Андрій Парубій, голова Верховної Ради України

14.04.2017 15:09

РФ витрачає величезні кошти, щоб розсварити українців

Сьогодні виповнюється рік, як коменданта Майдану Андрія Парубія обрано головою Верховної Ради.

Автори цих рядків знали майже всіх голів українських парламентів, починаючи десь із третього скликання: досвідчених партократів, з усіма особливостями, творчим застосуванням Регламенту (це існувало в українському парламенті завжди), апаратними хитрощами, партійними обмінами. Спікер – не лише прекрасний майданчик для підняття впізнаваності та щоденна присутність у медіа, це віртуозна робота на стику дипломатії та політичної юриспруденції, яка може змінити долю будь-якої політичної, безпекової чи суспільної сфери в країні.

Андрія Парубія було обрано головою Українського парламенту рік тому. З одного боку, його резюме цілком відповідало цій посаді – партійна діяльність, комендант Майдану, керівник РНБО, перший віце-спікер парламенту. З іншого боку, якщо дивитися глибше: Андрія вносило в українську політику з полів битв. Йому урочисто оголосили про обрання народним депутатом до Львівської облради, коли він сидів в Львівському СІЗО за антирадянську ходу, він увійшов до списку опозиції 2012 року, коли вже ходив на допити в Генпрокуратуру за димові шашки під час ратифікації Харківських угод (вже не знаємо, чи садити його було рознарядкою Москви, чи ініціативою регіоналів). Провести потрібний закон деколи – як зсунути гору. Чи став комендант Майдану (творець самої структури майданних сотень) спікером-віртуозом усього парламенту? Чи зумів налагодити такі комунікації, щоб проводити хоча б частину задуманого? Чи збільшив він питому вагу народовладдя та демократії? Зрештою, що йому вдалося за цей рік, і що ні. Про це ми говоримо з Андрієм Парубієм.

Ми з колегами ще півгодини чекаємо спікера у його приймальні, коли він має повернутися із засідань голів комітетів. І заходимо вже з настанням глибокого вечора. Він вибачається, що змусив чекати.

У НАМЕТІ БУЛО ЛЕГШЕ, АНІЖ У ПРЕЗИДІЇ

- Ну й запрацювалися ви, Андрію Володимировичу, – кажемо ми, – Хоча це певно, краще, аніж ночувати в наметі, як три роки тому.

- Парламент не легше, ніж намет, – каже спікер, – раніше, як їдемо з друзями додому до Львова, то в дорозі жартуємо, щось жваво обговорюємо. А тепер відчуваю, що хочеться просто мовчати. Через це мовчання, певно, приходить відновлення.

- Сьогодні рік, як вас обрано головою Верховної Ради. Як самі його підсумуєте? Чим невдоволені? Чим ви можете пишатися?

- Цей рік був важкий. Я часто порівнюю період на Майдані, період в РНБО і з періодом керівництва парламентом, і все частіше приходжу до думки, що тут психологічно та емоційно важче, ніж було там. Там, де були барикади, були свої та чужі. Я пригадую червень-липень минулого року, мої перші випробування в ролі спікера, заблокована президія Ради. На блокаді стоять люди, які були на Майдані. Я розумію, що силовий сценарій розблокування президії принципово неприйнятний. І це був дуже важливий знаковий момент. Але я використовую весь арсенал домовленостей та комунікацій, Верховна Рада працює. Питання виборів чи то навесні чи восени зняте з порядку денного. І попри складний старт, Верховна Рада працює стабільно і не побоюся цього слова – продуктивно. Звичайно, не у всіх сферах вдається проводити бажані реформи.

Але я пригадую свою першу прес-конференцію після обрання спікером рік тому – тут, на прес-пойнті, мене запитали про ключові пріоритети. Я назвав безпеку та оборону, судову реформу та декомунізацію. І якщо ви питаєте про успіхи, всі закони по питанню декомунізації, які мали бути прийняті в парламенті, були прийняті. Це були дуже непрості рішення, надзвичайно важкі дискусії. Але ми змогли провести це рішення і фактично позбавили мапу України від імен катів, які знищували Українську державу.

Що стосується судової реформи, то ми зробили те, що здавалося неможливим. У нашому розбурханому парламенті ми змогли провести зміни до Конституції і потім прийняли ряд важливих кроків для судової реформи. Зокрема, і про Вищу Раду правосуддя. Судова реформа йде за тим планом, який ми затвердили ще рік тому. Щодо питань безпеки та оборони, у цьому бюджеті ще більше коштів було виділено. На оборону та соціальний захист бійців, на допомогу фронту. І це питання, як було, так і залишається серед прерогатив. Тобто по заявлених рік тому пріоритетах або завдання виконані (як декомунізація), по таких, як судова реформа - йде робота та пройдено багато важливих етапів, а з питань підтримки армії, фронту - робота йде постійно. Фінансова підтримка армії, закон про Сили Спеціальних операцій, спеціальний захист військовослужбовців та їхніх сімей були поставлені в порядок денний та підтримані.

- Реформа парламенту, запропонована європейцями, зокрема пропозиції Пета Кокса, зупинені?

- Хто вам таке сказав? З 1 вересня розгляд законопроектів йде за схемою тематичних днів і блоків. Це одна з рекомендацій місії Кокса щодо реформи Парламенту. Вона не потребувала законодавчого вирішення. Я її одноосібно ввів у практику. І фактично кожен день ми розглядаємо два блоки питань, які формуються комітетами. Ми маємо повністю відкритий доступ до всіх депутатських запитів. Всі вони сьогодні є відкритими в повному доступі для суспільства. Тобто, багато з тих позицій, які рекомендувалися, запроваджені і діють, і вони сьогодні показали свою ефективність. Звичайно є та частина, яка передбачає зміни Регламенту, а це вимагає законодавчого рішення. І є складнощі. Один з перших законів, який мною був запропонований, це був закон про зміни до Регламенту, де передбачалося введення так званих змішаних тижнів, фактичне ускладнення процедури реєстрації законопроектів для підвищення якості їх підготовки і щоб зупинити законодавчий спам. Але, на жаль, ці ініціативи в залі поки що не знайшли підтримки.

- Коли читала плівки Онищенка, для мене найбільшим болісним було розуміння, що в парламенті і далі квітне корупція. Головне джерело корупції – це голосування. І головна новація, запропонована європейцями – голосування відносною більшістю, більшістю від кількості присутніх. Коли не треба ходити з чемоданом кеша і умовляти депутатів: проголосуйте за закон. Хіба це б не вирішило питання корупції. Не треба було б збирати ці голоси.

- На жаль, це ті ініціативи, які поки що не мають підтримки в залі. Цьому є різні причини.

- А не краще пообіцяти ввести їх в наступному парламенті, але прийняти зараз?

- Ну, це одна з останніх ініціатив на робочій групі, яку, власне, я очолюю, і запровадження якої планується в наступному парламенті: одна реформа – один закон, щоб не змішувати кілька позицій в одному законі, бо тоді ми плюсуємо мінуси. Це вже підготовано у вигляді законопроекту, він вже зареєстрований за підписом більшості голів фракцій. Оформлена ініціатива, яка стосується співвідношення комітетів у Верховній Раді і міністерств в Кабміні. Вона передбачає, що в Верховній Раді може бути не більше 20 комітетів. І в цій ініціативі є норма, яка і була передбачена в рекомендаціях Кокса: вона починає діяти з наступного скликання парламенту.

Я розумію її логіку, її важливість. Тому, що кожного разу, коли починається нове скликання, всі публічно обіцяють, що комітетів буде менше, а потім в результаті політичних торгів кількість комітетів збільшується. І інколи комітети можуть бути просто надуманими, але найгірше, коли міністр йде на звіт або на доповідь, а у нього може бути одночасно три комітети, до яких він має відношення, і він просто не може ефективно співпрацювати з жодним. Цей законопроект зареєстрований, і я сподіваюся, що він буде прийнятий найближчим часом у Верховній Раді України. Що стосується політичної корупції, це кримінальна річ, тут Регламентом її не передбачиш. Це кримінальний злочин. І я думаю – ніяка реформа не зможе вирішити той факт, який знаходиться в компетенції правоохоронних органів по питаннях корупції.

- Цю корупцію не доведеш.

- І тому цим питанням і займається НАБУ. Саме НАБУ і зобов'язано цим займатися. Але це саме ми, Парламент, створили і НАБУ, і Антикорупційну прокуратуру, і НАЗК – для того, щоб держава мала професійні якісні органи, які будуть займатися боротьбою з корупцією. Чи могла б вона зникнути в один момент? Напевно, що немає такої чарівної палички. І звичайно, що ми знаємо: в Україні є ще залишки старих схем, старих еліт, які продовжують жити в старих стереотипах. Наше завдання - ці схеми знищувати і створювати ефективні дієві інструменти для їх виявлення. І звичайно можу впевнено сказати, що все-таки представників нової України, тих, які хочуть змін, в цьому парламенті більше.

У 16 РОКІВ Я ПЛАКАВ, ЧИТАЮЧИ КОНОВАЛЬЦЯ

- Хто для вас є політичним лідером, хто ваш моральний, духовний орієнтир? Що допомагає вам у вашій діяльності?

- На різних етапах це бувають різні запити. І звичайно, для мене є цілий ряд авторитетних людей, будівничих Української Держави. Але в останній період для мене був найбільшим орієнтиром Євген Коновалець – керівник корпусу Січових стрільців. І коли буває важко, я пригадую, як колись (мені тоді було, по-моєму, 16 років), батько приніс спогади Євгена Коновальця. Це був період Радянського Союзу, і тоді вони не могли бути в формі книжки, а були просто перефотографовані. І я мав таку теку сфотографованих листів, де були спогади Коновальця. Я їх часто перечитував, він багато писав про те, чому була втрачена державність на початку минулого століття. Він описував як це відбувалося, як очевидець і учасник тих подій: як між собою воювали українські підрозділи, як між собою воювали українські лідери. Пригадую, читав цю книжку в свої 16 років і півночі під подушкою проплакав і думав – якби я тоді жив, я такого б не допустив. Це було 30 років тому, і сьогодні обставини склалися так, що мені доводиться жити також в дуже складний період і впливати на рішення.

Я часто згадував про цю книжку, а недавно знайшов її в Інтернеті. І я знову перечитав Євгена Коновальця, і багато з його слів для мене стали дуже важливими, такою точкою опори, на яку мені вдалося стати і просто опертися. Він багато пише не тільки про славу тої епохи, але і про політичні пристрасті, які вирували в Україні. Він пише про те, який вплив більшовизм мав на українські військові підрозділи, які інколи або переходили на бік більшовиків, або просто розходилися, говорячи про те, що взагалі воювати не треба, війна – це не наш шлях. І мені особливо запам'ятався в його спогадах останній абзац, де він пише (відтворюю по пам'яті): «Як багато ми мали зневаги до себе. І багато хто нам в спину кричав «ганьба». Кричали ті ж самі, що славили нас в дні перемог. Але ми знали орієнтир. Ми діяли в інтересах української держави і служили українській державі. Тільки цей орієнтир міг дати нам правильний шлях і правильні відповіді на питання». Він написав слова, які здалися мені важливими: «Пройде дуже багато років, і я впевнений, що наша діяльність залишить тільки світлий слід в пам'яті українців». Після цих слів мені стало легше в сьогоднішньому буревії. Йому було дуже складно тоді, але він твердо знав, що таке боротися за державу. Це приклад того як багато може людина. Його слова передані нам через 100 років, передані і мені. Оскільки вони служать джерелом енергії, дають сили і впевненість в тому, що робиш.

- Якби існував закон про лобізм, як в Америці, де кожен депутат зобов'язував себе декларувати – які саме ініціативи, які саме компанії, які саме структури, відомства він проштовхує, чи не було б це продуктивнішим і кращим?

- Можливо. Ви знаєте, я не раз про це думав. Це не тільки в Сполучених Штатах Америки є. Назву приклад з нашої недавньої історії. Він може бути об'єктивним, бо не стосується теперішнього часу. От була у нас Українська народна партія і був Слободян, керівник заводу «Оболонь». Партія не приховувала того, що лобіює українського виробника пива. Офіційна їхня позиція: «Ми хочемо, щоб в українських магазинах було не німецьке, не австрійське, не італійське, навіть не бельгійське, а українське пиво». Це було чесно і прозоро. Вони не приховували цього, вони ставили його в партійний список, вони лобіювали цю справу. І мені видається, суспільство ставилося до цього з розумінням. Коли є відкрита і публічна підтримка тої чи іншої ініціативи, в тому числі навіть економічної - однозначно позитив. Звичайно, до цього треба дійти. Але мені видається - чим прозоріше і публічніше відбуваються ці взаємовідносини, тим краще для суспільства.

- Як часто ви спілкуєтеся з Президентом?

- Достатньо часто, особливо по питаннях безпеки і оборони, коли є загострення на фронті, коли була Авдіївка, це було дуже часто, бо тоді були потрібні швидкі рішення, також і Парламенту. Інтенсивно спілкуємось, коли виникають міжнародні проблеми, які потребують вирішення в Парламенті. Так було і під час всіх тих етапів, які стосувалися безвізу, чергового траншу МВФ.

- А він на «ти» до вас звертається?

- У нас дуже давні з Петром Олексійовичем відносини.

- А існує ця ситуативна кімната, про яку пишуть у ЗМІ? Чи ви туди заходите, якщо "так"?

- Медіа часто міфологізують певні речі. Наради відбуваються часто в різних форматах. Коли це стосується безпеки – це один формат. Коли це стосується міжнародного аспекту – це інший формат. Коли стосується політичних процесів – це ще інший формат. Звичайно, що ми бачимося в різних форматах. Не можу сказати, що є якийсь один єдиний – стабільний і визначений. Але переважно склад учасників формується під той порядок денний, який є на цей день. Але головне: є відверте спілкування. І я вважаю це дуже і дуже позитивним явищем, що є постійний діалог і з Прем'єр-міністром, і з Президентом України. Дуже часто в попередній нашій історії доходило до непорозумінь між керівниками і між гілками влади через відсутність такого діалогу. Ми можемо сперечатися, ми можемо дискутувати, інколи гостро, інколи довго, інколи до ночі, по тому чи іншому питанню, але те, що є діалог і те, що нам вдається виходити на спільне рішення, я вважаю дуже позитивним явищем.

- Яка доля законопроекту про подвійне громадянство?

- Рішення комітету є таким, щоб повернути його на доопрацювання. Я думаю, що ми пройдемо цей закон. Доопрацюємо і приймемо.

- У вас є план "Б" по Конституційному суду? Ну от вчора провалили законопроект.

- Це дійсно погана річ. Ми щойно на нараді голів комітетів це довго обговорювали. Деякі фракції не дали за проект закону жодного голосу. Для мене це було великим здивуванням, коли – після денного обговорення – проект не був підтриманий. Буду говорити з юристами, будемо шукати механізм, як можна буде до цього питання повернутися.

- На цій сесії вже не повернетеся?

- Буду думати. Ще немає відповіді готової з цього приводу.

НА РОЗБАЛАНСУВАННЯ НАС ІЗСЕРЕДИНИ РФ ВИТРАЧАЄ НЕ МЕНШЕ КОШТІВ, АНІЖ НА ВІЙНУ

- Скажіть, а чи зміцнили би нашу демократію закон про імпічмент, закон про референдум, чи стало б від цих законів більше народовладдя, чи варто аж так боятися?

- Я хочу нагадати, що ми крім розвитку народовладдя маємо ще війну з російським агресором. Я ніколи б не став про це забувати при прийнятті будь-яких рішень. І працюючи, зокрема, в РНБО, я вивчав методи і способи, якими діє Російська Федерація і її спецслужби проти нас. Одним із методів, на які витрачається не менше коштів, як на війну, є метод розбалансування зсередини, конфлікт у середині влади, конфлікт між владою та суспільством і розбалансування всієї державної системи.

Я говорив публічно деяким головам фракцій, що в час, коли Україна веде війну проти агресора, чинити атаки, піднімати питання імпічменту Президента України, який одночасно Головнокомандуючий Української армії, є непродуктивним, є неефективним та небезпечним для країни. Ми мали багато часу до того, і будемо мати час для цього під час нашого мирного життя. Але, повторюю, Президент України є одночасно і Головнокомандувач, який відповідає за сектор безпеки і оборони всієї країни. Незалежно від прізвища керівника інституту влади, неприпустимо підважувати, ставити під сумнів цей інститут влади, особливо в такий важкий для країни період. Я думаю це не входить в першочергові завдання, які стоять перед нашою країною. Це моя особиста думка.

- Прокоментуйте ситуацію довкола аудитора для НАБУ від Верховної Ради. Чи правда, що нібито Раді знов запропонують Найджела Брауна винести в зал?

- Це комітет вирішуватиме. Наскільки мені відомо, комітет оголосив повторний розгляд. Хто буде брати участь у тому конкурсі і кого комітет запропонує, я не можу передбачити.

- А багатостраждальне питання про склад ЦВК. Коли ми можемо отримати новий склад ЦВК?

- Ех, коли б я мав кнопку «226».

- Вибачте, що повертаємося до теми корупції, але якби прийняли реформу Пета Кокса, то було б так: є 200 людей у залі, 100 проголосували – і до побачення – закон на підпис.

- Ця норма входить у певну суперечність із Конституцією, тому що в Конституції зазначено, що закон приймається більшістю від конституційного складу Ради. Наскільки мені відомо, зараз депутати внесли подібний законопроект на цю тему, але навіть він передбачає, що все одно кінцеве рішення, приймається 226-ма голосами, бо це є пряма норма Конституції. І, на жаль, на сьогодні знайти 300 голосів, щоб внести зміни в Конституцію, важко.

- Може, заплатити нардепам всім – востаннє, щоб вони провели цю норму?

- А для чого ви так кажете? Тут, в парламенті, є люди, які кров свою проливали на фронті, які на барикадах Майдану були неодноразово поранені, були на грані смерті. Для чого переймаєте отой загальний стереотип. Коли кілька, вибачте, негідників, які були і є, ведуть себе негідно, а ви переносите це на весь склад Верховної Ради? А там є багато людей, які, ну, мають право, розумієте, мають право, говорити про те, що вони діють в інтересах України, і тільки в інтересах України. Хоч я і знаю – наскільки негативним є зараз тренд щодо Верховної Ради України.

- Плівки Онищенка були для нас травмою, якщо там стільки гарних людей, чому так важко збираються голоси під закони?

- Я вам скажу. Ви допускаєте, що є корупціонери в медицині? А ви допускаєте, що серед вчителів є корупціонери? Чи дає вам це підстави говорити про усіх вчителів, чи медиків зневажливо, зверхньо і з ненавистю?

- Ні.

- Ні. Чи є хоч одна сфера суспільства в Україні, де не лишилося старих схем, хоч одна? Я назвав найбільш святі, гуманітарні професії, чи дає це нам право про них всіх говорити із зневагою, зверхністю і з ненавистю? Ні, не дає. Я знаю, що непопулярна річ - захищати Верховну Раду. Але саме в цьому парламенті, більшість депутатів проголосували за НАБУ, за антикорупційну прокуратуру, проголосували за безпеку країни, проголосували за відсікання олігархів від ключових сфер. Це тут, в цьому парламенті, більшість людей проголосували за всі закони по євроінтеграції, по отриманню безвізу. І я вважаю, вони заслуговують, як мінімум, поваги – ці люди, більшість, які проголосували.

Тут є такі, як Онищенко. Але щодо нього, цей парламент теж більшістю голосів зняв недоторканість і дав право на арешт. Той самий парламент. І вважаю, що не можуть кілька негідних людей давати підстави для зневаги до всіх інших, які тут, в цьому парламенті, працюють активно, дієво. Я часто згадую своїх хлопців з Самооборони, того ж Михайла Бондаря, який пройшов як сотник 10-ї сотні Майдан, пішов на фронт, на передову, отримав поранення під Слов'янськом, потім переміг на виборах по мажоритарному округу в Бродах. Зараз на цьому окрузі маса доріг ремонтується і він просто заповзято і відчайдушно бореться, вибиваючи кошти на свій округ. Чи заслуговує він цієї зневаги? Не заслуговує. Тому кажу – є люди, про яких можна казати, що негідники, але не можна цей стереотип перекидати на всіх, така моя тверда позиція.

- Так що з ЦВК?

- Працюю над цим. Бачу шляхи, як вийти на результат. Мав з Президентом кілька консультацій. З того першого списку декілька людей вже працюють в інших сферах і там планують працювати надалі. Відповідно фракції мають замінити кандидатів на ці місця. Сподіваюся, наші консультації закінчаться найближчим часом. І питання ще на цій сесії буде вирішено.

- У нас склалося поняття «політикум Майдану», і, умовно кажучи – ви з Турчиновим, Аваковим якось цей символічний зв'язок історично підтримуєте, зустрічаєтесь?

- Звичайно. Ми часто бачимось, часто говоримо. І, без сумніву, у нас є постійна комунікація яка є дуже важливою в плані здійснення управління і у плані державних функцій. І звичайно, це не лише спогади. Майдан продовжується й зараз. Сьогодні втримати Верховну Раду – це не менш важливо, ніж було втримати Майдан у ті особливо важкі місяці, коли нас намагалися розбалансувати. Я дуже добре це пам'ятаю. Я дуже добре знаю, яких зусиль докладали, щоб нас зсередини розхитати. І багато тих самих загроз і відповідно завдань стоять перед нами і сьогодні. І звичайно – це не просто спогад. Ми з ними не просто спілкуємося, ми з ними співпрацюємо для того, щоб захистити країну. Захистити її ззовні і зсередини.

- А де ви будете на Великдень?

- У Львові, вдома. В суботу ми традиційно ходимо в Шевченківський гай святити паски. І звичайно, що у неділю буду з родиною дома. Ще домовилися, що підемо до батьків - до мого батька і матері дружини Буду у колі сім'ї - з батьком, з братом і сестрою, з дружиною і донечкою - зі всією родиною.

- Скажіть ви зв'язки з конгресом підтримуєте, з американськими інституціями?

- Звичайно. У мене постійний робочий контакт. Більше того, у мене 14 червня планується зустріч зі спікером нижньої палати Конгресу США Полом Райаном. Має відбутися і мій візит в Сполучені Штати Америки. Зараз особливо важливо у зв'язку із новою адміністрацією вибудовувати нові контакти. Мені важливо налагодити тісну комунікацію між Конгресом і Верховною Радою України. І це буде добра нагода в середині червня.

- Андрію Володимировичу, наше персональне "дякуємо" – за звернення до святішого Варфоломія про Єдину Помісну церкву. Чи ще щось робиться, щоб якось інтенсифікувати цей процес, чи у вас є стратегія визнання Київського патріархату?

- Звичайно. Роблю дуже багато. І не про все що роблю, я можу зараз говорити. Звернення було дуже важливим сигналом, що українська влада підтримує ідею Української Православної Помісної церкви. Багато хто сумнівався, що Верховна Рада прийме таке рішення. Але саме ця Верховна Рада його прийняла. Не уявляєте, наскільки це було непросто. Перед тим вечором, перед тим рішенням я навіть не повідомляв, що буду ставити його в Порядок денний. Я запросив голів фракцій: БПП, Народного фронту, Радикальної партії, «Самопомочі», «Батьківщини», запросив на зустріч Святійшого Філарета, він благословив, ми домовилися – і рішення прийняли. Потім у мене була зустріч зі Святійшим Варфоломієм. Дуже довга зустріч, більше двох годин. Де ми узгоджували наступні кроки. Я хочу вам сказати, що Росія вкладає величезний ресурс і величезні зусилля, щоб помісні православні церкви, які є у світі, налаштовувати проти України. Я не можу говорити в цифрах і в деталях, інформація закрита. Але запеклість і масштаб протидії доводить - наскільки це ключовий фактор для утвердження суб'єктності України.

- А у мене була інформація із джерел розвідки, що Кремль заплатив 5 мільйонів убитих єнотів, щоб зірвати об'єднання УАПЦ і УПЦ КП.

- Я не буду говорити про цифри. Це інформація, яка є під грифом «таємно».

- Чи зберігається загроза повномасштабного вторгнення?

- Думаю, що так. Загроза існувала й існує. І ми розуміємо, що втручанням Росії в Сирії Путін показав досить високий рівень готовності до будь-яких дій. І, звичайно, такий варіант залишається. Інша справа, що українська армія сьогодні є зовсім не такою, як була тоді, коли мені довелося стати секретарем РНБО і доводилося формувати підрозділи з бійців Самооборони Майдану, щоб захищати українські кордони. Дуже важливою для нас є позиція президента Трампа. І вважаю, що остання жорстка реакція США щодо Сирії посилила і українську позицію. Санкції – це добре, але як казав містер Кольт, що добре слово і пістолет, завжди краще, ніж просто добре слово. В даному випадку, демонстрація Сполученими Штатами Америки, що вони готові діяти жорстко і на мілітарні провокації Путіна давати адекватний відпір, я думаю, дуже посилює позицію і міжнародного співтовариства і України в тому числі. Такі сигнали важливі для того, щоб рівень ймовірної загрози масштабного вторгнення понижувався.

- Останнє питання про коаліцію. Свого часу ми зробили коаліцію конституційною нормою, і тепер це стало темою проросійських медіа в Україні, темою постійних російських атак. Проросійські медіа, що працють в Україні, шукають коаліцію з ліхтарями, роблять це медійною подією. Прокоментуйте це.

- Коаліція потрібна в першу чергу для того, щоб створити Кабінет Міністрів, задати стратегію розвитку Держави, а надалі – це рутинна поточна робота Парламенту. У нас, як в демократичній країні, під кожний закон може бути інша, інколи відмінна конфігурація, нам доводиться по кожному з законопроектів вести дискусії з усіма головами фракцій, і ми виходимо на рішення. Зокрема у попередній четвер ми за один день прийняли 18 законів у цілому. Тоді всі говорили, що такого не пам'ятають, коли робота парламенту була настільки ефективною. Але, коли навіть робити опитування депутатів з приводу того, хто є в опозиції, а хто в коаліції, то в чому є найбільша спекуляція: називають лише дві фракції – Блок Петра Порошенка і «Народного Фронту». Я ж кажу: замала вибірка, цього недостатньо.

Точніше, коли додати математично дві фракції, виходить, якщо не помиляюсь, 221. Але ж є Голова парламенту і одночасно член коаліції (я став спікером, будучи членом фракції), поруч зі мною – Ірина Геращенко, також є членами коаліції ряд позафракційних, тільки з тих, кого я зараз згадаю: Ганна Гопко, Пташник, Єднак, Денисенко – вони теж є членами коаліції, будучи позафракційними. Для тих, кого найбільше цікавлять цифри, є достатньо депутатів в коаліції. Більшість в 226 голосів є. Тема відсутності коаліції роздувається прихильниками дочасних виборів, і особливо тими, хто бажає розхитати парламент. Але для них є проста відповідь: навіть лише з тими депутатами, кого я назвав, голосів достатньо для того, щоб ми сказали, що коаліція існує.

- Попереду Пасхальний тиждень, велике свято, що ви українцям побажали б?

- Звичайно, що сили, терпіння і віри для всіх нас. А найбільше хочу побажати нашим хлопцям на передовій, щоб для них це був радісний день, щоб якнайшвидше захисники України могли святкувати Великдень без війни, в мирних українських домівках.

Лана Самохвалова, Гаяне Муратова, Київ