Штайнмайєр та Марк Еро у Києві: компроміс неможливий?

Німці й французи примушують нас до поступок, які загрожують існуванню України

У Києві міністри закордонних справ України, Франції та Німеччини озвучили нові меседжі щодо урегулювання ситуації на сході України. І після візиту західних гостей – очільника німецького МЗСу Франка-Вальтера Штайнмайєра та глави МЗС Франції Жана-Марка Еро залишалося відчуття абсолютного дежавю з Мінськими угодами. Коли сепаратисти, наприклад, безпекової підгрупи фактично блокують роботу політичної. Коли вибори за планом Мореля (які легітимізують присутність росіян) ставляться на порядок денний, але питання контролю Україною кордону відкладається. Від нас знову вимагають прийняття змін до Конституції, примушують проводити вибори та інтегрувати насичений російськими військами регіон в Україну.  А в цей час Росія перекидає на Донбас військову техніку.

Виставу під назвою "переговори" ми дивимося вже два роки. Писали про це і тут, 

Але резюме вчорашнього приїзду двох міністрів категорично відрізнялося від звітів по Тристоронній Контактній групі. Прогресу від зустрічі нема, заявила Ірина Геращенко, а Україна хоча й готова до компромісів, втім не за рахунок здачі національних інтересів.

Пакет пропозицій, з яким приїхали західні партнери, здається, просто повторював все раніше пропоноване Росією. Щоправда, там з'явилися нові вислови: «пілотні зони». Саме в трьох таких зонах росіяни мали відвести (чи сховати в гущавині) важку зброю, після чого наші західні партнери чекали на прийняття нами закону про вибори і спецстатус Донбасу, але далі росіяни негайно мають розширяти пілотні зони відведення зброї (ну, як вони обіцяли). І далі по старому колу порожніх обіцянок. Про повний контроль Україною над кордоном згадували, як про щось важливе, але не виглядало, що він прописаний планом. Одним словом: росіяни нам знову повторили демонстративний цикл: перекидання техніки, напруження та загроза війни, жертви та ось план для врегулювання (беріть Донбас в Україну разом з трьома військовими корпусами). І здається, час, коли ми робимо вигляд, що віримо, добігає кінця. Путін тисне, Україна втрачає терпіння і не погоджується на нав'язувані ЄС та Путіним вимоги. Чи не прийшов час остаточного нашого вибору. Що буде далі? Чи йти на компроміс? Тоді де його межа? Ставити ультиматум всім, бо імітація діалогу (принаймні, у питанні безпеки) під назвою Мінський  формат вже нікому не потрібна. Чи спрацює цей ультиматум? Про це ми вирішили поговорити з експертами.

ЗАХІДНІ МІНІСТРИ ЇЗДЯТЬ СЮДИ, ЯК КАНДИДАТИ СВОЇХ КРАЇН

Роман Безсмертний, політик, до травня 2016 року - член Тристоронньої Контактної групи:

- Нинішню ситуацію слід розглядати, як ситуацію заповнення паузи. Пауза триватиме, доки в Овальний кабінет не зайде новий президент США. До цього моменту триватимуть оці рухи, візити, заяви. Три дні тому міністр РФ Лавров заявив, що у Москві «домовилися домовлятися».

Міністр Штайнмайєр вчора висловився, що після безперервного дотримання режиму тиші можна говорити про реальні можливі кроки щодо домовлення.

 А міністр Еро сказав досить дивну фразу, що «перемир'я повинне супроводжуватися певними кроками, пов'язаними із домовленостями щодо політичної реформи, Конституційних змін та амністії, що саме по собі потягне кроки, пов'язані із гарантуванням безпеки».

Четверта заява пролунала від міністра закордонних справ Клімкіна, який заявив, що Україна вимагає від своїх колег позиції щодо виборів до Держдуми, які організовує Росія на території АРК Крим. Він також ставить питання про те, щоб європейці визнали недійсними вибори до Держдуми через те, що частково вони проходять на території анексованого півострова. А також, що Україна вживатиме певні дії та демарші в ПАРЄ через те, що європейці недостатньо реально оцінюють те, що відбувається в Криму.

Це тло, на якому варто аналізувати сьогоднішню ситуацію. В позиції чотирьох міністрів є розбіжності, які означають, що серйозних домовленостей досягнуто не було. І тому трактовка розмов усіх чотирьох учасників була абсолютно різна.

Другий момент. Очевидно, що на цю зустріч, яка відбулася, як наслідок діалогів в Шанхаї на G20, наклалася політична кон'юктура. А саме: хід виборів у США, хід виборів і фінал виборів у РФ, підготовка виборів у Німеччині та Франції.

Росії необхідне загострення ситуації. РФ буде йти на загострення та радикалізовувати свою позицію по всіх питаннях. На сьогодні навіть електоральні опитування стали ключовим контентом виборчих перегонів у РФ. Телебачення та ЗМІ постійно транслюють оцінку росіянами відносин з українцями та війни на Донбасі. Це мобілізація електорату пропутінських сил.

Дивимося на Німеччину. Міністр Штайнмайєр і в Москву, і в Київ, і з візитом на Донбас - він у першу чергу їхав, як кандидат номер один на посаду канцлера. В другу чергу він здійснив цю поїздку, як міністр країни, яка головує в ОБСЄ. І тільки в третю чергу він зробив це, як учасник сторони, яка працює у Мінську.

Подивимося на міністра Еро. У першу чергу він їхав, як ключовий лобіст аграрного сектору Франції зі сподіваннями на те, що йому вдасться виконати замовлення та відновити основні контракти, пов'язані з поставками продуктів до Росії. Хоча РФ давно компенсувала та замістила цей імпорт іншими поставками та власним виробництвом. І вже в другу чергу він є учасником Мінського процесу, хоча варто зазначити - він цю участь у Мінську успадкував та приєднався до нього, коли процес був уже в тупику.

Очевидно, що за таких розкладів українська сторона має насамперед опікуватися обороноздатністю країни. А все, що відбувається у Мінському процесі, оцінювати як можливість мобілізації суспільства для боротьби з ворогом. Слід діяти активно. Українська сторона повинна діяти таким чином, щоб локалізувати місце війни і не поширювати її територією України.

Суспільні дискусії про вибори, конституційні зміни будуть розтягувати конфлікт. А це неприпустимо для нас. А для цього слід мати ще одну річ, яка обслуговує реальний діалог. Це - інформаційне поле. Якщо в європейських коридорах ходить ідея, що Росія не буде виконувати зобов'язань з безпеки, то всім слід зайняти тверду позицію. І це вже дасть можливість європейським міністрам, які кандидують, говорити, що, з одного боку, вони вчиняють дії з регулювання. З іншого боку, розуміти та озвучувати: Росія не піде на забезпечення безпекової складової. А з третього боку, дасть їм можливість пояснити: Київ  зайняв позицію, з якої не хоче сходити, і зрозуміло чому.

Оперативна ілюстрація сказаного у тому, що після оголошення припинення обстрілів обстріли посилилися. Ось як на короткій дистанції можна оцінити те, що відбулося за три доби.

Кожна зі сторін черпає позитив з цього процесі, розв'язуючи  свої питання, але не розв'язуючи головного, пов'язаного з регіональним, континентальним та глобальним конфліктом. Тож до моменту завершення виборчих перегонів говорити, що ситуація буде розв'язана, абсолютно недоречно.

А нам у цій геополітичній паузі слід виконувати домашнє завдання. Суть його - у налаштуванні міжлюдських та інституційних контактів із регіоном, використовуючи всі засоби інформування та взаємодії, і новітні, і колишні. З поточних конфліктів виглядає, що Кремль не здатен  контролювати окупований регіон, тож такий діалог набагато стабільніший, і він у майбутньому може стати базою для розв'язання проблеми.

ВИБОРИ? ТІЛЬКИ ПІСЛЯ ДЕОКУПАЦІЇ

Володимир Василенко, екс-представник України в Раді ООН з прав людини, професор кафедри міжнародного права:

- Нам слід виходити з власних національних інтересів, а не з того, що хочуть Штайнмайєр і Жан-Марк Еро. Сформульовані ними умови неприйнятні для України. Україна може йти на вибори на Донбасі лише після того, як він буде деокупований. Світова практика не знала випадків, коли на окупованих територіях відбувалися вибори. Це не вкладається в жодні розумні рамки.

Окуповані території мають свій статус відповідно до Женевських конвенцій, і вони не передбачають можливостей для виборів. Звичайно, ми не повинні ставити ультиматуми. Це спокійна, зважена, але тверда позиція. Ми згодні виконувати Мінські домовленості. Але відповідно до існуючих міжнародних стандартів та критеріїв, а також Конституції України. 

Будь-яку угоду, і Мінські домовленості зокрема, перед реалізацією, слід тлумачити. Тлумачення Мінських домовленостей не дозволяє говорити про те, що повинна бути змінена Конституція, що під дулом автоматів слід провести вибори, визнавати самопроголошені республіки та створювати там якісь органи. Це все неприйнятні вимоги. І Президент неодноразово повторював: вибори можливі після виведення з тих територій російських військ, коли будуть покарані винні у агресії, коли буде встановлено український контроль над російсько-українським кордоном. Це ті умови, на яких можна шукати мир. Тобто: мова повинна йти про відновлення суверенітету України над частиною неправомірно загарбаних територій. Переговори повинні йти не лише про відновлення суверенітету Донбасу, але й Криму. Тільки на цих умовах може йтися про врегулювання проблеми.

Німці й французи примушують нас до поступок, які загрожують існуванню України, щоб припинити конфлікт та скасувати санкції. Але європейці не розуміють, що втрати України значно більші. І вона при цьому захищає інтереси всіх європейських демократій. Як вони не розуміють, що у випадку поступок Росії конфлікт не припиниться, а набуде більш загрозливих форм! Росія при цьому буде дестабілізовувати ситуацію і в Україні, і в ЄС. А поступки Росії заохотять її на подальші агресивні дії. А жертвами цих дій будуть вже європейські демократії. Ціна вирішення питання буде набагато вищою.

Втрати він санкцій європейські демократії могли б компенсувати, примусивши Росію нести міжнародну та правову відповідальність за тяжкий міжнародний злочин. А міжнародно-правова відповідальність передбачає компенсацію шкоди тим державам, які на основі міжнародного права брали участь у застосуванні санкцій та понесли певні збитки. Не можна ігнорувати міжнародне право, бо, ігноруючи його, ти стаєш співучасниками агресора.

НЕ БІЙТЕСЯ НЕГАТИВНИХ СЦЕНАРІЇВ

Олександр Хара, експерт аналітичного центру «Майдан закордонних справ»:

- З самого початку так звані Мінські домовленості є невигідними Україні, і вони вже є тим компромісом, яким Україна, в принципі, не має йти. Таким чином, нас підганяють, підштовхують у певні часові рамки, а ці часові рамки обмежені.

А вчора нам «запакували» компроміс, за реалізації якого ми будемо першою в історії дипломатії країною, яка почала зміни до Основного закону під зовнішнім тиском, перебуваючи в стані військової агресії.

Причому, за оголошеного режиму тиші, росіяни почали стріляти. Позавчора було чотири вбитих, сьогодні три поранених українця, і з самого початку цих, так званих, Мінських домовленостей не було жодного дня, який обійшовся без поранених або пострілів. До наших кордонів стягнута шалена кількість російських живої сили й техніки. І це було і до навчань Кавказ 2016, вони не відвели цих військових. Таким чином вони тиснуть на наше керівництво, на європейців, американців, шантажуючи, що може бути широкомасштабне вторгнення.

Ми розуміємо, що ключове завдання Путіна в Мінському процесі - повернути зруйнований, не потрібний Росії, Донбас на власних умовах, і заблокувавши нашу європейську та євроатлантичну інтеграцію. Це наше майбутнє, на це погоджуватися неможливо. У цій війні вже загинули 10 тисяч наших громадян. Як можна після цих жертв іти на такі умови та скочуватися у сферу впливу Росії. Тоді ми не матимемо ані демократії, ані свободи слова, ані європейського рівня життя. Для прикладу варто подивитися на Придністров'я.

Ці умови - неприйнятні для українського народу. Як і неприйнятна можливість отримання оцими людьми, які тримають Донбас у заручниках, додаткових повноважень, відмінних від тих, що отримують у Львівській області або Київській. Це закладатиме умови для справжнього громадянського протистояння і громадянської війни. Бо зараз немає там громадянської війни, є вторгнення і використання наших громадян незаконними збройними формуваннями. Узаконювати їх - це закладати більше потенціалу для конфлікту в майбутньому. А також, відповідно, створити підстави для громадянського протистояння на інших територіях України, не окупованих Росією.

Питання перемоги над ворогом та пошуку кращого життя знаходиться в Києві, а не в Берліні чи Парижі. І, шукаючи ключ для вирішення, давайте аналізувати помилки.

Помилка - те, що не були розірвані дипломатичні відносини, Росія не була названа законодавчими актами агресором. Не оголошено воєнний стан на окупованих територіях. Це перша річ, яку слід було зробити, щоб показати, що це не громадянська війна, а це зовнішнє вторгнення в Україну. Ми прогавили правильний дипломатичний процес, схибивши у питанні, з ким розмовляти і на яких умовах домовлятися про мир. Ми не маємо розмовляти з Захарченком і Плотницьким. Вони не представляють інтереси окупованих територій і громадян там, а лише Путіна.

В України фактично немає іншого шансу, як заморозити цей конфлікт поза межами України. Ми повинні визнати ці території тимчасово окупованими Російською Федерацією. Ми не відмовляємося від них і від свого права зброєю, дипломатією чи якимось іншим способом або комбінацією цих способів повернути собі ці землі, а також Крим. З Криму почалася війна, і вона має завершитися Кримом, поверненням. Поки Крим і Донбас не будуть повернуті, ми не маємо права на нормалізацію відносин з Росією. Це ворог, окупант, який не бачить Україну як незалежну і суверенну державу. Так що заморозити ці території - це означає визнати правовий статус окупованих територій.

Учора влада через Ірину Геращенко фактично вперше різко відповіла, що ми не будемо жертвувати національними інтересами і не приймаємо план Штайнмайєра. Якщо це буде консолідована позиція влади, це спрацює, тим паче, якщо ми подивимося на настрої суспільства. В травні цього року було соціологічне опитування, яке показало, що 70 відсотків українців категорично проти одностороннього виконання так званих Мінських домовленостей. Люди стомилися від війни, вони готові, що буде якийсь там компроміс, але не за рахунок інтересів України в цілому.

І друге: цифра була дуже цікава, я точно запам'ятав - від 13 до 15 відсотків (здебільшого це Центр і Захід України) - це ті люди, які готові й далі зі зброєю захищати нашу територіальну цілісність та суверенітет і не погоджуватися на Мінські домовленості.

Навіть, якщо ми зараз примиримося, підемо на вимоги Кремля, це не дасть вирішити ключові завдання нашої держави, нашої нації. І зрештою, все одно, через певний час - два, п'ять років - ризикуємо прийти до великої війни. Але можливо, вона буде набагато гіршою для нас, оскільки будуть зовнішні умови гірші, аніж зараз. І тому для нас важливо не здати те, що ми здобули, не піти на поступки. Взагалі.

В принципі, є три умови завершення війни. Перша - ми здаємося і фактично стаємо позаблоковою державою, яка не матиме шансів вступити в ЄС і в НАТО. Таким чином, ми через певний час будемо під впливом Росії, як це було за часів до Революції Гідності. Другий варіант, який от зараз, на жаль, не виходить - це міжнародний тиск, щоб примусити Росію вийти з війни. І третій варіант - коли у Росії не буде ресурсів для того, щоб вона могла вести агресивну війну. Коли її внутрішні проблеми змусять зосередитися на собі, а не на своїх сусідах. От ці санкції, санкційна політика, вона сприяють другому і третьому варіантам.

Але якщо ми зараз погоджуємося на такі умови, то вступаємо в гру, в якій ми програємо. Росія не буде цінувати поступливість. Якщо Росія бачитиме слабкість та поступливість, вона буде перти до Чопа.

Ми готові воювати. Можливо, Росія змогла б окупувати частину території. Окупація, якщо її припустити, звучить страшно. Але не бійтеся негативних сценаріїв. Росія ніколи не зможе втримати територію, російська армія не буде здатна довго воювати в наших умовах, ані з точки зору нашого спротиву, ані з огляду на міжнародний тиск.

Олена Мігачова, Київ