатньо підготовленими?
- У нас регулярно проходять заняття з тактичної, фізичної і вогневої підготовки. Але це питання досить індивідуальне. Я згадую наші підготовчі курси - хтось бере в руки пістолет, стріляє, і в нього все одразу виходить, хоча раніше людина ніколи зброї не тримала. А комусь треба стріляти й стріляти, щоб навчитися.
Коли ми аналізуємо відео з якихось нештатних ситуацій, інструктори з тактики, вогневої підготовки дають оцінку діям патрульних у їхній присутності. Після цього їх разом можуть направити у зал, де інструктор змоделює ситуацію і покаже патрульним, як вони мали діяти. А якщо ми бачимо, що якісь помилки повторюються у більшості патрульних, то конкретно таку модель додаємо до загального плану тренувань.
Я багато спілкувався з американськими колегами, які розповідали, що хтось із їхніх патрульних може пропрацювати 10 років і жодного разу не вийняти з кобури пістолет. А хтось може вже у перший місяць роботи потрапити у суперпередрягу.
- Ви особисто часто виймали пістолет з кобури?
- Доводилося. Здебільшого це були ситуації, пов'язані саме з нападом на мене і моїх напарників.
- У випадку з «шаленим» BMW, на вашу думку, трагедія сталася через недостатню вогневу підготовку патрульного С.Олійника чи психологічний стрес?
- Нині я не можу давати оцінку ситуації - її дадуть прокуратура і суд. Скажу лише, що прицільно стріляти на ходу з автомобіля вкрай важко. Результати балістичної експертизи покажуть, куди велися постріли. Ми цю ситуацію всебічно розглянули, адже це не просто бійка на вулиці - вона має в собі дуже багато складових: і переслідування, і координація дій і, безумовно, вогнева підготовка - і зробили висновки. З усіма патрульними провели бесіди.
- А як ви ставитеся до застосування поліцейським зброї - це крайній засіб чи, як казав відомий гангстер, добрим словом і пістолетом можна добитися значно більшого, аніж одним лише добрим словом?
- Як поліцейський я, безумовно, ставлюсь до застосування зброї абсолютно нормально - це спецзасіб, який є у кожного патрульного, і він уповноважений її застосувати у визначених законодавством межах.
- Керівництво патрульної поліції часто говорить про високу довіру населення до поліції, водночас зі сторони складається враження, що громадяни поводяться з патрульними дедалі нахабніше. Чи потрібно, на ваш погляд, карати громадян за грубість з поліцейськими? Якщо так, то яким має бути це покарання?
Трапляються випадки, коли на поліцейського накидаються і завдають тілесних ушкоджень, а суд виносить рішення оголосити нападнику усне зауваження
- Почнемо з того, що ми не є каральним органом, але відповідальність за образу поліцейського, на мою думку, має бути більш значущою, ніж зараз. У нас трапляються випадки, коли на поліцейського накидаються і завдають тілесних ушкоджень, а суд виносить рішення оголосити нападнику усне зауваження.
- Ви відстежуєте ці рішення?
- Авжеж! У нас є служба моніторингу, яка це відслідковує, плюс самі патрульні ходять свідчити в суди у справах щодо хуліганських дій стосовно них або нападу чи злісної непокори поліцейському. Ми з ними проводимо роботу, як представляти себе в суді, як аргументувати свою точку зору, і зараз дійсно можна сказати, що законодавство в Україні не дуже захищає поліцейського.
- Яким було найсуворіше покарання за образу правоохоронця?
- Адмінарешт на 10 діб за напад на поліцейського - його вдарили по обличчю, розірвали формений одяг, тобто чинили активний спротив. Бувають випадки, коли суд присуджує громадські роботи, але дуже часто, на жаль, нападникам просто оголошують усні зауваження.
БАЧИТИ ТРУП У РЕАЛЬНОМУ ЖИТТІ КОМУСЬ ЗНАЧНО СТРАШНІШЕ, НІЖ У КІНО
- Після запуску патрульної поліції їхні автівки досить часто потрапляли на очі киянам, проте зараз здається, що їх поменшало. Це справді так?
У Києві некомплект у патрульній поліції становить близько 10 відсотків. Це не є критичним
- Патрульних дійсно стало трохи менше, тому що відбувся певний відсів - дехто звільнився сам, декого звільнили з огляду на дисципліну, дехто перевівся на службу в інші міста.
У Києві некомплект становить близько 10 відсотків. Це не є критичним. Я, відверто кажучи, очікував, що він буде більшим, тому що, не секрет, що не всі отримали те, чого хотіли.
Коли люди заповнювали он-лайн анкету в поліцію, хтось, можливо, бачив себе прикольним шерифом, який ходитиме по вулицях в окулярах, і все буде класно, як у кіно. А потім вони зіткнулися з тим, що на них кашляє туберкульозний безхатько, і не всі це витримують. Хтось, коли бачив труп у детективах чи фільмах жахів, думав, що це не дуже страшно, а зіткнувшись з цим у реальному житті, зрозумів, що, як правило, він виглядає значно страшніше, ніж на екрані. Хтось переоцінив свої можливості роботи за графіком. І коли люди зіткнулися з такими питаннями, дехто прийняв рішення піти з поліції. Це абсолютно нормально.
А стосовно того, що на вулицях поменшало патрулів, то візуально, можливо, це дійсно так виглядає. Зрозуміло, що патрульна поліція за визначенням має бути постійно в русі, шукати правопорушення і реагувати на них. Але це вже питання досвіду самих поліцейських. Попервах його не було, тож усі були на дорогах, а зараз патрульні вже можуть працювати більш сфокусовано на якихось проблемах. Вони більше патрулюють дворові території, у нас є певна аналітика щодо місць, де відбувається певна концентрація злочинів.
Тому поліцейські менше патрулюють по основних дорогах міста, а кожен у себе в квадраті розуміє, куди йому варто спрямувати увагу.
- Тобто кількість машин лишилася тією ж?
- Ні, вона трошки зменшилася, бо, як ви знаєте, у нас було декілька ДТП. Але автопарк відновлюється, ми ремонтуємося плюс доповнюємо його іншими автомобілями.
- На вашу думку, Києву достатньо 2 тис. патрульних чи їхню кількість варто було б збільшити?
- Станом на зараз, я вважаю, що 2 тис. трохи замало, тож я б збільшив. Наскільки, я не готовий сказати, але навіть за той період, що ми працюємо, мешканців столиці значно побільшало. Це видно навіть по кількості автомобілів з некиївською реєстрацією на дорогах. І кількість викликів залишається стабільно високою. Зараз один екіпаж патрульної поліції за зміну опрацьовує до 20 викликів - це досить велике навантаження.
- Чи змінився характер цих викликів за майже рік роботи?
- Ні. Є, безумовно, певні сезонні сплески деяких видів злочинів. Наприклад, пограбування частіше трапляються влітку. Метою грабіжників часто є золоті прикраси на жінках - ланцюжки, хрестики. Взимку, коли люди вдягнуті, зірвати їх з шиї практично неможливо, а влітку це зробити набагато легше. Натомість взимку ми маємо більше викликів, пов'язаних з домашнім насильством. Приміром, якщо певні люди влітку вживають алкоголь на вулиці, то це здебільшого переростає у хуліганство, а взимку, коли вони п'ють удома, - то у домашнє насильство.
- Які райони у столиці найбільш криміногенно небезпечні?
- Насправді так не можна сказати. У кожного району є своя специфіка злочинів.
Приміром, у густонаселених спальних районах частіше щось крадуть з автомобілів, бо вони зазвичай припарковані у темних місцях, досить хаотично, і навіть проходячи повз них, ви можете не побачити, що хтось сидить навприсядки і колупається у замку. У місцях, де є продаж алкоголю у нічний час, часто трапляються пограбування: мешканець району після роботи хильне одну-дві чарки з друзями і п'яний повертається додому, а йому хтось дає по голові і забирає сумку, рюкзак, гаманець.
У центрі міста, безумовно, найбільше ДТП, тому що тут зосереджені адмінбудівлі, бізнес, дуже багато машин, усі кудись поспішають, місто сплановане давно, до того ж, не всі дотримуються правил.
- Ви можете підтвердити, що кількість злочинів у столиці зросла?
- Ми констатуємо значну кількість саме звернень про злочини, - їх стало у десятки разів більше, тому що раніше люди не дзвонили у 102, бо не вірили, що хтось їм допоможе. Але зросла чи ні фактична кількість злочинів, ще рано говорити.
- У соцмережах пишуть, що кількість викрадень автомобілів у Києві збільшується загрозливими темпами. Це справді так?
- Вона справді зросла. Але нещодавно завдяки і патрульній поліції, і ефективній роботі оперативного блоку головного управління Нацполіції в Києві було затримано кілька груп викрадачів.
Але відповідальність за злочинність не варто покладати тільки на поліцію - я не кажу про патрульних, а на поліцію в цілому, - бо тут дуже велика кількість складових. Поліція працює вже з наслідками впливу різних чинників, у тому числі й соціально-економічних.
- Частина київських патрульних незабаром пересяде на велосипеди. Що це дасть?
Незабаром почнемо підготовку велопатрулів з використанням канадського досвіду
- Практика велопатрулів досить поширена у всьому світі. Це екологічно, сучасно, окрім того, в Києві велика кількість паркових зон, куди не скрізь можна доїхати автомобілем. До того ж, іноді поліцейських звинувачують, що вони довго їдуть на місце ДТП. Але ж ми пересуваємося на машинах, а не гелікоптерах, тому й по затору, який створюється через це ДТП, доїхати до нього буває вкрай складно. На велосипеді це вдасться зробити значно швидше, оформити і прибрати ці автомобілі.
- Скільки велосипедів потрібно для велопатрулювання у Києві?
- Близько ста. Велосипеди нам закуповує місто, це відбувається за патронатом мера, незабаром ми почнемо підготовку велопатрулів з використанням канадського досвіду.
НА РЕЗОНАНСНІ ЗЛОЧИНИ Я ОБОВ'ЯЗКОВО ВИЇЖДЖАЮ САМ
- Ваша робота на чолі патрульної поліції Києва кабінетна, чи ви теж патрулюєте?
- Я б не назвав її кабінетною, тому що спіймати мене у кабінеті досить важко. Безумовно, робота керівника переважно менеджерська, але я намагаюсь по можливості максимально часу проводити на вулиці й також виїжджаю на патрулювання.
- Це інспекторські поїздки?
- Ні, у жодному разі! Контролем якості роботи поліцейських у нас займається служба моніторингу, з мого боку про якийсь контроль не йдеться, хоча патрульні, можливо, думають інакше.
Безумовно, я звертаю увагу на якісь помилки, але виключно для того, щоб порадити, як зробити краще. Буває, що просто допомагаю патрульним когось затримати і доставити у відділок.
А щодо буденного патрулювання, то це виглядає приблизно так: я приїжджаю на базу, займаюсь адміністративними справами, проводжу зустрічі, наради, працюю з документами, тому що паперової роботи у начальника теж дуже багато, потім, коли бачу, що звільнилося трохи часу, їду патрулювати. Найчастіше це виходить уночі.
Система така ж, як у всіх: у мене є планшет, я заходжу під своїм акаунтом, диспетчер бачить мене на карті й так само, як іншим, скидає мені завдання.
А коли в місті трапляються резонансні злочини, я обов'язково виїжджаю туди сам.
- На місце розстрілу бізнесмена біля готелю «Дружба» на початку квітня ви теж виїздили?
- Там був мій заступник, я у цей момент якраз відпрацьовував по орієнтуванню - шукав по місту автомобіль і організовував перекриття доріг для його затримання.
- Доводилося чути думку, що «патрульні-картинки» виїжджають на місце резонансних злочинів, щоб просто потім викликати туди оперативників, які при цьому отримують вдвічі меншу зарплату. Що ви робите на місці злочину?
- У патрульних справді немає функції оперативно-розшукової діяльності. Коли трапляється будь-який кримінальний злочин, патрульні відпрацьовують його по гарячих слідах і намагаються затримати грабіжника або вбивцю - наздогнати, перевірити територію, виявити і затримати. Якщо це не вдається, тоді вже проводяться слідчі дії і дійсно викликається слідчо-оперативна група, яка збирає всі матеріали і веде розслідування й пошук не по гарячих слідах, а іншими методами.
- Тобто ви намагаєтеся взяти «гарячий» слід?
- І досить ефективно беремо: патрульні кожного дня розкривають пограбування, іноді згвалтування і навіть убивства.
У нас були випадки, коли ми отримували виклики про умисні вбивства із застосуванням холодної і вогнепальної зброї і затримували вбивць саме по гарячих слідах. Це надзвичайно важко, тому що треба дуже швидко орієнтуватися, добре знати місцевість, причому не тільки свій квадрат, а й прилеглі до нього, розуміти, чим керуватиметься злочинець під час втечі, куди він може піти, знати найближчі станції метро чи автостанції, якщо він на автомобілі, як він уникатиме заторів, де є більш тихі сектори, до яких менше уваги. Це все треба знати і швидко аналізувати, бо тільки так можна когось спіймати по гарячих слідах.
- Ви пам'ятаєте своє перше чергування?
- Так, дуже добре! Я почав свою службу в патрульній поліції на посаді командира 1-ї роти в Голосіївському районі. У мене під час першого чергування був пам'ятний виклик - зараз я вже розумію, що цей випадок був абсолютно не складний, але тоді у мене виникла ціла купа запитань.
А зараз патрульні стали набагато досвідченішими і дзвонять мені, коли ситуація дійсно резонансна або коли потрібно прийняти якісь складні рішення.
МИ ПРИЙШЛИ В ПОЛІЦІЮ ЗМІНЮВАТИ КРАЇНУ І СЕБЕ
- Однією з гострих проблем столиці є незаконні паркування. Чи достатньо у Києві евакуаторів для боротьби з ними?
- Справа не в кількості евакуаторів, а в можливості їх використовувати. Патрульний не може просто під'їхати і сказати: «Оцей автомобіль заважає, його треба прибрати!». Це регламентується правилами дорожнього руху і нормами Кодексу про адміністративні правопорушення, які, на жаль, досить розмиті, тобто їх можна трактувати по-різному.
За законом сьогодні патруль може евакуювати автомобіль, який істотно перешкоджає руху. Але що таке «істотно»? Кожний громадянин може звернутися до суду і витлумачити там своє розуміння істотного перешкоджання рухові. Тому, я вважаю, що ситуації, коли автомобіль створює значні ускладнення для дорожнього руху, мають бути чітко прописані.
- Багато киян скаржаться на досить інтенсивний рух автівок на Андріївському узвозі, який оголошений пішохідною вулицею. Це ваша зона відповідальності?
- Частково так. Чому частково? Безумовно, якщо автомобіль їде під знак про заборону руху, то це має каратися адміністративним штрафом. Але там є житлові будинки, під'їзд до яких для мешканців обмежити неможливо.
У Львові, де я до цього ніс службу, центр міста закритий для транспорту, окрім авто людей, які там мешкають, або тих, хто має спеціальні перепустки. Там стоять боларди (автоматичні пристрої для обмеження в'їзду транспортних засобів. - Ред .), висять відеокамери, які сканують номери автомобілів. Тобто зона є пішохідною, а заїжджати в неї можуть лише авто, які є в переліку. Я вважаю, що це найбільш цивілізоване рішення.
- Яке найпоширеніше порушення на дорогах у Києві?
- Я б сказав, що основна проблема - це відсутність культури і недотримання елементарних правил поведінки. Саме через це в місті трапляється велика кількість ДТП. А найнебезпечнішим, безумовно, є порушення швидкісного режиму.
- Я чула, що ви за три роки заплатили сім штрафів за перевищення швидкості.
- Це було ще до поліції! Ну так, один випадок був, коли я уже працював у поліції (усміхається ).
- Кількість штрафів свідчить про вашу незаконослухняність чи незначне покарання?
- Чесно кажучи, я тут не готовий вам відповісти. У мене неодноразово питали про мої штрафи, і я завжди відповідав, що ще півтора року тому я собі навіть не уявляв, що працюватиму в поліції. У мене, як у абсолютної більшості нинішніх поліцейських, раніше було зовсім інше життя! І громадянам треба зважати на те, що ми прийшли в поліцію міняти країну і змінювати себе.
- В одному з інтерв'ю на запитання, чому ви прийшли у поліцію, ви відповіли: «Я ідейний!» Ви можете сформулювати цю ідею?
- Ще будучи цивільною особою і працюючи у сфері інвестицій, я розумів, що з точки зору інвестування в нашу країну однією з найбільших є проблема захисту активів іноземних інвесторів в Україні. Моя ідея була така: щоб країна почала розвиватися в усіх напрямках, в першу чергу треба створити нормальну правоохоронну систему, щоб кожний громадянин - чи то бабуся, чи бізнесмен - почувався захищеним як на вулиці, так і в своїй діяльності. На той момент створювалася патрульна поліція, і я для себе відчув, що можна почати робити з «нуля».
Це був такий стартап державного масштабу, і люди, які в нього повірили, можна сказати, певною мірою всі ідейні.
- Цей стартап розпочинали Ека Згуладзе, яка нещодавно пішла у відставку, і Хатія Деканоїдзе. На ваш погляд, чи достатньо для нас того, що вони вже зробили, аби у разі чого самостійно рухатися далі?
- Абсолютно! Як мені вбачається, вони є ідейними натхненниками всієї реформи, і саме вони задали той темп і той дух, який має бути в поліції. Стосовно того, чи мали вони на меті завжди цим займатися в Україні, я не знаю.
Я вважаю, що найважливіше, - це початок, а найважчим є перший крок. Зробити його коштувало величезних зусиль! Я це можу сказати як особа, яка спостерігала процес усередині, але все одно зі сторони, починаючи від навчання, перших днів роботи і всіх подальших. Я бачив, скільки зусиль і свого часу і Ека, і Хатія цьому приділяють. Це насправді були титанічні зусилля!
Ще рік тому під час спілкування у колі друзів я часто чув, що, мовляв, хіба ми не могли нікого знайти в Україні, хто б усе це запустив? І я їм відверто казав, що у нас є багато реформаторів, але серед них я не побачив жодної настільки ж наполегливої, відданої і інтелектуально розвинутої людини, як Ека і Хатія і, в принципі, вся команда, яка продовжує працювати над реформою. Ми говоримо лише про двох осіб, але за лаштунками реформи поліції стоїть ціла команда людей, які продовжують працювати не покладаючи рук і для кожного наступного маленького кроку вкладають титанічні зусилля.
- Два роки тому в Батумі таксист розповідав мені, як у новорічну ніч хотів пригостити цукеркою патрульного, який його зупинив, але той відмовився, бо, мовляв, це хабар. Як у подібній ситуації вчинив би український патрульний?
- Коли ми були у США, поліцейські розповідали, що одна мережа заправок - я не пам'ятаю, як вона називається, безкоштовно пригощає поліцейських кавою. Це заправки середньої цінової категорії, розташовані здебільшого у не зовсім благополучних районах міста, і їх власники у такий спосіб підвищують присутність поліцейських на своїх заправках і убезпечують себе від потенційних грабіжників.
В Україні подібної практики немає, але до таких соціальних кроків ми можемо прийти, коли буде і відповідний рівень довіри, і соціальної відповідальності.
ВАЛ КРАДІЖОК З АВТІВОК У ЛЬВОВІ МИ ЗУПИНИЛИ
- Ваша кар'єра у патрульній поліції є досить стрімкою. Після призначення очільником патрульної поліції Львова доводилося чути різні версії такого злету.
- Що я друг сина Авакова? (сміється )
- Не тільки цю. Що вам для піару організували постановочні затриманням автівок Суркіса і нардепа Мельничука, аби потім Аваков написав про це перед вашим призначенням.
- Ситуація, наприклад, з Мельничуком доволі банальна - ми дійсно по орієнтуванню шукали автомобіль тієї марки, на якому він у той момент їхав. Перевірка автомобілів, які проходять по орієнтуванню, - це нормальний поліцейський захід, а білий «Лексус» - популярна марка серед викрадачів.
У той день години за півтори до того ми були на виклику - у дівчини в «Оушен-Плаза» викрали такий автомобіль, і ми з нею відпрацьовували місце злочину. Потім дивимося з напарником - їде білий «Лексус», давай зупинимо перевіримо. А ще виявилося, що громадянин Мельничук, який був за кермом, не мав посвідчення водія і талона реєстрації.
А піар було створено тому, що ми живемо в епоху інтернету, і будь-яку події в мережі можна розкрутити дуже гучно.
- А як Аваков взагалі довідався про ваше існування? Чому він призначив у Львів саме вас?
- Я думаю, що це обумовила моя служба у Києві. Я був командиром роти, потім командир батальйону запропонував мені стати його заступником. Я це покладаю все ж таки на якість виконання своїх службових обов'язків. А чим керувався Аваков, обираючи мене, чи з ким у команді він радився, я не знаю.
- А чому вас так швидко повернули зі Львова і поставили на чолі київської патрульної поліції?
- Це мені теж важко коментувати. Хочеться вірити, що я показав там певні результати.
- ЗМІ повідомляли, що у день приїзду до Львова у вашому автомобілі розбили скло і вкрали рюкзак з двома ноутбуками. Їх знайшли?
- Ні, я досі без ноутбука (сміється ). Так прикольно збіглося: приїхав новий начальник патрульної поліції, і йому відразу розбили машину! Я тоді навіть зробив трохи необережну заяву, що це була остання крадіжка з авто у Львові. Хоча оцей вал крадіжок, яких була величезна кількість, ми дійсно зупинили. У нас на той момент уже був, хоч і невеликий, досвід роботи в Києві, ми провели аналіз, зрозуміли, де осередки цих злочинів, направили туди більше патрулів з певною стратегією, і це дало свої результати.
- У Львові до вас були претензії, що патрульні розмовляють російською мовою, а не державною.
- Зрозуміло, що згідно із законом поліцейський має спілкуватися державною мовою. Але, скажімо так, цивілізаційно, і це абсолютно європейське бачення, що поліцейський має володіти кількома мовами.
Я, наприклад, усе життя спілкувався російською, під час подій на Майдані повністю перейшов на українську, а моя родина продовжує спілкуватися російською.
Це мій вибір, я не хочу його нікому нав'язувати. І так само в роботі поліцейських - я не бачу нічого поганого в тому, що коли людина звертатиметься до патрульного російською, він відповідатиме їй цією мовою. Мені б хотілося, щоб коли до нього будуть звертатися англійською чи німецькою, він теж міг ними спілкуватися.
- Наприкінці березня у Києві запустили безкоштовні курси з англійської мови для поліцейських. Чи ваші підлеглі їх відвідують?
- Для патрульних цей курс розпочнеться влітку. Але ми проводили опитування, близько 20 відсотків патрульних володіють іноземними мовами на розмовному рівні.
У нас регулярно трапляються якісь ситуації з іноземцями, і не було жодного разу, щоб патрульні не знайшли у своїй роті когось, хто під'їхав би і допоміг перекласти. До речі, у нас був виклик на сімейну сварку, коли люди сварилися азербайджанською мовою. І коли приїхали патрульні, вони хоч і могли спілкуватися російською, але не хотіли, щоб їх розуміли. Тоді ми подзвонили нашому патрульному, який володіє азербайджанською: «Муса, виручай!». І коли він приїхав і почав з ними спілкуватися їхньою мовою, вони були так здивовані, що відразу відмовилися від своїх «козирів».
ФІНАНСОВА МОТИВАЦІЯ У МЕНЕ ТОЧНО НЕ НА ПЕРШОМУ МІСЦІ
- Чи достатньо вам зарплатні у 14 тис. гривень, щоб встояти перед гіпотетичними фінансовими спокусами?
- Абсолютно! У мене є житло, автомобіль, тобто всі необхідні мені для існування блага цивілізації.
- Вашу фінансову незалежність забезпечили батьки, які купили вам будинок у коттеджному містечку «Северинівка» під Києвом, по сусідству із сином Гонтарєвої, як пишуть «Вести»? Ви з ним знайомі?
- Не все мені купували батьки - наприклад, за автомобіль я досі виплачую кредит. А про те, що там живе син Гонтарєвої, я довідався десь рік тому, коли в інтернеті виник скандал щодо його нерухомості і, до речі, досі не знаю, чи це правда. Із сусідами я знайомий, але з ним ніколи не зустрічався.
А щодо фінансової незалежності, то, приймаючи рішення піти у патрульну поліцію, я розумів, що з певною часткою ідейності й маючи якісь заощадження, тих грошей, які на той момент пропонувалися в поліції - 8 тис. гривень, мені вистачить. І дотепер я вважаю, що моя зарплата особисто для мене є достатньою.
- Тобто фінансова мотивація для вас не є вирішальною?
- Я не розставляв пріоритетів, але вона точно не на першому місці! Хоча я завжди вважав, що фінансова мотивація, особливо у такій службі, як поліція, має бути на висоті. Це якраз проблема минулої правоохоронної системи - все ж таки ризикувати життям і отримувати за це гроші, на які неможливо прожити, абсолютно неправильно!
- Я бачила вас на прем'єрі «Набукко». Ви любите оперу?
- Так.
- Маєте улюблених виконавців?
- Ні, у мене є улюблені композитори і улюблені опери. Мені надзвичайно подобаються Пучіні і Верді, і на їхніх виставах у Національній опері я буваю регулярно. Хоча я дуже шкодую, що в Україні не ставлять опер Вагнера.
- Уявляю, як це сприймуть російські ЗМІ! Ви, до речі, читали, що вони про вас пишуть?
- «Молодой Гитлер»? Такі штуки я люблю! Це дуже весело читати!
- У вас досить нетипова для українця зовнішність.
- Я займався історичною реконструкцією, бо дуже люблю історію, тож сказати, що таке типова зовнішність для українця, насправді досить важко. Протягом тисячоліть на нашій території змішувалася кров багатьох народів. Наслідком цього, можливо, і є моя зовнішність.
- Тобто східного коріння у вас немає?
- Наскільки мені відомо, до прапрадіда в мене всі українці.
- Де ви робите зачіску? Вона якась авторська?
- Ні. Автор цієї зачіски - історія України і українські культурні звичаї. Я її змінив років три тому, а стрижусь у свого майстра.
Надія Юрченко , Київ. Фото: Олена Худякова, Укрінформ.