Юлія Каздобіна, новопризначений радник Мінінформполітики з питань Криму

13.10.2016 12:57

Кримська політика України повинна бути політикою «м'якої сили»

Міністерство інформаційної політики донедавна було єдиним відомством в українському уряді, де існувала посада радника з питань Криму. Два тижні тому така ж посада з'явилася і в Міністерстві культури. На питання - чому допомога "радника з Криму" так необхідна сьогодні українським міністрам, які першочергові та довгострокові плани перед ним стоять, і як сьогодні можна оцінити загальну ситуацію навколо Криму - відразу після представлення у прес-центрі Кабміну кореспондентові Укрінформу відповіла новопризначений радник Міністра інформаційної політики України з питань Криму Юлія Каздобіна.

- Юлія, ви киянка, але вважатися експертом по Криму вам дають підставу ваші аналітичні матеріали в Українському незалежному центрі політичних досліджень. Чим може бути корисний ваш досвід і знання на посаді радника Міністра інформаційної політики України?

- Думаю, що та невелика, але дуже професійна команда, яка сформувалася в Міністерстві інформполітики (саме вона та її несовковий підхід до роботи став приводом приєднатися до них), дозволить працювати для інтересів України. Це не гучні слова. Я знаю, що нам всім в цей складний час потрібно, щоб Україна вистояла та вижила. Саме виходячи з цих позицій ми зараз робимо всю свою роботу.

Наприклад, готуємо інформаційну стратегію реінтеграції Криму. Це моя першочергова задача і у мене є ідеї, як це робити, кого залучити як експертів і консультантів.

Ми хочемо, щоб стратегія стала не просто продуктом якоїсь невеликої групи людей, які зачинились у своїх кабінетах, нічого не бачать і не чують. Першими, хто в ній повинні бути задіяні - люди, пов'язані з Кримом. Є задумки і щодо нових проектів, і щодо продовження вже розпочатих. Радує, що сьогодні в Україні змінилася ситуація. Якщо раніше у суспільства і держави були абсолютно різні цілі та завдання, то зараз ці цілі та завдання багато у чому збігаються, і це дає надію на результат і сили для того, щоб рухати українську державу в напрямку вирішення проблем.

- А проблем дійсно багато. Майже кожен ранок, на жаль, затьмарюється поганими новинами з Криму - нові обшуки та затримання. Як ви прокоментуєте, та яким чином міністерство інформполітики може впливати на те, що там відбувається?

Крим сьогодні, за аналогією з захопленням заручника, може врятувати тільки позбавлення від терориста

- Я думаю, що безпосередньо на ситуацію з кожною конкретною людиною вплинути сьогодні просто неможливо. Ми повинні визнати цю ситуацію - реально в Криму діє юрисдикція Росії, і Крим сьогодні, за аналогією з захопленням заручника, може врятувати тільки позбавлення його від терориста. По-іншому вплинути на долю заручників неможливо, на жаль. Це правда, яку потрібно визнати.

Мені здається також, Україні важливо усвідомити, що за допущені нею помилки Росія буде відіграватися на людях, які живуть в Криму. Ситуація там дуже складна, рівновага хитка і протистояння дуже небезпечне. Тому наша політика повинна бути політикою "м'якої сили", і вона повинна враховувати ситуацію, в якій можуть опинитися люди, які там живуть.

Повинно бути чітке розмежування на тих, хто порушив закон, і тих, хто просто там живе

Потрібно йти до відновлення людських відносин з ними, не повинно бути риторики ворожнечі по відношенню до тих, хто зараз залишився в Криму. Природно, повинно бути чітке розмежування на тих, хто порушив закон, і тих, хто просто там живе. Ті, хто винні в порушенні прав людини в Криму, повинні знати позицію України, яка дотримується принципу невідворотності покарання. У цій ситуації ми можемо тільки брати інформацію з Криму, робити її надбанням усього світового співтовариства і продовжувати тиснути. Так, це відчуття безсилля жахливе, але у нас завдання - не зробити гірше і діяти, повторюся, м'яко, поступово...

- Одна з ваших аналітичних статей була присвячена ефективності цивільної блокади Криму. Які висновки ви зробили за підсумками цієї роботи?

- Блокада Криму була ефективна своїм впливом на українську владу. Те, чого хотіли добитися від української влади, активісти в основному добилися. Не домоглися лише скасування закону про Вільну економічну зону "Крим". Головна їхня вимога - припинити торгівлю з окупованою територією - виконана. Що стосується впливу на російську владу, я не думаю, що воно було ефективним. Те, що вимагалося від Росії, виконано не було. Можна говорити, що блокада принесла деякі незручності для російської влади, але більша частина незручностей все ж позначилася на жителях Криму.

Ми повинні допомагати тим, хто живе в Криму, та підтримувати відносини з людьми, лояльними до України

Я прекрасно розумію, що патріотично налаштовані громадяни України в Криму готові терпіти всі незручності, але там різні люди живуть, і я сильно сумніваюся, що блокада у цілому була правильним рішенням. Так, дійсно, треба було скасовувати закон про ВЕЗ "Крим", але замість нього, все-таки, потрібно було говорити про якісь прозорі правила торгівлі та обміну товарами між Кримом і материковою Україною. Не можна було наполягати на повній забороні економічних зв'язків: ми повинні допомагати тим, хто живе в Криму, та підтримувати відносини з людьми, лояльними до України. Важливо їх витягати на територію України, щоб вони могли бачити, що тут відбувається. Насправді, це буде працювати набагато краще, ніж будь-які спроби їх переконати, що тут не все так погано.

- Які ще больові точки ви збираєтеся розглядати, що вирішувати для посилення впливу України на Крим?

Одна з больових точок - необхідність посилення впливу на Захід для того, щоб пішов вплив на Росію

- Як я вже казала, сьогодні безпосередньо впливати на те, що відбувається в Криму, дуже важко, тому важливо отримати достовірну інформацію з Криму. Важливо зрозуміти, що там реально відбувається, і саме цей фактаж, а не емоційні меседжі, робити надбанням західних інституцій, які хоча і досить ослабли, але все ще мають певний вплив. Причому, не стільки на Росію, скільки на загальний фон.

Ми пам'ятаємо, як спочатку сприймалася інформація - усі однозначно брали меседжі російської пропаганди. Зараз європейське інформаційне поле змінилося - всім вже зрозуміло, що коренем проблеми є Росія. Але далеко не всі готові цю проблему вирішувати, бо не бачать рішення. Тому прагнуть загладити ситуацію. Так от, одна з больових точок - необхідність посилення впливу на Захід для того, щоб пішов вплив на Росію.

- Чи є можливість впливати з українського інформаційного поля?

- Тут є над чим подумати. Наприклад, я вважаю дуже важливим розвивати російськомовні ресурси, які можуть бути спрямовані на Росію. Ми дуже часто недооцінюємо наші здатності впливати на те, що там відбувається. Ми звикли, що вони впливають на нас, але останнім часом з'явилися приклади того, як ми впливаємо на них. Той же флешмоб "Я не боюся сказати" розпочався в Україні, а потім перекинувся на Росію і Білорусь. Це вже приклад нашого впливу, і він важливий тим, що саме український флешмоб зміг розхитати підвалини патерналістського суспільства. У цьому напрямку потрібно думати далі над конкретними проектами.

- Не відчуваєте себе беззахисними перед російською пропагандистською армією?

- Ні, тому що вони брешуть, вони самі себе обдурять і вже обдурили - брехня може дати сили на короткій дистанції. Майбутнього у них немає.

На сьогодні у нас залишилося лише шість російських телеканалів в Україні за ліцензією

Наша перевага - свобода слова, можливість критикувати конструктивно, говорити про проблеми, не замовчувати їх. Усвідомлення, що у тебе є проблема - перший крок до її вирішення. І наша свобода слова дозволяє це робити - шукати і знаходити рішення, рухатися вперед. Це те, чого немає в Росії. Для нас, як держави, свобода слова - шанс, який дозволить відірватися від проблем, нам вона просто необхідна, тому що це інструмент нашого просування.

Зрозуміло, що нам потрібно захищати свій інформаційний простір від впливу російської пропаганди, і для цього вже зроблено досить багато. На сьогодні у нас залишилося лише шість російських телеканалів в Україні за ліцензією. І ця робота буде продовжена, тому що ми повинні очистити своє інформаційне поле від брехні, мови ворожнечі і самі зрозуміти - хто ми, куди йдемо, яке у нас майбутнє, і яке місце у цьому майбутньому посідає Крим.

Зера Аширова, Київ.