США і Росія ніколи не домовляться у Сирії

Чергове перемир’я закінчилося розгромом гуманітарного конвою ООН. Це уже названо «військовим злочином», а інакше – і бути не могло.

Перемир’я в Сирії, оголошене 12 вересня, про яке домовилися Росія та США, протрималося заледве тиждень. Армія президента Башара Асада та загони сирійської опозиції знову «офіційно» воюють.

Загалом, нічого незвичайного чи неочікуваного не відбулося. Скільки вже було цих провальних спроб встановити якщо не мир, то тривке припинення вогню в Сирії, за п’ять років громадянської війни! Однак цього разу зрив перемир’я спровокували справді незвичайні події.

ООН: це - військовий злочин

17 вересня чотири літаки міжнародної коаліції на чолі зі США вдарили по позиціях сирійської армії поблизу сирійського міста Дейр-ез-Зур на сході країни. Загинуло 62 солдати-асадівці, ще більше сотні поранено. Подейкують, що серед загиблих були і російські військові радники і навіть російський генерал - командувач російськими Силами Спеціальних Операцій в Сирії. Російські втрати – не більше, ніж чутки, хоча й правдоподібні, однак і без них це бомбування стало незвичайним, адже вперше американські бойові літаки завдали удару по армії Асада. Щоправда, Пентагон заявив, що сталася прикра помилка, бо вдарити хотіли, звісно, по бойовикам ІДІЛ.

Росіяни вирішили, що такий інцидент заслуговує негайного розгляду на Раді Безпеки ООН, сподіваючись, напевне, що США будуть змушені і на такому поважному засіданні вибачатися і каятися. Майже напевне, у Кремлі розраховували під це каяття вирвати у Вашингтона якісь суттєві поступки. Однак раптом отримали від американців різку відповідь у формі звинувачення у лицемірстві. Мовляв, коли від російських бомб масово гинуть мирні жителі Сирії, то Росія чомусь не вимагає негайного скликання Ради Безпеки. Причому слова представника США в ООН були настільки різкими, що російський представник змушений був залишити засідання в знак протесту.

Невідомо, чи справді Росія повірила в помилковість американського удару, але гонор «великої держави» і необхідність демонстрації, що «з Росією так не можна поводитися», вимагав «адекватної» відповіді. Вона не забарилася. 19 вересня уряд Асада заявив про припинення перемир’я, і вже цього ж дня чи то літак сирійського уряду, чи то літак російських ВКС вщент розбомбив біля міста Алеппо гуманітарний конвой ООН та Сирійсько-арабського Червоного Півмісяця. Загинуло щонайменше 12 співробітників гуманітарної місії, більше половини вантажівок знищено. Не питання, наскільки «адекватним» є бомбування гуманітарної місії у відповідь на удар по військовій базі. Може, комусь у світі це видасться незвичайним, але ми в Україні вже давно не маємо ілюзій щодо моралі Кремля.

Реакція ООН і США була, звісно, миттєвою. Глава гуманітарних операцій ООН Стівен О'Брайєн вже заявив: якщо удар по гуманітарній колоні не був помилкою, то це військовий злочин. Але нас більше цікавить відповідь США. Заяву Джона Кербі, представника держдепартаменту США, виголошену того ж таки 19 вересня, варто навести майже повністю:

«США обурені...

Більше тижня ми закликали Москву виконати зобов’язання, взяті на себе в Женеві, і забезпечити безперешкодну поставку гуманітарної допомоги сірійським жителям. І більше тижня сирійський режим постійно забороняв в’їзд цим конвоям ООН ... Тільки 19 вересня режим, нарешті, дозволив деяким конвоям проїхати.

Мета призначення конвою була відома сирійському режиму і Російській Федерації, однак ці гуманітарні співробітники були вбиті...

Беручи до уваги брутальне порушення режиму припинення військових дій, ми переглянемо подальші перспективи співробітництва з Росією».

Чим довша війна, тим більше ворогів

Як бачимо, не виходить у США домовитися з Росією у сирійському питанні. І це при тому, що США дуже цього хочуть, тому погоджувалися на значні поступки. Однак нічого не допомагає. І не допоможе, адже та мета, яку поставила перед собою Росія – збереження Асада при владі шляхом фізичного знищення чи вигнання з країни усіх його ворогів, - у принципі виключає тверді домовленості зі США, оскільки у американців кінцева мета протилежна. Громадянська війна в Сирії вже давно пройшла точку неповернення: сотні тисяч загиблих, мільйони біженців, зруйновані вщент міста. Як неможливо примирити Асада і опозицію, так, природно, неможливо примирити США і Росію, оскільки вони по різні боки барикад у цій сирійсько-сирійській війні.

Після американського удару по армії Асада і після майже демонстративного розгрому гуманітарного конвою питання вже можна ставити так: чи є сенс тепер взагалі говорити про будь-яку, навіть про дуже-дуже мінімальну можливість серйозних партнерських домовленостей між Росією та США, і не тільки у Сирії? Ні, дипломати, звісно, продовжать свої заклики до компромісів, угод, пошуку спільних позицій, тощо, однак реально між США і Росією вже протекла людська кров. Через неї просто так не переступиш.

Однак справа не лише в моралі. І без загиблих команди гуманітарного конвою та сирійських солдат (і російських?) на базі Дейр-ез-Зур між американськими та російськими інтересами – прірва, яка тільки поглиблюється. Головною перепоною до миру є те, що Росія зробила ставку виключно на силу, конкретно – на міць своєї авіації. Це у неї, по суті, єдиний спосіб досягти своєї кінцевої мети. Відповідно, мир – тривалий чи короткий – нівелює цей аргумент.

Приміром, взяти хоча б те ж перемир’я в Сирії. Воно, серед іншого, означає затягування війни, що вкрай небажане для Росії. Через обмеженість ресурсів, у тому числі й суто військових, Росія прагне починати і закінчувати війну швидко і цілковитою перемогою. А перерви у військових діях однозначно йдуть на користь сирійським повстанцям, а не армії Асада чи росіянам. Повстанці оговтуються після ударів російської авіації, і загалом лише підвищують свою боєздатність, отримуючи дедалі більшу допомогу від США. На початку своєї «авіакампанії» росіяни були практично невразливі, оскільки у повстанців не було засобів ППО. А тепер вони з’явилися, і завтра їх буде ще більше. Військова перемога, яка росіянам здавалася легко досяжною через цілковиту військову перевагу над партизанськими формуваннями сирійської опозиції, з кожним днем стає дедалі більше примарною.

Парадокс: чим довше триває війна Росії в Сирії, тим більше у неї стає ворогів. Можна, в принципі, розраховувати на перемогу над опозиційними Асаду сирійцями. Але ворогами поступово стають не тільки вони. Тепер треба якось перемагати Туреччину, яка застосувала силу проти союзних Росії курдів. Навіть США, яких аж ніяк не запідозриш у бажанні повоювати в Сирії, тим більше – проти Росії, логіка війни затягує у дедалі жорсткіше протистояння з нею. Випадки з ударами по базі армії Асада і гуманітарному конвою – підтвердження цієї незворотної тенденції. Залишилося дочекатися останнього «штриху»: коли від російської зброї загине хоча б один американський солдат. Це буде, безумовно, випадково, бо Росія страшно боїться прямого конфлікту з армією США, розуміючи, що це вже повна катастрофа. Але ніхто вже не дасть гарантії, що цього – загибелі американського військовослужбовця від зброї росіян – не може статися. Маховик війни вже розкручений, у нього свій інтерес, і чхати він хотів на усі інші.

Юрій Сандул. Київ