Вікторія Сюмар, голова Комітету ВР України з питань свободи слова та інформаційної політики
Шквал критики до влади менш страшний, аніж її неспроможність відповідати на болючі питання
- Мова йде не про мову. Мова йде якраз про програми. Російські гумористичні програми, концерти - все, що обурювало суспільство на Інтері. Ось про це йде мова.
Цей закон - не стільки про російське, скільки про логіку. Даруйте, Україна інтегрується до Європейського Союзу. Саме через це в нас є квота європейського продукту, але ця квота повністю закривається російським продуктом. Чому? Який стосунок має Росія до Європи? Де вона пропагує європейські стандарти та цінності? Жодним чином ні. Це абсолютно інша мораль, абсолютно інші цінності «русского міра», це прямо протилежне.
Ми включили Росію чому? Тому що в нас немає мовного бар'єру? Але Росія використовує інформацію як засіб ідеологічної обробки. Отже, мова йде не про мову в даний момент. Це про усвідомлення підходів.
- Отже, якщо український канал готує новини російською, то його це не стосується?
- Звичайно, ні. Мова йде про продукт виробництва Росії.
НАМ ПОТРІБНІ НОВІ ЄВРОПЕЙСЬКІ ЗАКОНИ
- А яка доля проекту державної доктрини інформаційної безпеки, що був погоджений ще в жовтні 2015 року?
- Його мала схвалити РНБО. Я - не член РНБО. Це не наша компетенція. Наскільки мені відомо, там є низка термінів, які викликають питання.
- А на рівні законодавчого органу, Верховної Ради, готуються якісь нові закони чи поправки?
- Ми на захист інформаційного простору зробили достатньо багато у цій каденції. Спробуємо утримувати баланс і далі. Напевно, дамо повноваження Нацраді штрафувати телеканали за порушення, пов'язані, у першу чергу, зі сферою безпеки.
Варто сказати, що готуватимемо новий закон про аудіовізуальні послуги. Це буде великий комплексний закон, який стане базовим для всіх гравців на інформаційному ринку. Фактично, це новий закон про телебачення та радіомовлення. Оскільки сьогодні з'явилася маса нових технологій, платформ, саме у зв'язку з цим нам потрібні нові європейські закони. Ми це узгоджуємо з позицією Ради Європи, законами ЄС.
- Про штрафи. На скільки все ж можуть штрафувати в разі порушення? Є в абсолютних цифрах показник?
- В абсолютних цифрах немає. Це 25 відсотків від ліцензійного збору. Залежить від каналу та його ліцензії. Це максимальний штраф. Штрафи - європейська практика, поширена. Водночас, в Європі набагато більша довіра до національних регуляторів у сфері телебачення та радіомовлення, а у нас неможливо без рішення суду позбавляти телерадіомовників ліцензії. В Європі кабельні оператори та інтернет-провайдери можуть зупиняти контент через порушення авторських прав. А в Україні усі ці речі сприймаються надзвичайно гостро, і ми досить ліберально підходимо до впровадження таких норм, обираючи більш м'які підходи.
НА ПОЛІЦІЮ СКАРЖАТЬСЯ ЧАСТІШЕ, НІЖ НА ПОРУШЕННЯ ПРАВ ЖУРНАЛІСТІВ
- Я ось не можу згадати випадків позбавлення ліцензій...
- Не було таких випадків. Єдине, що нам вдалося, це закрити російські телеканали, та й те - тимчасово і рішенням суду.
- Чи часто до вас звертаються журналісти зі скаргами на цензуру, порушення свободи слова?
- Знаєте, значно частіше скаржаться на порушення прав і бездіяльність силових структур. Оскільки в нас є випадки, на жаль, вбивств і побиттів. Проблема є у відсутності розслідувань справ проти журналістів, а не в тотальній цензурі з боку держави.
- Убивства. Як просувається розслідування у справі Шеремета?
- У нас на Комітеті звітувала Служба безпеки про те, що вони співпрацюють з низькою міжнародних структур, таких як ФБР, Інтерпол. Тобто сьогодні всі силові структури включені в це розслідування. Будемо чекати, що за кілька тижнів нам звітуватимуть більш детально.
- А у справі Бузини?
- У справі Бузини, наскільки я розумію, є просування. Питання суду й покарання.
- Запитую, оскільки у декого виникає враження, що справу Бузини спустили на гальмах, тому що він був, мовляв, проросійським, а ось справою Шеремета опікуються всім світом. Ви не вважаєте, що є певна упередженість?
- Я так не думаю.
- Для Донбасу не потрібен окремий продукт. Для початку треба контролювати там засоби поширення інформації. Телевежі там сьогодні фактично контролюють росіяни. Російські інженери займалися перекомутуванням каналів. Вони їх захоплювали одними з перших і утримували міцніше, ніж адміністрації. Треба давати собі звіт про те, що готові ми вести війну на цій території, щоб фізично захопити цю вежу, скільки це коштуватиме в усіх вимірах. І вже тоді говорити про підготовку продукту. Але, це не найбільша проблема сьогодні. Значно більша проблема - як повернути контроль над самими територіями. Так, є воєнний шлях, так є шлях, який нам нав'язують росіяни через федералізацію (не думаю, що це прийнятний для України шлях) і, так, є варіант «розійшлися, так розійшлися». Це чесно - сказати, що такі варіанти є. То давайте дискутувати: чого ми хочемо, скільки це коштує, і чи готові ми за це платити таку ціну.
Поступово ми, звісно, маємо дійти до реформи судочинства, без якої глобально не можемо сказати про те, що в нас відбулися стабільні реформи. Тим не менше, у нас створено такий антикорупційний орган як НАБУ. Все це говорить про те, що країною за останній час були зроблені досить неординарні заходи. Вже мовчу про інформаційну сферу. Фактично, всі зобов'язання, які ми брали перед європейськими інституціями, реалізували за півтора роки. І, тим не менш, нам постійно повторюють про відсутність реформ.
Справа в тому, що законодавчий рівень - це одне, а імплементація - інше. Дуже часто на імплементацію йде час, і це нормально. Жодна західна демократія не мала становлення впродовж двох чи трьох років.
Тому, звісно, в нас є проблеми, але є і здобутки. Треба чесно про це говорити. Маємо правильний напрямок руху, в нас повільне просування у цьому напрямку. Але головне, що зростає нове покоління, і що еволюційним шляхом, без соціальних потрясінь ми будемо переконливо поступово рухатися.